Постанова

від 03.09.2024 по справі 726/293/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2024 року

м. Чернівці

справа № 726/293/24

провадження №22-ц/822/718/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинак О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

секретар Скулеба А.І.

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІРІДІ-ЛЮКС»

відповідач ОСОБА_1

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 червня 2024 року.

головуючий в суді першої інстанції суддя Проскурняк І. Г.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» звернулось до суду з позовом.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08 серпня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством КБ « Надра» (далі ВАТ КБ «Надра») та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №2006/840-МК/151, відповідно до якого, відповідачу було надано кредит у розмірі 115 000,00 доларів США зі строком повернення до 07 серпня 2013 року зі сплатою 15 відсотків річних за користування кредитом.

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 09 березня 2010 року в справі №2-210 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Богдан, Влад`єв і партнери» солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» 119802 доларів США, а також сплачений судовий збір в сумі 1700, 00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

На підставі вказаного рішення 22 липня 2010 року було видано виконавчий лист на суму 119802 доларів США, 1700 гривень сплаченого судового збору та 120 гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

23 грудня 2019 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Галицька Фінансова Компанія» було укладеного договір відступлення права вимоги №CL3N212012.

16 березня 2020 року між ТОВ «Галицька фінансова компанія» та ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» укладено договір відступлення права вимоги №32/20 та 21 березня 2020 року укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотекизастави, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Войціховським А.В. за реєстровим №972.

Постановою Чернівецького апеляційного суду у справі №2-223/10 від 29 липня 2021 року заяву ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» задоволено.

Замінено стягувача ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» у виконавчому листі, виданому Садгірським районним судом міста Чернівці від 22 липня 2010 року.

3 вересня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження №60840516 з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС», в результаті чого єдиною особою, яка уповноважена на отримання коштів від ОСОБА_1 , згідно з рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 09 березня 2010 року у справі №2-210 у розмірі 119 802 долари США, 1700 гривень сплаченого судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення є ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС».

Вказує на те, що на момент звернення із цим позовом боржником заборгованість не погашено навіть частково, в межах виконавчого провадження №60840516 грошові кошти з ОСОБА_1 не стягувалися та заборгованість становить 119 802 долари США, 1700 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що вбачається із відповіді на адвокатський запит №192 від 04 січня 2024 року, наданої приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Кондрюком К.О. на примусовому виконанні якого перебуває відповідний виконавчий лист.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило суд:

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» 3 % річних у розмірі 24861,94 доларів США за невиконання рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 09 березня 2010 року в справі №2-210 за період з 12 березня 2017 року по 09 лютого 2024 року.

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» 3 % річних у розмірі 377,70 гривень та інфляційні втрати у розмірі 1750 гривень 54 копійки за не виконання рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 09 березня 2010 року в справі №2-210 за період з 12 березня 2017 року по 09 лютого 2024 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 червня 2024 року позов ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» 3 % річних у розмірі 24861,94 доларів США за невиконання рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 09 березня 2010 року в справі №2-210 за період з 12 березня 2017 року по 09 лютого 2024 року, 3 % річних у розмірі 377,70 гривень та інфляційні втрати у розмірі 1750 гривень 54 копійки за не виконання рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 09 березня 2010 року в справі №2-210 за період з 12 березня 2017 року по 09 лютого 2024 року.

Додатковим рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 04 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» витрати на правничу допомогу в розмірі 26500,00 гривень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що судом першої інстанції помилкового визначено розмір заборгованості відповідача у сумі 119802 доларів США та 1820 гривень, зокрема не враховано часткове погашення заборгованості за виконавчим листом №2-210, виданим Садгірським районним судом міста Чернівці 22 липня 2010 року, у межах виконавчого провадження №20659680 на суму 186905 гривень 24 копійки, а також зведеного виконавчого провадження №28291036 на суму 608343 гривні 33 копійки.

Посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення без врахування внесених змін до ЦК України в частині прикінцевих положень, яким боржники звільнені від відповідальності та штрафних санкцій за статтею 625 ЦК України, визначено, що 3% річних нараховані відповідно до статті 625 ЦК України не підпадають під обмеження пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вказує на те, що судом першої помилково не застосовано до спірних правовідносин положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з такими вимогами.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

08 серпня 2006року між Відкритим акціонерним товариством КБ « Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №2006/840-МК/151, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 115 000,00 доларів США зі строком повернення до 07 серпня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних (а.с. 9).

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 09 березня 2010 року в справі №2-210 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Богдан, Влад`єв і партнери» солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» 119802 доларів США, а також сплачений судовий збір в сумі 1700, 00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

На підставі вказаного рішення 22 липня 2010 року Садгірським районним судом міста Чернівці видано виконавчий лист №2-210 (а.с.11, 12).

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 липня 2021 року замінено стягувача ПАТ КБ «Надра» на правонаступника ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» у виконавчому листі №2-210, виданому Садгірським районним судом міста Чернівці 22 липня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 , ПП «Богдан, Владнєв і партнери», ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» суми боргу згідно з рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці, яке вступило в силу 20 квітня 2010 року (а.с. 13-18).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Кондрюка К.О. від 03 вересня 2021 року замінено стягувача у виконавчому провадженні №60840516 на ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» (а.с.19).

Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Кондрюка К.О. від 04 січня 2024 року №192, в межах виконавчого провадження №60840516 з боржника ОСОБА_1 грошові кошти не стягувалися.Станом на 04 січня 2024 року заборгованість складає 119802 доларів США,1700гривень судового збору та 120 гривень витрат на ІТЗ (а.с.20).

Згідно з постановою старшого державного виконавця Садгірського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції Богдана С.В. 29 березня 2011 року у виконавчому провадженні №20659680 з виконання виконавчого листа №2-210, виданого Садгірським районним судом міста Чернівці 22 липня 2010 року, стягнуто борг у сумі 186905 гривень 24 копійки. Також зазначеною постановою повернуто виконавчий документ стягувачу ВАТ КБ «Надра».

Відповідно до акту про проведенні електронні торги від 09 листопада 2016 року, складеного головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Манжосовим М.П., при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №28291036 проведено 02 листопада 2016 року електронні торги з реалізації нерухомого майна боржника ОСОБА_1 (а.с.57).

Як вбачається зі змісту вказаного акту, на депозитний рахунок відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, у звязку з реалізацією майна боржника, надійшли грошові кошти у сумі 608343 гривні 33 копійки згідно з квитанцією від 03 листопада 2016 року.

Розпорядженням державного виконавця Саінчука Є.В. від 24 квітня 2017 року №20673011 при примусовому виконанні виконавчого листа №2-210, виданого Садгірським районним судом міста Чернівці, перераховано грошові кошти у сумі 477742 гривні 30 копійок на рахунок з обліку депозитних сум.

Згідно з постановою головного державного виконавця управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Саінчука Є.В. від 04 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні №20673011 з виконання виконавчого листа №2-210, виданого Садгірським районним судом міста Чернівці 22 липня 2010 року, на користь стягувача ВАТ КБ «Надра» перераховано 477742 гривні 30 копійок. Також зазначеною постановою повернуто виконавчий документ стягувачу ВАТ КБ «Надра».

Листом від 12 серпня 2024 року №54712 приватний виконавець виконавчого округу Чернівецької області Кондрюк К.О. повідомив, що сума заборгованості, яка не була сплачена боржником ОСОБА_1 за виконавчим листом №2-210, виданого Садгірським районним судом міста Чернівці 22 липня 2010 року, складає 77000,60 доларів США.

ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року перебуває на військовій службі у Збройних Сила України, що підтверджується копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 березня 2022 року № 55,копією довідки військової частини НОМЕР_1 від 20 квітня 2022 року №1504/75 та військовим квитком серії НОМЕР_2 (а.с.59-63).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення не відповідає зазначеним вище вимогам закону, з огляду на наступне.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Предметом позову у справі є стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 24 861,94 доларів США, 377 гривень 70 копійок та інфляційних втрат в розмірі 1 750 гривень 54 копійки за період з 12 березня 2017 року по 09 лютого 2024 року.

За приписами статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також при проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України визначено, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Щодо розміру заборгованості за виконавчим листом № 2-210

Як встановлено судами рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 09 березня 2010 року в справі №2-210 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Богдан, Влад`єв і партнери» солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» 119802 доларів США, а також сплачений судовий збір в сумі 1700, 00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

На підставі вказаного рішення 22 липня 2010 року Садгірським районним судом міста Чернівці видано виконавчий лист №2-210 на суму 119802 доларів США, 1700 гривень сплаченого судового збору та 120 гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Суд першої інстанції, встановлюючи фактичний розмір заборгованості ОСОБА_1 за виконавчим листом №2-210, виданим Садгірським районним судом міста Чернівці, прийняв як беззаперечний доказ лист приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Кондрюка К.О. від 04 січня 2024 року та вважав доведеним факт наявності заборгованості відповідача у сумі 119802 доларів США та 1820 гривень.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За обставинами справи, що переглядається примусове виконання за виконавчим листом №2-210 здійснювалось в межах виконавчих проваджень №20659680, №20673011 в зведеному виконавчому провадженні №28291036 та №60840516.

З постанови старшого державного виконавця Богдана С.В. від 29 березня 2011 року у виконавчому провадженні №20659680 вбачається, що в межах зазначеного виконавчого провадження стягнуто борг у сумі 186905 гривень 24 копійки.

Також зі змісту акту про проведенні електронні торги від 09 листопада 2016 року слідує, що у звязку з реалізацією майна боржника, надійшли грошові кошти у сумі 608343 гривні 33 копійки.

Стягнення зазначених коштів відбулось в зведеному виконавчому провадженні №28291036, до якого зокрема входило виконавче провадження №20673011 з примусового виконання виконавчого листа №2-210, виданого Садгірським районним судом міста Чернівці 22 липня 2010 року.

Як вбачається зі змісту акту про проведенні електронні торги від 09 листопада 2016 року розмір заборгованості за іншими виконавчими провадженнями, які були об`єднані в зведене виконавче провадження №28291036, всього складала 278285 гривень 39 копійок (510,00 +300,00 + 510,00 + 33450,00 + 1288,80 + 242226,59).

Обставина перерахування грошових коштів на користь ВАТ КБ «Надра» у сумі 477742 гривні 30 копійок також підтверджується постановою державного виконавця Саінчука Є.В. від 04 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні №20673011.

Зважаючи на зарахування на депозитний рахунок відділу примусового виконання грошових коштів від продажу нерухомого майна боржника на електронних торгах на загальну суму 608343 гривні 33 копійки, з яких 477742 гривні 30 копійок перераховано стягувачу ВАТ КБ «Надра», а також стягнення боргу у сумі 186905 гривень 24 копійки у межах виконавчого провадження №20659680, колегія суддів приходить до висновку про доведеність часткового погашення відповідачем заборгованості за виконавчим листом №2-210.

При цьому, листом від 12 серпня 2024 року №54712 приватним виконавцем Кондрюком К.О. підтверджено стягнення на користь стягувача ВАТ КБ «Надра» 186905 гривень 24 копійки та 477742 гривень 30 копійок.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про доведеність факту наявності заборгованості відповідача у сумі 77000,60 доларів США та 1820 гривень.

Належних та допустимих доказів наявності у відповідача іншого розміру заборгованості за виконавчим листом №2-210 позивач не надав.

Щодо позовної вимого про стягнення заборгованості за період з 12 березня 2017 року по 01 квітня 2017 року

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин; запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Закон № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2024 року.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, у даному випадку потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, у тому разі, коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.

Конституційний Суд України також зазначав, що закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

Отже, для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, суду необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акта; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (як правило, це визначається у «Перехідних положеннях»); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

Закон № 540-ІХ не містить в собі положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

Отже, початок зупинення перебігу строку позовної давності потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-ІХ, що відповідає правовим висновкам, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року в справі №910/18489/20, Верховним Судом у постанові від 27 березня 2024 року в справі № 167/1058/20.

З урахуванням викладеного, помилковим є висновок суду першої інстанції про звернення позивача із позовом в частині стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та інфляційних втрат за період з 12 березня 2017 року по 01 квітня 2017 року в межах трирічного строку позовної давності.

Представник відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні від 12 червня 2024 року заявила про застосування позовної давності, що підтверджується звукозаписом судового засідання (а.с.124).

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Згідно з частиною 2 статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб

Отже, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що усне клопотання сторони у спорі є заявою про застосування строків позовної давності у розумінні статті 267 ЦК України та є підставою відмови у позові у випадку пропуску вказаного строку.

За змістом статей 256-257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Звертаючись із позовом ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» поважності причин пропуску строку позовної давності не обґрунтовувало.

За періодз 12березня 2017року по01квітня 2017року ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС», виходячи із розміру заборгованості за виконавчим листом №2-210 у сумі 119802 доларів США та 1820 гривень, заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 206,78 доларів США, 03 гривні 14 копійок та інфляційних втрат у розмірі 32 гривні 76 копійок (1 820,00 * 1.01800000 1 820,00).

Період прострочення грошового зобов`язанняКількість днів у періодіРозрахунок 3 % річнихСумаз 12 березня 2017 року по 01 квітня 2017 року21119802*3*21 / 365 / 100206,78

Період прострочення грошового зобов`язанняКількість днів у періодіРозрахунок 3 % річнихСумаз 12 березня 2017 року по 01 квітня 2017 року211820*3*21 / 365 / 1003,14

В звязку з встановленим судом розміром заборгованості відповідача за виконавчим листом №2-210, який складає 70000,60 доларів США, в стягненні 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 85,96 доларів США за період з 12 березня 2017 року по 01 квітня 2017 року, нарахованих на суму 49801,40 доларів США (119802 70000,60), слід відмовити за безпідставністю.

Період прострочення грошового зобов`язанняКількість днів у періодіРозрахунок 3 % річнихСумаз 12 березня 2017 року по 01 квітня 2017 року2149 801,40*3*21 / 365 / 10085,96

В свою чергу, у стягненні 3% річних у сумі 120,82 доларів США (нарахованих на суму заборгованості у розмірі 70000,60 доларів США), 03 гривень 14 копійок та інфляційних втрат у розмірі 32 гривні 76 копійок за період з 12 березня 2017 року по 01 квітня 2017 року (до набрання чинності Закону №540-ІХ) слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року

З урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині цієї постанови, загальна сума заборгованості позивача за виконавчим листом №2-210 складає 70000,60 доларів США.

Також колегія суддів прийшла до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягненні 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Розрахунок 3 % річних виконується за формулою:

Сума санкції = С х 3 х Д / 365 / 100, де С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язанняКількість днів у періодіРозрахунок 3 % річнихСумаз 2 квітня 2017 року по 31 грудня 2019 року100470 000,60*3*1004 / 365 / 1005776,49з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року36670 000,60*3*366 / 366 / 1002100,02з 1 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року41970 000,60*3*419 / 365 / 1002410,70

Загальна сума заборгованості за прострочення виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті складає 10287,21 доларів США.

Період прострочення грошового зобов`язанняКількість днів у періодіРозрахунок 3 % річнихСумаз 2 квітня 2017 року по 31 грудня 2019 року10041820*3*1004 / 365 / 100150,19з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року3661820*3*366 / 366 / 10054,6з 1 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року4191820*3*419 / 365 / 10062,68

Загальна сума заборгованості за прострочення виконання грошового зобов`язання у національній валюті складає 267 гривень 47 копійок.

Інфляційне збільшення: за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (100,90 / 100) * (101,30 / 100) * (101,60 / 100) * (100,20 / 100) * (99,90 / 100) * (102,00 / 100) * (101,20 / 100) * (100,90 / 100) * (101,00 / 100) * (101,50 / 100) * (100,90 / 100) * (101,10 / 100) * (100,80 / 100) * (100,00 / 100) * (100,00 / 100) * (99,30 / 100) * (100,00 / 100) * (101,90 / 100) * (101,70 / 100) * (101,40 / 100) * (100,80 / 100) * (101,00 / 100) * (100,50 / 100) * (100,90 / 100) * (101,00 / 100) * (100,70 / 100) * (99,50 / 100) * (99,40 / 100) * (99,70 / 100) * (100,70 / 100) * (100,70 / 100) * (100,10 / 100) * (99,80 / 100) * (100,20 / 100) * (99,70 / 100) * (100,80 / 100) * (100,80 / 100) * (100,30 / 100) * (100,20 / 100) * (99,40 / 100) * (99,80 / 100) * (100,50 / 100) * (101,00 / 100) * (101,30 / 100) * (100,90 / 100) * (101,30 / 100) * (101,00 / 100) * (101,70 / 100) * (100,70 / 100) * (101,30 / 100) * (100,20 / 100) * (100,10 / 100) * (99,80 / 100) * (101,20 / 100) * (100,90 / 100) * (100,80 / 100) * (100,60 / 100) * (101,30 / 100) * (101,60 / 100) становить 1.48492355

Сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції становить 882 гривні 56 копійок (1820 * 1.48492355 1820).

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 10287,21 доларів США та 267 гривень 47 копійок, а також інфляційні втрати у сумі 882 гривні 56 копійок за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за період з 24 лютого 2022 року по 09 лютого 2024 року

Статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 1275-VII від 20 травня 2014 року: «15. Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

В подальшому, до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII внесено зміни Законом № 1357-IX від 30 березня 2021 року: «15. Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Надалі, Законом України від 27 липня 2022 року № 2459-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання простроченої заборгованості у період дії воєнного стану в Україні» внесено такі зміни: пункт 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено словами «крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

В пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення вказано, що зміни, передбачені пунктами 1 і 3 розділу I цього Закону, застосовуються до кредитних договорів, укладених після набрання чинності цим Законом.

Проте, 3% річних нараховані відповідно до статті 625 ЦК України не підпадають під обмеження, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону № 2011-XII, оскільки за своєю суттю, як і інфляційні втрати, мають компенсаційний, а не штрафний характер, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року №703/2718/16-ц, від 23 жовтня 2019 року №723/304/16-ц та 27 листопада 2019 року №340/385/17).

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року (справа №749/298/19).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що 3% річних, як і інфляційні втрати, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України не підпадають під обмеження, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону № 2011-XII.

Проте, судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до частина 1 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22);

на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Колегія суддів зауважує, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 31 січня 2024 року у справі №183/7850/22.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан неодноразово було продовжено.

Указом Президента України від 23 липня 2024 року № 469/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Отже, у стягненні 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року по 09 лютого 2024 року слід відмовити.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції від 04 липня 2024 року

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року в справі № 904/8884/21 вказала на те, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 червня 2024 року у цій справі, то додаткове рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 04 липня 2024 року також слід скасувати.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Звертаючись із позовом у цій справі 09 лютого 2024 року позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача у сумі 10790,95 доларів США та 973 гривні 58 копійок.

Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 6 «Про судовий збір» за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Судовий збір за подання позову у справі сплачено позивачем 26 лютого 2024 року у розмірі 4877 гривень, що підтверджується квитанцією №10 (а.с. 31).

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Національного банку України, офіційний курс гривні щодо долара США станом на 26 лютого 2024 року становив 38,3527 гривень.

Ціна позову у цій справі до збільшення позивачем розміру позовних вимог складала 414835 гривень 65 копійок (10790,95 * 38,3527 + 973,58).

Отже, за подання позовної заяви ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС», з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у розмірі 4978 гривень 13 копійок (414835,65 * 1,5% * 0,8).

В подальшому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» заявлено вимоги про стягнення з відповідача у сумі 24861,94 доларів США та 2128 гривень 24 копійки.

По відношенню до первісно заявлених позовних вимог сума збільшення таких вимог склала 14070,99 доларів США (24861,94 10790,95) та 1154 гривні 66 копійок (2128,24 973,58).

Доплату судового збору у сумі 6357 гривень 51 копійку у звязку зі збільшенням розміру позовних вимог здійснено позивачем 29 квітня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією №78 (а.с.93).

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Національного банку України, офіційний курс гривні щодо долара США станом на 29 квітня 2024 року становив 39,6015 гривень.

Отже, у звязку зі збільшенням розміру позовних вимог підлягав доплаті судовий збір у сумі 6700 гривень 64 копійки (14070,99 * 39,6015 + 1154,66) * 1,5% * 0,8)

Враховуючи наведене, ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» недоплачено судовий збір за подання до суду позовної заяви у загальному розмірі 444 гривні 26 копійок (4978,13 4877) + (6700,64 6357,51).

В свою чергу, за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягав сплаті судовий збір у сумі 21897 гривень 69 копійок (4978,13 + 6700,64) / 0,8 * 150%).

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 21064 гривні 69 копійок (8000 + 13064,69), що підтверджується квитанціями №2 від 09 липня 2024 року (а.с.158) та №24 від 16 липня 2024 року (а.с.190).

Отже, ОСОБА_1 недоплачено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги у сумі 833 гривні (21897,69 21064,69).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог на загальну суму 417965 гривень 15 копійок в перерахунку згідно з офіційним курсом гривні щодо долара США на дату ухвалення рішення суду першої інстанції 12 червня 2024 року (10287,21 * 40,5178 + 267,47 + 882,56), що у відсотковому співвідношенні становить 41,40% від загальної ціни позову 1009479 гривень 35 копійок (24861,94 * 40,5178 + 377,70 + 1750,54), з відповідача на користь позивача слід стягнути 4651 гривню 09 копійок (4877 + 6357,51) * 41,40%) в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви.

Колегія суддів, прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а тому з позивача на користь відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (58,60%) слід стягнути 12343 гривні 91 копійку (21064,69 * 58,60%) в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Також слід провести взаємозалік судових витрат за подання до суду позовної заяви, апеляційної скарги, які в результаті стягнути з позивача на користь відповідача в сумі 7692 гривні 82 копійки (12343,91 4651,09).

Як встановлено судом позивачем та відповідачем недоплачено судовийзбір урозмірі 444гривні 26копійок заподання позовноїзаяви та833гривні заподання апеляційноїскарги відповідно.З урахуваннямпропорційності задоволенихпозовних вимогз ТО«²вIJ-ЛЮКС»на користьдержави слідстягнути недоплаченийсудовий збіру сумі748гривень 47копійок (444,26 + 833,00) * 58,60%), а з ОСОБА_1 на користьдержави слідстягнути недоплаченийсудовий збіру сумі528гривень 78копійок (444,26 + 833,00) * 41,40%).

Згідно з частинами 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 134 ЦПК України встановлено правило, за яким разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини 13 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року в справі № 372/1561/23 вказав на те, що вимога частини 8 статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Указані висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15 (провадження N 14-382цс19).

Відповідно до частини 1 статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 3 статті 270 суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що клопотання про стягнення судових витрат та додані до нього докази, понесених позивачем витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, подане до суду 17 червня 2024 року, тобто після ухвалення рішення по суті спору.

До подачі вказаного клопотання в матеріалах справи були відсутні документи, які ці витрати підтверджують.

Також як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві від 09 лютого 2024 року представник позивача ОСОБА_4 вказала, що попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції становить 15000 гривень.

Додатково представник позивача у судовомузасіданні від12червня 2024року завила,що докази на підтвердження таких витрат будуть надані додатково у порядку, встановленому частиною 8 статті 141 ЦПК України (а.с.124).

У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20 (провадження №К/9901/24445/21) Верховний Суд вказав на те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), на підставі системного тлумачення частини 8 статті 141 та частини 1 статті 246 ЦПК України з урахуванням принципу розумності, дійшов висновку що: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Зазначена правова позиція застосована Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2024 року у справі №344/12148/23, від 25 квітня 2024 року у справі №752/22967/20.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи до закінчення судових дебатів у справі (ухвалення рішення по суті спору) у суді першої інстанції не було подано докази, що підтверджують розмір понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу, надану адвокатом БілоюУ.М.

У клопотанні про стягнення судових витрат від 17 червня 2024 року, поданій після прийняття судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог, відсутні аргументи щодо поважних причин неподання таких доказів.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Зважаючи на вищевикладене та з урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі №285/5547/21 (провадження №61-4799св23), колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції адвокат Біла У.М. надала звіт (акт) про надані послуги у зв`язку з розглядом справи №726/293/24, в якому вказані наступні послуги: підготовка відзиву на апеляційну скаргу, участь у судових засіданнях та виконання всіх процесуальних прав та обов`язків сторони процесу.

Сторони погодили загальну вартість послуг у розмірі 11200 гривень.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.

Отже, зважаючи на відсутність клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до пропорційного розміру задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 4636 гривень 80 копійок (11200 * 41,40%).

Також слід провести взаємозалік судових витрат у справі, які в результаті стягнути з позивача на користь відповідача в сумі 3056 гривень 02 копійки (7692,82 4636,80).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 10287,21 доларів США та 267 гривень 47 копійок, а також інфляційні втрати у сумі 882 гривні 56 копійок за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

В решті позовних вимог слід відмовити.

Додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому його слід скасувати.

Також слід змінити розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 12 червня 2024 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРІДІ-ЛЮКС» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРІДІ-ЛЮКС» 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 10287,21 доларів США та 267 гривень 47 копійок, а також інфляційні втрати у сумі 882 гривні 56 копійок за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Додаткове рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 04 липня 2024 року скасувати.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІРІДІ-ЛЮКС» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3056 гривень 02 копійки.

Стягнути з ТОВ «ВІРІДІ-ЛЮКС» на користь держави недоплачений судовий збір у сумі 455 гривень 34 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави недоплачений судовий збір у сумі 821 гривня 92 копійки.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 04 серпня 2024 року.

Головуючий Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава Кулянда

Ірина Литвинюк