Постанова

від 26.08.2024 по справі 463/197/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/197/24 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков Д. І.

Провадження № 22-ц/811/1627/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: представника Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» - Гірського О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року,-

ВСТАНОВИВ:

у січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» про поновлення на посаді фахівця відділу аналітики та внутрішнього аудиту та стягнення середнього заробітку. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що з 17 травня 2021 року її прийнято на роботу у Комунальне некомерційне підприємство «6-та міська поліклініка м. Львова» на посаду начальника відділу стандартизації на підставі наказу про прийом на роботу від 13 травня 2021 року. Крім того, з 17 вересня 2021 року її прийнято на роботу у Комунальне некомерційне підприємство «6-та міська поліклініка м. Львова» на посаду фахівця відділу аналітики та внутрішнього аудиту на 0,5 ставки. Наказом про звільнення з роботи від 02 травня 2022 року № 132-к/тр її звільнено у зв`язку з ліквідацією відділу аналітики та внутрішнього аудиту згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказом про звільнення з роботи за сумісництвом від 02 травня 2022 року № 133-к/тр її звільнено у зв`язку з ліквідацією відділу аналітики та внутрішнього аудиту згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки всупереч вимогам ст. 492 КЗпП України відповідач не запропонував їй жодної вакантної посади на підприємстві, незважаючи на те, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Зазначає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. З наведених підстав просить поновити ОСОБА_1 на роботі в Комунальному некомерційному підприємстві «6-та міська поліклініка м. Львова» з дати звільнення на посаді фахівця відділу аналітики та внутрішнього аудиту; стягнути з Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» про поновлення на посаді фахівця відділу аналітики та внутрішнього аудиту та стягнення середнього заробітку.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 була ознайомлена з оскаржуваними наказами 18 травня 2022 року не відповідають дійсності, оскільки вперше накази про звільнення ОСОБА_1 з роботи отримані 04 жовтня 2023 року у відповідь на її адвокатський запит. Зазначає, що надані у відповідь на запит копії наказів, завірені печатками відповідача та підписами начальника відділу кадрів, не містять дати ознайомлення з ними та підпису ОСОБА_1 , однак з відзивом на позовну заяву відповідач надав копії наказів, які завірені юрисконсультом, з нібито наявними підписами ОСОБА_1 та датою ознайомлення її з цими наказами, що свідчить про те, що відповідач свідомо ввів суд в оману, надавши дві копії одного і того ж документа, які відрізняються між собою та мають різний правовий характер. Вважає, що початок перебігу строку звернення до суду у справах про звільнення починається з дня вручення копії наказу про звільнення або дня видачі трудової книжки. Вказує, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника, запропонувавши йому роботу за відповідною професією чи спеціальністю, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється працює. Суд не врахував те, що ОСОБА_1 є фахівцем в галузі бухгалтерського обліку та економічної діяльності підприємства і обіймала посаду начальника відділу аналітики та внутрішнього аудиту, а запропонована їй посада прибиральниці не відповідає її освіті, професії, досвіду роботи та загальному стажу і є такою, що принижує її честь та гідність як працівника. Суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 , як мати-одиначка, на утриманні якої перебуває дитина з інвалідністю, має більш визначений обсяг прав та соціального захисту як працівник. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, запечення представника Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» - Гірського О.І. щодо доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами порушення роботодавцем порядку вивільнення з підстав, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, у зв`язку зі звільненням її з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Звільнення з підстав, передбачених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

Згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник, або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків передбачених цим Кодексом.

Таким чином, при звільненні у зв`язку зі скороченням чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов`язок власника підприємства або уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до роз`яснень п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» №123-к/тр від 13.05.2021 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу з 17.05.2021 року на посаду начальника відділу стандартизації, сертифікації та якості, а наказом Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» №251-к/тр від 16.09.2021 року була прийнята з 17.09.2021 року на посаду фахівця відділу аналітики та внутрішнього аудиту на 0,5 ставки за сумісництвом.

Наказом Комунального некомерційного підприємства «6-та міська поліклініка м. Львова» №153-к/тр від 07.06.2021 року ОСОБА_1 була переведена з посади начальника відділу стандартизації, сертифікації та якості на посаду начальника відділу аналітики та внутрішнього аудиту відділу аналітики та внутрішнього аудиту з 10.06.2021 року, на підставі заяви позивачки від 07.06.2021 року.

У зв`язку з недоцільністю та неефективністю відділу аналітики та внутрішнього аудиту, наказом КНП «6-а міська поліклініка м. Львова» №35-в від 10.01.2022 року «Про ліквідацію відділу» вирішено ліквідувати відділ аналітики та внутрішнього аудиту КНП «6-а міська поліклініка м. Львова», а саме посаду начальника відділу аналітики та внутрішнього аудиту - 1 шт. од., фахівець відділу аналітики та внутрішнього аудиту - 1,5 шт. од., статистик медичний - 3 шт. од., архіваріус - 1 шт. од.; повідомити працівників відділу аналітики та внутрішнього аудиту про звільнення у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку з дотриманням термінів та положень Кодексу законів про працю України до 03.03.2022 року; запропонувати працівникам, які займають посади, що підлягають під скорочення наявні посади у закладі відповідно до їхньої кваліфікації.

На виконання наказу №35-в від 10.01.2022 року, ОСОБА_1 було повідомлено, що наказом №35-в від 10.01.2022 року ліквідовується відділ аналітики та внутрішнього аудиту, і у зв`язку з ліквідацією відділу її буде звільнено з посади начальника відділу аналітики та з посади фахівця відділу аналітики з 03.05.2022 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, що підтверджується наявними у справі повідомленнями.

З повідомлень вбачається, що відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України позивачу було запропоновано наявну вакантну посаду господарського-обслуговуючого персоналу.

Судом також встановлено, що вказані повідомлення надсилались позивачу 23.02.2022 року листом з рекомендованим повідомлення про вручення та з описом вкладення №7901707240523, однак позивач не отримала відправлення під час доставки 01.03.2022 року.

Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку КНП «6-а міська поліклініка м. Львова», з якими позивач ознайомлена, повідомлення працівникам, зокрема, і про звільнення, ліквідацію чи скорочення посади, пропозицію вакантної посади, можливе також і через електронно-технічні засоби.

Відтак, враховуючи відмову ОСОБА_1 від отримання поштової кореспонденції, відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку КНП «6-а міська поліклініка м.Львова» вищезазначені повідомлення відповідно до наказу №35-в від 10.01.2022 року про заплановане вивільнення були надіслані ОСОБА_1 01.03.2022 року на її електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується роздруківкою списку надісланих КНП «6-а міська поліклініка м. Львова» електронних повідомлень.

Крім цього, вищезазначені повідомлення відповідно до наказу №35-в від 10.01.2022 року про заплановане вивільнення були надіслані ОСОБА_1 01.03.2022 року на її телефонний номер НОМЕР_1 , що вказаний в особовій справі, через застосунок «Viber», що також підтверджується роздруківкою повідомлень у застосунку.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов висновку про те, що КНП «6-а міська поліклініка м. Львова» своєчасно та належним чином повідомила ОСОБА_1 про наступне вивільнення, а відтак дотрималася передбаченого статтею 42-2 КЗпП України порядку вивільнення працівників щодо персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення, що спростовує доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про наступне вивільнення.

Наказом №132-к/тр від 02.05.2022 року ОСОБА_1 звільнена з 03.05.2022 року з посади начальника відділу аналітики та внутрішнього аудиту у зв`язку з ліквідацією відділу аналітики та внутрішнього аудиту згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 наказу, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 датою звільнення вважати наступний робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності.

Наказом №133-к/тр від 02.05.2022 року ОСОБА_1 звільнена з 03.05.2022 року з посади фахівця відділу аналітики та внутрішнього аудиту, у зв`язку з ліквідацією відділу аналітики та внутрішнього аудиту, згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 наказу, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 датою звільнення вважати наступний робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності.

Зазначення у наказі про звільнення про те, що у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 датою звільнення вважати наступний робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності, відповідає положенням статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.

В подальшому, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 з 26.04.2022 року до 06.05.2022 року наказами №139-к/тр від 09.05.2022 року та №140-к/тр від 09.05.2022 року визначено, що датою звільнення позивача з посади начальника відділу аналітики та внутрішнього аудиту та з посади фахівця відділу аналітики та внутрішнього аудиту слід вважати 09.05.2022 року.

Оскільки тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 продовжилась з 07.05.2022 року по 16.05.2022 року наказом КНП «6-а міська поліклініка м. Львова» №144-к/тр від 17.05.2022 року було відмінено наказ «139-к/тр» від 09.05.2022 року та зазначено датою звільнення позивача з посади начальника відділу аналітики та внутрішнього аудиту 17.05.2022 року, відповідно наказом №145 від 17.05.2022 року відмінено наказ №140-к/тр від 09.05.2022 року та зазначено датою звільнення позивача з посади фахівця відділу аналітики та внутрішнього аудиту 17.05.2022 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про те, що твердження позивачки про порушення роботодавцем передбаченого статтею 49-2 КЗпП України порядку її звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не підтверджені позивачкою належними та допустимими доказами.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про законність звільнення ОСОБА_1 з посад, оскільки роботодавець дотримався порядку вивільнення, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 є фахівцем в галузі бухгалтерського обліку та економічної діяльності підприємства і обіймала посаду начальника відділу аналітики та внутрішнього аудиту, а запропонована їй посада прибиральниці не відповідає її освіті, є безпідставними, оскільки згідно повідомлення про вивільнення позивачці було запропоновано наявну вакантну посаду.

ОСОБА_1 , стверджуючи про те, що їй не було запропоновано вакантних в КНП «6-та міська поліклініка м. Львова» посад, не вказала, які саме посади були вакантними; не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших вакантних посад; не зазначила, які саме вакантні посади відповідали її освіті та кваліфікації, які, на її думку, могли бути і мали бути їй запропоновані.

Представник відповідача в суді апеляційної інстанції категорично заперечив наявність інших вакантних посад, крім тієї, яка була запропонована позивачці, такі його доводи не спростовані позивачкою.

Колегія суддів вважає, що встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчить про законність звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та дотримання роботодавцем порядку вивільнення працівників, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

Суд першої інстанції дав оцінку наказам №132-к/тр та №1333-к/тр від 02.05.2022 року, які позивачкою не оскаржувалися, та вірно зазначив в оскаржуваному рішенні суді про те, що судом не встановлено підстав для визнання їх незаконними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про законність звільнення ОСОБА_1 .

Не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була ознайомлена з наказами про звільнення, оскільки такі твердження апелянта спростовуються долученими самою ж ОСОБА_1 копіями наказів про її звільнення від 02.05.2022 року №132-к/тр та №133-к/тр, на яких міститься підпис ОСОБА_1 про ознайомлення її з наказами та отримання їх копії 18.05.2022 року, належність їй підпису на наказах позивачка не заперечувала.

Висновки суду першої інстанції щодо строку звернення до суду не впливають на висновки суду першої інстанції про законність звільнення ОСОБА_1 , оскільки при її звільненні на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, роботодавцем дотримано порядку вивільнення працівників, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03.09.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк