Постанова

від 04.09.2024 по справі 185/3347/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4721/24 Справа № 185/3347/23 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В. А. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Космачевської Т.В.,

суддів: Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року в цивільній справі номер 185/3347/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з 17 липня 1991 року по 13 серпня 2020 року працювала в різних структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», та внаслідок роботи на підприємстві вона отримала хронічне професійне захворювання та травму.

31 березня 2021 року їй первинно встановлено третю групу інвалідності зі втратою професійної працездатності 65%.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивачки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє її можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання та травми вона постійно відчуває фізичні страждання та біль. Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань та виробничої травми, що супроводжуються значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах позивачки. На даний час її самопочуття не поліпшується, негативні зміни у її житті є незворотними, усвідомлення чого завдає позивачці душевного болю та страждань.

Позивачка просила суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 245000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 130000,00 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Із вказаним рішенням в частині суми відшкодування моральної шкоди та вказівки на те, що стягнення має відбуватись з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів не погодилась позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотуз О.В., подала апеляційну скаргу, в якій просила апеляційний суд змінити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року, стягнувши з відповідача на користь позивачки суму моральної шкоди у розмірі 245000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду в оскаржуваній частині є таким, що не відповідає обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, крім того суд першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі оцінив моральні страждання позивача.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки 65% втрати професійної працездатності, свідчать про безповоротність втрати здоров`я та неможливість відновлення стану здоров`я до нормального, в наслідок чого ухвалений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивачки.

Позивачка вважає виваженим та справедливим розмір відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 245000,00 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Таким чином, грошові кошти, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження його здоров`я, мають бути стягнуті без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Від відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Із вказаним рішенням також не погодився відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд змінити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.02.2024 року за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в частині стягнення на її користь моральної шкоди в розмірі 130000,00 грн, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачки в зв`язку з ушкодженням здоров`я до 65000,00 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, розстрочивши виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця.

Доводами апеляційної скарги наведено, що при рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушення чинного законодавства України, постановленим без врахуванням всіх фактичних обставин справи. Судом не вірно застосовано норми процесуального і матеріального права, не в повному обсязі з`ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільного спору та надана невірна оцінка доказам по справі.

На вимогу ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» забезпечило ОСОБА_1 спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту та створило безпечні і нешкідливі умови праці у рамках існуючої технології здобутку вугілля. Іншої технології видобутку вугілля на території України не запроваджено. Крім того, Державними органи влади України, в особі ГУ Держпраці у Дніпропетровської області, існуючи технологічні процеси з видобутку вугілля узгодженні, жодних приписів щодо порушень відповідачем вимог нормативно-правових актів з охорони праці не надходило, посадові особи підприємства до адміністративної відповідальності не притягувалися, роботу підприємства не зупиняли. В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача.

Критерії, симптоми, глибина негативних змін особи, характер їх тяжкості, показники та діагнози, які свідчать про наявність психічних розладів у потерпілої, встановлюються виключно лікарем-спеціалістом, що має відповідні спеціальні знання та навики в даній галузі медицини, що по даній справі лікарем не зроблено. Позивачкою до позовної заяви не додано, а судом першої інстанції не надана мотивована оцінка щодо відсутності відповідного медичного висновку лікаря-спеціаліста.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. В позовній заяві вищеперераховане відсутнє. Суд не застосував наслідки, передбачені в постанові пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1998 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», та не залишив позов без руху для усунення недоліків.

Під час розслідування причин виникнення професійних захворювань у позивачки, комісією не було встановлено жодного припису, який не було виконано роботодавцем в частині забезпечення безпечних умов праці; не встановлено невиконаного заходу з охорони праці, не встановлено жодного механізму, обладнання, які б експлуатувалися без дозволу Держгірпромнагляду, а також порушення вимог в частині не забезпечення працівника засобами індивідуального заходу та іншими засобами для забезпечення безпечних умов праці. З урахуванням вищезазначеного в діях відповідача відсутня протиправна поведінка та вина щодо спричинення моральної шкоди.

Додані до позову документи надавались позивачкою до Фонду соціального страхування для отримання страхового відшкодування в зв`язку з отриманням ушкодженням здоров`я, тобто немайнової шкоди.

Вважає, що у зв`язку з призначеними позивачці страховими виплатами відшкодування ушкодження здоров`я, яке проведене належним чином, виконання деліктного зобов`язання з відшкодування шкоди припинилось належним виконанням. Моральна шкода є похідною від зобов`язання з відшкодування шкоди здоров`ю, тому згідно зі ст. 599 ЦК України з припиненням основного зобов`язання припиняються і похідні зобов`язання.

Позивачка, обґрунтовуючи свої вимоги щодо розміру моральної шкоди, вказувала, зокрема на те, що через погане самопочуття вона змушена лікуватися.

Проте, відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-XIV, в редакції яка діяла на час виникнення правовідносин, Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально- профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров`я застрахованого.

З дня встановлення втрати професійної працездатності позивачці висновком МСЕК вона перебувала обліку в органах Фонду соціального страхування України.

Від позивачки ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат МотузО.В.,надійшов відзивна апеляційнускаргу ПрАТ«ДТЕК Павлоградвугілля»,в якомупозивачка просила апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у справі №185/3347/23 - залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити в повному обсязі.

Вважає, що позивачкою належно доведено факт заподіяння їй моральної шкоди. На підтвердження цих обставин подано належні та допустимі письмові докази, а саме копія актів розслідування причин виникнення професійного захворювання, довідок МСЕК на підтвердження втрати професійної працездатності, документів із медичних установ на підтвердження необхідності лікування. Позивачкою надано переконливі та змістовні роз`яснення, в чому саме полягає заподіяна їй моральна шкода.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачці шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Заперечення факту наявності моральних страждань відповідачем через відсутність у позивачки діагнозу або медичного висновку психолога чи психіатру суперечить чинному законодавству, рішенням Конституційного Суду України та усталеній судовій практиці.

Відповідачем не обґрунтовано винятковості випадку, у зв`язку з яким слід би було розстрочити виконання вказаного рішення суду, не зазначено обставини, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення, а відтак, і про необхідність розстрочення такого.

Відповідно до частини 2 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» від 19 червня 2024 року позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України (в редакції, що діяла на час відкриття апеляційних проваджень у цій справі) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню; апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 з 17 липня 1991 року по 13 серпня 2020 року працювала в різних структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», звільнена у зв`язку із невідповідністю виконуваній роботі через стан здоров`я за п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 10-11).

04 березня 2021 року затверджено акт за формою П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , згідно з яким професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм хворого (а.с. 12-14).

Відповідно до довідок міжрайонної профпатологічної МСЕК серії 12ААА №063972 та серії 12ААВ №129821 від 31.03.2021 року позивачка первинно-повторно встановлено втрату працездатності у 65%, та третю групу інвалідності з 18.03.2021 року безстроково. Протипоказано роботу в підземних умовах, важку фізичну працю, несприятливий мікроклімат (а.с. 17-18).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, та з того що саме такий розмір відшкодування моральної шкоди буде розумним та справедливим, а також з того, що відшкодувати моральну шкоду у розмірі 130000,00 грн слід з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись в повній мірі.

У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідок міжрайонної профпатологічної МСЕК серії 12ААА №063972 та серії 12ААВ №129821 від 31.03.2021 року позивачка первинно-повторно оглядалась комісією, їй встановлено втрату працездатності у 65%, та третю групу інвалідності з 18.03.2021 року безстроково. Протипоказано роботу в підземних умовах, важку фізичну працю, несприятливий мікроклімат.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, з яким погоджується апеляційний суд.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 130000,00 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилкове відрахування податків та інших обов`язкових платежів, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 162.1. статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №180/377/20 (провадження № 61-1св21).

Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку з цього питання.

Щодо доводів апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу, як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Горнсбі проти Греції»). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (як то, зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов`язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних робіт, поставлених товарів); загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов`язання або погашення податкового боргу в повному обсязі; недостатність майна заявника - фізичної особи для своєчасної та у повному обсязі сплати грошового зобов`язання або погашення податкового боргу в повному обсязі або відсутність у нього такого майна; сезонний характер виробництва та/або реалізації товарів (робіт, послуг) заявником; виконання заявником плану реорганізації власного виробництва та/або зміна його організаційної структури, що призводить (може призвести) до значного спаду виробництва протягом певного періоду).

З аналізу наведених норм слідує, що розстрочення виконання рішення розглядає суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочити або розстрочити виконання рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

Цей довід апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є безпідставним.

Інші, наведені в апеляційних скаргах доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам закону.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні відповідно до статті 376 ЦПК України в частині утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Крім того, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну судового рішення лише в частині утримання податків та інших обов`язкових платежів, витрати відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 змінити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 130000,00 (сто тридцять тисяч) грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

У задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: