Ухвала

від 10.09.2024 по справі 940/1117/24

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10.09.2024 Справа № 940/1117/24

Провадження по справі № 2/940/491/24

Ухвала

Іменем України

10 вересня 2024 року суддя Тетіївського районного суду Київської області Мандзюк С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 3470948 грн. 67 коп. за розпискою від 25.12.2020 року.

Разом зпозовною заявою ОСОБА_1 подав заявупро забезпеченняпозову вякій проситьвжити заходівзабезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягненнязаборгованості,шляхом накладенняарешту наквартиру,розташовану заадресою: АДРЕСА_1 ,яка належитьна правівласності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та заборонитиіншим особамвчиняти будь-якідії щодовказаного майна.

В обґрунтування заяви зазначив, що згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 392868873 від 29.08.2024 року встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:54:001:0572, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Дане майно має орієнтовну вартість, якої достатньо було б для погашення заборгованості за розпискою від 25.12.2020 року у разі примусового виконання судового рішення у порядку виконавчого провадження. Враховуючи можливість постановлення рішення на користь позивача, а також беручи до уваги неналежне виконання відповідачкою обов`язку у частині повного та своєчасного повернення безпроцентної позики є підстави вважати, що у процесі розгляду справи в суді відповідачка може продати або здійснити інші юридичні дії щодо такого майно, які унеможливлять виконання постановленого судом рішення.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо не вжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частина 3 статті 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.

Частина 1 статті 151 ЦПК України передбачає, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Аналіз наведених норм діючого законодавства призводить до висновку, що забезпечення позову можливе лише при наявності між сторонами спору та наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Отже обов`язком заявника є доведення правових підстав його заяви про забезпечення позову, доведення настання негативних наслідків у разі не забезпечення позову.

В заяві про забезпечення позову не наведено доказів об`єктивних обставин, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, натомість позивач вказує на ймовірність відчуження квартири відповідачкою, що унеможливить виконання рішення суду про стягнення боргу. При цьому, не передбачено процесуальним законом здійснення заходів забезпечення позову, яке ґрунтується виключно на припущеннях про реальну та дійсну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду, у разі задоволення позову, що не підтверджені належними засобами доказування. Заявник належним чином не обґрунтував доцільність забезпечення позову визначеним у заяві способом.

Також до обов`язку особи, яка подала відповідну заяву належить доказування обставин в підтвердження ризиків відчуження майна. Належних та допустимих доказів в підтвердження вказаного факту суб`єктом подання до суду заяви не надано. В свою чергу процесуальним законом передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу №1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення "Броньовський проти Польщі"). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року).

В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (рішення у справі Брумареску, п. 78).

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що вищезазначена заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 149-153, 353-354 ЦПК України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд

постановив:

У задоволеннізаяви ОСОБА_1 про забезпеченняпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя С.В. Мандзюк