Ухвала

від 18.09.2024 по справі 713/999/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 вересня 2024 року м. Чернівці

Справа № 713/999/24

Провадження №22-з/822/78/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І.Б.,

секретар - Скулеба А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»,

треті особи - Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», треті особи: Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2024 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», треті особи: Вижницький відділ державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, який вчинено 27 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Остапенком Є.М., зареєстрований в реєстрі за № 244410, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» невиплачених в строк грошових коштів в розмірі 23 462,40 грн за договором №3433175 від 10 листопада 2020 року.

Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія управління активами» на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3 028 грн.

Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

08 вересня 2024 року представник позивача ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить вирішити питання про судові витрати позивача на правничу допомогу адвоката під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 15 500 грн та під час розгляду справи у Чернівецькому апеляційному суді у розмірі 9 000 грн. До заяви додано копію платіжної інструкції № EZKF-4C5Y-ECQ4-PTA7 від 15.07.2024 на суму 15 500 грн, копію акту № 4 від 04.09.2024, копію фіскального чеку від 06.09.2024 на суму 9 000 грн.

Колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, яка подана його представником ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає з таких підстав.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), на підставі системного тлумачення частини 8 статті 141 та частини 1 статті 246 ЦПК України з урахуванням принципу розумності, дійшов висновку що: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду №346/2744/21 від 22 квітня 2024 року.

З матеріалів справи вбачається, що 24 липня 2024 року адвокат Григоренко А.О. подав до Чернівецького апеляційного суду заяву, в якій вказав про намір подання доказів розміру понесених витрат у даній справі протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники подають докази у справі безпосередньо до суду, у строк, визначений законом або судом.

Отже, усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем у визначені процесуальними нормами строки, а неможливість подання доказів у такі строки повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.

З аналізу наведених норм процесуального закону видно, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення судових дебатів.

В заяві про ухвалення додаткового рішення заявник просить вирішити питання про судові витрати позивача на правничу допомогу адвоката під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 9 000 грн.

Разом з тим, до закінчення судових дебатів, позивач та його представник ОСОБА_2 доказів понесення відповідних судових витрат не надали, а подали ці докази (акт, фіскальний чек) тільки із заявою про ухвалення додаткового рішення (а. с.150-156), згідно з якою розмір витрат позивача на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 9 000 грн.

Заява про ухвалення додаткового рішення не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, або поважності причин, які перешкодили йому подати докази щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, до закінчення судових дебатів.

З огляду на викладене, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин ненадання позивачем доказів, що підтверджують розмір судових витрат (витрат на правничу допомогу), або поважності причин, які перешкодили йому подати докази щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, до закінчення судових дебатів, колегія суддів вважає, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення у справі слід відмовити.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2024 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н. К. Височанська

І.Б. Перепелюк