Постанова

від 04.09.2024 по справі 520/16002/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 р. Справа № 520/16002/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Луговий" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 (постановлену суддею Спірідоновим М.О.) по справі № 520/16002/24

за позовом Фермерського господарства "Луговий"

до Міністерства аграрної політики та продовольства України , Міністерства економічного розвитку та торгівлі України третя особа Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2024 Фермерське господарство "Луговий" (в подальшому - ФГ "Луговий") звернулося до суду адміністративний позов до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства економіки України, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства економіки України щодо неперерахування бюджетних коштів у розмірі 145119,38 грн. Акціонерному товариству Комерційний Банк "Приватбанк" (в подальшому - АТКБ "Приватбанк") для зарахування на рахунок ФГ Луговий у межах обсягу відкритих асигнувань у місячний строк на підставі реєстру сільськогосподарських товаровиробників, які придбали техніку та обладнання протягом листопада 2021 року; зобов`язати Міністерство економіки України перерахувати бюджетні кошти у розмірі 145119,38 грн. на користь АТКБ "Приватбанк" для зарахування на рахунок ФГ Луговий у межах обсягу відкритих асигнувань у місячний строк на підставі реєстру сільськогосподарських товаровиробників, які придбали техніку та обладнання протягом листопада 2021 року як заборгованість Державного бюджету за попередній період.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.

На виконання ухвали суду представником позивача 24.06.2024 подано до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що моментом порушеного права позивача є 10.05.2024, тобто день повідомлення позивача про відсутність у державному бюджеті видатків для часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та виробництва.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 відмовлено в задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду та позовну заяву ФГ "Луговий" повернуто позивачу, оскільки позивачем не обґрунтовано поважність пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки судом першої інстанції невірно застосовано норми процесуального права та надана невірна оцінка доводам і обґрунтуванням позивача щодо строків звернення до суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що 03.11.2021 ОСОБА_1 , голова ФГ Луговий, звернувся до АТКБ Приватбанк із Заявкою для отримання часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва, форма якої затверджена Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 228 від 18.04.2017.

Міністерство аграрної політики та продовольства України листом № 21-3011-10/13081 від 10.05.2024 повідомило позивачу про те, що розподіл коштів між уповноваженими банками для надання часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва наприкінці 2021 року не здійснювався.

У зв`язку із вищезазначеною бездіяльністю відповідача щодо не перерахування бюджетних коштів у розмірі 145119,38 грн. на користь АТКБ "Приватбанк" для зарахування на рахунок ФГ Луговий у межах обсягу відкритих асигнувань у місячний строк на підставі реєстру сільськогосподарських товаровиробників, які придбали техніку та обладнання протягом листопада 2021 року як заборгованість Державного бюджету за попередній період, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки спірні правовідносини виникли з 03.11.2021, тобто після звернення позивача до АТ КБ Приватбанк із Заявкою для отримання часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва, то позивач звертаючись до суду 10.06.2024, пропустив шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом.

Крім цього, початок перебігу шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про їх порушення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судовим розглядом встановлено, що 03.11.2021 ОСОБА_1 , голова ФГ Луговий, у зв`язку з купівлею у 2021 році сільськогосподарської техніки на загальну суму 696573 грн., звернувся до АТКБ Приватбанк із Заявкою для отримання часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва, форма якої затверджена Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 18.04.2017 № 228.

В обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду з позовом щодо отримання вищезазначеної компенсації апелянт зазначив, що після подачі 03.11.2021 Заявки позивач дотримувався процедури, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України № 130 від 01.03.2017, у зв`язку з чим чекав або на обґрунтовану відмову, або на зарахування компенсації. Також зазначив, що з грудня 2021 року по березень 2022 року право позивача не було порушено, оскільки кошти не були зараховані та не надходила відмова.

В подальшому після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 10.03.2022 № 245 Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету, якою кошти Державного бюджету України на 2022 рік, в тому числі передбачені Мінагрополітики на фінансову підтримку сільськогосподарських товаровиробників (КПКВК 2801580), спрямовано до резервного фонду державного бюджету з метою оперативного забезпечення потреб сектору безпеки та оборони в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (із змінами), а позивач, розуміючи всі труднощі та необхідність прикладання додаткових зусиль на захист держави, та надскладні умови, що склались в агропромисловому комплексі, не став піднімати питання про звітність відповідачів за виконанням зобов`язань по відшкодуванню компенсаційних виплат.

Також зазначив, що на момент підписання постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 10.03.2022 право позивача не було порушено, оскільки прийняття цієї постанови зумовлено об`єктивними причинами.

На думку апелянта, лише після прийняття Наказу Міністерства економіки України № 8677 від 08.04.2024 Про формування та затвердження переліку вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу, вартість яких частково компенсується коштом бюджету, яким сформовано та затверджено перелік вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу, вартість яких компенсується за рахунок бюджетних коштів, в нього виникли законні підстави для звернення до Міністерства аграрної політики продовольства України та Міністерства економіки України для отримання інформації про стан розгляду його заяви та можливість зарахування компенсації.

Оскільки за результатами розгляду звернення позивача Міністерство аграрної політики та продовольства України листом № 21-3011-10/13081 від 10.05.2024 повідомило позивачу про те, що розподіл коштів між уповноваженими банками для надання часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва наприкінці 2021 року не здійснювався, то позивач вважає, що саме з 10.05.2024 він дізнався про порушення своїх прав.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта, що поданням 10.06.2024 позову в цій справі ним не порушено шестимісячного строку, встановленого п. 2 ст. 122 КАС України, так як про порушення своїх прав позивач дізнався саме з 10.05.2024, оскільки спірні правовідносини виникли з 03.11.2021, тобто, після звернення позивача до АТ КБ Приватбанк із Заявкою для отримання часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва, форма якої затверджена Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 18.04.2017 № 228.

Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції позивачем не надано доказів вчинення будь-яких дій щодо захисту своїх порушених прав, а лист Міністерства аграрної політики та продовольства України № 21-3011-10/13081 від 10.05.2024, наданий за результатами розгляду звернення позивача, є лише доказом початку вчинення позивачем активних дій задля захисту своїх прав на отримання позивачем часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва, а не підтвердженням того, що позивач дізнався про свої порушені права лише 10.05.2024.

Крім того, вищезазначеними доводами апелянта, що він рініше не звертався до суду, оскільки в період з грудня 2021 року до 08.04.2024 права позивача не порушувалися, так як він дотримувався процедури, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № від 130 від 01.03.2017, а також із існуванням скорочення видатків на фінансову підтримку сільськогосподарських виробників на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 10.03.2022 підтверджується, що з грудня 2021 року позивач знав, що йому не перераховано компенсацію за рахунок бюджетних коштів в розмірі 145119,38 грн.

Таким чином, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строків звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів.

Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, оскільки нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Отже, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не зазначено обставин, які об`єктивно перешкоджали йому реалізувати своє право на звернення до суду в межах визначеного процесуального строку та не надано відповідних доказів, які б підтвердили неможливість своєчасного звернення ФГ "Луговий" до суду з цим позовом.

Доводи апелянта, що в спірних правовідносинахнеохідно застосовувати висновки, викладені в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 у справі № 340/2041/24, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу суду з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243,308,311,316, 322, 325, 326,328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Луговий" - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 по справі № 520/16002/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін