Постанова

від 11.12.2024 по справі 940/1117/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 940/1117/24

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/17284/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Павлік Ірини Петрівни на ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року (суддя Мандзюк С.В.) про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

у вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за борговою розпискою від 25 грудня 2020 року у розмірі 3 470 948грн 67коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 25 грудня 2020 року ОСОБА_2 отримала від нього у борг грошові кошти готівкою у розмірі 4 267 500грн у якості безпроцентної позики, що за офіційним курсом НБУ на той момент становило 150 000 доларів США. На підтвердження факту отримання коштів, відповідачка склала розписку, у якій зазначила, що зобов`язується повернути позичені кошти у повному обсязі до 30 червня 2024 року.

Позивач стверджував, що на момент звернення до суду з цим позовом відповідачка повернула лише частину грошових коштів: 20 травня 2023 року - 1 000 000грн, що на той момент було еквівалентно 27 352 доларів США за офіційним курсом НБУ; 30 червня 2024 року - 1 500 000грн, що на той момент було еквівалентно 37 009 доларів США за офіційним курсом НБУ. Отже, відповідачка взяті на себе зобов`язання у повній мірі не виконала, загальна сума неповернутих відповідачкою коштів становить 2 500 000грн.

Позивач зазначав, що враховуючи суму грошових коштів, переданих відповідачці у борг, що еквівалентно 150 000 доларам США, та суму грошових коштів, повернутих відповідачкою, сума заборгованості становить 85 639 доларів США, що станом на 30 червня 2024 року становить 3 470 948грн.

Разом із позовною заявою позивачем була подана заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , та просив заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна.

Позивач посилався на те, що, враховуючи можливість ухвалення судом рішення на його користь, а також беручи до уваги неналежне виконання відповідачкою обов`язку в частині повного та своєчасного повернення позики, є підстави вважати, що у процесі

розгляду справи у суді відповідачка може продати або здійснити інші дії щодо такого майна, які унеможливлять виконання ухваленого судового рішення.

Також позивач вважав, що зазначене майно має орієнтовну вартість, якої достатньо для погашення боргу у разі примусового виконання судового рішення.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Павлік І.П. просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що реєстрація права власності на вказане нерухоме майно була здійснена відповідачкою після отримання у борг грошових коштів, що дає підстави стверджувати, що купівля нерухомого майна здійснена відповідачкою саме за отримані від позивача у борг кошти.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність ризику утруднення виконання рішення суду, оскільки наявність майна, право власності на яке зареєстроване за відповідачкою після отримання у борг грошових коштів, свідчить про наявність об`єктивних підстав для вжиття зазначеного заходу забезпечення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.60 - 61), у судове засідання не з`явилася, клопотання про його перенесення не подала, причини неявки суду не повідомила, тому колегія суддів відповідно до положень ст. 372 ЦПК України провела судовий розгляд у її відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Павлік І.П., яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено доказів об`єктивних обставин, що невжиття заходів забезпечення позову може у подальшому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому суд вважав, що процесуальним законом не передбачено здійснення заходів забезпечення позову, яке ґрунтується виключно на припущеннях про реальну та дійсну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду.

Також суд вважав, що заявник належним чином не обґрунтував доцільність забезпечення позову визначеним у заяві способом.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 1 та 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого

рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних

наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Подібні правові висновки сформульовані також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20 та від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21.

Частиною 3 статті 12 і частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наданих копій матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки 3 470 948грн 67коп. заборгованості відповідно до боргової розписки ОСОБА_2 від 25 грудня 2020 року, отже, між сторонами виник майновий спір.

У підтвердження своїх вимог позивач до позовної заяви додав копію боргової розписки від 25 грудня 2020 року.

З наявної в матеріалах справи копії відзиву на позовну заяву, вбачається, що відповідачка не заперечує факт наявності заборгованості.

До заяви про забезпечення позову позивачем був наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 29 серпня 2024 року, з якого вбачається 4 грудня 2023 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності квартиру АДРЕСА_1 .

Отже, на час розгляду заяви про забезпечення позову позивачем підтверджено, що відповідачці на праві власності належить вищезазначена квартира.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За таких обставин, відповідачка, як власник квартири, може розпорядитися своїм майном у будь-який час, що у подальшому може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.

Виходячи з вищевикладеного, через ризик відчуження квартири на користь третіх осіб, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту квартири, може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову.

Колегія суддів вважає, що вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, у вигляді арешту на квартиру, є співмірним із заявленими позовними вимогами, враховуючи значний розмір грошових коштів, які просить стягнути з відповідача позивач.

Разом з цим, вимоги позивача про забезпечення позову також шляхом заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна, задоволенню не підлягають, так як у заяві не наведено обґрунтування необхідності застосування такого виду забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що накладення арешту на квартиру, яка належить на праві власності відповідачці, є достатнім способом забезпечення позову про стягнення заборгованості.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про відмову у забезпеченні даного позову, неповно встановив обставини справи, не врахував наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлік Ірини Петрівни задовольнити частково.

Ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 10 вересня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

У порядку забезпечення позову накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

В іншій частині заяву залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 січня 2025 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук