Ухвала

від 21.08.2024 по справі 2-2387/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 2-2387/11

провадження № 61-8775св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб?єкт оскарження - Інгульський відділ державної виконавчої служби

у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

заінтересована особа (стягувач) - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - Каліча Євгена Анатолійовича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2023 року у складі колегії суддів:

Коломієць В. В., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний банк» (далі -

ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк»).

Скарга мотивована тим, що на виконанні в Інгульському ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2387, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва

24 жовтня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь

ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» 29 008,22 грн.

06 грудня 2011 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа, а 16 грудня 2011 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.

16 червня 2014 року державний виконавець Інгульського ВДВС в межах вказаного виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV) виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Матеріали виконавчого провадження знищено відповідно до пункту 9 розділу 9 Порядку роботи з документами

в органах державної виконавчої служби.

ОСОБА_1 вказувала, що Інгульський ВДВС відмовив їй у задоволенні заяви про зняття арешту з нерухомого майна із посиланням на те, що їй необхідно сплатити виконавчий збір і витрати виконавчого провадження.

Посилаючись на протиправність вказаної відмови, ОСОБА_1 просила зобов`язати посадових осіб Інгульського ВДВС зняти арешт з усього належного їй нерухомого майна, накладений постановою від 16 грудня

2011 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2023 року скаргу задоволено.

Зобов`язано державного виконавця Інгульського ВДВС вжити заходів щодо вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна такого запису: «Тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 5756243, зареєстровано: 16 грудня 2011 року 14:51:02 реєстратор: ОСОБА_3 , Миколаївське міське управління юстиції. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_1, виданий 16 грудня 2011 року, видавник: державний виконавець Ленінського ВДВС ММУЮ Левицький О. О. Об`єкт обтяження: все нерухоме майно. Власник:

ОСОБА_1 ».

Ухвала суду мотивована тим, що державний виконавець, прийнявши постанову про повернення стягувачу виконавчого листа, повинен був винести постанову про припинення чинності арешту майна боржника. Враховуючи, що тепер відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення боргу

з ОСОБА_1 немає і матеріали справи не містять доказів щодо наявності виконавчих проваджень про стягнення з боржника виконавчого збору та виконавчих витрат, є підстави для зняття арешту з нерухомого майна заявниці.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2023 року апеляційну скаргу Інгульського ВДВС задоволено.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наслідки завершення виконавчого провадження, у тому числі зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише в разі закінчення виконавчого провадження. Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV не передбачає застосування наслідків завершення виконавчого провадження, визначених

у частині другій статті 50 Закону № 606-ХІV. Відомостей про повне виконання рішення суду, за яким проводиться стягнення, державному виконавцю надано не було, матеріали справи не містять також відомостей про те, що стягувач звертався із заявою про поновлення строку для пред?явлення виконавчого документа до виконання і йому в цьому було відмовлено. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що правових підстав для зобов`язання відповідача зняти арешти та заборони немає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каліч Є. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2023 року та залишити в силі ухвалу Ленінського районного суду

м. Миколаєва від 28 березня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність протягом тривалого часу

(11 років) нескасованого арешту на майно боржника, відсутність (знищення матеріалів) виконавчого провадження, сплив строку для повторного пред?явлення виконавчого документа до виконання, відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника

є невиправданим втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном. Заявник також вказує, що доказів винесення постанов державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору і витрат виконавчого провадження Інгульський ВДВС не надав.

Заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновку, зробленого у постанові Верховного Суд від 03 серпня 2022 року у справі

№ 2-5422/11 (провадження № 61-1437св22).

Доводи інших учасників справи

20 вересня 2023 року Інгульський ВДВС подав до Верховного Суду відзив,

у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив мотивований тим, що рішення суду, згідно з яким з ОСОБА_1 стягнено заборгованість, є невиконаним. Закон України від 02 червня

2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон

№ 1404-VIII) передбачає право стягувача у разі повернення йому виконавчого документа повторно пред?явити виконавчий документ до виконання.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Миколаєва.

28 вересня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2011 року у справі № 2-2387/11

з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» стягнено заборгованість за кредитним договором від 01 лютого 2008 року

№ 400038769, яка складається із 16 799,73 грн заборгованості за кредитом, 1 158,02 грн заборгованості за процентами, 10 644,45 грн комісії, а всього - 28 602,20 грн, 286,02 грн судового збору та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

24 жовтня 2011 року Ленінський районний суд м. Миколаєва на виконання вказаного рішення видав виконавчий лист № 2-2387.

06 грудня 2011 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

16 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

03 червня 2013 року постановою державного виконавця вказане виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження

№ НОМЕР_2.

16 червня 2014 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого листа № 2-2387 стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Станом на тепер матеріали виконавчого провадження відповідно до пункту 9 розділу 9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби знищено.

На заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Каліча Є. А. від 20 січня

2023 року Інгульський ВДВС листом від 03 лютого 2023 року № 11297 повідомив, що для зняття арешту з майна боржника необхідно сплатити, зокрема, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 суму боргу -

29 008,22 грн, виконавчий збір - 2 900,82, грн, витрати виконавчого провадження - 300,00 грн.

Відомостей про сплату ОСОБА_1 (боржником) виконавчого збору,

а також коштів, стягнених за рішенням суду у розмірі 29 008,22 грн, немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Таке передання справи необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у справах про зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу. Касаційні суди у складі Верховного Суду неоднаково застосовують одні і ті самі положення Законів № 606-XIV і № 1404-VIII у таких справах. Відповідно передбачуваності у застосуванні цих положень немає.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).

Державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону (частина перша статті 30 Закону № 606-XIV).

Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV).

Виконавче провадження підлягає закінченню в разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог

у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених

у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом

і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606-XIV).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частини перша та друга статті 40 Закону № 1404-VIII).

Суд апеляційної інстанції відмовив заявниці у задоволенні її скарги на бездіяльність державного виконавця щодо невжиття заходів зі зняття арешту на її майно. Мотивували, зокрема, тим, що оскільки державний виконавець на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV повернув виконавчий документ стягувачу, то виконавче провадження є незавершеним. Тому немає підстав для зняття арешту, передбачених на час винесення

у 2014 році державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу згідно зі статтею 50 Закону № 606-XIV.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року у справі

№ 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) зроблено висновок, що «арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України».

Верховий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підтримує висновок судів попередніх інстанцій у цій справі (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

у постановах від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08).

Разом з тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2024 року у справі № 2-380/10 (провадження № 61-1429св24) зазначено, що «у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа).

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 40 Закону № 1404-VIII, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним

у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню».

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня

2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від

03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21 (провадження № 61-11506св22).

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі

№ 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року

у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня

2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від

26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21),

в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня

2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2024 року у справі № № 2-380/10 (провадження

№ 61-1429св24) сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 рокуу справі № 522/8685/13 (провадження

№ 61-3441св22) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав

у законі визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08 вказано, що «застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного

і повного вчинення виконавчих дій.

Зокрема, арешт майна боржника, право на застосування якого надано державним виконавцем, є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Суд також зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом».

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним

і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

Оскільки у практиці Касаційного цивільного, Касаційного адміністративного та Касаційного господарського судів у складі Верховного Суду має місце неоднакове застосування положень Законів № 606-XIV і № 1404-VIII у справах про зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачеві, то забезпечити єдність такої практики неможливо без застосування повноважень Великої Палати Верховного Суду. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передає цю справу для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, та висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформулюваного у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, щодо можливості зняття арешту з майна боржника

у разі повернення виконавчого документа стягувачу. Такий відступ має полягати у висновку, який неодноразово викладав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22, в ухвалі від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 17 січня 2018 року

у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08, відмовляючи заявнику в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця щодо невжиття заходів зі зняття арешту на невизначене майно. Інакше кажучи, якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу,

а не органу, який його видав, то виконавче провадження є незавершеним,

і немає підстав для зняття арешту з майна боржника. Якщо боржник вважає, що для продовження виконання виконавчого документа немає підстав, він може ініціювати вирішення питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України), і зняття арешту з майна з цієї підстави.

Керуючись статтями 260, 261, 402-404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 2-2387/11 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Одеса), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Каліча Євгена Анатолійовича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2023 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. І. Крат М. Ю. Тітов