Рішення

від 03.09.2024 по справі 918/647/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/647/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: фізичної особи - підприємця Цибуляка Юрія Дмитровича

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс"

про: стягнення в сумі 207 051,82 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

від позивача: І.Святина

від відповідача: не з`явився

ОПИС СПОРУ

Фізична особа - підприємець Цибуляк Юрій Дмитрович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" про стягнення в сумі 207 051,82 грн., з яких: 160 900,00 грн. борг, 6 547,44 грн. інфляційні трати, 3 577,26 грн. відсотки річних та 36 027,12 грн. пені.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13 вересня 2023 між ТОВ "Петрос Транс" та ФОП Цибуляк Ю.Д. (перевізник) укладено договори - заявки №152, №153 на перевезення вантажу (міжнародне) автомобільним транспортом за маршрутом Тернопіль (Україна) - Бандирма (Туреччина).

Позивач умови заявки виконав, та здійснив перевезення вантажу до пункту призначення, проте відповідач не здійснив оплату вказаних послуг в сумі 4 400 доларів США, що по курсу НБУ станом на день завантаження складає 160 900,00 грн.

У зв`язку з не оплатою наданих послуг позивач нарахував відповідачу пеню за період з 2 жовтня 2023 року по 1 липня 2024 року в сумі 36 027,12 грн.

А також, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач нарахував відповідачу за період з жовтня 2023 року по травень 2024 року інфляційні втрати в сумі 6 547,44 грн. та за період з 5 жовтня 2023 року по 1 липня 2024 року 3 % річних в сумі 3 577,26 грн.

Відповідач у своєму відзиві на позов вимоги не визнав, зазначивши, що між сторонами на підставі наданих заявок ніяких господарських відносин не виникало, тим більше ніяких договорів на перевезення чи заявок між сторонами не укладалось і відповідачем не підписувалось. Звідки взялись такі заявки відповідачу взагалі незрозуміло, а підпис і печатку на спірних заявках розібрати неможливо.

Відповідач зазначає, що надані позивачем копії заявок не можуть бути ототожнені з оригіналом таких заявок (якщо такі взагалі існують) та не є автентичними і за відсутності оригіналів документів, унеможливлює перевірку наведених доводів позивача у контексті його позову.

Позивач не довів обставини та не надав доказів того, що за міжнародними товарно-транспортними накладним (CMR) №0021818 та №491815 він діяв в інтересах та за рахунок відповідача і виконував перевезення саме на замовлення останнього.

Також позивач не надав суду договір поставки укладений між вантажовідправником та вантажоодержувачем, з якого чітко можна встановити, хто оплачує послуги перевезення і на яких умовах, договір про транспортне експедирування/надання транспортних послуг чи договір на перевезення, договір доручення, який був би підтвердженням наданих для відповідача повноважень на укладення спірних заявок, доказів надсилання договору та заявок затверджених підписом і печаткою після узгодження умов перевезення, тощо, а їх відсутність унеможливлює зафіксувати виникнення між сторонами господарських відносин та виникнення будь-яких прав та обов`язків.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 8 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 23 липня 2024 року.

11 липня 2024 року відповідачем подано заяву про залишення позовної заяви без руху.

Розглянувши вказану заяву судом не встановлено підстав для її задоволення, оскільки на етапі вирішення питання про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі судом встановлено відповідність позовної заяви вимогам статей 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

19 липня 2024 року відповідачем подано відзив на позов.

22 липня 2024 року позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

23 липня 2024 року позивачем подано клопотання про витребування доказів.

23 липня 2024 року позивачем подано клопотання про витребування доказів.

23 липня 2024 року позивачем подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 23 липня 2024 року у задоволенні клопотання про розгляд справи а порядку загального позовного провадження відмовлено, у задоволенні клопотань про витребування доказів відмовлено, розгляд справи відкладено на 03 вересня 2024 року.

22 серпня 2024 року позивачем подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні позивач підтримав позову.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

В матеріалах справи наявний договір - заявка на міжнародне перевезення вантажу №152 від 13 вересня 2023 року та №153 від 13 вересня 2023 року, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" (відповідач/замовник) та фізичною особою - підприємцем Цибуляком Юрієм Дмитровичем (позивач/перевізник-експедитор), відповідно до умов яких перевізник зобов`язався здійснити міжнародне перевезення на автомобілях марки MAN державний номер НОМЕР_1 та державний номер причепа НОМЕР_2 , а також автомобіля марки MAN державний номер НОМЕР_3 державний номер причепа НОМЕР_4 за маршрутом Тернопіль (Україна) - Бандирма (Туреччина), завантаження 14 та 15 вересня 2023 року, вантаж ріпак у біг бегах в масі до 23 тонн, місце завантаження: м. Тернопіль, вул.Гайона 44А, за ціною перевезення 2 200 доларів по курсу НБУ, згідно довідки про транспортні витрати на день завантаження, за умовами оплати - безготівковий розрахунок 3-5 днів по сканах документів після розвантаження (рахунок, акт, довідка про транспортні витрати, 2 CMR).

Щодо обставин укладення вказаних заявок, позивач вказує, що останні було укладено шляхом обміну електронними листами, що стверджується на переконання позивача знімками екрану (screenshot) монітора про направлення з поштової адреси відповідача відповідних сканкопій.

В матеріалах справи наявна міжнародна автомобільна накладна CMR №0021818, за якою ПП "Захід-Хліб-Збут-2002" як відправником за адресою: м. Тернопіль, вул. Гайова 44А, 15 вересня 2023 року завантажено висівки пшеничні в пакуванні big bags, вагою 23042 кг. Місце розвантаження товару: Туреччина, Бандирма, автомобільний транспорт НОМЕР_1 /АТ1209XF.

Вантаж пройшов 25 вересня 2023 року українську митницю та 29 вересня 2023 року румунську митницю, та був доставлений вантажоодержувачу 5 жовтня 2023 року.

Також, в матеріалах справи наявна міжнародна автомобільна накладна CMR №491815, за якою ПП "Захід-Хліб-Збут-2002" як відправником за адресою: м. Тернопіль, вул. Гайова 44А, 15 вересня 2023 року завантажено висівки пшеничні в пакуванні big bags, вагою 23042 кг. Місце розвантаження товару: Туреччина, Бандирма, автомобільний транспорт НОМЕР_3 /АТ4860XР.

Вантаж пройшов 25 вересня 2023 року українську митницю та 29 вересня 2023 року румунську митницю, та був доставлений вантажоодержувачу 5 жовтня 2023 року.

Позивач вказує, що 5 жовтня 2023 року направив відповідачу договори-заявки №152 та №153 та рахунки фактури в сканкопіях для здійснення оплати, а також 26 жовтня 2023 року в оригіналах новою поштою.

Матеріали справи не містять доказів направлення 5 жовтня 2023 року вказаних документів, проте позивач надав доказ направлення відповідачу вказаних документів 26 жовтня 2023 року, які вручені відповідачу 30 жовтня 2023 року.

2 квітня 2024 року позивач направив відповідачу претензії №3 та №4 від 2 квітня 2024 року, копії договорів заявки №152 та №153, копії CMR, документів про контрольне зважування, актів виконаних робіт №18-1 та 18 від 5 жовтня 2023 року, копії рахунків фактур №18 та 18/1 від 5 жовтня 2023 року.

Вказані претензії було вручено відповідачу 9 квітня 2024 року.

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг перевезення автомобільним транспортом.

Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної оплати наданих послуг порушеними.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи характер спору та правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів та транспортно-експедиторську діяльність.

Згідно з нормами статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Відповідно до приписів статті 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов`язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Як визначено нормами статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави (Глава 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначаються також нормами Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до норм статті 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; здійснюють роботи, пов`язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Згідно з нормами статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно з нормами статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Крім того суд ураховує положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р., далі - Конвенція), згідно з положеннями статті 1 якої, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно з положеннями статті 1 Конвенції, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до статті 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно з нормами статті 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до норм статті 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

Оцінюючи наявні матеріали справи, в сукупності, суд робить висновок, що позивач та відповідач уклали договори - заявки №152 та №153 на міжнародне перевезення вантажу шляхом обміну сторонами електронними листами з підписаними сканкопіями договорів, та прийняттям позивачем до виконання вказаних договорів

Про вказані обставини свідчать наявні у справі копії відповідних договорів - заявок, докази направлення на електронну пошту відповідачем на адресу працівника позивача вказаних договорів, міжнародні транспортні накладні, якими зафіксовано прийняття до виконання договорів у спосіб (визначений сторонами конкретний автомобільний транспорт), за маршрутом (відомості транспортної накладної ідентичні договором) та строки погоджені сторонами, а також відсутність заперечень відповідача на претензії позивача про наявність підстав для оплати наданих послуг.

Так суд відзначає, що наявними доказами стверджено направлення відповідачу копій документів, які підтверджують надання послуг та претензії про оплату наданих послуг з описом обставин, що входять в предмет доказування. А проте на вказану претензію відповідач жодним чином не висловив заперечення стосовно наявності між сторонами договірних правовідносин з надання послуг перевезення автомобільним транспортом.

Відповідач не надав суду пояснень щодо наявності інших договірних відносин з позивачем, що мали місце та могли бути підставою для обміну документами, листуванням тощо.

Разом з тим, відмінності в найменуванні вантажу, на переконання суду, є несуттєвими, оскільки умови про пакування, вагу, маршрут, транспорт відповідають договірним. А тому суд приймає до уваги пояснення позивача, стосовно того, що сторони обумовили зміну товару з ріпаку на висівки пшеничні, однак вказані зміни не були внесені до договору.

Суд встановив, що умовами оплати за надані послуги було розвантаження вантажу у місці призначення та надання відповідних документів замовнику (рахунок, акт, довідка про вартість транспортних витрат, CMR).

Суд також встановив, що 26 жовтня 2023 року позивач направив відповідачу необхідні для оплати документи, що стверджується поштовою квитанцією, яка однак надана без опису вкладення. За таких обставин, отримавши поштове повідомлення, та у випадку відсутності необхідного документу відповідач не був позбавлений можливості звернутись до позивача з вимогою про надання додаткових документів. А проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо зауважень відповідача стосовно ненаправлення йому позивачем відповідних документів.

Вказане поштове повідомлення отримано відповідачем 30 жовтня 2023 року.

За умовами договорів - заявок №152, №153 від 13 вересня 2023 року ціна перевезення встановлена в розмірі 4400 доларів по курсу НБУ станом на день завантаження, що в гривневому еквіваленті становить 160 900,00 грн.

Розрахунок за надані послуги відповідач був зобов`язаний здійснити протягом 3-5 днів по сканах документів після розвантаження (рахунок, акт, довідка про транспортні витрати, 2 CMR).

Позивач у своєму позові вказує, що прострочення сплати наданих послуг відповідачем допущено починаючи з 5 жовтня 2023 року. Проте суд не погоджується з також позицією позивача, оскільки на переконання суду, підставою для оплати наданих послуг згідно з умовами договорів - заявок є надання відповідачу відповідних документів, які було направлено 26 жовтня 2023 року та вручено 30 жовтня 2023 року.

Таким чином строк для оплати наданих послуг (3-5 днів після розвантаження по сканах документів) необхідно рахувати з моменту завершення 5 денного строку з дня отримання відповідачем документів, якими підтверджено обсяг наданих послуг та їх вартість.

А тому, відповідач мав строк для оплати наданих послуг до 6 листопада 2023 року ( з врахуванням того, що останній день виконання зобов`язання припадає на вихідний).

Щодо аргументів наведених у відзиві суд зауважує таке.

Відповідач заперечує факт наявності договірних правовідносин між сторонами. Разом з тим статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту надання послуг, сторони не позбавлені можливості доводити факт надання послуг іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 916/17/20).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 ).

Аналогічний стандарт доказування застосовано також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

З врахуванням наведеного стандарту доказування, суд зробив висновок, що наявними матеріалами справи підтверджено наявність між сторонами договірних відносин та укладених договорів як таких, які розглядаються скоріше які були (мали місце), аніж не були (що відповідає позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 916/17/20).

Суд зауважує, що відповідач, вказуючи на недоліки в оформленні перевізних документів, водночас не навів суду переконливих аргументів на спростування позову, котрі б переважили аргументи позивача.

З врахуванням наведено суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення 160 900,00 грн мають бути задоволені.

Щодо вимог про стягнення неустойки суд відзначає наступне.

У позові позивач просить суд стягнути з відповідача 36 027,12 грн пені.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Разом з тим, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

Згідно з нормами частини 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено положеннями частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

А проте, як встановив суд, у вчиненому сторонами правочині відсутні умови про розмір та базу нарахування пені за прострочення оплати наданих послуг.

За положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

З аналізу положень статті 231 ГК України можна зробити висновок, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а тому не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Аналогічні правові висновки наводить Верховний Суд у своїй постанові від 10 грудня 2019 року по справі № 904/4156/18.

За таких обставин суд не встановив підстав для нарахування в даному випадку неустойки за порушення строків оплати наданих послуг, а позовна заява не містить обґрунтування нарахування пені.

За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, керуючись статтею 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу за період з жовтня 2023 року по травень 2024 року інфляційні втрати в сумі 6 547,44 грн. та за період з 5 жовтня 2023 року по 1 липня 2024 року 3 % річних в сумі 3 577,26 грн.

Здійснивши перерахунок розміру відсотків річних та інфляційних втрат, суд зробив висновок, що розрахунок здійснено не правильно з огляду на помилкове визначення строків нарахування.

Як встановив суд, строк для оплати визначено до 6 листопада 2023 року.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат за період з 7 листопада 2023 року по 31 травня 2024 року становить 5 218,49 грн. А розмір відсотків річних за період з 7 листопада 2023 року по 1 липня 2024 року становить 3 140,86 грн.

А тому, вимоги про стягнення 1 328,95 грн інфляційних втрат та 436,40 грн відсотків річних суд відхиляє.

Висновки суду

Встановлені обставини щодо прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати наданих послуг свідчать про порушення відповідачем прав позивача.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 160 900,00 грн заборгованості, 5 218,49 грн інфляційних втрат, 3 140,86 грн відсотків річних є обґрунтованими.

У задоволенні вимог про стягнення 36 027,12 грн пені, 1 328,95 грн інфляційних втрат та 436,40 грн відсотків річних суд відмовляє.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору за даним позовом складав 3 105,78 грн, проте позов подано через систему "Електронний Суд", а тому необхідно застосувати коефіцієнт 0,8. Таким чином розмір судового збору становить 2 484,62 грн, а судовий збір в розмірі 621,16 грн може бути повернутий особі, яка його сплатила за клопотанням у порядку статті 7 Закону України "Про судовий збір", як такий, що сплачений в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Решта судового збору розподіляється пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 2 031,11 грн покладається на відповідача, а 453,51 грн на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" (330588, м. Рівне, вул. Соборна 1, офіс 214, ідентифікаційний код 40402922) на користь фізичної особи - підприємця Цибуляка Юрія Дмитровича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) 160 900 (сто шістдесят тисяч дев`ятсот) грн 00 коп. заборгованості, 5 218 (п`ять тисяч двісті вісімнадцять) грн 49 коп. інфляційних втрат, 3 140 (три тисячі сто сорок) грн 86 коп. відсотків річних та 2 031 (дві тисячі тридцять один) грн 11 коп. судового збору.

3. У задоволенні вимог про стягнення 36 027,12 грн пені, 1 328,95 грн. інфляційних втрат та 436,40 грн відсотків річних відмовити.

4. Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 453,51 грн покласти на позивача.

Позивач (Стягувач): фізична особа - підприємець Цибуляк Юрій Дмитрович ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ).

Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" (330588, м. Рівне, вул. Соборна 1, офіс 214, ідентифікаційний код 40402922).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 05 вересня 2024 року.

Суддя Андрій КАЧУР