Рішення

від 20.08.2024 по справі 461/5925/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2024 Справа № 461/5925/22

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Львівської міської ради

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43»

третя особа-1 (на стороні позивача), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

третя особа-2 (на стороні відповідача), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Площа Ринок, 43»

третя особа-3 (на стороні позивача), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: Міністерство культури та інформаційної політики України

за участю: Прокуратури Львівської області

про: витребування майна з чужого незаконного володіння,

представники:

позивача: Павлова З.П.,

відповідача: Вовк У.Я.,

третьої особи-1: Чижович І.З.,

третьої особи-2: не з`явився,

третьої особи-3: Тимкович І.О.,

прокурор: Рогожнікова Н.Б.,

ВСТАНОВИ

Львівською міською радою подано позовну заяву з вимогою про витребування з приватної власності Обслуговуючого кооперативу «Площа ринок, 43» (відповідача) у комунальну власність територіальної громади м.Львова приміщення (загальною площею 48,2 м2), розташованого у будинку №43 на площі Ринок міста Львова.

Галицький районний суд м.Львова ухвалою від 09.12.2022р. передав дану справу за належною підвідомчістю на розгляд Господарського суду Львівської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023р. справу №461/5925/22 передано для розгляду судді Кидисюку Р.А.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2023р. справу прийнято до розгляду, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем подано відзив (від 06.03.2023р.) з обґрунтуванням безпідставності позовної вимоги, а також - пояснення.

Третьою особою-1 подано відзив з обґрунтуванням наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023р., справу №461/5925/22 передано для розгляду судді Стороженко О.Ф. у зв`язку із призначенням судді Кидисюка Р.А. членом ВККС України.

Суд у новому складі прийняв справу до розгляду ухвалою від 08.06.2023р.

Судом, ухвалою від 20.07.2023р., здійснено повернення на стадію підготовчого провадження у справі та залучено до участі у справі Третю особу-2.

Третьою особою-2 надано пояснення з обґрунтуванням безпідставності позову.

Позивачем надано пояснення стосовно обставин, зазначених Третьою особою-2 у поясненнях.

Суд, ухвалою від 07.12.2023р., задоволив клопотання Львівської обласної прокуратури про вступ у справу.

Судом у підготовчому засіданні 11.01.2024р. розглянуто низку клопотань позивача, прокурора та відповідача і постановлено ухвалу, якою:

-задоволено заяву позивача про поновлення строку на подання клопотання про витребування Інвентаризаційної справи на будинок та, відповідно, - поновлено такий строк;

-задоволено клопотання позивача про витребування Інвентаризаційної справи на будинок;

-задоволено клопотання прокурора про витребування Інвентаризаційної справи на будинок;

-відмовлено відповідачу у встановленні додаткового строку на подання Висновку Експертів від 15.12.2022 та відмовити у задоволенні клопотань відповідача від 15.06.2023р. та 07.12.2023р. про приєднання до матеріалів справи вказаного Висновку Експертів;

-відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання фотосвітлин, доданих до письмових пояснень від 22.12.2023р., та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про приєднання цих фотосвітлин до матеріалів справи;

-відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі;

-продовжено строк підготовчого провадження у справі та призначено проведення підготовчого засідання на 21.02.2024р..

Крім цього, судом 11.01.2024р. постановлено ухвалу про витребування в Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» матеріалів Інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 .

19.02.2024р. на адресу суду надійшла заява відповідача про відвід судді.

20.02.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано клопотання про залучення третьої особи.

20.02.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.02.2024р. залишено без розгляду заяву відповідача про відвід судді та задоволено заяву про самовідвід судді Стороженко О.Ф. у справі 461/5925/22, відведено суддю Стороженко О.Ф. від розгляду даної справи, справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу та визначення складу суду у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024р., справу №461/5925/22 передано для розгляду судді Король М.Р.Ухвалою від 26.02.2024р. Господарський суд Львівської області в новому складі прийняв до розгляду дану справу.

26.03.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про долучення доказів.

26.03.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання, в котрому просить суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про залучення третьої особи.

26.03.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано письмові пояснення.

29.03.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано клопотання, в якому просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів.

02.04.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано додаткові письмові пояснення.

Протокольною ухвалою від 17.04.2024р. суд, зокрема, ухвалив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи.

01.05.2024р. на адресу суду надійшло клопотання позивача про повторне витребування доказів.

Ухвалою від 01.05.2024р. суд, зокрема, ухвалив задовольнити клопотання про залучення третьої особи-3.

07.05.2024р. на адресу суду надійшов лист відповідь від Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

15.05.2024р. через систему «Електронний суд» третьою особою-3 подано письмові пояснення.

Протокольною ухвалою від 15.05.2024р. суд, зокрема, ухвалив відмовити у задоволенні повторного клопотання про витребування доказів та продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів.

05.06.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про поновлення процесуального строку для подання доказів.

05.06.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про долучення доказів.

12.06.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про поновлення процесуального строку для подання доказів.

04.07.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано клопотання про долучення доказів.

Протокольною ухвалою від 04.07.2024р. суд, зокрема, ухвалив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 08.08.2024р.

08.08.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано клопотання про долучення доказів.

Протокольною ухвалою від 08.08.2024р. суд, зокрема, ухвалив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Спір виник у зв`язку із тим, що позивач вважає відповідача незаконним (недобросовісним) володільцем нежитлових приміщень на пл.Ринок,43 у м.Львові.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015140050000023 від 13 липня 2015 року встановлено, що невідома особа підробила рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2011 року у справі №2а-2137/11, відповідно до якого визнано право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 49,0 кв.м, за адресою: м.Львів, пл.Ринок,43.

Позивач вважає, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради, і остання не приймала рішення про відчуження належних їй нежитлових приміщень на пл.Ринок,43.

Відтак, вважає, що державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43» за відсутності документів, які підтверджують набуття права на нерухоме майно.

Прокурором позовні вимоги підтримано, стверджено про те, що нежитлові приміщення першого поверху житлового будинку за адресою: м.Львів, пл.Ринок,43, з моменту побудови, використовувались, як магазин, цукерня, тобто є нежитловими.

Відповідач вважає, що правових підстав вважати, що права позивача порушені немає, так як судом встановлено преюдиційні обставини у справі №461/107/18, зокрема те, що спірні приміщення є допоміжними і на момент первинної реєстрації права приватної власності не належали до комунальної власності.

Третьою особою-1 позовні вимоги підтримано.

Третьою особою-2 правової позиції не висловлено.

Третя особа-3 у поданих поясненнях вважає, що відчуження майна відбулося з порушенням пам`яткоохоронного законодавства, зокрема, без погодження органу охорони культурної спадщини.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив наступне:

В рамках справи №461/107/18 суди трьох інстанцій дослідили та надали правову оцінку обставинам, що стосуються тих самих приміщень, які є об`єктом позовних вимог в даній справі.

Так, 17.05.2023р. Львівським апеляційним судом було ухвалено постанову у справі №461/107/18, якою відмовлено у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності та витребування нерухомого майна на користь Львівської міської ради. 14.02.2024р. Верховним Судом було ухвалено постанову, якою вказану постанову апеляційної інстанції залишено без змін.

Отже, апеляційним судом було встановлено наступне.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів міста Львова №222 від 14 квітня 1987 року «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам», житловий будинок на пл.Ринок,43 належав до комунальної власності і знаходився на балансі місцевих рад м.Львова.

На підставі вказаного рішення право власності (форма власності - комунальна) на житловий будинок, розташований за адресою: пл.Ринок,43, було зареєстроване 05.12.2005 року за Територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з договором на оренду нежитлових приміщень №2270 від 05 червня 1998 року, приміщення під індексами 15-1, 15-2, загальною площею 48,2 кв.м, на першому поверсі житлового будинку на пл.Ринок,43 з 19 лютого 1997 року по 19 лютого 2007 року надавались Львівською міською радою народних депутатів в особі Управління комунального майна в оренду ТзОВ «Солодка вишиванка».

Установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку №43 на пл.Ринок від 10 грудня 2011 року вирішено створити ОСББ «Площа Ринок, 43», розглянувши листа якого від 24 січня 2012 року №2-1498, Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження №82 від 07 лютого 2012 року про передачу будинку №43 на пл.Ринок на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43».

На виконання цього розпорядження від 07 лютого 2012 року, складено акт прийняття-передачі житлового будинку №43 на пл.Ринок з балансу міської ради на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», згідно з пунктом 4 якого («відомості про допоміжні приміщення будинку»), площа допоміжних приміщень будинку, які передавалась на баланс ОСББ, становила 187,6 кв.м, в тому числі: 1) «Укрпошта» - 68,5 кв.м; 2) ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м; 3) ТзОВ «Солодка вишиванка» - 48,2 кв.м; 4) ПП «Європейка» - 24,5 кв.м; 5) ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м.

Названий вище акт приймання-передачі житлового будинку №43 на пл.Ринок на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», затверджено наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №120 від 26 березня 2012 року.

Згідно вказаних вище акту приймання-передачі житлового будинку та наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №120 від 26 березня 2012 року, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» внесено зміни в інвентаризаційну справу за адресою: м.Львів, пл.Ринок,43, про що повідомлено голову ОСББ «Площа Ринок, 43».

Після внесення таких змін, листами ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №2368 від 03 липня 2018 року та №4951 від 07 грудня 2020 року повідомлено про належність спірних приміщень до допоміжних приміщень будинку.

Окрім згаданого акту приймання-передачі та матеріалів інвентаризаційної справи, факт віднесення спірних приміщень до числа допоміжних приміщень будинку ОСББ «Площа Ринок, 43» підтверджується також висновком експерта №20/21 від 11 травня 2021 року та висновком комісійної будівельно-технічної експертизи № 4280 від 15 грудня 2022 року.

Крім того, рішенням Галицького районного суду м.Львова від 02 квітня 2019 року у справі № 461/4181/18, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року встановлено, що інші чотири приміщення (раніше приміщення «Укрпошта» - 68,5 кв.м, ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м., ПП «Європейка» - 24,5 кв.м, ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м), які також передані за актом приймання-передачі будинку на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

24 травня 2012 року за ОСОБА_1 на підставі рішення Галицького районного суду м.Львова від 13 грудня 2011 року у справі №2а-2137/11 було зареєстроване право власності на нежитлове приміщення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,0 кв.м.

В подальшому, ОСОБА_1 подарував нежитлове приміщення на першому поверсі: 15-1; 15-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 за договором дарування №929, посвідченим 25 червня 2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., право власності на яке за ОСОБА_2 зареєстровано 26 червня 2012 року.

13 липня 2015 року до ЄРДР внесено кримінальне провадження № 42015140050000023 по факту підробки рішення Галицького районного суду м.Львова від 13 грудня 2011 року.

Ті ж самі обставини стали предметом розгляду у даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

До того ж, наведені приписи ст.124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Ч. ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи безпосереднього інтересу позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі N916/2084/17 (провадження N 12-77гс19), від 07 липня 2020 року у справі N910/10647/18 (провадження N12-175гс19).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушеним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон), власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004р. №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011р. №N14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004р. №4-рп/2004 визначено: « 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.».

Таким чином, допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Аналогічні приписи містить частина друга статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Крім того, згідно частин першої-другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №552/7636/14-ц).

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться спірні приміщення до допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі №916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17.

З огляду на наведене Верховний Суд у справі №461/107/18 вважає обґрунтованими доводи апеляційного суду про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних, які підтверджуються:

-відомостями пункту 4 акту прийняття-передачі житлового будинку №43 на пл.Ринок з балансу міської ради на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» («відомості про допоміжні приміщення будинку»), затвердженого наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 120 від 26 березня 2012 року;

-листами ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 2368 від 03 липня 2018 року та № 4951 від 07 грудня 2020 року про належність спірних приміщень до допоміжних приміщень будинку;

-висновками експерта №20/21 від 11 травня 2021 року та комісійної будівельно-технічної експертизи №4280 від 15 грудня 2022 року.

Крім того, рішенням Галицького районного суду м.Львова від 02 квітня 2019 року у справі № 461/4181/18, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року встановлено, що інші чотири приміщення (раніше приміщення «Укрпошта» - 68,5 кв.м, ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м., ПП «Європейка» - 24,5 кв.м, ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м), які також передані за актом приймання-передачі будинку на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», є допоміжними, а тому є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частинами першою, четвертою статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

У відповідності до частини першої статті 18 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане, зокрема, забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження спільним майном співвласниками.

Отже, ОСББ після його створення не потрібно доводити право власності на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у пункті 43 постанови від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18.

Верховний Суд у справі №461/107/18 вважає, що встановивши, що спірні приміщення під номерами (індексами) 15-1, 15-2 в житловому багатоквартирному будинку на пл.Ринок у м.Львові є допоміжними і, власне, як допоміжні приміщення, по акту приймання-передачі, затвердженому наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №120 від 26 березня 2012 року, були передані ОСББ «Площа Ринок, 43», а тому ці приміщення на момент первинної реєстрації права власності за ОСОБА_1 24 травня 2012 року вже не належали до комунальної власності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правових підстав для висновку про порушення прав та інтересів позивача - Львівської міської ради та його захисту в обраний спосіб за позовом прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради немає.

При цьому, слід приймати до уваги, що відсутність державної реєстрації за ОСББ «Площа Ринок, 43» права власності на спірне приміщення не спростовує виникнення у вказаної юридичної особи у 2012 році такого права в силу прямої норми закону, оскільки за змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23.

Відтак, Львівський апеляційний суд у справі №461/107/18 звернувся до обставин, преюдиційність яких встановлена в рамках інших справ (№914/554/19 та №461/4181/18), оскільки ці постанови стосуються приміщень, які перелічені в одному й тому ж пункті №4 Акту поряд з спірним приміщенням, яке є предметом розгляду в цій справі і було предметом розгляду в справі №461/107/18.

Верховним Судом було надано правову оцінку всім обставинам, на які посилається Львівська міська рада, як на підставу своїх вимог в рамках даної справи, а також проаналізовано всі аргументи, наведені ОСББ «Площа Ринок», 43» та ОК «Площа Ринок, 43». Відтак, всі обставини, юридичні факти, події та докази, на які сторони посилаються в рамках даної справи, вже встановлено в рамках справи №461/107/18 та їм надано правову оцінку судами трьох інстанцій. Немає жодних інших (нових) доказів, документів чи аргументів позивача, які б не було розглянуто в рамках справи №461/107/18.

Більше того, у згаданій постанові Верховного Суду надано правову оцінку та враховано висновок експерта, долучений до матеріалів справи.

Щодо відповідних заперечень позивача, то слід відмітити, що він мав право на здійснення рецензування згаданого експертного висновку.

Разом з тим, впродовж підготовчого провадження у справі, позивачем не подано до суду ні підготовленого за його заявою висновку експерта, ні рецензії на вищевказаний висновок експертного дослідження №4280 від 15 грудня 2022 року.

Покликання позивача на те, що акт приймання передачі на баланс містить рукописний текст, не приймаються судом до уваги з огляду на те, що позивач не надав свого примірника такого акту для візуального порівняння ймовірних відмінностей.

Фактично, єдиною обставиною, встановлення якої має значення для цієї справи, є статус допоміжних приміщень, що і було встановлено у справах №914/554/19, №461/4181/18 та врешті-решт у справі №461/107/18, а відтак такі обставини в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню в рамках даної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи позивача, викладені в позовній заяві є безпідставними, необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи учасників справи та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів учасників справи, які детально не зазначені в рішенні, то вони не впливають на правильне вирішення спору.

Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то на позивача покладаються витрати із сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 02.09.2024 р.

СуддяКороль М.Р.