Постанова

від 27.08.2024 по справі 910/31605/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/31605/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача-1 - Лемешева Р. О. (самопредставництво),

позивача-2 - Салівона Д. О. (самопредставництво),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Бухаленка С. С. (адвоката),

відповідача-3 - не з`явилися,

прокурора - Косенка Д. В.,

третьої особи - Карасір А. І. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 (колегія суддів: Тарасенко К. В. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Станік С. Р.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 (суддя Головіна К. І.) у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України

до: 1) ІНФОРМАЦІЯ_1, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Джаст Білд", 3) Товарної біржі "Земельно-універсальна біржа",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпробізнесбуд",

про визнання недійсними договорів та результатів конкурсних торгів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2015 заступник Генерального прокурора України (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Трейд Україна" (далі - ТОВ "Авто-Трейд Україна") (змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Джаст Білд" (далі - ТОВ "Джаст Білд")) та Товарної біржи "Земельно-універсальна біржа" (далі - ТБ "Земельно-універсальна біржа") про:

- визнання недійсним договору комісії від 10.06.2013 № 290/2/44-13вр про відчуження та реалізацію на внутрішньому ринку двох літаків ТУ-95МС, укладеного між Міністерством оборони України та ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1";

- визнання недійсними результатів конкурсних торгів з продажу двох літаків ТУ-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення), проведених 11.06.2013 ТБ "Земельно-універсальна біржа";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.06.2013 №ТЕ-3-100-Д/К-13, укладеного між ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1" та ТОВ "Авто-Трейд Україна".

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) посилався на те, що Міністерство оборони України всупереч завданням комплексної Програми поетапного скорочення та ліквідації розміщених в Україні стратегічних авіаційних комплексів ТУ-95МС і ТУ-160, затвердженої розпорядженням Президента України від 14.05.1998 № 143/98-РП (що передбачала переобладнання двох стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС на розвідувальні літаки), включило два повітряні судна (бомбардувальники ТУ-95МС, заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення) до Переліку військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужене. Вказаний Перелік був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 № 1022-р.

У подальшому, як вказував Прокурор, продаж та оцінка зазначених літаків була виконана без дотримання вимог Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (далі - Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919), та Порядку реалізації рухомого військового майна на аукціонах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118 (далі - Порядок реалізації рухомого військового майна на аукціонах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118), що зумовило продаж військового майна на торгах за заниженою вартістю. Прокурор також стверджував, що проведення оцінки військового майна та визначення його вартості проведені з порушенням Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/31605/15, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024, провадження за позовом Прокурора в інтересах держави про визнання недійсними договорів та результатів конкурсних торгів в частині вимог, заявлених до Товарної біржі "Земельно-універсальна біржа", закрито.

Відмовлено у позові Прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України до ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1" та ТОВ "Джаст Білд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпробізнесбуд", про визнання недійсними договорів та результатів конкурсних торгів.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що згідно з пунктом 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 № 1022-р відчуження військового майна, зокрема повітряних суден, здійснюється відповідно до Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919. При цьому суд першої інстанції зазначив, що Порядком реалізації рухомого військового майна на аукціонах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118, на порушення якого посилається Прокурор, не регулюються відносини щодо продажу на внутрішньому ринку виробів військового призначення.

Суд першої інстанції також зазначив, що Прокурор не навів фактів порушення порядку продажу літаків на конкурентних засадах, тому суд першої інстанції відхилив надані Прокурором докази (матеріали кримінального провадження) та зазначив, що вони є неналежними доказами в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України і не підтверджують наявності порушень, вказаних Прокурором. З урахуванням викладеного суд першої інстанції зазначив, що підстав для визнання недійсними результатів конкурсних торгів з продажу двох літаків ТУ-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення), проведених ТБ "Земельно-універсальна біржа", немає, тому позов Прокурора у цій частині задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції, спростовуючи доводи Прокурора про проведення оцінки військового майна та визначення його вартості за заниженою ціною, зазначив, що звіт про оцінку військового майна від 17.05.2013 та його рецензія від 21.05.2013 відповідають вимогам закону, а тому визнав доводи Прокурора необґрунтованими.

Перевіривши доводи Прокурора про наявність підстав для визнання недійсним договору комісії від 10.06.2013 № 290/2/44-13вр, суд першої інстанції зазначив, що вартість літаків була правомірно визначена на підставі рецензованого звіту про оцінку військового майна від 17.05.2013, відповідність якого вимогам закону Прокурором не спростована. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для визнання недійсним договору комісії немає, відтак зазначив, що позов Прокурора у цій частині задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції також зазначив, що у позові Прокурор не наводить способів захисту, яким саме чином будуть поновлені інтереси держави (у зв`язку з визнанням спірних рішень та договорів недійсними). Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений Прокурором позов про визнання недійсними торгів та укладеної за результатами його проведення угоди без заявлення вимоги про застосування правових наслідків недійсності вказаних правочинів не відновить порушених прав позивачів (Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України). Тому суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги Прокурора не є ефективним способом захисту інтересів держави.

З урахуванням викладеного, зважаючи на встановлені у справі обставини та приписи чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов Прокурора про визнання недійсними договорів та результатів конкурсних торгів задоволенню не підлягає в повному обсязі.

2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що реалізація літаків на внутрішньому ринку здійснювалась на конкурентних засадах, що передбачено Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919. Суд апеляційної інстанції зазначив, що військові літаки належать до категорії "військова техніка", що охоплюється поняттям "виробів військового призначення". Облік літаків ТУ-95МС було передано від Командування Повітряних Збройних Сил України до Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України відповідно до атестата від 16.08.2006 № 360/120/5/1267. Літаки ТУ-95МС були переобладнані та в них демонтовано ознаки носіїв КРВБ великої дальності, тому до розпорядження від 15.08.2011 № 1022-р було включено вже не два стратегічних бомбардувальники, а два літаки ТУ-95МС, які пройшли демілітаризацію.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи Прокурора про те, що реалізація літаків ТУ-95МС мала відбуватися за процедурою, що визначалась Порядком від 11.02.2010 № 118, як військового рухомого майна, є помилковими.

При цьому суд апеляційної інстанції також зауважив, що Прокурор не наводить фактів порушення порядку продажу цих літаків на конкурентних засадах, а посилається лише на Порядок від 11.02.2010 № 118, яким врегульована інша процедура проведення торгів - аукціон. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що відхиляє надані прокурором докази в цій частині, оскільки вони є неналежними доказами в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України та не підтверджують наявності порушень, вказаних Прокурором. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, вироку суду, яким би підтверджувались обставини, на які посилається Прокурор, матеріали справи також не містять. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для визнання недійсними результатів конкурсних торгів з продажу двох літаків ТУ-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення), проведених ТБ "Земельно-універсальна біржа", немає.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, виходячи з правової точки зору, оспорювані у цій справі результати конкурсних торгів та угоди, є правочинами, які можуть бути визнані судом недійсними з підстав недодержання при їх вчиненні вимог, передбачених законом. Проте, як зауважив суд апеляційної інстанції, саме лише визнання результатів конкурсних торгів та угод недійсними не захистить прав позивачів, в інтересах яких звернувся Прокурор, зокрема в частині поповнення коштів державного бюджету.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/31605/15, ухвалити нове рішення, яким позов Прокурора задовольнити.

3.2. Скаржник, обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Прокурор стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій вимог Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919 та Порядку реалізації рухомого військового майна на аукціонах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118 за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування в подібних спірних правовідносинах. Скаржник зазначає про необхідність формування висновку про те, що два літаки Ту-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення) є рухомим військовим майном, тому при їх реалізації слід застосовувати вимоги Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919 та Порядку реалізації рухомого військового майна на аукціонах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118.

Прокурор також посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми матеріального та процесуального права без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 та від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Джаст Білд" просить залишити касаційну скаргу Прокурора без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/31605/15 - без змін. ТОВ "Джаст Білд" зазначає про те, що доводи Прокурора є необґрунтованими та безпідставними, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних Прокурором судових рішень.

ТОВ "Джаст Білд" у відзиві на касаційну скаргу просить поновити строк на подання цього відзиву у зв`язку з тривалими відключеннями споживачів від електроенергії, які мали місце у Дніпропетровській області та ускладнили роботу адвоката зі складання цього відзиву на касаційну скаргу. Колегія суддів зазначає, що згідно з ухвалою Верховного Суду від 03.07.2024 у цій справі встановлений строк на подання відзиву до 18.07.2024, відзив ТОВ "Джаст Білд" поданий до Верховного Суду 19.07.2024 засобами поштового зв`язку. Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки визнав доводи, викладені у цьому клопотанні, обґрунтованими.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпробізнесбуд" (далі - ТОВ "Дніпробізнесбуд") просить поновити строк на подання відзиву, а також залишити касаційну скаргу Прокурора без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/31605/15 залишити без змін.

Колегія суддів установила, що згідно з ухвалою Верховного Суду від 03.07.2024 у цій справі встановлено строк на подання відзиву до 18.07.2024. Відзив ТОВ "Дніпробізнесбуд" на касаційну скаргу поданий до Верховного Суду 26.07.2024 засобами поштового зв`язку. Клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтовано тим, що ТОВ "Дніпробізнесбуд" про постановлення ухвали Верховного Суду від 03.07.2024 стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень 19.07.2024, а копія цієї ухвали надійшла 23.07.2024. З огляду на викладене, за доводами ТОВ "Дніпробізнесбуд", заявник у максимально короткі строки підготував відзив від 26.07.2024 у справі № 910/31605/15. Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки визнав доводи, викладені у цьому клопотанні, обґрунтованими.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 31.07.1991 між СРСР і США був підписаний договір про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь. 23.05.1992 Україна як одна з держав - правонаступників колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік підписала протокол до цього договору, відповідно до якого взяла на себе зобов`язання колишнього СРСР за договором.

4.2. Згідно з постановою Верховної Ради України від 18.11.1993 № 3624-XII "Про ратифікацію договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного у Москві 31 липня 1991 року, і Протоколу до нього, підписаного у Лісабоні від імені України 23 травня 1992 року" зазначені договори було ратифіковано.

4.3. 25.10.1993 між Україною та США укладено угоду щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.1993 № 1077 "Про затвердження Угоди між Україною і США щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню ядерної зброї масового знищення від 25 жовтня 1993 року".

4.4. На виконання вказаного міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, була розроблена Комплексна програма поетапного скорочення та ліквідації розташованих в Україні стратегічних авіаційних комплексів ТУ-95МС, ТУ-160, яка разом з іншими нормативно-правовими актами України передбачала завдання Міністерства оборони України на переобладнання двох літаків ТУ-95МС шляхом розробки конструктивної і технологічної документації протягом 1999- 2000 років у літаки-розвідники за рахунок коштів державного бюджету. Проте протягом визначеного цією програмою періоду переобладнання стратегічних бомбардувальників ТУ-95МС у літаки-розвідники так і не було здійснено, а зміни в частині перенесення термінів виконання Міністерством оборони України цього завдання та джерел фінансування його виконання до розпорядження Президента України від 14.05.1998 № 143/98-рп не вносилися.

4.5. Як зазначили суди попередніх інстанцій, оскільки демілітаризовані та не переобладнані літаки не могли використовуватися для цілей оборони, вони були визнані надлишковим військовим майном, яке Міністерство оборони України за розпорядженням Уряду може відчужити. Літаки ТУ-95МС до 2006 року утримувалися Повітряними Силами Збройних Сил України понад штатно-табельну потребу та належали до надлишкового військового майна і не належали до перспективних зразків озброєння і військової техніки (зразків, що планується утримувати на озброєнні у Збройних Силах України).

4.6. 08.08.2011 на розгляд Кабінету Міністрів України Міністерством оборони України було надано проект Переліку військового майна Збройних Сил України, що може бути відчужено, в якому були зазначені два стратегічні бомбардувальники ТУ-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення).

4.7. 15.08.2011 згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1022-р був затверджений Перелік військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужене. До вказаного Переліку були віднесені два літаки ТУ-95МС, заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення.

Пунктом 2 цього розпорядження передбачено порядок відчуження військового майна, зазначеного у Переліку, відповідно до Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919.

4.8. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що з метою визначення ринкової вартості вказаних літаків за замовленням Міністерства оборони України між ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Орієнтир" (суб`єкт оціночної діяльності) був укладений договір про виконання робіт з незалежної оцінки рухомого військового майна від 29.04.2013 № 290/4/63.

4.9. 17.05.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Орієнтир" був складений звіт про незалежну оцінку двох літаків ТУ-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення), за яким вартість літаків станом на 31.03.2013 склала 3 061 925,26 грн без ПДВ.

4.10. 21.05.2013 суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптима" була проведена рецензія на вказаний звіт, за результатами якої цей звіт визнано таким, що відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 10.06.2013 між Міністерством оборони України (комітент) та ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1" (комісіонер) був укладений договір комісії про відчуження та реалізацію рухомого військового майна на внутрішньому ринку № 290/2/44-13вр/SТЕ-3-100-Д/К-13, відповідно до умов якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов`язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені в інтересах комітента та за його рахунок, договір з покупцем на реалізацію літаків ТУ-95МС, заводські номери НОМЕР_3, НОМЕР_2, 1987 року виготовлення, за стартовою ціною 4 103 200,00 грн (з ПДВ) (3 061 925,26 грн без ПДВ).

4.12. За замовленням ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1" 11.06.2013 ТБ "Земельно-універсальна біржа" були проведені конкурсні торги з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону з продажу рухомого надлишкового військового майна (літаків ТУ-95МС, 1987 року випуску) за стартовою ціною 4 103 200,00 грн (з ПДВ).

4.13. За результатами конкурсу переможцем торгів було визнано ТОВ "Авто-Трейд Україна" з кінцевою ціною продажу об`єкта 4 106 000,00 грн, про що був складений протокол проведення конкурсу від 11.06.2013 № 1.

4.14. 12.06.2013 між ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1" (продавець) та ТОВ "Авто-Трейд Україна" (в подальшому - ТОВ "Джаст Білд", покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 8ТЕ-3-101-Д/КП-13, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує вироби, зазначені у додатку № 1 до цього договору, за номенклатурою, кількістю, цінами, строками та умовами поставки відповідно до умов цього договору та додатку № 1 до нього.

4.15. 20.06.2013 та 23.09.2013 ТОВ "Авто-Трейд Україна" на виконання умов договору купівлі-продажу перерахувало ДП ДК "ІНФОРМАЦІЯ_1" вартість двох літаків ТУ-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2) на загальну суму 4 106 000,00 грн, а 12.07.2013 та 21.01.2014 сторони підписали відповідні акти приймання-передачі цих повітряних суден. Право власності на літаки ТУ-95МС, заводські номери НОМЕР_3, НОМЕР_2, 1987 року виготовлення, було набуто ТОВ "Авто-Трейд Україна" (змінило найменування на ТОВ "Джаст Білд") на підставі вказаного договору купівлі-продажу.

4.16. У подальшому за договором купівлі-продажу від 19.09.2013 № 19/09-13, укладеним між ТОВ "Авто-Трейд Україна" та ТОВ "Дніпробізнесбуд", власником майна, реалізація якого оспорюється Прокурором в цій справі, стало ТОВ "Дніпробізнесбуд", що підтверджується актом приймання-передачі від 25.02.2014 до договору купівлі-продажу від 19.09.2013 № 19/09-13.

4.17. Спір у справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсними договорів та результатів конкурсних торгів.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України про визнання недійсними договорів та результатів конкурсних торгів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що продаж та оцінка зазначених літаків була виконана без дотримання вимог Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919, та Порядку реалізації рухомого військового майна на аукціонах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118, що зумовило продаж військового майна на торгах за заниженою вартістю.

5.4. Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 203 Цивільного кодексу України унормовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

5.5. Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.6. Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.7. Отже, позивач, звертаючись із позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

5.8. Разом із тим колегія суддів зазначає, що підставою для звернення особи за захистом суб`єктивного права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України є порушення, невизнання або оспорювання цього права (в редакції, чинній на момент подання позову Прокурором).

Тому обраний спосіб захисту має бути ефективним, відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких особа звернулась до суду.

5.9. Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

5.10. Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

5.11. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

5.12. Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

5.13. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

5.14. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

5.15. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

5.16. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

5.17. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц) уточнила висновок, сформульований у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

5.18. Як установили суди попередніх інстанцій, 10.06.2013 між Міністерством оборони України (комітент) та ДП "ІНФОРМАЦІЯ_1" (комісіонер) був укладений договір комісії про відчуження та реалізацію рухомого військового майна на внутрішньому ринку № 290/2/44-13вр/SТЕ-3-100-Д/К-13; 11.06.2013 ТБ "Земельно-універсальна біржа" за замовленням ДП "ІНФОРМАЦІЯ_1" провела конкурсні торги з продажу рухомого надлишкового військового майна (літаків ТУ-95МС, 1987 року випуску). За результатами цього конкурсу переможцем торгів визнано ТОВ "Авто-Трейд Україна". 12.06.2013 між ДП "ІНФОРМАЦІЯ_1" (продавець) та ТОВ "Авто-Трейд Україна" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 8ТЕ-3-101-Д/КП-13.

5.19. У подальшому, як зазначив суд першої інстанції, за договором купівлі-продажу від 19.09.2013 № 19/09-133, укладеним між ТОВ "Авто-Трейд Україна" та ТОВ "Дніпробізнесбуд", власником майна, реалізація якого оспорюється Прокурором в цій справі, стало ТОВ "Дніпробізнесбуд".

5.20. Звертаючись до суду з цим позовом, Прокурор просив визнати недійсними договір від 10.06.2013 № 290/2/44-13вр комісії про відчуження та реалізацію рухомого військового майна на внутрішньому ринку, результати конкурсних торгів, проведених 11.06.2013 та договір від 12.06.2013 № STE-3-101-Д/КП-13 купівлі-продажу. При цьому Прокурор посилався на допущені відповідачами порушення порядку реалізації військового майна при проведенні конкурсних торгів, а саме: недотримання процедури, визначеної Порядком реалізації рухомого військового майна на аукціонах від 11.02.2010 № 118, та реалізацію військового майна за заниженою ціною.

5.21. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Прокурора, виходив із того, що згідно з пунктом 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 № 1022-р відчуження військового майна, зокрема повітряних суден, здійснюється відповідно до Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919. При цьому суд першої інстанції зазначив, що Порядком реалізації рухомого військового майна на аукціонах від 11.02.2010 № 118, на порушення якого посилається Прокурор, не регулюється питання продажу на внутрішньому ринку виробів військового призначення.

Суд першої інстанції також зазначив, що Прокурор не навів фактів порушення порядку продажу літаків на конкурентних засадах, тому суд першої інстанції відхилив надані Прокурором докази (матеріали кримінального провадження) та зазначив, що вони є неналежними доказами в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України та не підтверджують наявності порушень, вказаних Прокурором. З урахуванням викладеного суд першої інстанції зазначив, що підстав для визнання недійсними результатів конкурсних торгів з продажу двох літаків ТУ-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення), проведених ТБ "Земельно-універсальна біржа", немає, тому позов Прокурора у цій частині задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції, спростовуючи доводи Прокурора про проведення оцінки військового майна та визначення його вартості за заниженою ціною, зазначив, що звіт про оцінку військового майна від 17.05.2013 та його рецензія від 21.05.2013 відповідають вимогам закону, а тому визнав доводи Прокурора необґрунтованими.

Перевіривши доводи Прокурора про наявність підстав для визнання недійсним договору комісії від 10.06.2013 № 290/2/44-13вр, суд першої інстанції зазначив, що вартість літаків була правомірно визначена на підставі рецензованого звіту про оцінку військового майна від 17.05.2013, відповідність якого вимогам закону Прокурором не спростована. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для визнання недійсним договору комісії немає, відтак зазначив, що позов Прокурора у цій частині вимог задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції також зазначив, що у позові Прокурор не наводить способів захисту, яким саме чином будуть поновлені інтереси держави (у зв`язку із визнанням спірних рішень та договорів недійсними). Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений Прокурором позов про визнання недійсними торгів та укладених угод без заявлення вимоги про застосування правових наслідків недійсності вказаних правочинів не відновить порушених прав позивачів (Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України). Тому суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги Прокурора не є ефективним способом захисту інтересів держави.

З урахуванням викладеного, зважаючи на встановлені у справі обставини та приписи чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов Прокурора про визнання недійсними договорів та результатів конкурсних торгів задоволенню не підлягає в повному обсязі.

5.22. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що реалізація літаків на внутрішньому ринку здійснювалась на конкурентних засадах, що передбачено Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919. Суд апеляційної інстанції зазначив, що військові літаки належать до категорії "військова техніка", що охоплюється поняттям "виробів військового призначення". Облік літаків ТУ-95МС було передано від Командування Повітряних Збройних Сил України до Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України відповідно до атестата від 16.08.2006 № 360/120/5/1267. Літаки ТУ-95МС були переобладнані та в них демонтовано ознаки носіїв КРВБ великої дальності, тому до розпорядження від 15.08.2011 № 1022-р було включено вже не два стратегічних бомбардувальники, а два літаки ТУ-95МС, які пройшли демілітаризацію.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи Прокурора про те, що реалізація літаків ТУ-95МС мала відбуватися за процедурою, що визначалась Порядком реалізації рухомого військового майна на аукціонах від 11.02.2010 № 118, як військового рухомого майна, є помилковими.

При цьому суд апеляційної інстанції також зауважив, що Прокурор не наводить фактів порушення порядку продажу цих літаків на конкурентних засадах (а посилається лише на Порядок від 11.02.2010 № 118, яким врегульована інша процедура проведення торгів - аукціон), тому суд апеляційної інстанції зазначив, що відхиляє надані Прокурором докази в цій частині, оскільки вони є неналежними доказами в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України та не підтверджують наявності порушень, вказаних Прокурором. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, вироку суду, яким би підтверджувались обставини, на які посилається Прокурор, матеріали справи також не містять. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для визнання недійсними результатів конкурсних торгів з продажу двох літаків ТУ-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення), проведених ТБ "Земельно-універсальна біржа", немає.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, виходячи з правової точки зору, оспорювані у цій справі результати конкурсних торгів та угоди, є правочинами, які можуть бути визнані судом недійсними з підстав недодержання при їх вчиненні вимог, передбачених законом. Проте, як зауважив суд апеляційної інстанції, саме лише визнання вказаних результатів конкурсних торгів та угод недійсними не захистить прав позивачів, в інтересах яких звернувся Прокурор, зокрема в частині поповнення коштів державного бюджету.

5.23. Прокурор, не погоджуючись із судовими рішеннями у цій справі, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. У касаційній скарзі Прокурор посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.25. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 та від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17. За твердженням скаржника, необґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що Прокурор обрав неефективний спосіб захисту. Скаржник вважає, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки заявлення такої вимоги є також належним способом захисту, який передбачений законом.

5.26. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.27. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі Прокурора, Верховний Суд зазначає таке.

5.28 Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 містить загальний висновок, на якій посилається Прокурор, про те, що, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Також, як зазначає Прокурор, Верховний Суд у цій постанові виснував, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним; так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Колегія суддів зазначає, що у справі № 905/1227/17 суди установили, що представник Регіонального відділення Фонду надав апеляційному суду заяву про припинення провадження у справі, яка обґрунтована відсутністю предмета спору, оскільки між ТОВ «Фірма Технотрон» та Маріупольським професійним ліцеєм 16 серпня 2017 року було підписано акт приймання-передачі про повернення з оренди спірних нежитлових приміщень, тобто, на його думку, договір оренди було розірвано з 17 серпня 2018 року. З урахуванням установлених обставин у справі № 905/1227/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Наведене свідчить про різні встановлені фактичні обставини у справі № 905/1227/17 та справі, що розглядається, що підтверджує відмінність спірних правовідносин у цих справах.

Водночас колегія суддів зазначає, що скаржником не наведено норму права, яку господарські суди попередніх інстанцій застосували без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17,а також не доведено недотримання його судами попередніх інстанцій при розгляді та вирішенні справи. Отже, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, є необгрунтованими.

5.29. Колегія суддів зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, на які посилається Прокурор, містять загальні висновки про те, спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

5.30. Як зазначає Прокурор у касаційній скарзі, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання; право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

5.31. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, на яку посилається Прокурор, Верховний Суд зазначив таке:

"Тлумачення статей 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Отже, Прокурор послався на загальні висновки щодо застосування положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, проте не довів неправильного застосування судами зазначених норм.

Так, колегія суддів установила, що у справі № 910/31605/15, яка розглядається, суд першої інстанції зазначив, що у позові Прокурор не наводить способів захисту, яким саме чином будуть поновлені інтереси держави (у зв`язку із визнанням спірних рішень та договорів недійсними). Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений Прокурором позов про визнання недійсними торгів та укладених угод без заявлення вимоги про застосування правових наслідків недійсності вказаних правочинів не відновить порушених прав позивачів (Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України), відтак виснував, що позовні вимоги Прокурора не є ефективним способом захисту інтересів держави.

Зазначені висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник.

5.32. Прокурор також зазначає, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 уточнено висновок щодо застосування відповідних норм права, зроблений в постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20.

Водночас колегія суддів установила, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнила висновки, викладені в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, сформулювавши свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

5.33. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 44 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові палати касаційного суду: 1) здійснюють правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом; 2) аналізують судову статистику та вивчають судову практику; 3) здійснюють інші повноваження, визначені законом.

Отже, судові палати касаційного суду є колегіальними органами Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Верховний Суд зауважує, що Господарським процесуальним кодексом України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2024 у справі № 910/10968/23).

За таких обставин, оскільки правова позиція в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 є неактуальною внаслідок уточнення її відповідно до постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 в частині висновку щодо застосування статті 216 Цивільного кодексу України, тому Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на зазначений ним висновок.

5.34. З огляду на викладене доводи скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.35. Касаційну скаргу Прокурора з посиланням на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що Прокурор вважає неправильним застосування судами попередніх інстанцій вимог Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919 та вимог Порядку реалізації рухомого військового майна на аукціонах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118, за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування в подібних спірних правовідносинах. Скаржник зазначає про необхідність формування висновку про те, що два літаки Ту-95МС (заводські номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, 1987 року виготовлення) є рухомим військовим майном, тому при їх реалізації слід застосовувати вимоги Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919 та Порядку реалізації рухомого військового майна на аукціонах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118 .

5.36. Колегія суддів зазначає, що зміст пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що він спрямований на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.37. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.38. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.39. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.40. Колегія суддів зауважує, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність у повторному зверненні до суду.

5.41. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

5.42. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

5.43. У справі № 910/31605/15, що розглядається, враховуючи позовні вимоги Прокурора, суд першої інстанції зазначив, що Прокурор не навів, яким саме чином будуть поновлені інтереси держави у зв`язку із визнанням договорів недійсними. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений позов Прокурором не відновить порушених прав позивачів, тому не є ефективним способом захисту інтересів держави.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. А згідно з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже, обрання Прокурором неефективного способу захисту прав позивачів є самостійною підставою для відмови в позові, тому зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України від 28.12.2000 № 1919 та Порядку реалізації рухомого військового майна на аукціонах від 11.02.2010 № 118.

5.44. З огляду на викладене доводи скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій.

5.45. Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на обрання Прокурором неефективного способу захисту прав позивачів. При цьому колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

5.46. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/31605/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак