Окрема думка

від 09.10.2024 по справі 2-2387/11

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Ткача І. В.

щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 2-2387/11 (провадження № 14-117цс24)

З ухвалою Великої Палати Верховного Суду про повернення справи № 2-2387/11 на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджуємось, оскільки вважаємо, що порушене цією колегією питання щодо можливості зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу потребувало вирішення Великою Палатою Верховного Суду задля забезпечення єдності судової практики та дотримання принципу юридичної визначеності.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог

1.1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»).

1.2. Скаргу мотивовано тим, що на виконанні в Інгульському ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2387, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 24 жовтня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» 29 008,22 грн.

1.3. 06 грудня 2011 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа, а 16 грудня 2011 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.

1.4. 16 червня 2014 року державний виконавець Інгульського ВДВС у межах зазначеного виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV) виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Матеріали виконавчого провадження знищено відповідно до пункту 9 розділу 9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби.

1.5. Вказувала, що Інгульський ВДВС протиправно відмовив їй у задоволенні заяви про зняття арешту з нерухомого майна із посиланням на те, що їй необхідно сплатити виконавчий збір і витрати виконавчого провадження.

1.6. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати посадових осіб Інгульського ВДВС зняти арешт з усього належного їй нерухомого майна, накладений постановою від 16 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

2. Зміст ухвали суду першої інстанції

2.1. 28 березня 2023 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано державного виконавця Інгульського ВДВС вжити заходів щодо вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна такого запису: «Тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 5756243, зареєстровано: 16 грудня 2011 року 14:51:02, реєстратор: Ясляр Ганна Вікторівна, Миколаївське міське управління юстиції. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_1, виданий 16 грудня 2011 року, видавник: державний виконавець Ленінського ВДВС ММУЮ Левицький О. О. Об`єкт обтяження: все нерухоме майно. Власник: ОСОБА_1 ».

2.2. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що державний виконавець, прийнявши постанову про повернення стягувачу виконавчого листа, повинен був винести постанову про припинення чинності арешту майна боржника. Враховуючи, що відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 немає і матеріали справи не містять доказів щодо наявності виконавчих проваджень про стягнення з боржника виконавчого збору та виконавчих витрат, суд вважав, що наявні підстави для зняття арешту з нерухомого майна заявниці.

3. Зміст постанови апеляційного суду

3.1. 15 травня 2023 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу Інгульського ВДВС задоволено, ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення - про відмову в задоволенні скарги.

3.2. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки державний виконавець на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV повернув виконавчий документ стягувачу, то виконавче провадження є незавершеним, тому підстав для зняття арешту, передбачених на час винесення у 2014 році державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу згідно зі статтею 50 Закону № 606-XIV немає.

4. Зміст вимог касаційної скарги

4.1. 12 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каліч Є. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2023 року та залишити в силі ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2023 року.

4.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що наявність протягом тривалого часу (11 років) нескасованого арешту на майно боржника, відсутність (знищення матеріалів) виконавчого провадження, сплив строку для повторного пред?явлення виконавчого документа до виконання, відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном. Заявник також вказує, що доказів винесення постанов державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору і витрат виконавчого провадження Інгульський ВДВС не надав.

4.3. Заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 2-5422/11 (провадження № 61-1437св22).

5. Рух справи в суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Миколаєва.

5.2. 28 вересня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

5.3. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

5.4. Ухвалою від 21 серпня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

5.5. Колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, та висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, щодо можливості зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки касаційні суди у складі Верховного Суду неоднаково застосовують одні і ті самі положення закону № 606-XIV та Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах (далі - закон № 1404-VIII).

5.6. Колегія суддів зазначала, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону (частина перша статті 30 Закону № 606-XIV).

5.7. Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV).

5.8. Виконавче провадження підлягає закінченню в разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).

5.9. У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

5.10. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606-XIV).

5.11. У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

5.12. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частини перша та друга статті 40 Закону № 1404-VIII).

5.13. У цій справі суд апеляційної інстанції відмовив заявниці у задоволенні її скарги на бездіяльність державного виконавця щодо невжиття заходів зі зняття арешту на її майно, посилаючись на те, що державний виконавець на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV повернув виконавчий документ стягувачу, тому виконавче провадження є незавершеним, а отже, підстав для зняття арешту, передбачених на час винесення у 2014 році державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу згідно зі статтею 50 Закону № 606-XIV, немає.

5.14. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підтримав висновок суду апеляційної інстанції у цій справі (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08).

5.15. При цьому зазначив, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 (провадження № 61-3441св22) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав у законі визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким жодні інші дії державного виконавця не проводяться.

5.16. Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08 вказано, що: «застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

5.17. Зокрема, арешт майна боржника, право на застосування якого надано державним виконавцем, є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

5.18. Суд також зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом».

5.19. Ураховуючи зазначене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне передати цю справу для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, та висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, щодо можливості зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу. Такий відступ має полягати у висновку, який неодноразово викладав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, відмовляючи заявнику в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця щодо невжиття заходів зі зняття арешту на невизначене майно. Якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження є незавершеним, і немає підстав для зняття арешту з майна боржника. Якщо боржник вважає, що для продовження виконання виконавчого документа немає підстав, він може ініціювати вирішення питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України), і зняття арешту з майна з цієї підстави.

6. Короткий зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду

6.1. Велика Палата Верховного Суду 09 жовтня 2024 року постановила ухвалу, якою справу № 2-2387/11 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», повернула на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

6.2. Мотивуючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку про неподібність фактичних обставин в адміністративній справі № 817/928/17 до обставин у цій справі № 2-2387/11, а також про неподібність правовідносин у господарській справі № 21/170-08 та у справі № 2-2387/11, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6.3. Зокрема, щодо неподібності фактичних обставин справи № 817/928/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при передачі цивільної справи № 2-2387/11 на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не врахувала, що правовідносини в адміністративній справі хоча і виникли на стадії виконання судового рішення після повернення виконавчого документа стягувачу, проте фактичні обставини не є подібними, оскільки у справі № 817/928/17, від висновків у якій пропонується відступити, встановлено відсутність заборгованості у боржника перед стягувачем на час вирішення судом питання про зняття арешту з майна боржника, натомість у розглядуваній справі встановлено існування заборгованості у заявниці перед стягувачем, що і стало підставою для відмови у задоволенні скарги.

6.4. Щодо неподібності правовідносин у господарській справі № 21/170-08 та у цивільній справі № 2-2387/11Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у них відмінними є підстави пред`явлених скарг на бездіяльність державного виконавця та суди встановили різні фактичні обставини справи, які є істотними при вирішенні питання про зняття в судовому порядку арешту з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження. Правовідносини хоча і виникли на стадії виконання судового рішення після повернення виконавчого документа стягувачу, проте у справі, яка переглядається не встановлено обставин припинення юридичної особи - стягувача, без правонаступництва, натомість встановлено існування заборгованості у заявниці перед стягувачем, а також по сплаті виконавчого збору, що і стало підставою для відмови у задоволенні скарги.

ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

7. Підстави висловлення та обґрунтування окремої думки.

7.1. Погоджуємось з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо неподібності правовідносин у господарській справі № 21/170-08 та у цивільній справі № 2-2387/11.

7.2. Водночас, з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду щодо відсутності підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в частині відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 не погоджуємося, а тому на підставі частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку щодо постановленої ухвали з таких міркувань.

7.3. Право на справедливий суд, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), забезпечується серед іншого вимогами щодо передбачуваності застосування закону національними судами.

7.4. Єдине застосування закону є визначальним задля принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності (Висновок № 20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль суддів у забезпеченні застосування закону).

7.5. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, серед іншого, єдністю судової практики.

7.6. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

7.7. У складі Верховного Суду діє, зокрема, Велика Палата Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 37 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

7.8. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

7.9. За змістом цих положень та процесуальних норм, які регламентують передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, головним завданням Верховного Суду в цілому і Великої Палати Верховного Суду зокрема є забезпечення сталості та єдності судової практики, одним із процесуальних механізмів здійснення якого є передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених статтями 302 Господарського процесуального кодексу України, 403 ЦПК України, 346 Кодексу адміністративного судочинства України.

7.10. Тому, за відсутності у процесуальному законі вимог до повноти обґрунтування судом цих підстав визначальним критерієм для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду має бути саме об`єктивна необхідність забезпечення однакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, зокрема у випадку відповідних розбіжностей у судовій практиці касаційних судів різних юрисдикцій та необхідності відступити від сформульованих ними правових висновків.

7.11. Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

7.12. В ухвалі від 21 серпня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувважала за необхідне відступити, зокрема, від висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 щодо можливості зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

7.13. Така необхідність була обґрунтована Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду порівняльним аналізом висновку, який неодноразово викладав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду з висновком Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, що засвідчило неоднакове застосування одних і тих самих положень законів № 606-XIV та № 1404-VIII у подібних правовідносинах касаційними судами різних юрисдикцій.

7.14. Тому дотримання принципу правової визначеності є неможливим за умови наявності протилежних підходів, застосованих в остаточних судових рішеннях.

7.15. Аналіз наведеного Касаційним цивільним судом обґрунтування передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в частині відступу від висновку викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 свідчить про те, що останній сформульований таким чином , що не має значення, наявний чи відсутній борг у боржника, оскільки суд касаційної інстанції хоча й навів серед встановлених обставин те, що у боржника відсутня заборгованість зі сплати податків і зборів, однак у своєму висновку про застосування статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» на цю обставину не посилався як на релевантну, а також ототожнив наслідки як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів:

«…Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

…Відповідно до зазначеної статті [50 Закону України «Про виконавче провадження»] й Інструкції № 512/5 Відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, завершуючи виконавче провадження №31607652 (в рамках якого було накладено арешт на все майно позивача) і направляючи виконавчий лист за належністю до відповідача, не міг зняти накладений арешт на все майно позивача. Разом з тим, арешт з майна позивача (боржника) підлягав зняттю Рівненським РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області при поверненні виконавчого документа стягувачу, проте відповідачем у виконавчих провадженнях №34472804 і №37212469 цього зроблено не було.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача».

7.16. Відтак, як слідує з наведеного висновку, протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби є незняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві.

7.17. Водночас, у цьому висновку не йдеться про те, що якимось чином слід розмежовувати ситуації, коли у боржника є борг і коли боргу немає.

7.18. Отже, встановлена в адміністративній справі обставина відсутності боргу не вплинула на сформований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду висновок.

7.19. Якщо Велика Палата Верховного Суду вважала цю обставину істотною і такою, що мала б бути врахованою у формулюванні висновку, то вона сама мала з цього приводу виснувати, прийнявши справу до розгляду і розглянувши її по суті.

7.20. З огляду на викладене вище вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду помилково послалась на неподібність правовідносин, що полягали у неподібності фактичних обставин в адміністративній справі № 817/928/17 та у цивільній справі №2-2387/11.

7.21. За наявності протилежних підходів до застосування положень Законів № 606-XIV і № 1404-VIII у справах про зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачеві у подібних правовідносинах касаційними судами різних юрисдикцій, дотримання принципу правової визначеності можливе лише шляхом застосування передбачених процесуальним законом механізмів забезпечення єдності судової практики, зокрема перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду з підстав передбачених статтею 403 ЦПК України.

7.22. Вважаємо, що за таких обставин Великій Палаті Верховного Суду належало прийняти справу № 2-2387/11 в частині відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 до розгляду, здійснивши належний аналіз підстав її передачі Касаційним цивільним судом та спірних правовідносин, крізь призму покладених завдань із забезпечення єдності судової практики, а також принципів юридичної визначеності та верховенства права.

7.23. За статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 11 ГПК України.

7.24. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є правова визначеність (legal certainty), яка вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року N 2-р/2017, абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року N 6-р/2019).

7.25. Процедурний аспект принципу верховенства права базується на тому, що вимоги правотворчої та правозастосовної практики повинні відповідати певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону; вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону тощо.

7.26. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28.11.99 № 28342/95 у справі "Брумареску проти Румунії", § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.112016 N 76943/11 у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22.11.95 N 20166/92 у справі "С.В. проти Сполученого Королівства", § 36).

7.27. Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів із урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 N 17862/91 у справах "Кантоні проти Франції", § 31, 32, від 11.04.2013 "Вєренцов проти України", § 65).

7.28. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. (рішення ЄСПЛ у справі Шахін і Шахін проти Туреччини).

7.29. У рішенні від 30.04.2019 № 4529/06 у справі "Аксіс та інші проти Туреччини", § 53-56) ЄСПЛ наголосив на тому, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

7.30. Зазначені висновки мають враховуватися Великою Палатою Верховного Суду при оцінці обґрунтованості підстав передачі справи для її розгляду, зазначених колегією суддів, палатою або об`єднаною палатою касаційного суду.

ІІІ. ВИСНОВКИ

8.Ураховуючи наведене вважаємо, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судув ухвалі від 21 серпня 2024 року навів достатнє обґрунтування необхідності розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду в частині відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17.

8.1. Отже, Велика Палата Верховного Суду мала прийняти справу № 2-2387/11 до розгляду, а не повертати її відповідній колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з формальних підстав.

Судді О. О. Банасько

І. В. Ткач