Постанова

від 03.09.2024 по справі 713/999/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2024 року м. Чернівці

Справа № 713/999/24

Провадження №22-ц/822/699/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.,

суддів:Височанської Н. К., Перепелюк І.Б.,

секретар Скулеба А. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»,

треті особи - Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2024 року, головуючий у І-й інстанції Осокін А.Л.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», треті особи: Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки виконавчий напис не вчинено на підставі первинних облікових бухгалтерських документів та не на підставі нотаріально-посвідченої угоди та без документів, що підтверджують безспірність заборгованості, відсутні докази наявності у відповідача права вимоги за кредитним договором №244410 від 27.06.2021.

Просив визнати виконавчий напис №244410 від 27.06.2021, вчинений приватним нотаріусом Остапенком Є.М., щодо стягнення з позивача на користь відповідача 23462,40 грн, таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов є необґрунтованим. Позивач у позові посилається на те, що кредитний договір №244410 від 27.06.2021 не був нотаріально посвідченим. Разом з тим, самого договору чи його копії, а так само і клопотання про його витребування (у випаду неможливості позивачем подати цей договір) до матеріалів справи не додано.

На зазначене рішення суду представник позивача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що виконавчий напис підлягає скасуванню з огляду на порушення приватним виконавцем вимог ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» при вчиненні оспорюваного виконавчого напису, оскільки кредитний договір не був нотаріально посвідченим, а тому виключається можливість вчинення за таким договором виконавчого напису нотаріуса.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 27.06.2021 приватним нотаріусом Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований за №244410 про стягнення з ОСОБА_1 невиплачених в строк грошових коштів в сумі 23462,40 грн. за період з 20.06.2021 по 27.06.2021 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», якому ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на підставі договору Факторингу №2106 від 21.06.2021 року відступлено право вимоги за кредитним договором №3433175 від 10.11.2020 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .

З постанови про відкриття виконавчого провадження Вижницького РДВС від 18 серпня 2021 року №66534905 вбачається, що відповідач звернувся до Вижницького РДВС із заявою про примусове виконання виконавчого напису №244410 від 27.06.2021, вчиненого приватним нотаріусом Остапенком Є.М., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості в сумі 23 462,40 грн.

З листа Управління нотаріатом ЦМУ МЮ (м.Київ) від 03.04.2024 року №16579/9.1-24/вх.19771/9-24 вбачається, що нотаріальну діяльність нотаріуса Остапенка Є.М. припинено з 31.12.2021 року.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Перелік документів, по яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).

У пункті 1 Переліку розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з постановою № 662 Перелік документів було доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», яким передбачалося, що для одержання виконавчого напису на підставі кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються оригінал кредитного договору; та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті самі наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт.

Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду в справі № 826/20084/14.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17.

У справі, яка переглядається, встановлено, що оспорюваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 червня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Оспорюваного виконавчого провадження вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія управління активами» звернулася в червні 2021 року до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М., та просив вчинити виконавчий напис, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №3433175 від 10 листопада 2020 року, який укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .

В матеріалах справи наявний договір позики №3433175 від 10 листопада 2020 року, який укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , відповідно до якого сума позики складає 7 000 грн. (а.с.10).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що нотаріусу був наданий зазначений договір для вчинення виконавчого напису, який не був посвідчений нотаріально, а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду який викладено, зокрема, у постановах: від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17 (провадження № 61-14105св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19), від 08 серпня 2022 року у справі № 752/16820/19 (провадження № 61-20408св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 278/2416/21 (провадження № 61-5756св22), від 19 червня 2024 року у справі № 712/11552/23 (провадження № 61-3773св24).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Виконавчий напис, який вчинено 27 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Остапенком Є.М. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», 23 462,40 грн, за договором №3433175 від 10 листопада 2020 року, слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, аеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а від сплати судового збору він звільнений, як споживач, що звернувся до суду за захистом своїх прав. Тому з ТОВ «Фінансова компанія управління активами» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн, що в сумі становить 3 028 грн.

Колегія суддів вважає, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, слід відмовити виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 134 ЦПК України встановлено правило, за яким разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини 13 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року в справі № 372/1561/23 вказав на те, що вимога частини 8 статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в позовній заяві вказав, що попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи становить 39 500 гривень ( зворот а.с. 5).

30 червня 2024 року позивач через систему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення та просив стягнути з відповідача на його користь 15500 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до заяви долучив наступні докази: копію договору 30-01/23 про надання правової допомоги від 30 січня 2023 року; акт №3 про приймання передачі правової допомоги послуг від 28 червня 2024 року; звіт про витрачений час на надання правової допомоги. Інтереси позивача ОСОБА_1 представляв адвокат Григоренко А.О. (а.с. 14, 76-85).

24 травня 2024 року відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20 (провадження № К/9901/24445/21) Верховний Суд вказав на те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), на підставі системного тлумачення частини 8 статті 141 та частини 1 статті 246 ЦПК України з урахуванням принципу розумності, дійшов висновку що: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Зазначена правова позиція застосована Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2024 року у справі № 344/12148/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 752/22967/20.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи позивач та його представник до закінчення судових дебатів у справі (ухвалення рішення по суті спору) як у суді першої не було подано докази, що підтверджують розмір понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Григоренко А.О.

У заяві про ухвалення додаткового рішення відсутні аргументи щодо поважних причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Зважаючи на вищевикладене та з урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2024 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, який вчинено 27 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за № 244410, про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» невиплачених в строк грошових коштів в розмірі 23 462 гривні 40 копійок, за договором №3433175 від 10 листопада 2020 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (ЄДРПОУ 35017877), на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3 028 гривень.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2024 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н. К. Височанська

І.Б. Перепелюк