Постанова

від 05.09.2024 по справі 567/779/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2024 року

м. Рівне

Справа № 567/779/23

Провадження № 22-ц/4815/722/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Боймиструка С.В.,

суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.,

секретар судового засідання: Хлуд І.П.,

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Лавренчук Олександр Володимирович, на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2023року представник позивачки ОСОБА_4 - адвокат Хмарук Ю.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить визнати за позивачкою право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 5610900000:01:002:0147, площею 0,0636 га, крім того просить визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13.05.2021р., зареєстроване в реєстрі за № 222, видане на ім`я ОСОБА_3 , щодо права на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13.05.2021р., зареєстроване в реєстрі за № 223, видане на ім`я ОСОБА_3 , щодо права на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 5610900000:01:002:0147, площею 0,0636 га.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є позивачка ОСОБА_4 , як дружина спадкодавця, а також їх діти - ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_3 .

Позивачка ОСОБА_4 та один з її синів ОСОБА_6 відмовились від прийняття спадщини на користь відповідача ОСОБА_3 , про що подали нотаріусу відповідні заяви.

Крім того, позивачка у поданій нотаріусу заяві зазначила про те, що не претендує на виділ частки в спільному майні подружжя та на видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Вказує, що 13.05.2021 року нотаріус видала відповідачу два свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровані в реєстрі за № 222 та № 223, на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку з кадастровим номером 5610900000:01:002:0147,площею0,0636га.

Зазначає, що спадщина після смерті ОСОБА_5 була оформлена на ім`я відповідача на весь житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, що порушує право власності позивачки на частку у спільному майні подружжя, оскільки вищевказаний житловий будинок був побудований у період шлюбу позивачки зі своїм чоловіком ОСОБА_5 та за спільні кошти подружжя, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, як і земельна ділянка під ним, та позивачці належить право на 1/2 частку вказаного нерухомого майна.

Нотаріус, видавши відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом на весь житловий будинок та усю земельну ділянку, на якій він розташований, порушила право власності позивачки на вищевказане нерухоме майно, що й спонукало звернутися до суду з вищевказаним позовом.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 5610900000:01:002:0147, площею 0,0636 га.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13.05.2021, зареєстроване в реєстрі за № 222, видане на ім`я ОСОБА_3 , щодо права власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13.05.2021, зареєстроване в реєстрі за № 223, видане на ім`я ОСОБА_3 , щодо права власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 5610900000:01:002:0147, площею 0,0636 га.

Стягнуто судовий збір.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Лавренчук О.В., подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт, посилаючись на заінтересованість судді у результаті розгляду справи та наявність інших обставин, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді, зазначає, що місцевим судом невмотивовано було відхилено заявлений відвід, що є незаперечною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення за п.1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Стверджує, що нотаріусом роз`яснювались усі її права та наслідки її відмови від права власності без його попереднього окремого оформлення на її ім`я, жодні нотаріальні дії не оскаржувались.

Позивач відмовилась вступати в спадщину та написала відмову від прийняття спадщини на користь відповідача, крім того засвідчила, що на виділ частки в спільному майні подружжя на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя не претендує. Відтак, на думку апелянта, позивач усвідомлено відмовилась від спадкового майна та претендування на виділ спільного майна подружжя.

Вказує, що при поданні позовної заяви неправильно визначено ціну позову, оскільки відомості взяті для визначення вартості майна є застарілими.

З моменту спадкування приміщення зазнало істотних змін, проведено реконструкції, ремонт, здійснено добудову. Також не визначено належним чином і вартості земельної ділянки, яка є предметом позову.

Відповідно до технічного паспорту від 12 серпня 1984 р. та технічного паспорту від 09.03.2021 року є підтвердженням суттєвої різниці і вартості, і будівельно-технічних характеристик. Що свідчить навіть про неможливість виділу частки житлового приміщення у виді, формі та вартості, яка існувала на момент спадкування. Вважає, що на даному етапі, навіть за умови відсутності відмови позивача від належних їй прав на нерухоме майно, через істотність змін нерухомого майна, могла б претендувати на відшкодування 1/2 вартості майна на момент успадкування, а не на даний час.

Зазначає, що аналогічна упереджена позиція неповноважного складу суду першої інстанції, якому попередньо було заявлено вмотивований відвід, знайшла свій вияв і при ухваленні додаткового рішення. Так суд проігнорував той факт, що представником позивача адвокатом Ю.М. Хмарук на підтвердження оплати витрат на правничу допомогу було надано квитанцію банку від 18.02.2024 року про внесення власних коштів на свій рахунок нібито від імені ОСОБА_4 у розмірі 4000 грн., при цьому не маючи пояснень, чому її клієнтка не могла чи не мала змоги сплатити такі кошти їй готівкою чи самостійно внісши їх на рахунок останньої.

Представник ОСОБА_4 адвокат Хмарук Ю.М. у відзиві на апеляційну скаргу, заперечують викладені апелянтом доводи, просить відмовити у її задоволенні та залишити рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_7 перебувала з ОСОБА_5 у шлюбі, який був зареєстрований 22.02.1977 року, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 21.10.1996 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки - ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 02.11.2020 року.

02.02.2021 року після смерті Близняка Б.П. приватним нотаріусом Острозького міського нотаріального округу Рівненської області Грунтківською І.А. заведено спадкову справу №6/2021.

З матеріалів справи та доводів сторін судом встановлено, що ОСОБА_5 за життя заповітів не складав та спадкових договорів не укладав, що об`єктивно підтверджується дослідженими судом матеріалами зазначеної спадкової справи та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 633392757 від 02.02.2021 року.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є позивачка ОСОБА_4 та двоє синів спадкодавця ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_3 , який є сином спадкодавця, у відповідності до ст.1269 ЦК України 02.02.2021 року подав приватному нотаріусу Грунтківській І.А. заяву про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті його батька ОСОБА_5 .

Водночас позивачка ОСОБА_4 та інший син спадкодавця - ОСОБА_6 у відповідності до ч.1 ст.1273 та ч.1 ст.1274 ЦК України відмовились від прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 , на користь відповідача ОСОБА_3 , про що 02.02.2021 року подали приватному нотаріусу Грунтківській І.А. відповідні заяви.

Крім того, позивачка ОСОБА_4 в поданій приватному нотаріусу заяві вказала про те, що на виділ частки в спільному майні подружжя та видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя не претендує.

13.05.2021 року приватним нотаріусом Грунтківською І.А. було видано відповідачу ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №222, на житловий будинок за адресою : АДРЕСА_1 , загальною площею - 100,3 кв.м., житловою площею 72,9 кв.м., з наступними господарськими будівлями і спорудами : прибудова, ганок, сарай-літня кухня, погріб, сарай, навіс, гараж, огорожа, вбиральня, замощення.

Крім того, 13.05.2021 року приватним нотаріусом Грунтківською І.А. було видано відповідачу ОСОБА_3 ще одне свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №223, на земельну ділянку площею 0,0636 га, кадастровий номер 5610900000:01:002:0147, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою : АДРЕСА_1 .

Також встановлено, що будівництво вищевказаного житлового будинку було здійснено на підставі рішення виконкому Острозької міської ради народних депутатів «Про відведення земельної ділянки в безстрокове користування під індивідуальне будівництво гр. ОСОБА_5 » № 41 від 21.02.1980 року, згідно якого вирішено відвести ОСОБА_5 в безстрокове користування земельну ділянку площею 600 кв.м. АДРЕСА_1 під індивідуальне будівництво; зобов`язано забудовника ОСОБА_5 до 21.05.1980 року укласти та нотаріально посвідчити договір про надання в безстрокове користування земельну ділянку для житлового індивідуального будівництва; зобов`язано забудовника ОСОБА_5 до 21.02.1983 року завершити будівництво і пред`явити будинок комісії при виконкомі міської ради для прийняття його в експлуатацію.

На виконання вищевказаного рішення виконкому Острозької міської ради народних депутатів № 41 від 21.02.1980 року, 23.04.1980 року між ОСОБА_5 та виконкомом Острозької міської ради народних депутатів було укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.

Згідно технічного паспорту на житловий будинок (домоволодіння) за адресою : АДРЕСА_1 , вищевказаний житловий будинок було зареєстровано на ім`я ОСОБА_5 в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації під реєстровим номером 7-281-1140, та зазначений будинок складався з сіней, кухні, коридору, 4-х житлових кімнат, загальною площею 96,9 кв.м., житловою площею 72,9 кв.м., та господарських будівель і споруд.

В подальшому, кухня була переобладнана в паливну, а одна з житлових кімнат - у кухню, у зв`язку з чим житлова площа змінилася та складала 57,1 кв.м., та загальна площа залишилася без змін - 96,9 кв.м., про що 14.07.1985 року до технічного паспорту були внесені зміни.

З технічного паспорта на вищевказаний житловий будинок, складеного 09.03.2021 року на ім`я спадкодавця ОСОБА_5 , вбачається, що загальна площа житлового будинку суттєво не змінилася та складає 100,3 кв.м., та житлова площа залишилася без змін - 72,9 кв.м., у зв`язку з тим, що кухню переобладнано у житлову кімнату, а паливну кімнату було переобладнано у кухню, сіни переобладнано у коридор, окрім того було добудовано душову кімнату площею 4,4 кв.м.

Згідно ст.22 КпШС України, майно нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст.28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Відтак матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що спірний будинок набутий ОСОБА_4 з спадкодавцем ОСОБА_5 у шлюбі. Оскільки частки у праві власності на таке майно є рівними, то у позивачки на момент смерті ОСОБА_5 вже існувало право власності на 1/2 ідеальної частки будинку.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч.ч.1, 4ст.120 ЗК України,у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Враховуючи принцип єдиної юридичної долі земельної ділянки та побудованого на ній нерухомого майнає правильним твердження місцевого суду про наявність фактичних та правових підстав для визнання за позивачкою ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки.

Частиною 3 статті 12 ЦК України закріплено, що особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 347 ЦК України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з ч.1 ст.1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом та за законом може відмовитись від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За ч.1 ст.1274 ЦК України, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 відмовлялась від прийняття спадщини, яка залишилася після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , а в існуючих обставинах не вирішувалось питання щодо частки, яка вже належала їй, оскільки частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив іншого, не входить до складу спадщини і не включається до спадкової маси. Дій, які можливо розцінювати як відмову від своєї власності у порядку 347 ЦК України позивач не вчиняла.

Відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що з видачею відповідачу ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину за законом на весь житловий будинок та земельну ділянку було порушено право власності позивачки ОСОБА_4 на 1/2 частку у спірному нерухомому майні, а відтак існують підстави для визнання вказаних свідоцтв частково недійсними.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції визначив ідеальну частку у праві власності на нерухоме майно відповідно до заявлених позовних вимог. Вимог про виділ частки із майна або припинення права на частку у спільному майні сторони не заявляли як і зустрічних вимог щодо відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна, або ж про збільшення частки в праві власності на майно у зв`язку зі збільшенням його вартості.

Доводи представника відповідача щодо наявності підстав для відводу зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями судді, тому не підлягають врахуванню, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Абзац 2 частини 2 ст. 376 ЦПК України встановлює, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

У зв`язку з викладеним апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення місцевого суду без змін, як законного та обґрунтованого.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Лавренчук Олександр Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05 вересня 2024 року.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Хилевич С.В.