Рішення

від 10.09.2024 по справі 918/647/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2024 р.м. РівнеСправа № 918/647/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув заяву позивача про ухвалення додаткового рішення

у справі за позовом: фізичної особи - підприємця Цибуляка Юрія Дмитровича

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс"

про: стягнення в сумі 207 051,82 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: І.Святина

від відповідача: не з`явився

Фізична особа - підприємець Цибуляк Юрій Дмитрович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" про стягнення в сумі 207 051,82 грн, з яких: 160 900,00 грн борг, 6 547,44 грн інфляційні трати, 3 577,26 грн відсотки річних та 36 027,12 грн пені.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 3 вересня 2024 року позов задоволено частково.

5 вересня 2024 року позивач звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, у відповідності до якого заявник просить суд стягнути з відповідача 12 271,30 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 5 вересня 2024 року судове засідання для вирішення питання про судові витрати призначено на 10 вересня 2024 року.

6 вересня 2024 року відповідачем подано заперечення на клопотання про стягнення судових витрат.

В судовому засіданні позивач підтримав подану заяву.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, водночас неявка в судове засідання представників сторін не є перешкодою для розгляду поданої заяви.

Розглянувши заяву позивача про винесення додаткового рішення суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до правил частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У своєму позові позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на надання правової допомоги складає 15 000,00 грн.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладені вимоги ГПК України, оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога частини 8 статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога частини 8 статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 06.10.2020 у справі №922/376/20.

Рішення суду першої інстанції у справі ухвалено 3 вересня 2024 року, заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана до суду 5 вересня 2024 року, тобто заяви подані в межах встановленого строку на її подання.

У зв`язку з викладеним суд робить висновок про наявність правових підстав для розгляду заяв позивача про розподіл судових витрат по суті.

Розглянувши подані заяви про розподіл судових витрат суд зауважує таке.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги від 1 квітня 2024 року, додаткову угоду №1 від 8 липня 2024 року, ордер, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Згідно із договором про надання правової допомоги від 1 квітня 2024 року, порядку та на умовах, визначених цим договором, адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу, в тому числі здійснювати представництво інтересів клієнта органах та/або структурних і територіальних підрозділах Національної поліції України, МВС України, Служби безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державному бюро розслідувань, прокуратури України, Державної податкової служби України, Прикордонної служби України, в судових органах України всіх інстанцій та юрисдикцій, Вищому антикорупційному суді України, Міністерства юстиції України, у т.ч. Державної виконавчої служби, Державної реєстраційної служби, Державній митній службі України та її структурних та територіальних підрозділах та інших державних і недержавних установах, підприємствах, організаціях, інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Згідно з умовами пункту 3.1. договору про надання правової допомоги від 1 квітня 2024 року, порядок обчислення гонорару за ведення конкретної судової справи та строки його сплати визначаються сторонами у додаткових угодах до цього договору.

Відповідно до додаткової угоди №1, відповідно до умов п.1.1. договору сторони погодили, що адвокат здійснює представництво інтересів клієнта у Господарському суді Рівненської області у справі 918/647/24 за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" про стягнення заборгованості по договору-заявці № 152 на перевезення вантажу (міжнародне) від 13.09.2023 року та договору-заявці № 153 на перевезення вантажу (міжнародне) від 13.09.2023 року на загальну суму 207 051,82 грн.

Сторони погодили, що розмір гонорару адвоката за даною додатковою угодою до договору становить 7,25 (сім цілих двадцять п`ять сотих) % від суми стягнутих на користь клієнта грошових коштів в межах судової справи №918/647/24 за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" про стягнення заборгованості по договору-заявці № 152 на перевезення вантажу (міжнародне) від 13.09.2023 року та договору-заявці № 153 на перевезення вантажу (міжнародне) від 13.09.2023 року на загальну суму 207 051,82 грн.

Також, клієнт відшкодує адвокату понесені ним витрати для забезпечення представлення інтересів клієнта у судовій справі (витрати на дорогу до суду, роздруківку документів тощо) у граничній сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень при умові надання підтверджуючих документів.

Гонорар адвокату сплачується клієнтом протягом обумовленого сторонами строку, але не пізніше 90 днів з дня постановляння рішення суду у справі № 918/647/24.

У поданій заяві заявник зазначає опис виконаних робіт, а саме представник позивача Святина І.А. є адвокатом, приймав участь в судових засіданнях, складав процесуальні документи (претензії, договір реструктуризації та додатки 1-3, позовну заяву, клопотання, відповідь на відзив, заяву свідка Цибуляк Ю.Д.) здійснював аналіз та систематизацію значного обсягу документів, пошук інформації в мережі інтернет тощо) у справі.

Суд відзначає, що виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

На думку суду даний спір не відноситься до категорії складних. Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження. Даний спір є малозначним в розумінні статті 12 ГПК України

На переконання суду, підготовка до справи не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів.

Також суд звертає увагу заявника, що покладення таких робіт як складення досудової претензії, підготовка проекту договору реструктуризації в основу визначення обсягу правової допомоги для стягнення судових витрат не відповідає вимогам статей 126, 129 ГПК України, оскільки такі послуги не стосуються розгляду справи чи підготовки до її розгляду у суді, а стосуються позасудових правовідносин між суб`єктами господарювання.

Підготовка та направлення претензій про оплату боргу, а також проекту договору про реструктуризацію заборгованості не стосуються розгляду справи, а отже витрати на правову допомогу в цій частині не можуть бути віднесені до судових витрат.

Витрати з надання таких послуг як складення процесуальних документів, клопотань та заяв суд не покладає на відповідача, оскільки в задоволенні таких заяв суд відмовив. Зокрема, ухвалою суду від 23 липня 2024 року у задоволенні клопотань про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про витребування доказів відмовлено. Позивач натомість не довів, що такі витрати були неминучими у цьому конкретному випадку.

Суд враховує, що договором між адвокатом та клієнтом погоджено розмір гонорару, який обчислюється від стягнутої суми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №922/1964/21 від 16 листопада 2022 року зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Розглянувши даний спір суд встановив необґрунтованість частини позовних вимог, а саме судом повністю відмовлено в задоволенні вимог про стягнення неустойки та частково у стягнення інфляційних втрат та відсотків річних з огляду на невірне визначення періодів нарахування.

А тому, суд робить висновок, що заявлена позивачем сума судових витрат є непропорційною до предмету спору та необхідних витрат понесених стороною.

Отже, при здійсненні розподілу витрат судом надано правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов`язаності витрати з розглядом справи, обґрунтованості та пропорційним їх розміру до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З огляду на такі обставини суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. На думку суду заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення позивачу 6 000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Решту витрат суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву фізичної особи - підприємця Цибуляка Юрія Дмитровича про ухвалення додаткового рішення та відшкодування витрат, понесених на правову допомогу задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" (330588, м. Рівне, вул. Соборна 1, офіс 214, ідентифікаційний код 40402922) на користь фізичної особи - підприємця Цибуляка Юрія Дмитровича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач (Стягувач): фізична особа - підприємець Цибуляк Юрій Дмитрович ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Транс" (330588, м. Рівне, вул. Соборна 1, офіс 214, ідентифікаційний код 40402922).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Андрій КАЧУР