Постанова

від 03.09.2024 по справі 911/2278/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2024 р. Справа№ 911/2278/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Коробенка Г.П.

Іоннікової І.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Калинівської селищної ради

на рішення Господарського суду Київської області

від 28.12.2023

у справі № 911/2278/22 (суддя Т.П. Карпечкін)

за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління соціальної та ветеранської політики Калинівської селищної ради

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Калинівська селищна рада

про стягнення 61 575, 94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради про стягнення 61 575,94 грн., з яких 47 992,91 грн. заборгованості з відшкодування вартості витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають у Фастівському районі за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, а також 11 895,01 грн. інфляційних втрат за період з липня 2021 по вересень.2022 та 1 688,02 грн. 3% річних за період з 29.06.2021 по 01.11.2022.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.12.2023 у справі №911/2278/22 позовні вимоги задоволено частково. На підставі рішення суду з Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області підлягає стягненню на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" 47 960, 41 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 1 178, 64 грн. 3% річних, 11 895, 01 грн. інфляційних.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Управління соціального захисту Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області відповідає за своїми зобов`язаннями, що виникли безпосередньо із Закону і така відповідальність не може ставитись у залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань; розмір заявленої до стягнення суми підтверджується наявними в справі доказами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що понесені позивачем витрати на надання послуг зв`язку пільговим категоріям населення Калинівської ОТГ можуть бути відшкодовані за рахунок місцевого бюджету. Одночасно у матеріалах справи відсутні відомості щодо дійсності перебування осіб, що визначені у списку тих, кому було надано послуги, у статусі пільговиків. Відповідач не має доступу до реєстру пільговиків і не має можливості перевірити належним чином відомості щодо осіб - пільговиків.

На переконання відповідача, оскільки він не є розпорядником коштів, призначених для відшкодування витрат пільгових категорій осіб на послуги зв`язку, не має доступу до реєстру пільговиків, ці повноваження не відносяться до його повноважень, відповідач не має змоги перевірити дійсність заявлених вимог щодо оплати телекомунікаційних послуг.

Відповідач підкреслює, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним пунктом 20-4 частини першої статті 91 БК України. Тобто, стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, але не передбачає прямого обов`язку всіх місцевих бюджетів на відшкодування послуг зв`язку. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема тієї ж статті 91.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 8.18 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 норма статті 91 БК України трактується подібним чином. Також вказано: якщо з місцевого бюджету будуть здійснюватися видатки на фінансування пільг з послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг, то орган місцевого самоврядування обов`язково має прийняти відповідне рішення про здійснення видатків з місцевого бюджету на покриття гарантованих державою пільг з послуг зв`язку та інших пільг

Апелянт вважає, що органи місцевого самоврядування можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету. Відшкодування витрат здійснюється відповідачем не в силу обов`язку покладеного законом, а з власної ініціативи, відповідно до рішення селищної ради, оскільки відповідач не є уповноваженим органом у розумінні положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117.

Крім того, відповідно до внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 № 1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» з 1 грудня 2022 року призначення житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу здійснює Пенсійний фонд України.

Відповідач вважає, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача.

На переконання відповідача він може бути відповідачем у випадку укладення відповідного договору з оператором, шляхом взяття на себе договірних зобов`язань відшкодовувати пільги на телекомунікаційні послуги або ж у разі прийняття відповідного рішення на сесії ради та у випадку можливості здійснювати такі витрати з бюджету ОТГ. У даному випадку відшкодування витрат на послуги зв`язку є правом, а не обов`язком ради.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Калинівську селищну раду Фастівського району Київської області.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу та зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості та правильності судового рішення.

Третя особа не скористалася своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не є перешкодою для апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду.

Результати розгляду клопотань апеляційним судом

Представник позивача через систему «Електронний суд» клопотання про зміну назви відповідача у справі Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради на Управління соціальної та ветеранської політики Калинівської селищної ради.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.05.2024 вбачається, що назву юридичної особи Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 44151040) було змінено на назву на Управління соціальної та ветеранської політики Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 44151040).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити зміну назви відповідача у справі з Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 44151040) на Управління соціальної та ветеранської політики Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 44151040).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії акціонерного товариства «Укртелеком», як оператор телекомунікації, на виконання вимог законодавчих актів надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, які мають на це право.

Згідно з частиною 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 63 «Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; «Про охорону дитинства» та ін. передбачено право окремих категорій громадян на пільги з оплати послуг зв`язку. Згідно положень вказаних Законів фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією Законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а не за власні кошти позивача.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19).

Рішенням Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області від 24.12.2020 року № 17-02-VIII було створено Відділ соціального захисту населення Калинівської селищної ради з статусом юридичної особи публічного права, який в подальшому, на підставі рішення ради від 28.01.2021 року № 30-03-VIII, було перейменовано в Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради.

Надалі, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - з ідентифікаційним номером 44151040; дата запису: 28.12.2020 року, номер запису: 1003561020000005329 проведено державну реєстрацію юридичної особи, а саме: Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради (назву було змінено на Управління соціальної та ветеранської політики Калинівської селищної ради).

Для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, позивачем надсилались засобами поштового зв`язку та на електронну адресу відповідача листи № 82і250/58-1564 від 04.06.2021 року, № 82і250/58-1831 від 06.07.2021 року, № 82і250/58-3012 від 06.08.2021 року, № 82і250/58-2387 від 06.09.2021 року, № 82і250/58-2698 від 06.10.2021 року, № 82і250/58-2941 від 06.11.2021 року, № 82і250/58-3441 від 06.12.2021 року, № 82і250/58-22 від 06.01.2022 року з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за спірний період, які містять інформацію відповідно до п. 2 Положення № 117 та актами звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах, зокрема: за січень - травень 2021 року на суму 22 589,67 грн., за червень 2021 року на суму 4 041,84 грн., за липень 2021 року на суму 4 166,69 грн., за серпень 2021 року на суму 3 821,01 грн., за вересень 2021 року на суму 3 466,84 грн., за жовтень 2021 року на суму 3 390,63 грн., за листопад 2021 року на суму 3 344,00 грн., за грудень 2021 року на суму 3 172,23 грн., що підтверджується описами вкладення у листи та доказами надсилання.

У вищевказаних листах позивач просив відповідача провести звіряння інформації, що міститься в Реєстрі, у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику направити їх позивачу та оформити акт звіряння.

Однак відповідач не надіслав на адресу позивача інформацію щодо розбіжності в частині загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику за спірний період 2021 року.

Вартість витрат на надання пільг на послуги зв`язку на загальну суму за період 01.01.2021 року по 31.12.2021 року відповідачем позивачу не відшкодовано, у зв`язку із чим останній звернувся до суду із позовом у даній справі. Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з відшкодування вартості витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають у Фастівському районі за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у розмірі 47 992, 91 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати за період з липня 2021 по вересень.2022 та 1 688,02 грн. 3% річних за період з 29.06.2021 по 01.11.2022.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії акціонерного товариства «Укртелеком», як оператор телекомунікації, на виконання вимог законодавчих актів надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, які мають на це право.

Згідно з частиною 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 63 «Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства» та ін. передбачено право окремих категорій громадян на пільги з оплати послуг зв`язку. Згідно положень вказаних Законів фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією Законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а не за власні кошти позивача.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19).

Рішенням Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області від 24.12.2020 року № 17-02-VIII було створено Відділ соціального захисту населення Калинівської селищної ради з статусом юридичної особи публічного права, який в подальшому, на підставі рішення ради від 28.01.2021 року № 30-03-VIII, було перейменовано в Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради.

Надалі, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - з ідентифікаційним номером 44151040; дата запису: 28.12.2020 року, номер запису: 1003561020000005329 проведено державну реєстрацію юридичної особи, а саме: Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради.

Для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, позивачем надсилались засобами поштового зв`язку та на електронну адресу відповідача листи № 82і250/58-1564 від 04.06.2021 року, № 82і250/58-1831 від 06.07.2021 року, № 82і250/58-3012 від 06.08.2021 року, № 82і250/58-2387 від 06.09.2021 року, № 82і250/58-2698 від 06.10.2021 року, № 82і250/58-2941 від 06.11.2021 року, № 82і250/58-3441 від 06.12.2021 року, № 82і250/58-22 від 06.01.2022 року з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за спірний період, які містять інформацію відповідно до п. 2 Положення № 117 та актами звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах, зокрема: за січень - травень 2021 року на суму 22 589,67 грн., за червень 2021 року на суму 4 041,84 грн., за липень 2021 року на суму 4 166,69 грн., за серпень 2021 року на суму 3 821,01 грн., за вересень 2021 року на суму 3 466,84 грн., за жовтень 2021 року на суму 3 390,63 грн., за листопад 2021 року на суму 3 344,00 грн., за грудень 2021 року на суму 3 172,23 грн., що підтверджується описами вкладення у листи та доказами надсилання. У вказаних листах позивач просив відповідача провести звіряння інформації, що міститься в Реєстрі, у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику направити їх позивачу та оформити акт звіряння.

Вартість витрат на надання пільг на послуги зв`язку на загальну суму за період 01.01.2021 року по 31.12.2021 року відповідачем позивачу не відшкодовано, в зв`язку з чим останній звернувся до суду із позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Частиною 1 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

У силу положень Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» представницьким органом місцевого самоврядування об`єднаної територіальної громади є сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі ОТГ.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно з частиною 4 статті 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Закон України № 1789-VIII від 20.12.2016 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» доповнив пунктом 204 частину 1 статті 91 Бюджетного кодексу України, відповідно до якого до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Отже, бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку до видатків місцевих бюджетів.

Згідно з частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1101 від 24.12.2019 року затверджено «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення» (далі - Порядок № 1101).

Порядок № 1101 визначає механізм використання коштів, передбачених у загальному фонді державного бюджету Мінсоцполітики за програмою «Виплата деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплата послуг окремим категоріям населення» (далі - бюджетні кошти).

Слід зазначити, що даний Порядок розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки передбачає процедуру компенсації витрат на послуги, які надаються окремим категоріям громадян, що мають встановлені законодавством пільги, в тому числі й на послуги зв`язку.

Пунктами 2, 3 Порядку № 1101 (у редакції, чинній у спірний період) визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1101 розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними у пункті 4 цього Порядку, здійснюється головним розпорядником бюджетних коштів за пропозиціями регіональних органів соціального захисту населення на підставі поданих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення за встановленими формою та строками Мінсоцполітики даних, сформованих виходячи з прогнозної кількості отримувачів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг, кількості малих групових будинків та дітей, які перебувають в них, установлених розмірів відповідних виплат, а також з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.

Пунктами 7-9 Порядку № 1101 визначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення подають щомісяця: до 25 числа регіональним органам соціального захисту населення заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на наступний місяць; до 8 числа заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на поточний місяць.

Регіональні органи соціального захисту населення узагальнюють отримані від структурних підрозділів з питань соціального захисту населення заявки та не пізніше ніж протягом двох робочих днів подають Мінсоцполітики узагальнену заявку за встановленою ним формою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, за якими Мінсоцполітики не пізніше ніж протягом трьох робочих днів перераховує бюджетні кошти регіональним органам соціального захисту населення.

Підпунктом 10 пункту 3 постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-ІХ від 17.07.2020 постановлено ліквідувати у Київській області: Баришівський, Білоцерківський, Богуславський, Бориспільський, Бородянський, Броварський, Васильківський, Вишгородський, Володарський, Згурівський, Іванківський, Кагарлицький, Києво-Святошинський, Макарівський, Миронівський, Обухівський, Переяслав-Хмельницький, Поліський, Рокитнянський, Сквирський, Ставищенський, Таращанський, Тетіївський, Фастівський, Яготинський райони.

Разом із тим, п.п. 10 пункту 2 цієї ж постанови Верховної Ради України у Київській області утворено Фастівський район (з адміністративним центром у місті Фастів) у складі територій Бишівської сільської, Боярської міської, Гатненської сільської, Глевахівської селищної, Калинівської селищної, Кожанської селищної, Томашівської сільської, Фастівської міської, Чабанівської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України;

Таким чином, у спірний період забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Фастівського району Київської області (зокрема, на території Калинівської територіальної громади), належало до компетенції Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради, оскільки саме управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який підзвітний головному розпоряднику бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми - Мінсоцполітики.

Зазначене підтверджується також Положенням «Про управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради», згідно пунктів 2.1. та 2.3. якого основним завданням управління є забезпечення реалізації на території громади державної політики у сфері соціального захисту населення; запровадження та надання місцевих гарантій соціального захисту, соціальної підтримки мешканцям громади.

Крім того, з метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, Кабінет Міністрів України постановою від 29.01.2003 року №117 затвердив «Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» (далі - Положення № 117).

Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України, отримують пільги, передбачені для педагогічних, медичних, фармацевтичних працівників, працівників бібліотек, музеїв, спеціалістів із захисту рослин та працівників культури в сільській місцевості і селищах міського типу (далі - пільговики) (пункт 1 Положення № 117).

Відповідно до пункту 3 Положення № 117 структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад/органи Пенсійного фонду України (далі - уповноважені органи) організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 30.12.2020 року № 868 затверджені «Методичні рекомендації з розроблення положень про структурні підрозділи з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій» (Рекомендації 1) та «Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності територіальної громади у сферах соціального захисту населення та захисту прав дітей» (Рекомендації 2).

Зокрема, пп. 30 пункту 4.5. розділу 4 «Методичних рекомендацій з розроблення положень про структурні підрозділи з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій», передбачено, що місцевий структурний підрозділ соціального захисту населення в межах своїх повноважень забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.

Місцевим структурним підрозділом соціального захисту населення відповідно до пункту 4.1. зазначених рекомендацій є структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації.

Отже, відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів, уповноваженими органами, які здійснюють облік осіб, що мають право на пільги, збирають, систематизують і зберігають інформацію щодо зазначених осіб, а також забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати, й ведуть Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Оскільки телекомунікаційні послуги на пільгових умовах АТ «Укртелеком» надано на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, то у результаті уповноважений на те державою орган - Управління соціального захисту населення Калинівської селищної ради в силу закону та свого Положення має відшкодувати позивачу за рахунок коштів бюджету понесені ним витрати. (подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 924/781/17).

Як визначено ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, як установлено ч. 2 такої статті, виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, ч. 3 якої визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Видатки з фінансування пільг з наданням послуг зв`язку за змістом ст.ст.82, 83 Бюджетного кодексу України відносяться до видатків бюджету місцевого самоврядування і трансферти з Державного бюджету є лише одним з можливих засобів забезпечення видатків місцевого бюджету. Отже, обставина наявності/відсутності субвенцій державного бюджету на фінансування відповідних видатків місцевих бюджетів не впливає у спірних правовідносинах з оператором зв`язку ані на його право на отримання відповідних відшкодувань, ані на джерело таких відшкодувань - кошти місцевого бюджету. Своєю чергою, питання надання відповідних субвенцій для фінансування видатків місцевого бюджету є вже аспектом міжбюджетних відносин між відповідними органами суб`єктів владних повноважень, стороною яких (відносин) позивач не є.

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках відповідного бюджету, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань в світлі правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях по справам «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та «Бакалов проти України» від 30.11.2004р.

Наразі, практика Європейського суду з прав людини є джерелом права для національних судів у відповідності до ст. 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-ІV та ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом положень Законів, що передбачають надання пільг відповідним категоріям населення, право на пільгове отримання послуг зв`язку відповідних категорій населення і кореспондуючий такому праву обов`язок позивача з надання відповідних телекомунікаційних послуг, встановлений ч.3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» не перебувають у залежності від ухвалення місцевою радою певної програми з фінансування надання таких послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» днем пред`явлення вимоги слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на адресу відповідача направив претензію № 41 від 24.12.2022 року на загальну суму невиконаного зобов`язання у розмірі 47 960,41 грн. Позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 47 992,91 грн., тобто на 32,5 грн. більша від пред`явленої вимоги позивачем відповідачу.

Враховуючи, що претензією № 41 від 24.12.2022 року позивач вимагав від відповідача виконати зобов`язання на суму 47 960,41 грн., колегія суддів приходить до висновку, що в частині стягнення 32,5 грн. у відповідача перед позивачем строк виконання зобов`язання не настав, а тому вказана вимога підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 47 960,41 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 1 688,02 грн. 3 % річних, які нараховані за загальний період з 29.06.2021 року по 01.11.2022 року, окремо на заборгованість за кожним місяцем з урахуванням визначених позивачем дат прострочення виконання, виходячи з дат отримання відповідачем листі та доданих до них документів.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судова колегія звертає увагу на те, що листи щодо надання інформації, яка міститься у реєстрі, які позивач щомісячно направляв відповідачу з додаванням розрахунку видатків, актів звіряння розрахунків, зведених розрахунків видатків по категоріях пільг, не містять вимоги про оплату та не встановлюють строку такої оплати. Зокрема, у листах позивач просив відповідача надати інформацію, яка міститься у Реєстрі та направити розбіжності, виявлені за результатами звіряння розрахунку видатків з інформацією, яка міститься у Реєстрі; звертав увагу на те, що видатки на пільги з послуг зв`язку належать до видатків місцевих бюджетів та висловлював сподівання на відповідальну державницьку позицію.

Враховуючи викладене, колегія судді вважає помилковим визначення позивачем строку оплати витрат, виходячи з дат отримання вказаних листів.

Як вбачається з матеріалів справи, претензія № 41 від 24.12.2022 року про оплату суми заборгованості за період з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року містила вимогу про оплату у добровільному порядку до 07.01.2022 року, була отримана відповідачем 31.12.2021 року.

Таким чином, строк оплати сплив 06.01.2022 року (7 днів з дня пред`явлення вимоги), отже, відповідно з 07.01.2022 року настало прострочення виконання зобов`язання.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних (з 07.01.2022 року по заявлену позивачем дату розрахунку 01.11.2022 року на задоволену судом суму заборгованості 47 960,41 грн.) колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 3% річних становлять 1 178,64 грн.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку по те, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню у сумі 1 178,64 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 11 895,01 грн. інфляційних втрат, які нараховані за загальний період з 29.06.2021 року по 01.11.2022 року, окремо на заборгованість за кожним місяцем з урахуванням визначених позивачем дат прострочення виконання, .

Виходячи зі встановленої під час розгляду справи дати початку прострочення виконання зобов`язання, інфляційні втрати за період з січня по жовтень 2022 року на задоволену судом суму заборгованості 47 960,41 грн. становлять 11 917,80 грн.

Одночасно суд відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову подібні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року по справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року по справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року по справі № 287/587/16-ц).

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до господарського суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягає щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, а саме 11 895,01 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 61 034,06 грн., з яких 47 960,41 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 11 895,01 грн. інфляційних втрат та 1 178,64 грн. 3% річних.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України - змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір, виходив із того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази. (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, ґрунтуються на намаганнях здійснити переоцінку обставин справи, об`єктивно встановлених судом першої інстанції під час прийняття рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, правильно застосовано норми матеріального права, які їх регулюють.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, отже апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Калинівської селищної ради на рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2023 у справі № 911/2278/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2023 у справі № 911/2278/22залишити без змін.

Матеріали справи № 911/2278/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Г.П. Коробенко

І.А. Іоннікова