Ухвала

від 04.09.2024 по справі 560/1559/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 560/1559/24

адміністративне провадження № К/990/32886/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі №560/1559/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, за участю третьої особи - Забашти Сергія Олександровича, про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної податкової служби України, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати повністю наказ Державної податкової служби України №1-дп від 30 січня 2024 року «Про порушення дисциплінарного провадження»;

- визнати незаконним та скасувати повністю наказ Державної податкової служби України, винесений в 2024 році, яким припинено повноваження ОСОБА_1 як виконувача обов`язків начальника Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року, позов задоволено.

22 серпня 2024 року до Суду надійшла касаційна скарга Державної податкової служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі №560/1559/24.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували частину першу статті 2, частину другу статті 5, пункт 10 частини другої статті 245 КАС України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 травня 2021 року у справі №560/832/20; від 15 березня 2019 року у справі №815/622/17; від 12 лютого 2020 року у справі №160/7402/18.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме - Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №899) в частині встановленого обов`язку суб`єкта призначення/керівника державної служби щодо забезпечення у державному органі службової дисципліни (частина друга статті 17, частина перша статті 61, стаття 63 Закону №899) та передбачених прав (повноважень) останнього щодо порушення дисциплінарного провадження (стаття 68 Закону №889) та відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження (стаття 72 Закону №889), пунктів 33, 34 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1165 в частині обов`язків та повноважень Голови Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Скаржник також повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися.

Проте скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні конкретної норми права, як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися, а також не обґрунтував підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.).

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв`язку з пунктами 1, 2 частини другої статті 353 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1, 2 частини другої статті 353 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Отже, із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отож указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, Суд зазначає таке.

За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Згідно із частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розгляду їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

Якщо справа не належить до справ незначної складності, у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).

За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, установлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.

Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судових рішень та ухвалення нового.

За таких обставин Суд уважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявниця не виклала передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що скаржницею не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі №560/1559/24 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.

Суддя: О.Р. Радишевська