Постанова

від 03.09.2024 по справі 922/2268/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2268/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2024

у справі № 922/2268/16

за позовом Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви,

до Ізюмської міської ради,

про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Релігійна громада Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви (далі - Релігійна громада, позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області із позовом про визнання права власності на такі споруди: храм літ. "А-1Н" з пономаркою літ. "а", площею 227,0 кв. м; нежитлову будівлю літ. "Б" з ганком літ. "б", площею 83,1 кв. м; погріб літ. "В", площею 32,9 кв. м; вбиральню літ. "Г", площею 2,0 кв. м; гараж літ. "Д", площею 60,4 кв. м; навіс літ. "Е", площею 75,2 кв. м; сторожку літ. "Ж", площею 9,3 кв. м; навіс літ. "З", площею 20,0 кв. м; огорожу № 1, площею 374 кв. м; хвіртку № 2, площею 1,9 кв. м; ворота № 3, площею 7,8 кв. м; водопровід № 4, які знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2016 (суддя - О. В. Бринцев) позов задоволено. Визнано за Релігійною громадою право власності на вищевказане майно.

У травні 2024 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (далі - Адміністрація) та Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Міністерство) звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 30.08.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Просив також поновити строк на подання цієї апеляційної скарги з огляду на ч. 3 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Вказував на необхідність залучення до участі у справі Адміністрацію та Міністерство.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу прокурора залишено без руху та зазначено останньому про необхідність наведення інших підстав для поновлення строку на подання апеляційної скарги.

На виконання вимог вказаної ухвали, прокурор подав до апеляційного господарського суду клопотання про поновлення строку, яке обґрунтував такими обставинами: 1). З огляду на наказ Офісу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 "Про організацію діяльності прокурора щодо представництва інтересів держави в суді", за результатами розгляду відповідного листа Управління Служби безпеки України в Харківській області, у травні 2024 року прокурором було виявлено судове рішення у справі № 922/2268/16, зі змісту якого не можливо встановити наявність чи відсутність порушення інтересів держави; водночас, прокурор не повинен допускати сумніви та обґрунтовувати свою позицію припущеннями, а має достеменно переконатись про існування порушень інтересів держави та про неналежну діяльність чи бездіяльність відповідного державного органу щодо захисту таких інтересів; 2). Міністерство та Адміністрація, які не були залучені та не брали участь у розгляді цієї справи, дізналися про судове рішення та про можливе порушення своїх інтересів лише у травні 2024 року, тобто після надходження листів від обласної прокуратури і саме з цього часу у прокуратури виникла можливість відповідного реагування.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 (головуючий суддя - О. А. Пуль, судді - Н. О. Мартюхіна, І. В. Тарасова) визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації та Міністерства.

Не погоджуючись із ухвалою апеляційного господарського суду від 21.06.2024, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати цю ухвалу, а справу передати до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

У касаційній скарзі скаржник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" і порушення норм процесуального права - ст. ст. 13, 53, 254, 256, 260, 261, 277 ГПК України. Зазначає, що Міністерство та Адміністрація, які не були залучені та не брали участі у справі, дізналися про відповідне рішення суду першої інстанції та про можливе порушення своїх інтересів у травні 2024 року, після надходження відповідних листів від прокурора. При цьому, прокурору стало відомо про існування оскаржуваного судового рішення після опрацювання листа Управління Служби безпеки України в Харківській області, ознайомлення із матеріалами справи, а в силу вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у нього з`явилась можливість належним чином вирішити питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді лише після отримання відповідей від суб`єктів владних повноважень.

У касаційній скарзі прокурор стверджує і про те, що вирішенню питання наявності підстав для поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження мало передувати встановлення наявності порушення прав та інтересів Міністерства та Адміністрації. Посилається у касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17, від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17 від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16 та інших.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.08.2024.

З метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про розгляд справи № 922/2268/16 у розумний строк у розумінні положень ст. 114 ГПК України, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Переглянувши в касаційному порядку ухвалу апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації та Міністерства на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, апеляційний господарський суд виходив з того, що прокурором не доведено обставини які об`єктивно унеможливили своєчасне його звернення із цією апеляційною скаргою у справі № 922/2268/16. Зазначивши, що можливість звернення прокурора з цією апеляційною скаргою залежала виключно від його волевиявлення, належного користування своїми правами, суд визнав наведені прокурором причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними. Крім того, дійшов висновку, що Адміністрація та Міністерство не були учасниками цієї справи, господарський суд першої інстанції не вирішував питання про їх права та обов`язки, а також питання щодо порушення інтересів цих державних органів.

Разом з тим, згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Подібна норма міститься і в ст. 2 ГПК України, ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Конституційний принцип забезпечення апеляційного перегляду рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці також неодноразово наголошував на те, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Верховний Суд зазначає, що строком на апеляційне оскарження є проміжок процесуального часу, який визначений законом і в межах якого особи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до апеляційного господарського суду. Строки на апеляційне оскарження рішення господарського суду визначає спеціальний закон, яким є ГПК України.

Надавши оцінку нормам ГПК України, зокрема п. 13 ч. 1 роз. ХІ "Перехідні положення", ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), Верховний Суд у постановах від 18.08.2023 у справі 32/257-10, від 07.11.2023 у справі № 40/223-05 дійшов висновку про те, що судові рішення, які ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон України № 2147-VІІІ), можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Як вбачається із матеріалів справи, оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції було ухвалене 30.08.2016, повний текст якого складено 30.08.2016, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ.

Статтею 93 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень ч. 4 ст. 91 цього Кодексу.

Однак, суд апеляційної інстанції вказаних вище висновків Верховного Суду не врахував. Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності підстав для відкриття апеляційного провадження за поданою прокурором апеляційною скаргою в інтересах держави в особі відповідних органів, суд керувався нормою ГПК України, яка визначає строки на апеляційне оскарження судового рішення та яка була чинною на дату подання апеляційної скарги, а не ст. 93 ГПК України, чинною на час ухвалення рішення місцевого господарського суду, дотримання якої апеляційний господарський суд повинен був перевірити з огляду на положення пп. 9 п. 1 роз. ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 261 ГПК України (в редакції, чинній із 15.12.2017) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Здійснюючи тлумачення вказаної норми процесуального права, Верховний Суд у постанові від 07.11.2023 у справі № 40/223-05 виснував те, що положення ч. 2 ст. 261 ГПК України не свідчать про безумовний обов`язок суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, неповідомленою про розгляд справи або незалученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається із аналізу положень цієї статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

У постановах від 03.05.2022 у справі № 904/1875/19, від 21.07.2022 у cправі № 904/158/20, від 20.04.2023 у cправі № 9/41 Верховний Суд зазначив, що аналіз процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, неповідомленою про розгляд справи або незалученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2023 у справі № 40/223-05 дійшов висновку про те, що питання про поважність причин пропуску процесуального строку у розумінні положень ст. 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків. Можливість поновлення судом пропущеного строку на оскарження судового рішення не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку і має здійснюватися лише за умови наведення відповідних причин, які дають правові підстави вважати, що пропуск строку мав місце з об`єктивних, незалежних від волі заявника причин, а можливість їх наведення, як вже зазначалось, залежить від їх доведення заявником, і такі причини мають зазначатися судом у відповідному процесуальному документі.

Великою Палатою Верховного Суду, Верховним Судом неодноразово здійснювалося тлумачення ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 та викладався висновок щодо її застосування. Так, у постанові від 22.03.2024 у справі № 922/2635/22 касаційний господарський суд виснував таке:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача;

- захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (див. також постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17);

- бездіяльністю компетентного органу щодо захисту прав та інтересів держави, чи територіальної громади є невжиття ним заходів для такого захисту протягом розумного строку після того, як йому стало або повинно було стати відомо про можливе порушення зазначених прав або інтересів, а не про лист прокурора. Питання про те, який строк вважати розумним, суд має вирішувати у кожному випадку з огляду на конкретну конфліктну ситуацію;

- критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників; до таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави (схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19);

- отже, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (див. також постанову Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19);

- дотримання прокурором процедури, встановленої ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду (у цьому випадку з апеляційною скаргою) підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки недотримання такої процедури унеможливлює розгляд справи за поданою прокурором апеляційною скаргою.

Верховний Суд зазначає, що дослідження обставин щодо дотримання прокурором процедури, передбаченої ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", в контексті оцінки доводам, викладеним у заяві останнього про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги у цій справі, залишилося поза належною увагою суду апеляційної інстанції. Так, суд апеляційної інстанції хоч формально і послався на обставини, якими прокурор обґрунтовував пропуск відповідного строку, проте з урахуванням викладеного у цій постанові належної оцінки їм не надав та прийняв оскаржувану ухвалу без урахування положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.08.2019 у справі № 62/112 відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у низці постанов щодо вирішення на стадії відкриття апеляційного провадження питання про те, чи стосуються оскаржувані рішення прав, інтересів та (або) обов`язків скаржників, оскільки встановлення обставин щодо ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, можливе лише після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи.

У постановах від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про те, що якщо судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України. Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про те, чи є рішення таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, незалученої до участі у справі на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи є передчасним.

Вирішуючи питання, чи ухвалювалося оскаржуване судове рішення про права, інтереси та обов`язки Адміністрації і Міністерства, апеляційний господарський суд наведених висновків Верховного Суду не врахував та дійшов передчасного висновку про можливість вирішення цього питання фактично на стадії відкриття апеляційного провадження.

Отже, зважаючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), ухвала апеляційного господарського суду від 21.06.2024 у цій справі підлягає скасуванню, а справа - направленню до Східного апеляційного господарського суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації та Міністерства (особи, які не брали участі у справі) на рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі № 922/2268/16.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, справа передається до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження за відповідною скаргою, розподіл судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 у справі № 922/2268/16 скасувати.

Справу № 922/2268/16 направити до Східного апеляційного господарського суду для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2016.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.