Постанова

від 31.07.2024 по справі 2-1938/07

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 2-1938/07

провадження № 61-6826св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),

відповідач - Шеківська сільська рада Лубенського району Полтавської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Пікуля В. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Короткий зміст позовних вимог і ухвалених судових рішень

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2007 року позовні вимоги задоволено.

Надано ОСОБА_1 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом на земельну ділянку (пай) площею 2,86 га, що залишилася після смерті його батька ОСОБА_4 , до державної нотаріальної контори з дня набрання рішенням чинності.

10 листопада 2023 року, не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду.

15 листопада 2023 року суддя Полтавського апеляційного суду направив запит до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про направлення матеріалів справи № 2-1938/07 до суду апеляційної інстанції.

Згідно з відповіддю Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року справа № 2-1938/07 за позовною заявою ОСОБА_1 до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини знищена у зв`язку з закінченням терміну зберігання (акт від 05 квітня 2021 року № 12).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2007 року у справі № 2-1938/2007 за позовною заявою ОСОБА_1 до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини направлено до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 січня 2024 року у відновленні втраченого судового провадження в цивільній справі № 2-31938/2007 за позовною заявою ОСОБА_1 до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.

04 лютого 2024 року Лубенський міськрайонний суд Полтавської області на запит Полтавського апеляційного суду повідомив, що ухвала Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 січня 2024 року набрала законної сили 31 січня 2024 року.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2007 року.

Суд апеляційної інстанції з огляду на набрання законної сили ухвалою суду першої інстанції про відмову у відновленні втраченого судового провадження на підставі статті 358 ЦПК України відмовив у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із втратою судового провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

29 травня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у від 11 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи колегією у складі п'яти суддів.

30 липня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ЦПК України не передбачає підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із втратою судового провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Питання відмови у відкритті апеляційного провадження врегульоване статтею 358 ЦПК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: 1) апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; 2) є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; 3) є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; 4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Інших підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження процесуальний закон не передбачає. Цей перелік підстав не може бути розтлумачений розширено і так, щоб формулювати нові, не передбачені процесуальним законом підстави.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі, відмовивши у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , керувався можливістю застосування до спірних правовідносин за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України з огляду на те, що судове провадження в цій справі втрачено, суд першої інстанції відмовив у його відновленні.

Верховний Суд не погоджується із вказаними висновками з огляду на таке.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені та врегульовані ЦПК України. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов`язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності приписів Конституції та законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції є судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, тому може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам.

Відповідно до частини першої статті 494 ЦПК України на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

Згідно з частиною другою статті 494 ЦПК України в ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (частина третя статті 494 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 494 ЦПК України після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) вказано, що суд застосовує аналогію закону й аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого є прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Той факт, що у ЦПК України не визначено повноважень для суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті апеляційного провадження у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню.

Отже, застосування судом апеляційної інстанції аналогії права і відмова у відкритті апеляційного провадження на підставі статті 358 ЦПК України у справі, що переглядається, є недопустимим, оскільки процесуальний закон не визначає такої підстави і це не є прогалиною у законодавчому регулюванні.

Подібні висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22).

Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не врахував, що ЦПК України не передбачає такої підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження як втрата матеріалів судового провадження й зазначене не є прогалиною у законодавчому регулюванні, з огляду на відмінність у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 саме з цих мотивів.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 2-о-45/10 (провадження № 61-3386св23).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, її належить скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік