Ухвала

від 09.09.2024 по справі 904/6585/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 904/6585/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Обласного комунального підприємства "Фармація"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 у справі

за позовом Обласного комунального підприємства "Фармація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптеки медичної академії"

про стягнення заборгованості в розмірі 1 156 018, 86 грн,

ВСТАНОВИВ:

21.08.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Обласного комунального підприємства "Фармація" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 (повний текст складено 02.08.2024) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 у справі № 904/6585/23. Вказана касаційна скарга була подана 21.08.2024 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд".

Перевіривши матеріали касаційної скарги Обласного комунального підприємства "Фармація", Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплені і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову в цій справі є стягнення заборгованості в розмірі 1 156 018, 86 грн, що на момент подання заяви про збільшення позовних вимог становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2024 - 1 514 000,00 грн).

Обґрунтовуючи необхідність відкриття касаційного провадження у справі, ціна позову у якій становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Обласне комунальне підприємство "Фармація" зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування договірної і законодавчої відповідальності за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Крім того, Обласне комунальне підприємство "Фармація" зазначає, що ця справа має для нього виняткове значення, оскільки договірна відповідальність за несвоєчасне повернення орендованого майна, яка була, на думку скаржника, проігнорована судами першої і апеляційної інстанцій, передбачена в інших діючих договорах оренди, укладених Обласним комунальним підприємством "Фармація" з орендарями.

Колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі Обласного комунального підприємства "Фармація", щодо необхідності відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не є належним чином обґрунтованими, тому відсутні підстави для висновку про можливість відкриття касаційного провадження у цій справі, зважаючи на таке.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з особливого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу скаржника, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у великій кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики, невизначеність правових питань на нормативному рівні, необхідність застосування аналогії закону чи права, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Однак скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, посилання скаржника на те, що справа № 904/6585/23 має для нього виняткове значення належним чином не обґрунтованими, оскільки є лише власними припущеннями скаржника, не підтвердженими жодними доказами. Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі Обласного комунального підприємства "Фармація" доводи не дають підстав для висновку про те, що справа № 904/6585/23 має виняткове значення для скаржника. Зазначені доводи зводяться до заперечення встановлених судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні апеляційним господарським судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Незгода скаржника з оскаржуваним судовим рішенням не є сама по собі обставиною, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи, оскільки такою може бути оцінка сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Таким чином, касаційна скарга Обласного комунального підприємства "Фармація" не містить належного обґрунтування наявності умов, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає. З огляду на зазначене підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Обласного комунального підприємства "Фармація" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 у справі № 904/6585/23, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, втрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

Суд роз`яснює скаржнику, що він має право на повернення судового збору, сплаченого за подання цієї касаційної скарги у порядку, визначеному пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Обласного комунального підприємства "Фармація" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2024 у справі № 904/6585/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак