ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2024 року Справа №918/647/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Павлюк І.Ю.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 (повний текст - 05.09.2024) у справі №918/647/24 (суддя Качур А.М.)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс"
про стягнення в сумі 207051,82 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі №918/647/24 задоволено частково позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" про стягнення в сумі 207051,82 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 160900 грн 00 коп. заборгованості, 5218 грн 49 коп. інфляційних втрат, 3140 грн 86 коп. відсотків річних та 2031 грн 11 коп. судового збору. У задоволенні вимог про стягнення 36027,12 грн пені, 1328,95 грн інфляційних втрат та 436,40 грн відсотків річних відмовлено. Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 453,51 грн покладено на позивача.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Апелянт звертає увагу, що у своєму позові представник позивача посилається за заявку №152 та №153 від 13.09.2023, в яких вказано вантаж ріпак, однак в CMR вказано інший вантаж - висівки пшеничні, що має наслідок не відповідність заявок умовам перевезення, які відображені в CMR. Тобто, подані як доказ заявки не мають причинно-наслідкових зв`язків з головним документом (CMR), що підтверджує перевезення іншого вантажу, який не вказаний в заявці.
Зазначає, що позивач в позові обґрунтовує свою вимогу посилаючись на ст.ст.906, 908 ЦК України, однак в СМR №0021818 зазначений інший перевізник ТОВ "Захід Транс", а отже позивач не є перевізником за СМR №0021818.
З поданого представником позивача електронного листування не підтверджується досягнення згоди щодо укладення та підписання заявок, що є предметом спору у даній справі (не вбачається заявки якого саме змісту були предметом листування); позивачем не підтверджено, що електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 взагалі належить позивачу. З пояснень представника позивача вказана електронна адреса належить сторонній особі ОСОБА_1, а сам ОСОБА_3. зазначав в заяві свідка, що ці спірні заявки надав йому позаштатний консультант ОСОБА_2.
Звертає увагу, що позивач в позовній заяві зазначив свою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_3, але вказує, що між сторонами здійснювалась переписка з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_2.
Апелянт стверджує, що господарські відносини між ТОВ "Петрос транс" та ПП "Захід-Хліб-Збуд-2002" відсутні.
Позивач не довів обставини та не надав доказів того, що за міжнародними товарно-транспортними накладним CMR №0021818 та №491815 він діяв в інтересах та за рахунок відповідача і виконував перевезення саме на замовлення останнього.
Також апелянт зазначає, що позивач не надав суду договір поставки, укладений між вантажовідправником та вантажоодержувачем, з якого чітко можна встановити, хто оплачує послуги перевезення і на яких умовах, договір про транспортне експедирування/надання транспортних послуг чи договір на перевезення, договір доручення, який був би підтвердженням наданих для відповідача повноважень на укладення спірних заявок, доказів надсилання договору та заявок затверджених підписом і печаткою після узгодження умов перевезення, тощо, а їх відсутність унеможливлює зафіксувати виникнення між сторонами господарських відносин та виникнення будь-яких прав та обов`язків.
На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі №918/647/24, як таке, що прийняте з порушення норм матеріального і процесуального права; прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог; стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати по справі.
Листом від 23.09.2024 матеріали справи №918/647/24 витребувано з Господарського суду Рівненської області.
30.09.2024 матеріали справи №918/647/24 надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі №918/647/24 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: надати докази сплати судового збору в розмірі 3633,60 грн.
10.10.2024 від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучено квитанцію АТ "Приватбанк" від 10.10.2024 на суму 3633,60 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі №918/647/24. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 06.11.2024 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу.
05.11.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві позивач заявляє про повну свою незгоду з апеляційною скаргою, так як остання містить неправдиві дані та відомості і не відповідає фактичним обставинам справи, які були встановлені Господарським судом Рівненської області в судовому засідання та викладені в рішенні.
Звертає увагу, що відповідач під час розгляду справи не подавав заперечень на відповідь позивача на відзив відповідача, та не спростовував факти, які були викладені у відповіді.
На думку позивача, з метою уникнення фінансової відповідальності, діючи умисно, відповідач не надав відповідей на питання, які ставились позивачем, з дотриманням вимог ГПК України, а саме: Чи працювала/працює в ТОВ «Петрос Транс» в період з 01.09.2023 по 30.11.2023 та по теперішній час Гузенкова Оксана Василівна, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 та яку посаду займала/займає?; Чи належать/використовує ТОВ «Петрос Транс» номери телефонів НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 та електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4; Чи відправляв/отримував ТОВ «Петрос Транс» документи на/з електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_5, про які повідомив та надав свідок ОСОБА_2.?; Чи отримував ТОВ «Петрос Транс» 30.10.2023 документи від ОСОБА_2. за ТТН (Нова пошта) 59001043836128? Чому не повернули ФОП ОСОБА_3. підписані оригінали документів (його примірники)?; Чи подавались ТОВ «Петрос Транс» разом з позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області (справа №904/6267/23) документи СМR №0021818 від 15.09.2023 та СМR №491815 від 18.09.2023, як доказ підтвердження надання транспортних послуг та виникнення заборгованості у ФОП Кабак О.В. перед ТОВ «Петрос Транс» за Договорами-Заявками №153 та №154 на перевезення вантажу у міжнародному повідомлені від 13.09.2023?; Чи мають відношення наданні транспортні послуги за СМR №0021818 від 15.09.2023 та СМR №491815 від 18.09.2023 до виникнення заборгованості у ФОП Кабак О.В. перед ТОВ «Петрос Транс» за Договорами-заявками №153 та №154 на перевезення вантажу у міжнародному повідомлені від 13.09.2023, на які посилався ТОВ «Петрос Транс» в позовній заяві про стягнення заборгованості до ФОП Кабак О.В.
Також зазначає, що відповідач, отримавши 09.04.2024 від позивача претензії про виконання своїх зобов`язань по Договору-Заявка №152 та №153 на перевезення вантажу (міжнародне) від 13.09.2023, по теперішній час не надав відповіді на них та не заперечував про їх існування до відкриття провадження у справі.
З електронного листування, яке було подано позивачем чітко та зрозуміло вбачається, про що та між ким було укладено Договори-заявки №152 та №153 на перевезення вантажу (міжнародне) від 13.09.2023, обумовлені істотні умови такі як оплата, ціна, транспортні засоби, час та місце подачі транспортних засобів, яке відповідає юридичній та фактичній адресі ПП «Захід-Хдіб-Збут-2002», вантажовідправник та ін.умови.
Звертає увагу, що Договори-заявки №152 та №153 на перевезення вантажу (міжнародне) від 13.09.2023 підписані директором ТОВ «Петрос Транс» та відправлені/отримані менеджером Гузенковою Оксаною з офіційної адреси ТОВ «Петрос Транс» ІНФОРМАЦІЯ_4, що і не заперечується ТОВ «Петрос Транс».
Також зазначає, що на відповідача покладаються витрати пов`язані з надання правничої допомоги позивачу в апеляційній інстанції по цій справі, які становлять 5000 грн. Заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу буде подана додатково, в строки встановлені законодавством.
На підставі викладеного позивач просить суд апеляційної інстанції залишити без змін рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі №918/647/24, а апеляційну скаргу ТОВ «Петрос Транс» без задоволення.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
Позивачем було долучено до позовної заяви договори-заявки на міжнародне перевезення вантажу №152 від 13.09.2023 та №153 від 13.09.2023, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" (відповідач/замовник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (позивач/перевізник-експедитор), відповідно до умов яких перевізник зобов`язався здійснити міжнародне перевезення на автомобілях марки MAN державний номер НОМЕР_4 та державний номер причепа НОМЕР_5 , а також автомобіля марки MAN державний номер НОМЕР_6 державний номер причепа НОМЕР_7 за маршрутом Тернопіль (Україна) - Бандирма (Туреччина), завантаження 14 та 15 вересня 2023 року, вантаж ріпак у біг бегах в масі до 23 тонн, місце завантаження: м.Тернопіль, вул.Гайона 44А, за ціною перевезення 2200 доларів по курсу НБУ, згідно довідки про транспортні витрати на день завантаження, за умовами оплати - безготівковий розрахунок 3-5 днів по сканах документів після розвантаження (рахунок, акт, довідка про транспортні витрати, 2 CMR).
Щодо обставин укладення вказаних заявок, позивач вказує, що останні було укладено шляхом обміну електронними листами, що стверджується знімками екрану (screenshot) монітора про направлення з поштової адреси відповідача відповідних сканкопій.
Також, позивачем було подано міжнародну автомобільну накладну CMR №0021818, за якою ПП "Захід-Хліб-Збут-2002", як відправником, за адресою: м.Тернопіль, вул.Гайова 44А, 15 вересня 2023 року завантажено висівки пшеничні в пакуванні big bags, вагою 23042 кг. Місце розвантаження товару: Туреччина, Бандирма, автомобільний транспорт НОМЕР_4 / НОМЕР_5 .
Вантаж пройшов 25.09.2023 українську митницю та 29.09.2023 румунську митницю, та був доставлений вантажоодержувачу 05.10.2023.
Також, в матеріалах справи наявна міжнародна автомобільна накладна CMR №491815, за якою ПП "Захід-Хліб-Збут-2002", як відправником, за адресою: м.Тернопіль, вул. Гайова 44А, 15 вересня 2023 року завантажено висівки пшеничні в пакуванні big bags, вагою 23042 кг. Місце розвантаження товару: Туреччина, Бандирма, автомобільний транспорт: НОМЕР_6 /НОМЕР_8.
Вантаж пройшов 25.09.2023 українську митницю та 29.09.2023 румунську митницю, та був доставлений вантажоодержувачу 05.10.2023.
За доводами позивача, 05.10.2023 він направив відповідачу договори-заявки №152 та №153 та рахунки фактури в сканкопіях для здійснення оплати, а також 26.10.2023 в оригіналах новою поштою.
Матеріали справи не містять доказів направлення 05.10.2023 вказаних документів, проте позивач надав доказ направлення відповідачу вказаних документів 26.10.2023, які вручені відповідачу 30.10.2023.
02.04.2024 позивач направив відповідачу претензії №3 та №4, копії договорів-заявок №152 та №153, копії CMR, документів про контрольне зважування, актів виконаних робіт №18 та 18-1 від 05.10.2023, копії рахунків фактур №18 та 18/1 від 05.10.2023.
Вказані претензії було вручено відповідачу 09.04.2024.
Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Як передбачено ч.ч.1,2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як правильно відмічено судом першої інстанції, спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг перевезення автомобільним транспортом, тому застосуванню підлягають норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів та транспортно-експедиторську діяльність.
Як передбачено ст.908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Згідно приписів статті 308 Господарського кодексу України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов`язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно з положеннями статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави (Глава 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Статтею 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.
Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.
Експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; здійснюють роботи, пов`язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
Згідно ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR).
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно з нормами статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно статті 1 положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р., далі - Конвенція), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Статтею 4 Конвенції встановлено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Згідно з нормами статті 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до норм статті 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази та встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач та відповідач уклали договори-заявки №152 та №153 на міжнародне перевезення вантажу шляхом обміну сторонами електронними листами з підписаними сканкопіями договорів, та прийняттям позивачем до виконання вказаних договорів.
Як правильно відмічає місцевий господарський суд, про вказані обставини свідчать наявні у справі копії відповідних договорів - заявок, докази направлення на електронну пошту відповідачем на адресу працівника позивача вказаних договорів, міжнародні транспортні накладні, якими зафіксовано прийняття до виконання договорів у спосіб (визначений сторонами конкретний автомобільний транспорт), за маршрутом (відомості транспортної накладної ідентичні договором) та строки погоджені сторонами, а також відсутність заперечень відповідача на претензії позивача про наявність підстав для оплати наданих послуг.
Наявними доказами стверджено направлення позивачем відповідачу копій документів, які підтверджують надання послуг та претензії про оплату наданих послуг з описом обставин, що входять в предмет доказування.
На вказану претензію відповідач жодним чином не висловив заперечення стосовно наявності між сторонами договірних правовідносин з надання послуг перевезення автомобільним транспортом.
При цьому, відповідач не надав суду пояснень щодо наявності інших договірних відносин з позивачем, що мали місце та могли бути підставою для обміну документами, листуванням тощо.
Також, як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, відмінності в найменуванні вантажу є несуттєвими, оскільки умови про пакування, вагу, маршрут, транспорт відповідають договірним, а тому правомірно прийнято до уваги пояснення позивача, що сторони обумовили зміну товару з ріпаку на висівки пшеничні, однак вказані зміни не були внесені до договору.
Умовами оплати за надані послуги було розвантаження вантажу у місці призначення та надання відповідних документів замовнику (рахунок, акт, довідка про вартість транспортних витрат, CMR).
Як вбачається з матеріалів справи та встановив суд першої інстанції, що 26.10.2023 позивач направив відповідачу необхідні для оплати документи, що підтверджується поштовою квитанцією, яка однак надана без опису вкладення. За таких обставин, отримавши поштове повідомлення, та у випадку відсутності необхідного документу відповідач не був позбавлений можливості звернутись до позивача з вимогою про надання додаткових документів. Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо зауважень відповідача стосовно ненаправлення йому позивачем відповідних документів.
Вказане поштове повідомлення отримано відповідачем 30.10.2023.
За умовами Договорів-заявок №152, №153 від 13.09.2023 ціна перевезення встановлена в розмірі 4400 доларів по курсу НБУ станом на день завантаження, що в гривневому еквіваленті становить 160900,00 грн.
Розрахунок за надані послуги відповідач був зобов`язаний здійснити протягом 3-5 днів по сканах документів після розвантаження (рахунок, акт, довідка про транспортні витрати, 2 CMR).
Позивач у своєму позові вказує, що прострочення сплати наданих послуг відповідачем допущено починаючи з 05.10.2023.
Однак, як правильно зазначає суд першої інстанції, підставою для оплати наданих послуг згідно з умовами договорів-заявок є надання відповідачу відповідних документів, які було направлено 26.10.2023 та отримано відповідачем 30.10.2023. Тому строк для оплати наданих послуг (3-5 днів після розвантаження по сканах документів) необхідно рахувати з моменту завершення 5 денного строку з дня отримання відповідачем документів, якими підтверджено обсяг наданих послуг та їх вартість.
Отже, відповідач мав строк для оплати наданих послуг до 06.11.2023 (з врахуванням того, що останній день виконання зобов`язання припадає на вихідний).
Відповідач заперечує факт наявності договірних правовідносин між сторонами.
Визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту надання послуг, сторони не позбавлені можливості доводити факт надання послуг іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №916/17/20).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням наведеного стандарту доказування "вірогідності доказів", суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність між сторонами договірних відносин та укладених договорів як таких, які розглядаються скоріше які були (мали місце), аніж не були (що відповідає позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №916/17/20). Відповідач водночас не навів суду переконливих аргументів на спростування позову, котрі б переважили аргументи позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 160900,00 грн заборгованості.
Позивач також просив стягнути з відповідача 36027,12 грн пені.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Разом з тим, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).
Як визначено положеннями частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У вчиненому сторонами правочині відсутні умови про розмір та базу нарахування пені за прострочення оплати наданих послуг.
За змістом положень 231 Господарського кодексу України розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а тому не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
Аналогічні правові висновки наводить Верховний Суд у своїй постанові від 10 грудня 2019 року по справі №904/4156/18.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність підстав для нарахування в даному випадку пені за порушення строків оплати наданих послуг.
Також, позивач нарахував відповідачу за період з жовтня 2023 року по травень 2024 року інфляційні втрати в сумі 6547,44 грн та за період з 05.10.2023 по 01.07.2024 3% річних в сумі 3577,26 грн.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було встановлено вище, строк для оплати визначено до 06.11.2023.
Встановлені обставини щодо прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати наданих послуг свідчать про порушення відповідачем прав позивача.
Здійснивши в апеляційному провадженні перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів вважає вірним розрахунок суду першої інстанції, відповідно до якого розмір інфляційних втрат за період з 07.11.2023 по 31.05.2024 становить 5218,49 грн, а розмір відсотків річних за період з 07.11.2023 по 01.07.2024 становить 340,86 грн.
З урахуванням наведеного, у задоволенні вимог про стягнення 36027,12 грн пені, 1328,95 грн інфляційних втрат та 436,40 грн відсотків річних місцевим господарським судом відмовлено правомірно.
Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, а саме: стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" 160900,00 грн заборгованості, 5218,49 грн інфляційних втрат, 3140,86 грн відсотків річних та відмову у задоволенні вимог про стягнення 36027,12 грн пені, 1328,95 грн інфляційних втрат та 436,40 грн відсотків річних.
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.09.2024 у справі №918/647/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складений 16.12.2024
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 16.12.2024 |
Оприлюднено | 18.12.2024 |
Номер документу | 123777599 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань перевезення, транспортного експедирування |
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Саврій В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні