Рішення
від 09.09.2024 по справі 922/2234/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2234/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/2234/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДА ТАЙМ" (49089, м.Дніпро, вул. Будівельників, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 42623838)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ РИТЕЙЛ" (01601, м.Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, код ЄДРПОУ 41457291)

про стягнення пені за договором суборенди нежитлового приміщення в розмірі 389118,09 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" звернулося до Господарського суду Харківської області через підсистему Електронний суд ЄСІТС з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" пеню за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 в розмірі 389118,09 грн, а також просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 4670,00 грн, та просить здійснити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 (далі по тексу Договір суборенди) в частині внесення своєчасно та в повному обсязі орендних платежів за період березень-липень 2022 року за користування нерухомим майном - нежитловим приміщенням, що розташоване на першому поверсі в будівлі за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-Б, загальною площею 132,1 м кв. Позивач зазначає, що в 2023 році у зв`язку з несвоєчасною та не в повному обсязі сплатою відповідачем орендної плати за вказаним Договором суборенди, ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" основної заборгованості за Договором суборенди в розмірі 672258,06 грн, 3% річних у розмірі 24725,41 грн, інфляційних втрат у розмірі 85837,57 грн та неустойки в розмірі 3.974.193,53 грн, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за невиконання обов`язку щодо негайного повернення орендованих приміщень у зв`язку з припиненням Договору суборенди. Під час розгляду господарським судом справи № 922/3430/23 за вказаним позовом відповідач - ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" подав до суду зустрічний позов про стягнення з ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" грошових коштів у розмірі 132.129,03 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набутих коштів у вигляді орендної плати, що була перерахована понад встановлені Договором суборенди умови. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі № 922/3430/23 у первісному позові відмовлено частково. Стягнуто з ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" на користь ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" суму боргу за Договором суборенди в розмірі 512258,06 грн (за період з 11.03.2022 по 14.07.2022), 3% річних у розмірі 19690,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 61941,91 грн та судовий збір у розмірі 7126,56 грн. В частині стягнення суми боргу в розмірі 160000,00 грн, 3% річних у розмірі 5045,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 23895,66 грн та неустойки в розмірі 3.974.193,53 грн - відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2023 у справі № 922/3430/23 стягнуто з ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" на користь ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11000,00 грн. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі № 922/3430/23 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову про стягнення інфляційних втрат у розмірі 23895,66 грн, прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. В іншій частині рішення залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2023 у справі № 922/3430/23 залишено без змін. ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» виконало добровільно зазначену постанову суду апеляційної інстанції, перерахувало на користь ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» 512258,06 грн основного боргу, 19680,21 грн 3% річних, 85837,57 грн інфляційних втрат та суми судових витрат. Однак, враховуючи, що в позові по справі № 922/3430/23 не заявлялись позовні вимоги про стягнення з ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» пені на підставі п. 5.2 Договору суборенди за порушення строків проведення розрахунків з орендарем, тобто дане питання залишилось не вирішеним, ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» звернулось до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені в розмірі 389118,09 грн за загальний період з 11.03.2022 по 31.12.2023. Позивач вважає, що відповідно до положень п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та п. 7 розділу "Прикінцеві положення" ГК України, оскільки заборгованість з орендної плати виникла у 2022 році, тобто під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), він має право на нарахування відповідачу пені по 31.12.2023, а позовна давність для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені на прострочену заборгованість з орендної плати за 2022 рік спливає 30.06.2024.

Ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № 922/2234/24 прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" та відкрито позовне провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив та встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення на відповідь на відзив.

Відповідач - ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" в межах встановленого судом строку подав до суду відзив на позов, в якому визнає порушення ним виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів у період з 24.02.2022 по липень 2022 року, але, посилаючись на те, що прострочення сталося внаслідок повномасштабного вторгнення РФ на територію України та введення воєнного стану, просить суд застосувати ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України і відмовити в позові в повному обсязі. Як стверджує відповідач, судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 922/3430/23 було встановлено, що в орендованому ним приміщенні внаслідок бойових дій пошкоджені всі склопакети та вхідні двері, відбулось замокання та порушення цілісності стелі, пошкоджено фарбове покриття стін, на стінах залишилися сліди протікання, що підтверджено Експертним висновком від 19.08.2022 та Витягом з ЄРДР від 29.06.2022, виданим Відділом поліції № 2 Харківського районного управління поліції, про реєстрацію кримінального провадження № 12022221220000646 за ч. 1 ст. 438 КК України у зв`язку з пошкодженням приміщення магазину «VODAFONE» в результаті здійснення обстрілів з невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру в період з 24.02.2022 по 01.04.2022. Також, за твердженням відповідача, факт неможливості використання орендованого приміщення відповідно до умов Договору підтверджено Сертифікатом Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023. А відтак, порушення строків розрахунку за Договором було спричинене наявністю, як вважав відповідач, законних підстав для звільнення його від сплати орендної плати у спірний період відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, тому одразу після закінчення апеляційного розгляду справи № 922/3430/23, отримавши висновок суду про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин зазначеної норми, відповідач виконав судове рішення, добровільно сплатив всі стягнуті судом суми, що не заперечує позивач, зокрема сплатив суму боргу та 3% річних і інфляційні, а отже негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, відповідачем вже компенсовані (окрім пені) за рахунок застосування відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України. Враховуючи, що нарахована позивачем пеня в сумі 389118,09 грн становить 76% від розміру простроченого грошового зобов`язання, позивачем не надано доказів понесення ним збитків у зв`язку з простроченням відповідачем сплати орендних платежів, та враховуючи, що заходи цивільно-правової відповідальності мають бути спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення, як вважає відповідач, задоволення судом вимог про стягнення з відповідача 389118,09 грн пені, зважаючи на вже понесену відповідачем відповідальність у розмірі 105517,78 грн (в т.ч.: 3% річних - 19680,21 грн та інфляційні - 85837,57 грн), порушить засади справедливості, добросовісності, розумності. На переконання відповідача, існують достатні підстави для зменшення нарахованої позивачем пені, оскільки стягнення пені в повному обсязі матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря з урахуванням того, що порушення зобов`язань за договором сталось через неможливість відповідача виконувати зобов`язання внаслідок існування об`єктивних зовнішніх обставин. Відповідач вважає, що розмір пені є надмірно великим порівняно з простроченим зобов`язанням, тому справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, буде відмовити у стягненні пені в повному обсязі. Водночас, відповідач не погоджується зі здійсненим позивачем розрахунком пені, посилається на те, що позивач хибно трактує норму п. 7 розділу "Прикінцеві положення" ГК України та нараховує пеню до 31.12.2023, тобто ще на 6 місяців після 30.06.2023 (дати припинення дії карантину на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»). Відповідач зазначає, що вірним є нарахування пені за період з 11.03.2022 по 30.06.2023, та надає до відзиву свій контррозрахунок, згідно з яким розмір пені за період з 11.03.2022 по 30.06.2023 становить 287171,71 грн. Враховуючи, що наданий відповідачем відзив на позовну заяву відповідає вимогам чинного законодавства та подано його в межах встановленого судом строку, вказаний відзив судом було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи разом з доданими до нього доказами.

Позивач - ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» в межах встановленого судом строку надав відповідь на відзив, в якій не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на те, що відповідач у відзиві на позов фактично визнає право позивача на стягнення пені за договором і лише не погоджується з розміром нарахованої пені. Позивач вважає помилковим контррозрахунок відповідача щодо нарахування пені за період з 11.03.2022 по 30.06.2023 в розмірі 287171,71 грн, з посиланням на те, що відповідно до Постанови КМУ від 27.06.2023 № 651, яка була опублікована в офіційному виданні 30.06.2023, останнім днем карантину, встановленого для запобігання поширенню COVID-19, є 30.06.2023, тому з 01.07.2023 втратили чинність п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та п. 7 розділу "Прикінцеві положення" ГК України, а отже, на думку позивача, з 01.07.2023 розпочався перебіг строку позовної давності в один рік для стягнення пені, встановлений ст. 258 ЦК України, та шестимісячний строк нарахування пені відповідно до ст. 232 ГК України, у зв`язку з чим позивач має право на нарахування відповідачу пені на заборгованість з орендної плати, яка виникла під час дії карантину у 2022 році, у строк до 31.12.2023. Позивач посилається на те, що відповідачем не доведено та не надано суду жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підстави для зменшення розміру пені відповідно до 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, зокрема доводи відповідача про неможливість користування орендованим приміщенням у зв`язку із збройною агресією РФ, пошкодження орендованого приміщення, наявність сертифікату Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023, експертного висновку від 19.08.2022 та витягу з ЄРДР від 29.06.2022, були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 922/3430/23, які дійшли висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України. Укладаючи Договір суборенди, сторони погодили всі його істотні умови (ціну, штрафні санкції, строк виконання), а відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за цим Договором, погодився і з передбаченою ним відповідальністю за прострочення зобов`язань. Тривале невиконання грошового зобов`язання з боку відповідача має негативний характер для позивача та суперечить домовленостям сторін і положенням законодавства щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань, а тому висновок відповідача, що нарахована позивачем пеня носить караючий характер, є необґрунтованим. Також позивач зазначає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що унормовано у ч. 1 ст. 550 ЦК України. Крім того, відсутність у позивача збитків не є безумовною підставою для зменшення заявленої неустойки (штрафу, пені). За твердженням позивача, ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» (відповідач) є фактично структурним підрозділом ПрАТ «ВФ Україна» - національного оператору мобільного зв`язку, який також надає послуги швидкісного інтернету 3G і 4G, фіксованого зв`язку та інтернету, та який працює під торговою маркою «Vodafone». На офіційному сайті компанії «Vodafone» розміщені фінансові результати ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" та звіт про управління, починаючи з 2019 року, аналіз яких діє підстави для висновків про те, що стягнення господарським судом з відповідача пені в розмірі 389118,09 грн не вплине істотно на його майновий стан. Враховуючи, що надана позивачем відповідь на відзив відповідає вимогам чинного законодавства та подано її в межах встановленого судом строку, вказана відповідь на відзив судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.

Відповідач - ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" в межах встановленого судом строку надав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що не визнає позовні вимоги з підстав, викладених у відзиві на позов, та просить суд відмовити в їх задоволенні, а в разі, якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову, просить суд застосувати ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір пені. Відповідач посилається на те, що порушення ним зобов`язання за Договором суборенди відбулося після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України та введення воєнного стану, приміщення зазнало пошкоджень, що унеможливило його використання відповідно до умов Договору суборенди та стало підставою виникнення спірної ситуації з приводу того, хто має відновлювати приміщення після пошкодження через обстріли. Як зазначає відповідач, він не умисно чи безпідставно перестав сплачувати орендні платежі, а керувався, на його переконання, законними підставами, оскільки вважав, що існували підстави для застосування до правовідносин ч. 6 ст. 762 ЦК України щодо звільнення його від сплати орендних платежів у цей період. На думку відповідача, розмір пені не перевищує суму боргу, але вона є досить значною та в сукупності з сумами, що були сплачені відповідачем в рахунок інфляційних втрат та 3% річних дорівнює 494635,87 грн, що майже дорівнює сумі боргу в розмірі 512258,06 грн. Також у запереченнях відповідач зазначає, що добровільне виконання рішення суду у справі № 922/3430/23 свідчить про добросовісність відповідача та неухильне виконання та дотримання ним законодавства України, а все інше є нічим не підтвердженими та необґрунтованими припущеннями представника позивача. Відповідач не погоджується з аргументами позивача про те, що ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" є структурним підрозділом ПрАТ «ВФ Україна», зазначає, що ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" є самостійною юридичною особою, учасником якої є ПрАТ «ВФ Україна», фінансова звітність ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" розміщена на сторінці інтернет-магазину (vodafone.shop). Інформація, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПрАТ «ВФ Україна», свідчить про те, що ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" не зареєстровано як структурний підрозділ ПрАТ «ВФ Україна». Щодо висновків позивача про те, що зважаючи на фінансову звітність ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" стягнення неустойки в розмірі 389118,09 грн не вплине істотно на майновий стан відповідача, останній у своїх запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що на стор. 8 Фінансової звітності ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" станом на 31.12.2022, що додана позивачем до відповіді на відзив, зазначено в рядку «Збиток, код рядка 2295» - 65708 млн грн. Тобто, станом на 31.12.2022 ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" мало збитковість у розмірі 65708 млн грн, а тому стягнення з відповідача неустойки, яка майже дорівнює сумі боргу, ще збільшить його збитковість та вплине на його майновий стан. Відповідач зазначає, що визначений позивачем період нарахування пені не відповідає нормативно-правовим актам України, які регулюють вказане питання та хибно тлумачаться позивачем. Враховуючи, що надані відповідачем заперечення на відповідь на відзив відповідають вимогам чинного законодавства та подано їх в межах встановленого судом строку, вказані заперечення судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи станом на день ухвалення судом цього рішення на адресу суду не надходило.

За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача на ці вимоги, перевіривши та об`єктивно оцінивши надані позивачем і відповідачем докази, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2018 між ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" (орендарем) та ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" (суборендарем) укладено договір № 12/18 суборенди нежитлового приміщення, згідно з п. 1.1 якого, на підставі цього договору орендар передає, а суборендар приймає на умовах суборенди в строкове, платне користування нежитлове приміщення першого поверху, розташоване у будівлі за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 29-Б, згідно додатку № 1 «Поверхова схема приміщення», загальною площею 132,1 кв. м. Технічний стан приміщення, що передається в суборенду, визначається в акту прийому - передачі.

Приміщення передається в суборенду суборендарю з метою розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів. Орендар надає свою згоду на розміщення суборендарем у приміщенні апарату з прийому платежів типу «I-Box». Розміщення такого апарату не потребує укладання будь-яких інших договорів з орендарем та здійснюється суборендарем на власний розсуд на підставі його домовленості із відповідною організацією (пункт 1.2 договору).

Згідно з п. 1.3 договору, приміщення знаходиться у користуванні орендаря на підставі договору суборенди № 10/3 від 24.12.2018 між ФОП Пупов С.В. та ТОВ «Оренда тайм».

Пунктом 2.1 договору, сторони визначили, що суборендар вступає у строкове платне користування приміщенням з моменту підписання повноважними представниками сторін акту прийому-передачі приміщення в суборенду, якщо інше не буде передбачено цим договором.

Прийом-передача приміщення в суборенду здійснюється сторонами за актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками обох сторін у строк до 10.01.2019. До цього моменту орендар зобов`язується звільнити від майна та передати приміщення суборендарю за актом прийому-передачі. У акті прийому-передачі вказуються характеристика, технічний стан приміщення та показники приладів обліку комунальних послуг, перелік, склад і стан майна, якими укомплектовано приміщення. Форма визначається в додатку № 2 до цього договору. Вказаний акт є невід`ємною частиною договору (пункт 2.2 договору).

Згідно з п. 2.3 договору, у разі закінчення строку дії договору або при його достроковому розірванні відповідно до умов даного договору, впродовж 5 календарних днів орендар зобов`язаний прийняти приміщення за актом прийому-передачі, а суборендар зобов`язаний повернути приміщення орендарю у стані, в якому приміщення перебувало на момент передачі його в суборенду, із урахуванням нормального зносу приміщення за період строку дії даного договору. При цьому зміна архітектурно-планувальних характеристик приміщення, у тому числі демонтаж або монтаж перегородок у межах приміщення, та ремонт не визнається шкодою приміщення та компенсації суборендарем не підлягає.

Приміщення вважається фактично переданим (повернутим) з суборенди суборендарем з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (повернення) приміщення з суборенди, з цього моменту нарахування та сплата орендної плати за цим договором припиняється (пункт 2.4. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, сторони погодили, що орендна плата з урахуванням індексу інфляції є фіксованою, підлягає сплаті суборендарем орендарю щомісячно до 10 числа за поточний місяць, та становить 160000,00 грн без ПДВ. У суму орендної плати включається плата за користування приміщенням та плата за користування земельною ділянкою, на якій розташоване приміщення.

За період 15 календарних днів з дати підписання акту прийому-передачі орендна плата із урахуванням її індексації є фіксованою та становить 100,00 грн без ПДВ. Даний період надається орендарем суборендарю із метою проведення ним опоряджувальних робіт у приміщенні з метою пристосування його для здійснення своєї господарської діяльності (пункт 3.1.1 договору).

Орендна плата починає нараховуватись з моменту передачі приміщення орендарем суборендарю за актом прийому-передачі (п. 3.2 договору).

Пунктом 3.5 договору визначено, що у разі, якщо строк суборенди розпочинається не з першого числа відповідного місяця та/або строк суборенди закінчується не в останнє число відповідного місяця, орендна плата за такі неповні перший та останній місяць розраховується орендарем та сплачується суборендарю пропорційно кількості днів у таких місяцях, протягом яких орендується приміщення.

За умовами п. 3.7 договору, визначено, що надмірно перерахована суборендарем орендарю сума грошових коштів зараховується в рахунок майбутніх платежів або підлягає поверненню суборендарю протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати зарахування її на рахунок орендаря.

Загальна сума даного договору складає суму всіх платежів суборендаря протягом строку дії договору, проведених на підставі рахунків та актів наданих послуг, які готує орендар (пункт 3.8. договору).

Пунктом 3.10 договору сторони погодили, що орендар сплачує оренду плату за останній місяць оренди, у розмірі згідно з п. 3.1, на протязі 15 днів з моменту підписання даного договору.

Сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату за перший місяць оренди у розмірі згідно п. 3.1 на протязі 15 днів з моменту підписання акту прийому-передачу до даного договору (п. 3.11 договору).

Відповідно до акту прийому-передачі від 24.12.2018, орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування на умовах договору суборенди нежитлове приміщення за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 29-Б, згідно додатку № 1 «Поверхова схема приміщення», загальною площею 132,1 кв.м.

Пунктом 7.1 договору, сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 01.12.2021 (включно).

Також між сторонами укладено ряд додаткових угод, відповідно до яких сторонами погоджено зміну в частині здійснення орендної плати, а саме: додаткова угода № 2 від 17.03.2020, додаткова угода № 3 від 29.12.2020, додаткова угода № 4 від 15.01.2021, додаткова угода № 5 від 10.08.2021, додаткова угода № 7 від 29.10.2021. Зокрема додатковою угодою № 7 від 29.10.2021 сторонами погоджено, що починаючи з 01.01.2022 по 31.03.2022 включно, орендна плата встановлюється на рівні 120000,00 грн без ПДВ за повний місяць оренди.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч. 3 ст. 285 ГК України.

За приписами ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 525-526, 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між позивачем - ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" та відповідачем - ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" на підставі укладеного між ними договору суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна та відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, зазначений договір є обов`язковим для виконання обома сторонами.

Як вже зазначалося вище, підставою для звернення позивача - ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» до суду з даним позовом щодо стягнення з відповідача - ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" пені в розмірі 389118,09 грн стало неналежне виконання останнім своїх зобов`язань за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 в частині внесення своєчасно та в повному обсязі орендних платежів за період березень-липень 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 в частині внесення своєчасно та в повному обсязі орендних платежів за період березень-липень 2022 року були предметом розгляду господарських судів першої та апеляційної інстанції у справі № 922/3430/23.

Так, ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" про стягнення з суми боргу за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 в розмірі 672258,06 грн, 3% річних у розмірі 24725,41 грн, інфляційних втрат у розмірі 85837,57 грн та неустойки в розмірі 3.974.193,53 грн, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за невиконання обов`язку щодо негайного повернення орендованих приміщень у зв`язку з припиненням Договору суборенди. Також до стягнення заявлені судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу. Відповідач - ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" подав до суду зустрічний позов про стягнення з ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" грошових коштів у розмірі 132.129,03 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набутих коштів у вигляді орендної плати, що була перерахована понад встановлені Договором суборенди умови, та 2684,00 грн судового збору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі № 922/3430/23 у первісному позові відмовлено частково. Стягнуто з ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" на користь ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" суму боргу за Договором суборенди в розмірі 512258,06 грн (за період з 11.03.2022 по 14.07.2022), 3% річних у розмірі 19690,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 61941,91 грн та судовий збір у розмірі 7126,56 грн. В частині стягнення суми боргу в розмірі 160000,00 грн, 3% річних у розмірі 5045,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 23895,66 грн та неустойки в розмірі 3.974.193,53 грн - відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2023 у справі № 922/3430/23 стягнуто з ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" на користь ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11000,00 грн.

Позивач та відповідач не погодились із зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернулись до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами.

За результатами апеляційного перегляду справи Східним апеляційним господарським судом ухвалено постанову від 12.03.2024, якою рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі № 922/3430/23 скасовано в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» до ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» про стягнення інфляційних втрат у розмірі 23895,66 грн та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. В іншій частині зазначене рішення залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«У первісному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДА ТАЙМ" - відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ РИТЕЙЛ" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, ЄДРПОУ 41457291) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДА ТАЙМ" (49089, м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 21/1, ЄДРПОУ 42623838) суму боргу за договором №12/18 суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 року у розмірі 512 258,06 грн.;

3% річних у розмірі 19 680,21 грн.;

інфляційні втрати у розмірі 85 837,57 грн. та суму судового збору у розмірі 7413,31 грн.

В частині стягнення суми богу у розмірі 160 000,00 грн., 3% річних у розмірі 5045,20 грн.; неустойки у розмірі 3 974 193,53 грн. - відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ РИТЕЙЛ" - відмовити.»

Також вказаною постановою Східного апеляційного господарського суду залишено без змін додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2023 у справі № 922/3430/23 та стягнуто з ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" на користь ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ" 430,12 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Залишаючи без змін рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі № 922/3430/23 в частині первісного позову та оцінюючи заперечення відповідача, які ґрунтуються на неможливості використання орендованого приміщення в силу подій війни, Східний апеляційний господарський суд в постанові від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 виходив, зокрема, з такого.

Відповідно до ч. 4 ст. 762 ЦК України, наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Згідно з ч. 6 вказаної статті, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Тобто відповідач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за обставини, з яких використання стало неможливим.

При оцінці таких обставин обов`язок доказування покладається на орендаря. Саме орендар повинен подати суду докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх заперечень, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст. 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20.

Однак матеріали справи не містять жодних доказів неможливості користування орендованими приміщеннями. Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до відзиву на позовну заяву було додано акт обстеження пошкодженого майна від 21.06.2022, а із наданого переписки вбачається, що у останнього не було жодних перешкод щодо доступу до орендованого майна, оскільки останнім було здійснено фото - та відео фіксацію приміщення.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що відповідача було обмежено у доступі до орендованого приміщення, чи безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у сторін договору зокрема спірне питання щодо пошкоджень приміщення, та хто його буде ремонтувати, також зазначив, що в бюджеті відповідача відсутні кошти на ремонтні роботи об`єктів оренди, пошкоджених внаслідок військових дій рф в Україні, що унеможливлює подальше використання приміщення через обставини, за які відповідач не відповідає.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав, визначених ч. 6 ст. 762 ЦК України, щодо звільнення відповідача від сплати орендної плати.

Як зазначає позивач (ТОВ "ОРЕНДА ТАЙМ"), протягом дії Договору суборенди відповідачем (ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ") з 08.01.2019 по 09.02.2022 було перераховано на користь позивача орендної плати на загальну суму 5.508745,13 грн.

Також позивач зазначає, що 09.04.2022 на його електронну адресу від відповідача надійшла сканкопія листа без номера та дати. Вказаний лист адресовано не безпосередньо позивачу, а «партнерам орендодавцям», лист не містить посилання на договір суборенди, що укладений між сторонами спору, або посилання на адресу об`єкту оренди. Відповідно до змісту цього листа ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» з посиланням на Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, ч. 4, 6 ст. 762 ЦК України просило «шановних партнерів» «не нараховувати орендну плату, коли магазини не будуть працювати». При цьому доказів на підтвердження того, що магазин, розташований за адресою: вул. Різдвяна, 29-Б, м. Харків, 61052, та який перебуває в користуванні відповідача на підставі договору суборенди, не працює (з посиланням на дату припинення роботи) не додано.

Як зазначає позивач, листом від 19.06.2022 він повідомив відповідача про дострокове припинення договору суборенди у зв`язку із невнесенням орендної плати понад три місяці.

В подальшому на електронну адресу позивача від відповідача надійшла сканкопія листа від 14.06.2022, яким відповідач повідомив позивача про те, що у приміщенні, яке є об`єктом оренди, внаслідок бойових дій пошкоджено всі склопакети, відбулось замокання та порушення цілісності стелі, залишилися сліди протікання на стінах, пошкоджено фарбове покриття стін, пошкоджено вхідні двері. Також позивач зазначає, що доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач надано не було.

За твердженнями позивача, він 25.06.2022 листом повідомив відповідача про припинення дії договору суборенди з 04.07.2022 на підставі п. 4.2.4.1 та вимагав передати приміщення у десятиденний строк, із приведенням його у первісний стан, розрахуватись за спожиті комунальні послуги та сплатити орендну плату до дня повернення приміщення включно. При цьому, позивачем до матеріалів справи не було додано листа від 25.06.2022, на якій останній посилається у позовній заяві.

Листом від 06.07.2022 № R/22/230 відповідач надав відповідь на лист від 25.06.2022 щодо припинення договору, та із посиланням на пункт 6.4 Договору суборенди повідомив про розірвання вказаного Договору суборенди з 20.07.2022, у зв`язку із чим запропонував позивачу підписати проект угоди про розірвання договору суборенди з 20.07.2022, який додано до листа.

Позивач на адресу відповідача направив вимогу від 12.07.2022 № 7, у якій просив відповідача погасити борг з орендної плати у розмірі 543225,80 грн, компенсувати вартість комунальних послуг відповідно до показників лічильників на день звільнення приміщення, сплатити пеню у сумі 38164,21 грн, 3% річних у сумі 3278,13 грн, інфляційні втрати у сумі 11280,00 грн, привести об`єкт оренди у стан, який існував на момент передачі майна в користування суборендаря. Крім того, в даній вимозі позивач зазначив про те, що враховуючи, що відповідач не вносив плату за найм речі протягом трьох місяців поспіль він на підставі ст. 782 ЦК України відмовляється від договору найму (оренди) і вимагає повернення об`єкту оренди.

У зв`язку з тим, що починаючи з 29.10.2021 - дати підписання додаткової угоди № 07 до договору суборенди нежитлового приміщення № 12/18 від 24.12.2018, між сторонами не підписано жодного двостороннього документу на виконання договору суборенди, у тому числі акту повернення об`єкту оренди з оренди, та те, що протягом червня-липня 2022 року позивач тричі повідомляв відповідача про розірвання договору суборенди, враховуючи приписів ст. 782 ЦК України, позивач вважає, що вказаний Договір суборенди є розірваним саме з 14.07.2022, тобто з дати отримання відповідачем вимоги позивача № 7 від 12.07.2022.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що у відповідача перед ним за період з 11.03.2022 по 14.07.2022 виникла заборгованість на загальну суму 672258,06 грн, яка складається з орендної плати за березень 2022 року у розмірі 120000,00 грн, за квітень 2022 року у розмірі 160000,00 грн, за травень 2022 року в розмірі 160000,00 грн, за червень 2022 року в розмірі 160000,00 грн та 160000,00 грн за липень 2022 року, а всього 760000,00 грн.

Також позивач зазначає, що оскільки 14.07.2022 договір суборенди нежитлового приміщення розірвано внаслідок односторонньої відмови позивача, платіж у розмірі 160000,00 грн, перерахований відповідачем за останній місяць оренди (листопад 2022 року), частково зараховано позивачем у якості орендної плати за 14 днів липня 2022 року, а тому на момент розірвання договору загальна сума заборгованості з орендної плати становить 672258,06 грн.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку нарахування заявленої до стягнення суми боргу 672258,06 грн та встановлено, що таке нарахування є невірним, оскільки вірним є нарахування за березень 2022 року - 120000,00 грн, за квітень 2022 року - 160000,00 грн, за травень 2022 року - 160000,00 грн, за червень 2022 року - 160000,00 грн, за 14 днів липня 2022 року - 72258,06 грн, що складає загальну суму 672258,06 грн. З врахуванням того, що відповідачем за первісним позовом було сплачено орендну плату за останній місяць оренди в розмірі 160000,00 грн, то від 672258,036 грн необхідно відняти 160000,00 грн, тому вірна сума боргу складає 512258,06 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення із відповідача інфляційних втрат у розмірі 85835,57 грн суд апеляційної інстанції у постанові зазначає, що колегією суддів здійснено власний розрахунок із урахуванням встановленої суми боргу та встановлено, що арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 106501,91 грн, а саме за розрахунком: з 11.03.2022 по 10.04.2022 на суму 120000,00 грн - 5400,00 грн: з 11.04.2022 по 10.05.2022 на суму 280000,00 грн - 8680,00 грн; з 11.05.2022 по 10.06.2022 на суму 440000,00 грн - 11880,00 грн; з 11.06.2022 по 10.07.2022 на суму 600000,00 грн - 18600,00 грн; з 11.07.2022 по 27.07.2023 на суму 512258,06 грн - 61941,91 грн. В свою чергу, оскільки позивачем заявлено до стягнення 85837,57 грн, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог у даній сумі, у зв`язку з тим, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, що передбачено ч. 2 ст. 237 ГПК України, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» до ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» про стягнення інфляційних втрат у розмірі 23895,66 грн та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Щодо стягнення 3% річних суд апеляційної інстанції у постанові зазначає, що арифметично вірною є сума у розмірі 19 680,21 грн, а саме за розрахунком: з 11.03.2022 по 10.04.2022 на суму 120 000,00 грн - 305,75 грн, з 11.04.2022 по 10.05.2022 на суму 280000,00 грн - 690,41 грн, з 11.05.2022 по 10.06.2022 на суму 440000,00 грн - 1121,10 грн, з 11.06.2022 по 10.07.2022 на суму 600000,00 грн - 1479,45 грн, з 11.07.2022 по 27.07.2023 на суму 512258,06 грн - 16083,50 грн. Судом першої інстанції під час підрахунку сум 3% річних було здійснено арифметичну помилку та зазначено про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 19685,21 грн замість вірної 19680,21 грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 5045,20 грн слід відмовити.

Щодо стягнення із відповідача неустойки у розмірі 3.974.193,53 грн, колегія суддів у постанові зазначає, що сторонами не заперечується дата, з якої Договір суборенди № 12/13 від 24.12.2018 є припиненим, а саме: з 14.07.2022.

Пунктом 2.3 договору, у разі закінчення строку дії договору або при його достроковому розірванні відповідно до умов даного договору, впродовж 5 календарних днів орендар зобов`язаний прийняти приміщення за актом прийому - передачі, а суборендар зобов`язаний повернути приміщення орендарю у стані, в якому приміщення перебувало на момент передачі його в суборенду, із урахуванням нормального зносу приміщення за період строку дії даного договору. При цьому зміна архітектурно - планувальних характеристик приміщення, у тому числі демонтаж або монтаж перегородок у межах приміщення, та ремонт не визнається шкодою приміщення та компенсації суборендарем, не підлягає.

Приміщення вважається фактично переданим (повернутим) з суборенди суборендарем з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі (повернення) приміщення з суборенди, з цього моменту нарахування та сплата орендної плати за цим договором припиняється (пункт 2.4 договору).

З аналізу вищевикладеного слідує, що у разі закінчення строку дії договору або при його достроковому розірванні відповідно до умов даного договору, впродовж 5 календарних днів орендар зобов`язаний прийняти приміщення за актом прийому - передачі, а суборендар зобов`язаний повернути приміщення орендарю.

Частиною 2 статті 785 ЦК України встановлено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем до позовної заяви наданий лист відповідача від 14.06.2022, з якого вбачається, що останній просив 21.06.2022 направити представника для повторної фіксації пошкоджень орендованого приміщення.

З вищевикладеного листа колегією суддів встановлено, що відповідач вживав заходів щодо виклику представника позивача для огляду приміщення.

Також у матеріалах справи наявний лист відповідача від 06.07.2022 вих. № R/22/230, з якого, зокрема вбачається, що останній просив направити свого представника 20.07.2022 для прийняття приміщення та підписання акту приймання - передачі, даний лист разом із додатковою угодою, актом приймання-передачі приміщення та актом звірки взаєморозрахунків було направлено на адресу ТОВ «Оренда тайм», про що свідчить опис владання у цінний лист від 06.07.2022 трек номер поштового відправлення 0101509550710.

З вищевикладеного листа колегією суддів встановлено, що відповідач вживав заходів з 06.07.2022 щодо повернення приміщення з суборенди та передачі ключів позивачу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем не було направлено свого представника для прийняття об`єкту оренди, відповідачем було складено акт про відсутність сторони при поверненні приміщення з суборенди 20.07.2022, та направлено ключі від приміщення через перевізника «Нова пошта» 11.08.2022.

З вищевикладеного колегією суддів встановлено, що відповідачем було вжито усіх заходів щодо повідомлення та належної передачі приміщення позивачу, було зроблено на прохання позивача фото та відеофіксацію приміщення, проте останній, всупереч умовам договору, а саме п. 2.3, відповідно до якого суборендар зобов`язаний прийняти приміщення, не вжив належних заходів, акт приймання-передачі з суборенди приміщення не підписав, будь-яких заперечень щодо непідписання акту не надав, уповноваженого представника у запропоновані відповідачем строки не направив. Отже, саме суперечлива та недобросовісна поведінка позивача (ненаправлення представника щодо приймання орендованого майна, необґрунтоване неприбуття та не підписання акту приймання) стала наслідком нарахування останнім суми неустойки у розмірі 3.974.193,53 грн за період з 14.07.2022 по 27.07.2023 на підставі ст. 785 ЦК України.

Крім того, з наданих до позовної заяви ТОВ «Оренда тайм» документів також вбачається листування сторін щодо передачі ключів від орендованого приміщення від 11.08.2022.

Відповідач вживав заходів щодо передачі ключів від приміщення, проте позивач не вжив жодних належних дій, щодо вчасного та належного їх прийняття.

При цьому, ключі від приміщення були отримані представником ТОВ «Оренда тайм» - (накладна нової пошти 59000850707655) посилка видана 15.08.2022 м. Харків, відділення нової пошти № 48.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що суборендарем було повернуто ключі від орендованого майна орендарю.

Вищевикладене спростовує твердження позивача, що відповідач після припинення дії договору суборенди не виконав свого обов`язку щодо негайного повернення приміщення та продовжував ним користуватись, у зв`язку зі чим, позивач отримав право на стягнення неустойки за період з моменту розірвання договору по момент припинення користування майном відповідачем у розмірі 3.974.193,53 грн.

За змістом ст. 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами ст. 610 ЦК України та ст. 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, відповідно до ст. 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 цього Кодексу, судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51).

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

При цьому, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Як встановлено колегією суддів, відповідачем було вжито всіх дій щодо повернення майна (переписка, направлення акту приймання-передачі майна, вихід для повернення майна, направлення ключів та повернуто спірне приміщення позивачу за первісним позовом (відповідачу за зустрічним) про що свідчать наявні у матеріалах справи документи.

При цьому, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання.

З аналізу вищевикладеного, та наявних у матеріалах справи документів слідує, що відповідачем було вжито усіх заходів щодо повернення орендованого майна, проте позивачем не було у строки прийнято орендоване майно, та не було направлено свого представника для прийняття орендованого майна від суборендаря.

За висновком колегії суддів апеляційної інстанції, саме суперечлива та недобросовісна поведінка позивача (не направлення представника щодо приймання орендованого майна, відсутність будь-яких заперечень щодо підписання акту приймання приміщення) стала наслідком нарахування останнім безпідставної суми неустойки у розмірі 3.974.193,53 грн за період з 14.07.2022 по 27.07.2023.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а саме: про стягнення суму боргу за Договором суборенди в розмірі 512258,06 грн; 3% річних у розмірі 19680,21 грн та інфляційних втрат у розмірі 85837,57 грн. В частині стягнення суми богу у розмірі 160000,00 грн, 3% річних у розмірі 5045,20 грн та неустойки у розмірі 3.974.193,53 грн слід відмовити.

Щодо зустрічних позовних вимог ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» про стягнення з ТОВ "Оренда тайм» 132129,03 грн колегія суддів у постанові від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 зазначає наступне.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач зазначає, що у разі звільнення відповідача від орендної плати через обставини, за які від не відповідає, у позивача виникає заборгованість перед відповідачем у розмірі 132129,03 грн, яка підлягає стягненню із позивача на користь відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набуті кошти. Так відповідач зазначає, що ним при підготовці даного позову було здійснено перевірку усіх оплат по договору суборенди, відповідно до банківської виписки, та встановлено, що ТОВ «ВФ Ритейл» було сплачено 5.512.616,13 грн. Як зазначає відповідач, за наявності підстав для звільнення його від сплати орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України, у позивача існує заборгованість у розмірі 132129,03 грн (5.512.616,13 грн сплаченого по договору - 5.380.487,10 грн нарахованого по 28.02.2022 = 132129,03 грн).

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Причиною виникнення спору у даній справі є питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення на користь відповідача заявленої ним суми у розмірі 139129,03 грн на підставі ст. 1212 ЦК України яка, на думку відповідача, є безпідставно набутими позивачем коштами у якості перерахованої відповідачем орендної плати понад встановлені договором умови.

Так, колегією суддів встановлено відсутність підстав щодо звільнення відповідача від сплати орендної плати за період з березня 2022 року по липень 2022 року визначених ч. 6 ст. 762 ЦК кодексу України.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Постанова Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 набрала законної сили та в касаційному порядку не переглядалась.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, встановлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Важливим є те, що обставини, встановлені у справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факта.

Питання факта - це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

В свою чергу, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин.

Відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 907/969/22, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Суд зауважує на тому, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

У пунктах 59-62 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Зважаючи на викладене, оскільки Східним апеляційним господарським судом у постанові від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 було встановлено факт несплати відповідачем - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» на користь позивача - ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» орендної плати за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 за період з березня 2022 року по липень 2022 року в загальному розмірі 512258,06 грн, що стало підставою для стягнення з відповідача - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» на користь позивача - ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» суми боргу за вказаним Договором суборенди в розмірі 512258,06 грн, 3% річних у розмірі 19680,21 грн та інфляційних втрат у розмірі 85837,57 грн, в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, факт порушення відповідачем - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» прав та законних інтересів позивача - ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» внаслідок несплати орендної плати за Договором суборенди за період з березня 2022 року по липень 2022 року є встановленим та не потребує доказування.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву та підтверджує позивач у позовній заяві, відповідачем - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» виконано постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 після набрання нею законної сили добровільно шляхом перерахування на користь позивача - ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» суми боргу в розмірі 512258,06 грн, 3% річних у розмірі 19680,21 грн, інфляційних втрат у розмірі 85837,57 грн та сум судових витрат.

Втім, враховуючи, що позовна заява ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» до ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» у справі № 922/3430/23 не містила вимог щодо стягнення пені за порушення строків проведення розрахунків з орендарем, позивач, керуючись умовами п. 5.2 Договору суборенди, звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені в розмірі 389118,09 грн за загальний період з 11.03.2022 по 31.12.2023.

Умовами п. 5.1 Договору суборенди визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.

Згідно з п. 5.2 Договору суборенди, в разі порушення з вини Суборендаря строків проведення розрахунків, зазначених у розділі 3 цього Договору, Суборендар сплачує Орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 5.3 Договору суборенди пеня сплачується на підставі письмової вимоги Орендаря, при її відсутності пеня не нараховується та не сплачується.

Позивач - ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» направив на адресу ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» вимогу від 12.07.2022 № 7, у якій, зокрема вимагав у строк до 18.07.2022 сплатити пеню в сумі 38164,21 грн.

Відповідачем - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» пеню в сумі 38164,21 грн в строк, визначений у вимозі, сплачено не було.

18.06.2024 позивач направив на адресу відповідача досудову вимогу про стягнення пені за Договором суборенди в розмірі 389118,09 грн, яку відповідач отримав 20.06.2024, що підтверджується наданою до позову роздруківкою довідки про відстеження поштового відправлення № 6103102671681, проте пеню в розмірі 389118,09 грн на користь позивача не сплатив, відповідь на досудову вимогу позивачу не надав, що стало підставною для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені в розмірі 389118,09 грн за загальний період з 11.03.2022 по 31.12.2023.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Початком відліку періоду прострочення зобов`язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов`язання.

Кінцем відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов`язання, оскільки з урахуванням ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги» (який введено в дію з 01.12.2022) платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі, тобто день зарахування суми платежу визначає термін припинення відповідного зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 251 ЦК України, а отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

За приписами п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 1-3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь

одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи, що факт порушення відповідачем - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» прав та законних інтересів позивача - ТОВ «ОРЕНДА ТАЙМ» внаслідок несплати орендної плати за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 за період з березня 2022 року по липень 2022 року в загальному розмірі 512258,06 грн є встановленим та не потребує доказування, та враховуючи направлення позивачем на адресу відповідача вимоги про сплату пені, з огляду на умови п. 5.2, 5.3 Договору суборенди, у позивача виникло право вимагати сплати відповідачем пені, нарахованої за порушення строків виконання грошового зобов`язання.

За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України передбачено, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушене.

Якщо стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, а господарським судом визнано позовні вимоги обґрунтованими, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Позивач у позові просить суд стягнути з відповідача пеню на підставі п. 5.2 Договору суборенди за порушення строків проведення розрахунків з орендарем в розмірі 389118,09 грн, нарахованої за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 31.12.2023, тобто, враховуючи прострочення відповідачем сплати орендної плати за період з березня 2022 року по липень 2022 року, позивачем нараховано пеню за період, який перевищує 6-місячний термін нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, та за межами 1-річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Щодо нарахування пені за період, який перевищує шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, суд зазначає таке.

Відповідач - ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" у відзиві на позовну заяву визнає порушення ним виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів по Договору суборенди, однак не погоджується зі здійсненим позивачем розрахунком пені, вважає, що позивач помилково нараховує пеню до 31.12.2023, зазначає, що вірним є нарахування пені за період з 11.03.2022 по 30.06.2023 - дату припинення дії карантину на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Згідно з наданим відповідачем до відзиву контррозрахунком, розмір пені за період з 11.03.2022 по 30.06.2023 становить 287171,71 грн.

Як вбачається з п. 3.1 Договору суборенди, сторони погодили, що орендна плата

підлягає сплаті суборендарем орендарю щомісячно до 10 числа за поточний місяць.

Отже, оскільки останній платіж з орендної плати за Договором суборенди від відповідача надійшов 09.02.2022 та враховуючи, що вказаний Договір був розірваний з 14.07.2022 внаслідок односторонньої відмови позивача, у зв`язку з чим платіж у розмірі 160000,00 грн, перерахований відповідачем за останній місяць оренди (листопад 2022 року), був частково зарахований позивачем у якості орендної плати за 14 днів липня 2022 року, з огляду на умови п. 3.1 Договору та вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, у позивача виникло право нараховувати пеню за прострочення орендної плати, нарахованої за періоди: з 11.03.2022 по 11.09.2022 - за несплату орендної плати за березень 2022 року; з 11.04.2022 по 11.10.2022 - за несплату орендної плати за квітень 2022 року; з 11.05.2022 по 11.11.2022 - за несплату орендної плати за травень 2022 року; з 11.06.2022 по 11.12.2022 - за несплату орендної плати за червень 2022 року.

Водночас, 02.04.2020 набрав чинності Закон України № 540-IX від 30.03.2020 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі по тексту - Закон № 540-IX від 30.03.2020), яким доповнено п. 12 Розділу Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаним законом також доповнено п. 7 Прикінцевих положень ГК України, який визначив, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні введений 11.03.2020 та скасований 30.06.2023.

А отже, відповідно до Закону № 540-IX від 30.03.2020, на строк дії карантину, тобто по 30.06.2023 включно, були продовжені (а не зупинені) строки, які мали сплинути у період дії такого карантину, зокрема 6-місячний строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, та 1-річний строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

За таких обставин, враховуючи продовження на строк дії карантину (по 30.06.2023) 6-місячного строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України вірним періодом нарахування пені за несплату орендної плати за березень-червень 2022 року є загальний період з 11.03.2022 (тобто з першого дня, коли зобов`язання мало бути виконано) по 30.06.2023 (тобто дату припинення дії карантину), а тому позивач безпідставно вважає, що він має право на нарахування відповідачу пені на заборгованість з орендної плати, яка виникла під час дії карантину у 2022 році, до 31.12.2023, тобто ще на 6 місяців після 30.06.2023 - дати припинення дії карантину.

Стосовно 1-річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд зазначає, що згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Разом з тим, у подальшому, Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було викладено в такій редакції:

«У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Отже, за положенням зазначеної норми, з огляду на те, що введений в Україні з 24.02.2022 воєнний стан був неодноразово продовжений та триває до тепер, перебіг встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України 1-річного строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені за порушення строків розрахунків за Договором суборенди (який в силу Закону № 540-IX від 30.03.2020 був продовжений та мав сплинути в день скасування карантину, тобто 30.06.2023) наразі є зупиненим, а тому позивач, звертаючись до суду за даним позовом, не пропустив строк позовної давності.

На підставі викладеного, перевіривши наданий позивачем до позову розрахунок пені та наданий відповідачем до відзиву на позов контррозрахунок пені, здійснивши власний розрахунок нарахувань штрафних санкцій за невчасну сплату відповідачем орендної плати за березень-червень 2022 року, суд прийшов до висновку, що здійснений позивачем розрахунок пені на суму 389118,09 грн за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 31.12.2023 є помилковим, оскільки вірним та обґрунтованим є розмір пені, нарахований за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 30.06.2023 в сумі 287171,71 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 287171,71 грн є доведеними, у зв`язку з чим суд задовольняє вимоги позивача в цій частині. В іншій частині позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 101946,38 грн, нарахованої за період з 01.07.2023 по 31.12.2023, є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Стосовно заявленого відповідачем - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» у відзиві на позов клопотання про застосування ч. 1 ст. 233 ГК України та ст. ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд зазначає таке.

Як вбачається з тексту наданого відповідачем відзиву на позов, ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» визнає порушення ним виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2028 № 12/18 у період з 24.02.2022 по липень 2022 року, але, посилаючись на те, що період прострочення зобов`язання припав на початок повномасштабного вторгнення РФ на територію України та введення воєнного стану, просить суд застосувати ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Тобто, фактично, відповідач просить зменшити на 100% заявлену позивачем до стягнення з відповідача неустойку (пеню), передбачену п. 5.2 Договору суборенди.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 2 ст. 233 ГК України, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні норми також містить ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 07.11.2023 у справі № 924/215/23 та від 26.08.2021 у справі № 911/378/17(911/2223/20).

Крім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд має зауважувати на ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в ст. 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (ст. 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

За ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Відповідач - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» у відзиві на позов в обґрунтування підстав для зменшення розміру штрафних санкцій посилається на те, що порушення зобов`язання зі сплати орендної плати сталося у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України та неможливістю використання орендованого приміщення внаслідок бойових дій, що, начебто підтверджено Експертним висновком від 19.08.2022 та Витягом з ЄРДР від 29.06.2022, виданим Відділом поліції № 2 Харківського районного управління поліції, та Сертифікатом Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023.

Суд зазначає, що існування на території України надзвичайних обставин, зокрема введення з 24.02.2022 у зв`язку з повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/20 22 "Про введення воєнного стану в Україні", який в подальшому відповідними Указами Президента України був неодноразово продовжений та триває по теперішній час, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності між суб`єктами господарювання, є загальновідомим фактом та підтверджене, зокрема листом Торгово-промислової палати України (далі по тексту - ТПП України) № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Зазначеним листом ТПП України на підставі ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР та Статуту ТПП України засвідчила настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Тобто, вказаним листом ТПП України визнала форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року, та підтвердила, що зазначені обставини, починаючи із зазначеної дати (24.02.2022), до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Разом з тим, відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2. ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України учасник, господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України, сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Таким чином, із зазначених норм вбачається, що чинним законодавством України передбачена можливість звільнення сторін зобов`язання від господарської відповідальності, передбаченої законом або умовами договору, за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, але не від виконання цих зобов`язань в цілому.

У постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Як вбачається зі змісту листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, введення воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною для суб`єктів господарської діяльності лише у випадку, якщо виконання договірного зобов`язання стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких обставин.

Також, відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, саме сертифікат ТПП України є належним доказом, що засвідчує форс-мажорні обставини.

Відповідачем - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» не надано до матеріалів справи, що розглядається (№ 922/2234/24), жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підстави для зменшення розміру пені відповідно до 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, зокрема не надано сертифікату Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023 та Експертного висновку від 19.08.2022 і витягу з ЄРДР від 29.06.2022, як не надано і інших доказів про наявність форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), які б свідчили про неможливість виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2028 № 12/18 у період з 24.02.2022 по липень 2022 року.

Як вже зазначалося вище, доводи відповідача про неможливість користування орендованим приміщенням у зв`язку із збройною агресією РФ, пошкодження орендованого приміщення, наявність сертифікату Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023 та Експертного висновку від 19.08.2022 та витягу з ЄРДР від 29.06.2022, вже були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 922/3430/23, які дійшли висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України. Так, зокерма, у рішенні Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі № 922/3430/23, суд виходив з того, що долучений до відзиву на позовну заяву (вх. № 23082 від 29.08.2023) сертифікат № 3000-23-1230 Київської Торгово промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 13.03.2022 був датований лише 13.03.2023. Крім того, суд першої інстанції у справі № 922/3430/23 прийняв до уваги, що сертифікат Київської Торгово промислової палати №3000-23-1230 від 13.03.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не відповідає умовам пункту 6.2.1 договору, відповідно до умов якого, сторони вирішили, що належним доказом наявності форс мажорних обставин і їхнього терміну дії є письмове підтвердження видане саме Торгово-промисловою палатою України.

За таких обставин, відповідачем - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» не доведено неможливість використання орендованого приміщення відповідно до умов Договору, у зв`язку з чим він безпідставно та необґрунтовано посилається на наявність підстав для застосування ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшення заявленої позивачем до стягнення з відповідача неустойки (пені), передбаченої п. 5.2 Договору суборенди.

До того ж, зменшення неустойки на 100% не відповідає принципам дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.

Суд також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані посилання відповідача - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» на те, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, вже компенсовані відповідачем (окрім пені) за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки укладаючи договір суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2028 № 12/18, відповідач свідомо прийняв на себе зобов`язання належно виконувати всі умови зазначеного за Договору, тобто погодився з наявністю у нього обов`язку в тому числі й щодо сплати позивачу пені за прострочення строків розрахунків за Договором відповідно до п. 5.2 Договору суборенди.

Крім того, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України, на відміну від неустойки (пені та штрафу), не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Суд не погоджується з твердженням відповідача про надмірно великий розмір пені порівняно з простроченим зобов`язанням, оскільки розмір пені, який визнаний судом обґрунтованим (287171,71 грн), відповідає розміру та умовам, передбаченим сторонами в п. 5.2 Договору суборенди.

Невиконання протягом значного терміну (понад 2 роки) з боку відповідача грошового зобов`язання за Договором порушує домовленості, досягнуті між сторонами у цьому Договорі, та суперечить вимогам чинного законодавства щодо належного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, а тому відповідач безпідставно посилається на добровільне виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 після набрання нею законної сили.

Щодо посилання відповідача - ТОВ «ВФ РИТЕЙЛ» на те, що стягнення в повному обсязі нарахованої позивачем пені, яка в сукупності з раніше сплаченими відповідачем сумами інфляційних та 3% річних майже дорівнює розміру простроченої заборгованості, вплине на майновий стан відповідача та збільшить його збитковість, суд зазначає, що в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження збитковості відповідача. Додана позивачем до відповіді на відзив Фінансова звітність ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" станом на 31.12.2022, на яку посилається відповідач у запереченні на відповідь на відзив як на підтвердження наявності у ТОВ "ВФ РИТЕЙЛ" станом на 31.12.2022 збитковості в розмірі 65708 млн грн, не є належним доказом, який би свідчив про тяжкий фінансовий стан та відсутність у відповідача станом на теперішній час можливості виконати належним чином свій обов`язок щодо сплати позивачу пені за прострочення строків розрахунків відповідно до п. 5.2 Договору суборенди.

Зважаючи на вищевикладене, вирішуючи питання про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, з урахуванням ступеню виконання відповідачем зобов`язання, причин та тривалості неналежного виконання зобов`язання та інших обставин справи в їх сукупності, з огляду загальні засади щодо справедливості, добросовісності та розумності, а також враховуючи сталу практику Верховного Суду у правовідносинах про зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку виключних обставин, які могли б стати підставою для застосування судом положень ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України стосовно можливості зменшення відповідачу розміру штрафних санкцій, а тому відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається з матеріалів позову, позивач звернувся до суду з даним позовом через підсистему Електронний суд ЄСІТС з вимогою майнового характеру на суму 389118,09 грн та надав суду належні докази про сплату судового збору в розмірі 4670,00 грн, тобто розмірі встановленому ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (з урахуванням подання позову в електронній формі, внаслідок чого має застосовуватись коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).

З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені частково на суму 287171,71 грн, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 3446,5 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 42, 43, 73-74, 76-79, 86, п. 2 ч. 1 ст. 129, 236-242 ГПК України, ст. 4 Закону України Про судовий збір, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ РИТЕЙЛ" (01601, м.Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, код ЄДРПОУ 41457291) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДА ТАЙМ" (49089, м.Дніпро, вул. Будівельників, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 42623838) пеню за договором суборенди № 12/18 суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 в розмірі 287171,71 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3446,5 грн.

3.У стягненні пені в розмірі 101946,38 відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку, які визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2024.

СуддяН.А. Новікова

СудГосподарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення09.09.2024
Оприлюднено10.09.2024
Номер документу121464294
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань оренди

Судовий реєстр по справі —922/2234/24

Ухвала від 07.01.2025

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Постанова від 19.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 26.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 11.12.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 21.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 08.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Ухвала від 30.09.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Білоусова Ярослава Олексіївна

Рішення від 23.09.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Новікова Н.А.

Ухвала від 16.09.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Новікова Н.А.

Рішення від 09.09.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Новікова Н.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні