Постанова

від 27.08.2024 по справі 915/1146/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/1146/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 (судді: Таран С. В. - головуючий, Поліщук Л. В., Богатир К. В.) у справі

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"

про стягнення заборгованості в сумі 1 185 013,15 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заяви про забезпечення позову

1.1. У липні 2023 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі - Миколаївська філія ДП "Адміністрація морських портів України") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (далі - ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв") про стягнення заборгованості за договором від 10.07.2013 № А6-А про встановлення сервітуту у загальному розмірі 1 185 013,15 грн, з яких: 1 078 520,92 грн - сума основного боргу з плати за користування сервітутом за період з лютого по травень 2023 року; 97 412,47 грн - пеня; 5844,74 грн - 3% річних; 3235,02 грн - інфляційні втрати.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем виставлялися рахунки згідно з умовами договору, які не були оплачені відповідачем, у зв`язку з чим відповідачу нараховано заявлені до стягнення грошові кошти за період лютого по травень 2023 року.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що з 24.02.2022 офіційно встановлено фактичну неможливість в Україні належного виконання зобов`язань за діючими договорами внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, що є загальновідомими обставинами.

Відповідач, зокрема зазначав, що позивачем не доведено користування відповідачем причалів та причальної інфраструктури, а отже і наявність підстав для нарахування заявлених до стягнення коштів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 у задоволені позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач з 24.02.2022 був позбавлений можливості ведення господарської діяльності та використання майна внаслідок ведення військових дій на території розташування об`єкту сервітуту і блокування судноплавства в районі Дніпровсько-Бузького лиману, тобто внаслідок об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності, пов`язаної з виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт на території Миколаївського морського порту, що виключає обов`язок відповідача проводити оплату сервітуту за вказаним договором.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 скасовано в частині відмови у задоволенні позову повністю, викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, а саме позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" на користь ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) 1 078 520,92 грн основного боргу, 9741,24 грн пені, 5844,74 грн 3% річних, 3235,02 грн інфляційних втрат та 17775,20 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. У задоволенні решти позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходячи з положень чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог через недоведення відповідачем належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за укладеним з позивачем договором внаслідок існування форс-мажорних обставин. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення неустойки на 90%.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із застосуванням судом статей 401-404, 509, 610, 612 Цивільного кодексу України та статей 73, 74, 76-79, 86, 129, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.06.2020 у справі № 920/528/19, від 29.10.2020 у справі № 915/537/19, від 27.03.2018 у справі № 910/105/15-г, а також відсутності висновку Верховного Суду.

3.1.1. Так, скаржник вказує на таке:

- судом не встановлено на підставі належних та допустимих доказів факт користування відповідачем сервітутом/майном щодо якого встановлено сервітут і відповідно наявності обов`язку здійснювати оплату за це, тобто судом не встановлено допущення відповідачем порушення зобов`язання, а також не враховано, що обов`язок відповідача з оплати за умовами укладеного договору та нормами чинного законодавства виникає лише у разі користування сервітутом/майном щодо якого встановлено сервітут (статті 401-404, 509, 610 Цивільного кодексу України, підпункт 7.1.5. пункт 7.1 статті 7 договору від 10.07.2013);

- суд прирівняв форс-мажорні обставини до причин невикористання сервітуту та стверджує недоведеність їх існування та впливу на правовідносини сторін у цій справі, хоча рішення суду першої інстанції як і заперечення відповідача щодо позовних вимог і не обґрунтовувалися дією форс-мажорних обставин, а навпаки обґрунтовувалися недоведеністю позивачем факту користування відповідачем причалом та причальною інфраструктурою;

- суд не встановлював обставини справи щодо того, що невикористання сервітуту є наслідком ведення активних бойових дій, окупації частини території держави та блокування судноплавства, стверджуючи, що не вся акваторія моря замінована і не все судноплавство заблоковане нічим не аргументуючи таке твердження та не оцінюючи обставину, що вихід з Морського порту Миколаєва до Чорного моря відбувається через Бузько-Дніпровський-Лиманський канал, що є зоною бойових дій, та окуповану Кінбурнську косу, у зв`язку з чим вирішальним є не мінування моря, а бойові дії в акваторії морського порту Миколаїв та суміжних територіях Миколаївської та Херсонської областей, що фізично робить неможливим переміщення суден у цьому регіоні не зважаючи на наявність або відсутність розпоряджень капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 року №15 та № 15/1;

- суд не відобразив у рішенні загальновідомі факти ведення бойових дій та окупації територій, як причини блокування судноплавства, а саме відомостей з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 та від 22.12.2022 № 309;

- судом не проаналізовано зв`язок між можливістю використання причалу і його інфраструктури та функціонуванням судноплавства у регіоні;

Отже, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм, викладених у статтях 73, 74, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції не встановив чи здійснював відповідач користування сервітутом у спірний період, чи ні.

Саме встановлення фактичних обставин реальності користування сервітутом/майном щодо якого встановлено сервітут є визначальним при встановленні наявності обов`язку у відповідача здійснити оплату за користування сервітутом згідно з положеннями статті 403 Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.10.2020 у справі № 915/537/19 та постанові від 27.03.2018 у справі № 910/105/15-г.

При цьому суд апеляційної інстанції як на єдиний доказ, який підтверджує користування відповідачем сервітутом/майном щодо якого встановлено сервітут, посилається на односторонньо підписані позивачем акти наданих послуг (виконаних робіт), не надавши оцінку тому, що зміст вказаних актів не дозволяє встановити які послуги/роботи надавав/виконував позивач, та які відповідач повинен оплатити згідно з умовами договору від 10.07.2013 № А6-А. При цьому зміст вказаних актів наданих послуг (виконаних робіт) та перелік наведених в них послуг фактично лише містять перелік плат за певне майно щодо якого встановлено сервітут і жодної послуги як і виду робіт не містить.

Суд апеляційної інстанції не вказав на підставі яких доказів зроблено висновок про реальність виконання робіт (надання послуг) за договором від 10.07.2013, які б давали підстави для висновку про порушенням відповідачем зобов`язання та наявність заборгованості у відповідача за договором.

3.1.2. Скаржник наголошує, що на підтвердження своїх доводів щодо неможливості користування сервітутом/майном щодо якого встановлено сервітут відповідач посилався, не тільки на загально відомі факти, як то початок військової агресії та окупації частини території держави, але і на фактичні данні щодо конкретних територій, часу ведення бойових дій, періоду окупації територій та населених пунктів які встановлювалися нормативно-правовими актами та підтвержували факт відсутності судноплавства, а отже і підтверджували відсутність користування відповідачем сервітутом/майном, а відтак і підтверджували відсутність порушення відповідачем своїх обов`язків встановлених Договором по оплаті сервітуту.

Дані обставини підтверджуються відомостями з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 та від 22.12.2022 № 309.

Суд апеляційної інстанції не здійснював дослідження та співставлення доказів того, що війська агресора чинять агресію проти України, переміщення суден через лінію активних бойових дій є неможливим оскільки спричинить загибель суден їх екіпажу та вантажу. Дані факти є і загальновідомими, відображеними у цілому ряді нормативно-правових актів таких як Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (впровадження військового стану у зв`язку з військовою агресією), Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 та від 22.12.2022 № 309 (встановлення та визначення зон де вилися або ведуться активні бойові дії та тимчасово окупованих територій).

Також, обставини щодо існування блокування судноплавства в регіоні встановлені, зокрема у постановах Верховного Суду у справах № 915/436/23, № 915/458/23 та № 915/459/23.

Отже, скаржник вважає, що позивачем не надано до суду, а судом апеляційної інстанції не встановлено на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів факт порушення відповідачем зобов`язання за договором від 10.07.2013 та, відповідно, наявності заборгованості відповідача, про що і було зазначено у рішенні суду першої інстанції але проігноровано апеляційним судом.

3.1.3. Щодо підстави оскарження судового рішення, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови від 23.05.2024 допущено порушення норм процесуального права викладених у статтях 73, 74, 76 79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України та невірне застосування норм матеріального права встановлених статтями 401-404, 509, 610, 612 Цивільного кодексу України з підстав наведених у касаційній скарзі.

Верховним Судом не формувався висновок щодо застосування норм процесуального права викладених у статтях 73, 74, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України у правовідносинах щодо права користування чужим нерухомим майном (права сервітуту) які регулюються нормами статей 401-404 Цивільного кодексу України.

3.1.4. Також скаржник подав заяву, в якій просить при винесенні рішення у справі за наслідками розгляду касаційної скарги вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" та стягнути з Миколаївська філія ДП "Адміністрація морських портів України" витрат на професійну правничу допомогу у сумі 102 475,00 грн.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Миколаївська філія ДП "Адміністрація морських портів України" просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, вказуючи на те, що скаржником формально вказано у касаційній скарзі про порушення судами норм матеріального та процесуального права без наведення конкретного порушення таких норм, процитувавши уривки з постанов Верховного Суду та не обґрунтувавши наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень з підстав, визначених скаржником.

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши оскаржене у справі судове рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції та передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 10.07.2013 між Миколаївською філією ДП "Адміністрація морських портів України" (володілець) та ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" (користувач) укладено договір про встановлення сервітуту № А6-А, у преамбулі якого зазначено, що він укладений у зв`язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов`язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 9 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалом і причальною інфраструктурою.

Суди установили, що сторонами договору також передбачені такі умови:

- за умовами пунктів 1.1, 1.2 договору від 10.07.2013 № А6-А сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23. До положень договору застосовуються норми чинного законодавства України, що регулюють такі відносини;

- відповідно до пункту 2.1 договору від 10.07.2013 № А6-А сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури;

- згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору від 10.07.2013 № А6-А видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з планом-схемою причалів № 9 та причальної інфраструктури (додаток № 1, який є невід`ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал № 9 (інв.№1031036) - 209,0 м.п, технологічна ширина - 14,50 м.п; залізнична колія № 33(інв.№1031079) - 202,5 м.п; залізнична колія № 36 (інв.№1031080) - 202,5 м.п; підкранові колії (інв.№1031065) - 202,5 м.п у дві нитки. Сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалами та причальною інфраструктурою;

- за змістом пункту 5.1 договору від 10.07.2013 № А6-А (у редакції додаткової угоди від 07.02.2022 № 3) плата за сервітут за місяць становить: причал № 9 (інв.№ 1031036) - 219528,64 грн без ПДВ; залізничні колії № 33 та № 36 (інв.№1031079, №1031080) - 2896,45 грн без ПДВ; підкранові колії (інв.№ 1031065) - 2041,77 грн без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України;

- положеннями пункту 5.2 договору від 10.07.2013 № А6-А (у редакції додаткової угоди від 21.08.2015 № 2) плата за сервітут за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут (пункт 5.1 даного договору) поділена на кількість днів місяця, в якому був укладений (розірваний) договір та помножена на кількість днів дії договору в такому місяці;

- у пункті 5.3 договору від 10.07.2013 № А6-А узгоджено, що оплата в розмірі, визначеному у пунктах 5.1, 5.2 договору здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акта наданих послуг, підписаного обома сторонами згідно з виставленим рахунком, щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим;

- у підпунктах 7.1.1, 7.1.4, 7.1.5 пункту 7.1 договору від 10.07.2013 № А6-А користувач зобов`язаний використовувати причали та причальну інфраструктуру у відповідності з визначеною метою, що відповідає призначенню цього майна на момент встановлення сервітуту та діяти в межах своїх господарських потреб; до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повертати володільцю підписані акти наданих послуг; щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з виставленим рахунком володільця вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць;

- пунктом 8.3 договору від 10.07.2013 № А6-А передбачено, що володілець приймає на себе обов`язок щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати Користувачу рахунок на сплату за користування сервітутом, який оформляється на підставі акта наданих послуг;

- за умовами пунктів 10.1-10.4 договору від 10.07.2013 № А6-А обставинами непереборної сили визнаються, але не обмежуються ними, наступні події: землетруси, повені, пожежі, аварії на транспорті, військові дії тощо. Сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх обов`язків, якщо будь-яка з таких обставин безпосередньо вплинула на виконання даного договору. Сторона, для якої стало неможливим виконання зобов`язання за вказаних вище причин, повинна в 5-денний строк з часу виникнення відповідних обставин повідомити іншу сторону про настання цих подій. Належним доказом вказаних вище обставин та їх тривалості є висновок компетентного органу. Наявність обставин непереборної сили автоматично продовжує строк дії даного договору на час, протягом якого будуть діяти вищевказані обставини;

- відповідно до пункту 11.1 договору від 10.07.2013 № А6-А за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України;

- пунктом 11.7 договору від 10.07.2013 № А6-А передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за користування сервітутом за умовами даного договору з Користувача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується у претензійно-позовному порядку;

- згідно з пунктом 14.1 договору від 10.07.2013 № А6-А цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє протягом 6 місяців з моменту набуття чинності. У випадку якщо Користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить Володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на 6 місяців на тих самих умовах;

- у пункті 14.2 договору від 10.07.2013 № А6-А (у редакції додаткової угоди від 08.08.2013 № 1) вказано, що сторони дійшли згоди про те, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України умови цього договору застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.2013.

Суди установили, що на виконання договору позивачем оформлені, підписані та надіслані відповідачу засобами поштового зв`язку рахунки та акти наданих послуг за період з лютого по травень місяць 2023 року, які не були підписані відповідачем.

Позивач направив засобами поштового зв`язку на адресу ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" претензії від 05.04.2023 № 374/18-04-05/Вих та від 28.04.2023 № 518/18-04-05/Вих, в якій просив погасити заборгованість за договором від 10.07.2013 № А6-А.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" про стягнення з ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" заборгованості за договором від 10.07.2013 № А6-А про встановлення сервітуту, а саме: 1 078 520,92 грн - сума основного боргу з плати за користування сервітутом за період з лютого по травень 2023 року; 97 412,47 грн - пеня; 5844,74 грн - 3% річних; 3235,02 грн - інфляційні втрати за період з лютого по травень 2023 року.

4.4. За змістом пункту 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України передбачено, що речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе (частина 1 статті 396 вказаного Кодексу).

У статті 398 Цивільного кодексу України передбачено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 402 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, що користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов`язань закріплені в статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 вказаного Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.5. Суд апеляційної інстанції установив, що зі змісту узгоджених сторонами умов договору від 10.07.2013 № А6-А вбачається, що факт користування сервітуарієм причалом та причальною інфраструктурою в порядку встановленого сервітуту за цим договором підтверджується актом наданих послуг, який оформлюється позивачем та надається для підписання відповідачу.

На виконання договору від 10.07.2013 № А6-А позивачем було оформлено та направлено відповідачу для підписання акти наданих послуг за період з лютого по травень 2023 року на загальну суму 1 185 013,15 грн. Однак ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" зазначені акти підписано не було.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав позивачеві мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за договором від 10.07.2013 № А6-А за період з вересня 2022 року по січень 2023 року на загальну суму 1 346 801,15 грн, не висловив жодних заперечень щодо факту користування об`єктом сервітуту у вказаний період та вартості такого користування.

З урахуванням положень чинного законодавства та умов договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність ухилення відповідача від підписання актів наданих послуг за договором від 10.07.2013 № А6-А, а отже і наявності в нього боргу за договором.

Також суд апеляційної інстанції вказав на наявність підстав для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, дійшовши висновку про можливість зменшення пені на 90% відповідно до положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

4.6. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" про об`єктивну неможливість використання причалу та причальної інфраструктури за договором від 10.07.2013 № А6-А внаслідок існування форс-мажорних обставин, посилаючись на положення Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у пунктах 75-77 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначено таке:

"75. Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

76. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

77. Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".

Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 також зазначав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Суд апеляційної інстанції установив, що ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" не надало сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження існування форс-мажорних обставин, які б зумовили неможливість виконання товариством прийнятих на себе зобов`язань за укладеним із позивачем договором від 10.07.2013 № А6-А.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, висновок в якій є аналогічним висновку, викладеному у постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, вказав на те, що лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Суд апеляційної інстанції також вказав на те, що відповідно до пункту 10.2 договору від 10.07.2013 № А6-А сторона, для якої стало неможливим виконання зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, повинна в 5-денний строк з часу виникнення відповідних обставин повідомити іншу сторону про настання цих подій, між тим докази здійснення ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" такого повідомлення у матеріалах справи відсутні.

Отже, суд апеляційної інстанції з урахуванням, зокрема, правових висновків Верховного Суду у зазначених постановах, дійшов висновку, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за укладеним з позивачем договором №А6-А від 10.07.2013 внаслідок існування форс-мажорних обставин.

4.7. ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та застосування судом статей 401-404, 509, 610, 612 Цивільного кодексу України та статей 73, 74, 76-79, 86, 129, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.06.2020 у справі № 920/528/19, від 29.10.2020 у справі № 915/537/19, від 27.03.2018 у справі № 910/105/15-г.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.8. Так, у справі № 924/233/18 (постанова Верховного Суду від 25.06.2020) розглядалися позовні вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс") про стягнення з Дочірнього підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" заборгованості за договором поставки молока від 12.08.2016, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

У справі № 920/528/19 (постанова Верховного Суду від 05.06.2020) розглядалися позовні вимоги Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" про стягнення заборгованості за об`єми скинутих понаднормативно забруднених стічних вод відповідно до договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення від 31.12.2016 № 1.

У справі № 915/537/19 (постанова Верховного Суду від 29.10.2020) розглядалися позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" заборгованості за надані впродовж лютого-червня 2016 року послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалів при перевантаженні останнім наливних вантажів (рослинної олії).

Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову у справі № 915/537/19, погодився з висновками судів про те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження вчинення ним будь-яких дій, які б свідчили про надання відповідачу спеціалізованої послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу та її замовлення останнім. Суди виходили з того, що оскільки обсяг набутих відповідачем прав за договором від 10.07.2013 № А7-А про встановлення сервітуту та договором тимчасового користування майном від 20.01.2015 № 20/1/2015-2 включає в себе можливість здійснення вантажних операцій через причали та причальну інфраструктуру та не потребує вчинення будь-яких додаткових дій, отже у відповідача відсутня потреба в замовленні і споживанні спецпослуги із забезпечення доступу до причалів, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

У справі № 910/105/15-г (постанова Верховного Суду від 27.03.2018) залишено без змін судові рішення про часткове задоволення позовних вимог Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, внаслідок встановлення судами обставин про наявність зобов`язань у відповідача із внесення на користь позивача плати за користування причалами 1-7 та причалу комплексного обслуговування флоту, що знаходяться на балансі позивача на підставі сервітуту, здійснивши при цьому перерахунок заявлених до стягнення сум.

Водночас у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції виходив із встановлення обставин щодо ненадання відповідачем мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за договором від 10.07.2013 № А6-А за спірний період, відсутність заперечень відповідача щодо факту користування об`єктом сервітуту та вартості такого користування, а також недоведення відповідачем належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за укладеним з позивачем договором внаслідок існування форс-мажорних обставин.

4.9. З огляду на обставини справи, яка розглядається, встановлені судом апеляційної інстанції, та обставини, встановлені судами у справах, на неврахування висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 915/1146/23.

4.10. Оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" вказує на те, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови допустив порушення норм процесуального права та невірно застосував норми матеріального права, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права викладених у статтях 73, 74, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України у правовідносинах щодо права користування чужим нерухомим майном (права сервітуту) які регулюються нормами статей 401-404 Цивільного кодексу України.

4.11. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

4.12. Проте скаржник, перелічивши у касаційній скарзі положення чинного законодавства - статті Господарського процесуального кодексу України щодо доказів та доказування (статті 73, 74, 76-79, 86, 236, 237) та Цивільного кодексу України щодо права користування чужим майном (статті 401-404) не навів щодо якої саме норми матеріального права відсутній висновок Верховного Суду та обґрунтувань щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування такої норми, а зміст касаційної скарги зводиться до незгоди із судовими рішеннями та здійснення переоцінки доказів у справі.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судового рішення, визначених заявником - залишити постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судові витрати слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 915/1146/23, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 915/1146/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак