Вирок

від 10.09.2024 по справі 461/5049/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

461/5049/22

1-кп/461/149/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2024 м.Львів

Галицький районний суд міста Львова

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю:

секретарів судових засідань

та сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.05.2022 року за № 62022000000000316 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Млинів, Млинівського району Рівненської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має неповнолітнього сина ОСОБА_6 , 2013 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, працює начальником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_3 пред`явлене обвинувачення в тому, що він, будучи призначеним згідно наказу Держгеокадастру №748-ті від 30.07.2015 року на посаду начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, керуючись у своїй діяльності Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, наказами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Віце-прем`єр-міністра України Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № 8 (далі Положення), будучи зобов`язаним згідно даного Положення відповідно до покладених на нього завдань, з-поміж іншого: організовувати виконання на території Львівської області робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до державного земельного кадастру; здійснювати державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні; розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Львівської області, а також здійснювати керівництво Головним управлінням, а відтак нести персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності. Відповідно до п. п. 6, 7, 13, 15 Положення начальник Головного управління: здійснює добір кадрів у Головне управління; призначає на посади та звільняє з посад в установленому порядку керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників Головного управління, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; затверджує положення про структурні підрозділи Головного управління і посадові інструкції працівників; скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції; у межах, передбачених законом, дає обов`язкові для виконання державними службовцями та працівниками Головного управління доручення. Крім того, пп. 11 п. 11 Положення визначено, що начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Також, ОСОБА_3 відомо про кримінальну відповідальність згідно ч. 2 ст. 364 КК України за зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Крім того, ОСОБА_3 відомо, що згідно примітки до ст. 364-1 КК України під неправомірною вигодою,у томучислі дляіншої фізичноїособи,слід розумітигрошові коштиабо іншемайно,переваги,пільги,послуги,нематеріальні активи,будь-якіінші вигодинематеріального чинегрошового характеру,які пропонують,обіцяють,надають абоодержують беззаконних нате підстав.

Таким чином, ОСОБА_3 обіймав в органі державної влади посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, а отже, відповідно до п. 1 примітки дост. 364 КК України, є службовою особою та повинен керуватися у своїй діяльності вимогами діючих нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок та процедуру надання у власність громадян земельних ділянок державної форми власності, розташованих за межами населених пунктів.

Згідно обвинувального акту, у другій половині 2015 року, але не пізніше 25.12.2015, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, спрямований на зловживання своїм службовим становищем як начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, з метою отримання неправомірної вигоди іншою фізичною особою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді незаконного надання їй у приватну власність майна - земельної ділянки площею 0,0600 га для ведення індивідуального дачного будівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за адресою: АДРЕСА_3 , урочище «Котильниче».

Так, 03.12.2015 ОСОБА_7 звернулася до начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_3 з письмовим клопотанням про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення та надання у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624580800:04:000:0298, загальною площею 0,0600 га, для дачного будівництва, за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче». До вказаної заяви ОСОБА_7 долучила оригінал документації із землеустрою, розробленої ФОП ОСОБА_8 на підставі розпорядження голови Сколівської районної державної адміністрації № 367 від 02.08.2012.

При цьому, ОСОБА_3 , маючи достатній практичний досвід роботи за спеціальністю та відповідну освіту, обіймаючи посаду начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, діючи всупереч встановленому порядку та процедурі передачі у власність громадян земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населеного пункту, усвідомлюючи, що дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_7 станом на 25.12.2015 надано не уповноваженою службовою особою, а саме Головою Сколівської районної державної адміністрації Львівської області, тобто органом, який станом на 25.12.2015 не був розпорядником вказаної земельної ділянки, діючи у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України та в інтересах іншої фізичної особи ОСОБА_7 , скористався наданим йому службовим становищем всупереч інтересам служби та 25.12.2015, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на своєму робочому місці - у приміщенні Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за адресою: м. Львів, пр. В. Чорновола, 4, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді незаконного вибуття із державної власності земельної ділянки 4624580800:04:000:0298, загальною площею 0,0600 га, і бажаючи настання цих наслідків, підписав і тим саме видав наказ № 12068/28-15 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки за рахунок земель державної власності, за адресою: АДРЕСА_3 , урочище «Котильниче», для індивідуального дачного будівництва.

У свою чергу, під час підписання наказу № 12068/28-15 від 25.12.2015 ОСОБА_3 як керівник органу державної виконавчої влади усвідомлював відсутність до цього законних підстав, оскільки вказаний проект землеустрою розроблено ФОП ОСОБА_8 вже після 01.01.2013 та на підставі розпорядження неуповноваженого органу.

Крім того, встановлено, що пунктом 1 вказаного наказу ОСОБА_3 затвердив проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_7 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, тим саме згідно положень ст. 20 Земельного кодексу України своїм рішенням відніс земельну ділянку 4624580800:04:000:0298 до земель рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва), а пунктом 3 цього ж наказу, порушуючи права Сколівської районної державної адміністрації Львівської області на розпорядження земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів для індивідуального дачного будівництва, діючи у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, зловживаючи своїм службовим становищем незаконно розпорядився нею на користь іншої фізичної особи ОСОБА_7 .

Внаслідок вказаних умисних протиправних дій начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_3 , ОСОБА_7 незаконно, у порушення вимог ст. ст. 17, 19, 20, 22, 116, ч. 6 ст. 118, ч. 3 ст. 122, ч. 6 ст. 186 Земельного кодексу України, набула у приватну власність майно - земельну ділянку державної форми власності площею 0,0600га, з кадастровим номером 4624580800:04:000:0298, вартістю 185 890 грн., яка у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Крім того, у період часу з другої половини 2015 року до 29.02.2016, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_3 , повторно, виник злочинний умисел, спрямований на зловживання своїм службовим становищем як начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, з метою отримання неправомірної вигоди іншою фізичною особою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді незаконного надання їй у приватну власність майна - земельної ділянки площею 0,10 га для ведення індивідуального дачного будівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за адресою: АДРЕСА_3 , урочище «Котильниче».

Так, 17.02.2016 ОСОБА_9 звернулася до начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_3 з письмовим клопотанням про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення та надання у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624580800:04:000:0301 загальною площею 0,10 га для дачного будівництва, за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче». До вказаної заяви ОСОБА_9 долучила оригінал документації із землеустрою, розробленої ТОВ «Центр ринкових досліджень» (код ЄДРПОУ 26577719) на підставі розпорядження голови Сколівської районної державної адміністрації № 176 від 13.03.2010.

При цьому, ОСОБА_3 , маючи достатній практичний досвід роботи за спеціальністю та відповідну освіту, обіймаючи посаду начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, діючи всупереч встановленому порядку та процедурі передачі у власність громадян земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населеного пункту, усвідомлюючи, що дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 станом на 29.02.2016 надано не уповноваженою службовою особою, а саме Головою Сколівської районної державної адміністрації Львівської області, тобто органом, який станом на 29.02.2016 не був розпорядником вказаної земельної ділянки, діючи у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України та в інтересах іншої фізичної особи ОСОБА_9 , скористався наданим йому службовим становищем всупереч інтересам служби та 29.02.2016, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на своєму робочому місці - у приміщенні Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за адресою: м. Львів, пр. В. Чорновола, 4, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді незаконного вибуття із державної власності земельної ділянки 4624580800:04:000:0301, загальною площею 0,10 га, і бажаючи настання цих наслідків, діючи повторно, підписав і тим саме видав наказ № 1586/16-16 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_9 земельної ділянки за рахунок земель державної власності, за адресою: АДРЕСА_3 , урочище «Котильниче», для індивідуального дачного будівництва.

У свою чергу, під час підписання наказу № 1586/16-16 від 29.02.2016 ОСОБА_3 як керівник органу державної виконавчої влади усвідомлював відсутність до цього законних підстав, оскільки вказаний проект землеустрою розроблено ТОВ «Центр ринкових досліджень» (код ЄДРПОУ 26577719) вже після 01.01.2013 та на підставі розпорядження неуповноваженого органу.

Крім того, встановлено, що пунктом 1 вказаного наказу ОСОБА_3 затвердив проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_9 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, тим саме згідно положень ст. 20 Земельного кодексу України своїм рішенням відніс земельну ділянку 4624580800:04:000:0301 до земель рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва), а пунктом 3 цього ж наказу, порушуючи права Сколівської районної державної адміністрації Львівської області на розпорядження земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів для індивідуального дачного будівництва, діючи у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, зловживаючи своїм службовим становищем незаконно розпорядився нею на користь іншої фізичної особи ОСОБА_9 .

Внаслідок вказаних умисних повторних протиправних дій начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_3 , ОСОБА_9 незаконно, у порушення вимог ст.ст. 17, 19, 20, 22, 116, ч. 6 ст. 118, ч. 3 ст. 122, ч. 6 ст. 186 Земельного кодексу України, набула у приватну власність майно - земельну ділянку державної форми власності площею 0,10га, з кадастровим номером 4624580800:04:000:0301, вартістю 294 680 грн., яка у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 не визнав себе винуватим упред`явленому йомуобвинуваченні,заперечив обставини,наведені вобвинувальному акті.Суду пояснив,що порядокбезоплатної приватизаціїземельних ділянок громадянами України включає в себе серед іншого два ключових етапи: звернення громадянина України з клопотанням та отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або відповідної мотивованої відмови у його наданні (це питання і відповідні суб`єкти надання таких дозволів у випадках, описаних у підозрі, врегульовані нормами ч. 6 та 7 ст. 118 Земельного кодексу України); звернення громадянина України з клопотанням та отримання розпорядження (наказу) про затвердження цього проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надання у власність такої земельної ділянки або відповідної мотивованої відмови у такому затвердженні та наданні. Саме тут реалізується розпорядження (зміна власника, форми власності) земельною ділянкою. У цьому випадку суб`єкти, уповноважені на це, чітко визначені вже якраз ст. 122 Земельного кодексу України, яка чітко встановлює суб`єкта, який вправі затвердити ці проекти землеустрою та передати земельні ділянки у власність.

У такий спосіб станом на момент видання оскаржуваних розпоряджень Головою Сколівської районної державної адміністрації (13.03.2010 рік та 02.08.2012 рік) про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для дачного будівництва гр. ОСОБА_9 та ОСОБА_7 дійсно районні державні адміністрації не були розпорядниками земель під індивідуальне дачне будівництво (тобто відповідно не мали повноважень згідно ч. 3 ст. 122 ЗК України затверджувати проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надавати їх у власність під дачне будівництво), проте вони згідно вимог с. ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України були належними та єдиним суб`єктом надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво. Відтак районна державна адміністрація діяла у спосіб та згідно норм чинного законодавства, у зв`язку із чим не може виникати жодних сумнівів у належності та дійсності цих розпоряджень.

Згідно з частинами 4 статті 122Земельного кодексуУкраїни центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким чином законодавець визначив, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність у межах Львівської області для всіх потреб, а значить в тому числі зі зміною цільового призначення. На момент видання Головним управлінням «спірних» наказів, згідно даних Державного земельного кадастру земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. Це встановлено і не оспорюється самим органом досудового розслідування. Зміна цільового призначення земельних ділянок та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру відбулось вже після видачі вищезазначених наказів. Тобто, Управління розпорядилося саме землями сільськогосподарського призначення у межах своєї компетенції. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними, а відповідно до абз. 2 п. п. а) ч. 2 ст.21цього жзакону відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення. Тобто, Управління втрачає право розпоряджатися земельними ділянками не автоматично в момент прийняття ним рішення про зміну їх цільового призначення, а лише після того, як відповідні відомості (на підставі зазначеного рішення) будуть внесені до Державного земельного кадастру. До цього ж моменту, поки землі є сільськогосподарського призначення і належать до державної форми власності їх розпорядником згідно до чинного законодавства на момент прийняття оскаржуваних наказів був Держгеокадастр у Львівській області. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого Господарського суду України у справі № 908/6262/14 щодо правомірності надання у власність або користування земельних ділянок Головним управлінням Держгеокадастру із земель сільськогосподарського призначення для всіх потреб. Водночас аналогічне питання щодо правомірності передачі Держгеокадастром у Львівській області земельних ділянок за рахунок земель державної форми власності сільськогосподарського призначення для індивідуального дачного будівництва стало предметом перевірки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Так в Акті перевірки діяльності Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з питань регулювання земельних відносин від 21.12.2020 р. (819/3-20-0.19) комісія у складі шести членів дійшла одностайного висновку щодо правомірності та законності передачі земельних ділянок за рахунок земель державної форми власності сільськогосподарського призначення для індивідуального дачного будівництва. Наголосив, що станом на 2010 та 2012 роки розпорядником вказаних земельних ділянок, а відтак і суб`єктом видання дозволів на розробку проектів землеустрою під дачне будівництво була саме районна державна адміністрація. Так згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України в редакції 20102012 р. р. встановлено що, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 05.11.2009 р. № 1702-VI»). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Таким чином, відповідно до приписів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України рішення щодо надання дозволів на розроблення документації із землеустрою із земель державної власності, зокрема для дачного будівництва станом на момент видання спірних наказів, а це 13.03.2010 р. та 02.08.2012 р. надавались районними державними адміністраціями. Саме тому в цьому аспекті дозволи були видані відповідно з вимогами чинного законодавства. Отримавши дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність під дачне будівництво, розробивши ці проекти, отримавши відповідні погодження, вказані громадяни України ( ОСОБА_9 та ОСОБА_7 ) відповідно в 2015 та в 2016 роках звернулись до Держгеокадастру у Львівській області для затвердження цих проектів та передачі земельних ділянок у власність під індивідуальне дачне будівництво. Звернулись саме в Держгеокадастр у Львівській області, так як землі, за рахунок яких вказаним громадянам надавались земельні ділянки у власність належали до земель сільськогосподарського призначення та перебували на момент звернення у державній власності. На цьому етапі слід послуговуватись вже нормами ст. 122 ЗК України, згідно з ч. 4 якої станом на момент прийняття оскаржуваних рішень розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності вже став центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, тобто Держгеокадастр у Львівській області! Саме він єдиний на момент звернення вказаних громадян був наділений обов`язком затвердити розроблені проекти землеустрою та передати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для всіх потреб, а отже і під індивідуальне дачне будівництво. У такий спосіб, коли громадяни звернулися з такими дозволами в Держгеокадастр у Львівській області для прийняття наказу про затвердження проектів землеустрою на передачу у власність цих земельних ділянок Держгеокадастр діяв в межах своєї компетенції та відповідно до чинного законодавства на момент звернення. Звернув увагу, що законодавство містить вичерпний перелік випадків для відмови громадянинові у передачі земельної ділянки у власність. У зв`язку з чим Держгеокадастр зобов`язаний був затвердити проекти землеустрою та передати ці земельні ділянки у власність.

Представник потерпілого, Стрийської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_10 , який діє на підставі довіреності начальника Стрийської районної військової адміністрації ОСОБА_11 у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був належно повідомлений. Надав письмову заяву з проханням проводити судове засідання без його участі.

Попередньо Стрийською районною державною адміністрацією Львівської області також подавалися клопотання, згідно яких представник потерпілого просила здійснити розгляд даної справи без їхньої участі, а крім цього зазначили, що претензій до обвинуваченого не мають. Суд на підставі ч. 1 ст. 325 КПК України вирішив провести судовий розгляд без представника потерпілого.

В судовому засіданні досліджені наступні докази:

Том 1:

-досліджено постанову про виділення матеріалів досудового розслідування та доручення проведення досудового розслідування від 24.05.2022 року, якою із кримінального провадження №12016140000000794 від 16.08.2016 року виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364 КК України. Проведення досудового розслідування у виділеному провадженні доручено Головному управлінню Державного бюро розслідувань. До постанови додано та досліджено судом додаток до постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 24.05.2022 року;

-досліджено витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №62022000000000316 від 24.05.2022 року на 3 арк. та №12016140000000794 від 16.08.2016 року на 2 арк.;

-досліджено постанову про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 25.01.2022 року на 2 арк. відповідно до даної постанови заступника Генерального прокурора ОСОБА_12 досудове розслідування доручено Головному слідчому управлінню Державного бюро розслідувань.

Стороною захисту зроблено зауваження, з покликанням на те, що обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5ст. 36 КПК України, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленимст. 216 КПК України, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування. Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлено на будь-якому етапі досудового розслідування, в тому числі й на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку і відповідно до вимог ч. 5 ст.36КПК України. У кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенні постанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення. Постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яке здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості. Разом з тим, долучена прокурором постанова не відповідає даним критерієм, оскільки в такій жодним чином не обґрунтовано та не вмотивовано, що досудове розслідування здійснювалося неефективно. А відтак, ставлять під сумнів результати проведеного досудового розслідування, а докази не відповідають оцінці допустимості. На підтвердженні свої позиції покликалися на постанову об`єднаної палати ККС ВС у справі №640/5023/19 у відповідності до якої в разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснити досудове розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК України, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матимуть місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК України та порушення вимог статей 214, 216 КПК України. Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку. Крім того, наголосили, що перевірку постанови, ухваленої прокурором на підставі ст. 110 КПК України, щодо зміни підслідності у разі неефективного розслідування справи органом здійснює суд.

-досліджено постанову про зміну кримінально-правової кваліфікації кримінального провадження винесену старшим слідчим ГСУ ДБР ОСОБА_13 від 15.04.2022 року. Стороною захисту зазначено, що така постанова є незаконною, оскільки винесення такої не передбачено КПК. Покликалися на правову позицію викладену в постанові ВС у справі №464/5140/18 від 06.07.2022). Також захисником наголошено, оскільки і постанова про зміну кримінально-правової кваліфікації та постанова про визначення групи слідчих датовані одним днем, що встановлення черговості прийняття таких процесуальних рішень має суттєве значення для кримінального провадження, адже у випадку першості постанови про зміну кримінально-правову кваліфікацію, винесення якої до того ж не передбачено КПК України така вважається винесеною неуповноваженим суб`єктом.

-досліджено постанову про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні від 07.04.2022 року, якою земельні ділянки, зокрема надані ОСОБА_9 та ОСОБА_7 визнано речовими доказами. Однак стороною захисту заявлено клопотання про визнання такої постанови недопустимим доказом, оскільки вона винесена неуповноваженим суб`єктом. Так, постановою старшого слідчого ГУ ДБР ОСОБА_14 від 05.03.2022 року закрито кримінальне провадження, а постановою прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 від 06.04.2022 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження. Однак в матеріалах справи наявна постанова про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування у кримінальному провадженні (слідчої групи) та старшого слідчої групи від 15.04.2022 року якою слідчим в даному кримінальному провадженні визначено ОСОБА_16 . Тобто всі зібрані слідчим ОСОБА_16 до 15.04.2022 року докази є недопустимим доказом, оскільки вчинені неуповноваженим суб`єктом. При цьому наголошено, що згідно практики Верховного Суду витяг з ЄРДР не може замінити постанову керівника відповідного органу досудового розслідування про призначення слідчого у конкретному кримінальному провадженні, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки у кримінальному провадженні (ОП ККС ВС у справі №754/7061/15 від 22.02.2021 року; постанова ККС ВС у справі №466/9158/14-к від 26.01.2024 року).

-досліджено клопотання про арешт майна від 27.04.2022 року, згідно якого прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 просив слідчого суддю Печерського районного суду м. Києва накласти арешт на земельні ділянки, в тому числі надані ОСОБА_9 та ОСОБА_7

-досліджено копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2022 року, якою задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 про накладення арешту; накладено арешт на земельні ділянки, в тому числі належні ОСОБА_9 та ОСОБА_7 . Стороною захисту зроблено зауваження, що арешт на вказані земельні ділянки накладено неуповноваженим суб`єктом. Так, досудове розслідування у кримінальному провадженні проводилось Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань, який знаходиться за адресою: м.Київ, вул. С.Петлюри, 15, м.Київ, тобто в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м.Києва. Разом з тим, клопотання про арешт майна розглядалося Печерським районним судом м. Києва. Складова поняття «суд, встановлений законом» передбачає необхідність дотримання норм вітчизняного законодавства щодо правил предметної і суб`єктної, інстанційної та територіальної юрисдикції. Інакше кажучи, йдеться про те, що суд, який розглядає справу, повинен бути належним з точки зору наявності у нього повноважень на розгляд конкретної справи. З огляду на наведене, просили визнати даний доказ недопустимим оскільки рішення щодо нього прийняте неуповноваженим суб`єктом.

-досліджено лист Центрального міжрегіонального управління МЮУ від 24.05.2022 року згідно якого за результатами розгляду поданих документів станом на 24.05.2022 року прийняті рішення про державну реєстрацію обтяжень та заборону вчинення реєстраційних дій, сформовано витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема за земельними ділянками ОСОБА_9 та ОСОБА_7

-досліджено витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 4624580800:04:000:0298 та 4624580800:04:000:0301;

-досліджено лист Держгеокадастру №7-28-0.152-3162/2-22 від 30.05.2022 року, згідно якого ОСОБА_3 працює на посаді начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області з липня 2015 року. Наказом Держгеокадастру від 28.05.2015 року №256-то «Про звільнення ОСОБА_3 » ОСОБА_17 звільнено з посади начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області, однак на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 у справі №380/177/20 поновлено на посаді начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області.

-досліджено копію наказу Держгеокадастру №748-то від 30.07.2015 року згідно якого ОСОБА_3 призначено на посаду начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області як такого, що пройшов конкурсний відбір на цю посаду, в порядку переведення з Відділу Держгеокадастру в Яворівському районі Львівської області.

Том 2.

-досліджено рапорт ст. о/у УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України ОСОБА_18 від 12.08.2016 року, в якому о/у повідомив, що проведеними заходами встановлено, що в період з вересня 2014 року по лютий 2016 року посадовими особами ГУ Держгеокадастру у Львівській області видано накази на підставі яких передано у приватну власність 32 громадянам земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 2,9724 га на території Сколівського та Турківського районів, а також передано у користування на період від 5 до 49 років 7 юридичним особам земельні ділянки для комерційного призначення, загальною площею 45,6427 га на території Жовківського, Золочівського, Дрогобицького та Бродівського районів Львівської області із земель сільськогосподарського призначення;

-досліджено лист Державної інспекції сільського господарства в Львівській області №1191/3-10-8 від 16.06.2016 року, згідно якого при перевірці наявних в Держсільгоспінспекції копій наказів, щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території львівської області встановлено, що ряд наказів прийняті ГУ Держгеокадастру у Львівській області з порушенням вимог земельного законодавства в частині надання земельних ділянок у користування із перевищенням наданих повноважень з порушенням ст. ст. 22, 122 ЗК України;

-згідно дослідженої судом копії наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області №12068/28 від 25.12.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі і власність земельної ділянки» затверджено: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 для індивідуального дачного будівництва на території Волосянківської сільської ради (за межами населених пунктів ур. Котильничне Сколівського району); розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва на земельну ділянку площею 0, 0600 га в сумі 0,654 тис. грн., та визначено передати ОСОБА_7 вказану земельну ділянку.

-згідно дослідженої судом копії наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області №1586/16-16 від 29.02.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі і власність земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення» затверджено: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено обов`язок відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва спричинені вилученням сільськогосподарських угідь та надано ОСОБА_9 у власність земельну ділянку площею 0,1000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

-досліджено клопотання старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 від 10.01.2017 року про надання обшуку, в якому слідчий просив Галицький районний суд м. Львова надати дозвіл на проведення обшуку в усіх наявних службових приміщеннях, що перебувають у користуванні ГУ Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження якого: м. Львів, пр. В. Чорновола, 4, а саме: поверх 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі;

-досліджено ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку в усіх наявних службових приміщеннях, що перебувають у користуванні ГУ Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження якого: м. Львів, пр. В. Чорновола, 4, а саме: поверх 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі.

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання доказів, здобутих на підставі реалізації даної ухвали недопустимими з огляду на наступне:

1.В ухвалі слідчий суддя, в порушення вимог закону, проведення обшуку доручив конкретному слідчому, вийшовши цим за межі дискреційних повноважень. Із системного тлумачення статей 36, 40, 235, 236 КПК не вбачається, що до компетенції слідчого судді належить визначення як конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати таку слідчу (розшукову) дію, так й інших осіб, що будуть брати участь у проведенні обшуку (понятих, працівників оперативного підрозділу, спеціалістів та ін.). Таким чином, визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати обшук, перебуває поза межами повноважень слідчого судді з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежується в цій частині перевіркою того, чи є належним суб`єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з клопотанням про проведення обшуку (Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 08 лютого 2021 року у справі № 331/5362/15-к).

2.При цьому, слідчий суддя вказав, що обшук може бути проведений у відповідності до ст. 40 КПК України працівниками оперативного підрозділу. Разом з тим, системний аналіз п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 235, ст. 236 КПК Українидозволяє зробити висновок про те, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам. загальні положенняст. 223 КПК Українине вказують на можливість передоручення виконання ухвали слідчого судді.Стаття 235 КПК Українивзагалі позбавляє слідчого суддю можливості дати доручення оперативному підрозділу чи його співробітнику на виконання ухвали про обшук. Спеціальна нормаст. 236 КПК Україничітко визначає суб`єктів виконання ухвали, де не вказані співробітники оперативних підрозділів (Постанова Об`єднана палата ККС ВС від 06 грудня 2021 року у справі №663/820/15-к).

3.В ухвалі слідчого судді надано дозвіл на вилучення «інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини у кримінальному провадженні». Сторона захисту наголошувала, що відповідно дост.234КПК Україниу клопотанніслідчого (детектива),прокурора продозвіл наобшук мають бути зазначені індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв`язок із вчиненим кримінальним правопорушенням. Відповідно доп.6ч.2ст.235КПК України, ухвала слідчогосудді продозвіл наобшук житлачи іншоговолодіння особиповинна міститивідомості проречі,документи абоосіб,для виявленняяких проводитьсяобшук. Разом з тим, як вбачається із п. 36 ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року, слідчим суддею надано дозвіл на вилучення «…інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини у кримінально му провадженні», що прямо суперечить вимогам закону.

-досліджено протокол обшуку від 17.01.2017 року, складений за результатами проведення обшуку в службових приміщеннях ГУ Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження якого: м. Львів, пр. В. Чорновола, 4.

Стороною захисту зроблено зауваження, що за результатами обшуку вилучено речі та документи, які не мають відношення до обставин даного кримінального провадження і дозвіл на вилучення яких не надано ухвалою слідчого судді. Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що підставою надання обшуку є інформація про незаконне передання у власність земельних ділянок на територіях Сколівського та Турківського районів Львівської області. Однак, за результатами обшуку вилучено документи, які стосуються передання земельних ділянок на території всієї області, та містять персональні дані осіб не пов`язаних з даним кримінальним провадженням.

Том 3.

-досліджено клопотання старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 про проведення обшуку від 10.01.2017 року, згідно якого слідчий звертався до слідчого судді Галицького районного суду м. Львова про надання дозволу на проведення обшуку у всіх наявних службових приміщеннях у відділу Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області за адресою: Львівська область, м. Сколе, вул. Стрийська, 30а, власником якого згідно реєстру права власності на нерухоме майно являється Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області, з метою виявлення, фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення та вилучення оригіналів наступних документів.

-згідно дослідженої ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року надано дозвіл на проведення обшуку в усіх наявних службових приміщеннях у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області, адреса місцезнаходження якого: АДРЕСА_4 , власником якого згідно реєстру права власності на нерухоме майно являється Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області, з метою виявлення, фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення та вилучення оригіналів документів, зазначених в ухвалі.

Захисниками зроблено зауваження, що:

1. В ухвалі слідчий суддя, в порушення вимог закону, проведення обшуку доручив конкретному слідчому, вийшовши цим за межі дискреційних повноважень. Із системного тлумачення статей 36, 40, 235, 236 КПК не вбачається, що до компетенції слідчого судді належить визначення як конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати таку слідчу (розшукову) дію, так й інших осіб, що будуть брати участь у проведенні обшуку (понятих, працівників оперативного підрозділу, спеціалістів та ін.). Таким чином, визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати обшук, перебуває поза межами повноважень слідчого судді з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежується в цій частині перевіркою того, чи є належним суб`єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з клопотанням про проведення обшуку (Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 08 лютого 2021 року у справі № 331/5362/15-к).

2. При цьому, слідчий суддя вказав, що обшук може бути проведений у відповідності до ст. 40 КПК України працівниками оперативного підрозділу. Разом з тим, системний аналіз п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 235, ст. 236 КПК України дозволяє зробити висновок про те, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам. загальні положення ст. 223 КПК України не вказують на можливість передоручення виконання ухвали слідчого судді. Стаття 235 КПК України взагалі позбавляє слідчого суддю можливості дати доручення оперативному підрозділу чи його співробітнику на виконання ухвали про обшук. Спеціальна норма ст. 236 КПК України чітко визначає суб`єктів виконання ухвали, де не вказані співробітники оперативних підрозділів (Постанова Об`єднана палата ККС ВС від 06 грудня 2021 року у справі №663/820/15-к).

3. В ухвалі слідчого судді надано дозвіл на вилучення «інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини у кримінальному провадженні». Сторона захисту наголошувала, що відповідно до ст. 234 КПК України у клопотанні слідчого (детектива), прокурора про дозвіл на обшук мають бути зазначені індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв`язок із вчиненим кримінальним правопорушенням. Відповідно до п. 6 ч.2 ст. 235 КПК України, ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук. Разом з тим, як вбачається із п. 19 ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року, слідчим суддею надано дозвіл на вилучення «…інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини у кримінальному провадженні», що прямо суперечить вимогам закону.

- досліджено доручення старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 від 13.01.2017 року, яким доручено оперативним підрозділам УЗЕ у Львівській області на проведення обшуку у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року.

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання протоколу обшуку від 17.01.2017 року недопустимим доказом, оскільки отриманий неналежним суб`єктом з огляду на наступне. Системний аналіз п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 235, ст. 236 КПК України дозволяє зробити висновок про те, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам. Пунктом 5 ст. 36 КПК України передбачено повноваження прокурора доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Пункт 3 ч. 2 ст. 40-1 КПК України закріплює норму, яка наділяє дізнавача повноваженнями доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, установлених цим Кодексом, відповідним оперативним підрозділам.

В багатьох статтях чинного КПК України, зокрема тих, які регламентують проведення слідчих (розшукових) дій, законодавець справді не зазначає поряд із слідчим, прокурором ні дізнавача, ні детектива, ні оперативний підрозділ. Такий підхід, дійсно можна пояснити міркуваннями необхідності уникнення переобтяження тексту КПК України. Однак, висновок про те, що жодна слідча (розшукова) дія не може бути проведена оперативним підрозділом чи його співробітником, оскільки він не згаданий у ст. 223 КПК України чи статті, яка регламентує порядок проведення конкретної слідчої дії, є помилковим. Крім того, судова практика також ніколи не тлумачила відсутність згадки у ст. 223 КПК України оперативного підрозділу чи його співробітника як заборону діяти йому на підставі доручення слідчого або прокурора.

Проте, вищезазначене не стосується положень ч. 1 ст. 236 КПК України. Адже, в жодній іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих (розшукових) дій, аналогічної норми немає.

Таким чином,загальні положенняст.223КПК Українине вказуютьна можливістьпередоручення виконанняухвали слідчогосудді.Стаття 235КПК Українивзагалі позбавляєслідчого суддюможливості датидоручення оперативномупідрозділу чийого співробітникуна виконанняухвали прообшук.Спеціальна норма ст. 236 КПК України чітко визначає суб`єктів виконання ухвали, де не вказані співробітники оперативних підрозділів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати ККС ВС від 06 грудня 2021 року у справі №663/820/15-к.

Як вбачається із протоколу обшуку від 17.01.2017 року (т. 3 а.с. 85-88) обшук на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області проведено оперуповноваженим УЗЕ у Львівській області НП України ОСОБА_20 .. З огляду на наведену правову позицію Об`єднаної палати Верховного Суду та норм законодавства, протокол обшукувід 17.01.2017року єнедопустимим доказом,оскільки проведенийнеуповноваженою особою.

-досліджено постанову старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 від 03.02.2017 року про закриття кримінального провадження. Зі змісту якої вбачається, що аналізуючи матеріали кримінального провадження та оцінюючи отримані відомості у їх комплексі, прийнявши до уваги вичерпні можливості досудового слідства та відсутність сукупності об`єктивних, неупереджених і достатніх даних для оголошення підозри у вчиненні кримінальних правопорушень службовим особам ГУ Держгеокадастру у Львівській області, враховуючи відсутність заподіяної шкоди, слідство прийшло до висновку про відсутність у діях службових осіб вказаного суб`єкта господарювання ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, а відтак закрито кримінальне провадження №12016140000000794 від 16.08.2016 року у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Том 4.

-із дослідженої судом постанови прокурора Львівської області ОСОБА_21 від 28.11.2019 року вбачається, що здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016140000000794 доручено слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

Сторона захисту зауважила, що дана постанова винесена усупереч вимогам закону, оскільки, передаючи здійснення досудового розслідування іншому органу, прокурор не обґрунтувала, у чому полягає «неефективність» досудового розслідування. Обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5ст. 36 КПК України, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленимст. 216 КПК України, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування. Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлено на будь-якому етапі досудового розслідування, в тому числі й на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку і відповідно до вимог ч. 5ст.36КПК України. У кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенніпостанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогамст. 110 КПК України, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення. Постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яке здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати ВС №640/5023/19 від 24.05.2021 року та постанові ВС №426/22634/18 від 24.01.2022 року. На підтвердженні свої позиції покликалися на постанову об`єднаної палати ККС ВС у справі №640/5023/19 у відповідності до якої в разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснити досудове розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК України, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матимуть місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК України та порушення вимог статей 214, 216 КПК України. Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку. Крім того, наголосили, що перевірку постанови, ухваленої прокурором на підставі ст. 110 КПК України, щодо зміни підслідності у разі неефективного розслідування справи органом здійснює суд.

-згідно дослідженої постанови слідчого першого відділу СУ ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_22 від 11.03.2020 року у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року призначено судову експертизу з питань землеустрою, проведення якої доручено експертам Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

-досліджено акт №308-338/443 здачі-приймання висновку судового експерта, спеціаліста №308-338/443/20-22.

-досліджено висновок експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою №308-338/443/20-22 від 12.05.2020. За результатами проведення експертом ОСОБА_23 дослідження проектів землеустрою по 32 земельним ділянкам встановлено, що надання земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту відноситься до компетенції виключно районних державних адміністрацій. Проекти землеустрою затверджено наказами ГУ Держгеокадастру у Львівській області, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 116, ч. 3 ст. 122, ч. 1 ст. 186 ЗК України, оскільки передача земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва не відноситься до повноважень Центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання даного доказу недопустимим доказом, з обґрунтуванням дії правила «плодів отруйного дерева». Так експертиза проведена за проектами землеустрою земельних ділянок, які вилучені під час обшуку, проведеного неуповноваженим суб`єктом (оперуповноваженими) у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року. Оскільки при проведенні обшуку порушено кримінально правову форму, результати слідчої дії є неналежними доказами, а в подальшому всі наступні докази, які отримані за їх дослідженням, є плодами отруйного дерева.

-згідно дослідженої постанови слідчого першого відділу СУ ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_22 від 11.03.2020 року у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року призначено земельно-оціночну експертизу, проведення якої доручено експертам Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

-досліджено акт №444-475/20 здачі-приймання висновку судового експерта, спеціаліста №444-475/443/20-22.

-досліджено висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи №444-475/20-22 від 11.06.2020. За результатами проведення експертом ОСОБА_24 дослідження визначено ринкову вартість земельних ділянок, в тому числі, які передані ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання даного доказу недопустимим доказом, з обґрунтуванням дії правила «плодів отруйного дерева». Так експертиза проведена за проектами землеустрою земельних ділянок, які вилучені під час обшуку, проведеного неуповноваженим суб`єктом (оперуповноваженими) у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року. Оскільки при проведенні обшуку порушено кримінально правову форму, результати слідчої дії є недопустимими доказами, а в подальшому всі наступні докази, які отримані за їх дослідженням, є плодами отруйного дерева.

Том 5.

-досліджено клопотання слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 від 24.07.2017 року про надання дозволу на проведення обшуку в усіх наявних службових приміщеннях, що перебувають у користуванні ГУ Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження якого: м. Львів, пр. В. Чорновола, 4, а саме: поверх 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі.

- згідно дослідженої ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.07.2017 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку в усіх наявних службових приміщеннях, що перебувають у користуванні ГУ Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження якого: м. Львів, пр. В. Чорновола, 4, а саме: поверх 5, 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі.

Сторона захисту наголосила та просила врахувати, що в ухвалі слідчий суддя, в порушення вимог закону, проведення обшуку доручив конкретному слідчому, вийшовши цим за межі дискреційних повноважень. Із системного тлумачення статей 36, 40, 235, 236 КПК не вбачається, що до компетенції слідчого судді належить визначення як конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати таку слідчу (розшукову) дію, так й інших осіб, що будуть брати участь у проведенні обшуку (понятих, працівників оперативного підрозділу, спеціалістів та ін.). Таким чином, визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати обшук, перебуває поза межами повноважень слідчого судді з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежується в цій частині перевіркою того, чи є належним суб`єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з клопотанням про проведення обшуку (Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 08 лютого 2021 року у справі № 331/5362/15-к). При цьому, слідчий суддя вказав, що обшук може бути проведений у відповідності до ст. 40 КПК України працівниками оперативного підрозділу. Разом з тим, системний аналіз п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 235, ст. 236 КПК України дозволяє зробити висновок про те, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам. загальні положення ст. 223 КПК України не вказують на можливість передоручення виконання ухвали слідчого судді. Стаття 235 КПК України взагалі позбавляє слідчого суддю можливості дати доручення оперативному підрозділу чи його співробітнику на виконання ухвали про обшук. Спеціальна норма ст. 236 КПК України чітко визначає суб`єктів виконання ухвали, де не вказані співробітники оперативних підрозділів (Постанова Об`єднана палата ККС ВС від 06 грудня 2021 року у справі №663/820/15-к).

-досліджено протокол обшуку від 27.07.2017 року, проведений на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.07.2017 року у приміщеннях, що перебувають у користуванні ГУ Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження якого: м. Львів, пр. В. Чорновола, 4, а саме: поверх 5, 6, 7, 9, 10, 11 даної будівлі.

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання протоколу обшуку від 25.07.2017 року недопустимим доказом, оскільки отриманий неналежним суб`єктом з огляду на наступне. Системний аналіз п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 235, ст. 236 КПК України дозволяє зробити висновок про те, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам. Пунктом 5 ст. 36 КПК України передбачено повноваження прокурора доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Пункт 3 ч. 2 ст. 40-1КПК України закріплює норму, яка наділяє дізнавача повноваженнями доручатипроведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, установлених цим Кодексом, відповідним оперативним підрозділам.

В багатьох статтях чинного КПК України, зокрема тих, які регламентують проведення слідчих (розшукових) дій, законодавець справді не зазначає поряд із слідчим, прокуроромні дізнавача, ні детектива, ні оперативний підрозділ. Такий підхід, дійсно можна пояснити міркуваннями необхідності уникнення переобтяження тексту КПК України. Однак, висновок про те,що жодна слідча (розшукова) дія не може бути проведена оперативним підрозділом чи його співробітником, оскільки він не згаданий у ст. 223 КПК України чи статті, яка регламентує порядок проведення конкретної слідчої дії, є помилковим. Крім того, судова практика також ніколи не тлумачила відсутність згадки у ст. 223 КПК України оперативного підрозділу чи його співробітника як заборону діяти йому на підставі доручення слідчого або прокурора. Проте, вищезазначене не стосується положень ч. 1 ст. 236 КПК України. Адже, в жодній іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих (розшукових) дій, аналогічної норми немає.

Таким чином, загальні положення ст. 223 КПК України не вказують на можливість передоручення виконання ухвали слідчого судді. Стаття 235 КПК України взагалі позбавляє слідчого суддю можливості дати доручення оперативному підрозділу чи його співробітнику на виконання ухвали про обшук. Спеціальна нормаст. 236 КПК України чітко визначає суб`єктів виконання ухвали, де не вказані співробітники оперативних підрозділів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати ККС ВС від 06 грудня 2021 року у справі №663/820/15-к.

Як вбачається із протоколу обшуку від 27.07.2017 року (т. 5 а.с. 50-58) обшук на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 27.07.2017 року у ГУ Держгеокадастру у Львівській області проведено старшим оперуповноваженим в ОВС УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України ОСОБА_25 .. З огляду на наведену правову позицію Об`єднаної палати Верховного Суду та норми законодавства, протокол обшукувід 27.07.2017року єнедопустимим доказом,оскільки проведенийнеуповноваженою особою.

Том 6.

-досліджено лист, акт здачі-приймання висновку експертів №36231/20-41/3266/21-41 та висновок експертів за результатами проведення комісійної додаткової судової експертизи з питань землеустрою від 03.03.2021 №36231/20-41/3236-3266/21-41.

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання даного висновку експерта недопустимим доказом, оскільки дана експертиза проводилася на підставі проектів землеустрою, які вилучені під час обшуку, проведеного неуповноваженим суб`єктом (оперуповноваженими) у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року. Оскільки при проведенні обшуку порушено кримінально правову форму, результати слідчої дії є неналежними доказами, а в подальшому всі наступні докази, які отримані за їх дослідженням, є плодами отруйного дерева.

-досліджено лист, акт здачі-приймання висновку експертів №1651 та висновок експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 22.04.2021 №1651. Згідно висновку експерта підписи від імені ОСОБА_3 , розташовані після друкованого тексту «Начальник Головного управління» після основного тексту наказів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 25.12.2015 №12068/28-15 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки» та від 29.02.2016 №1586/16-16 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки із зміною цільового призначення» виконані самим ОСОБА_3 .

-досліджено постанову прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Львівської обласної прокуратури ОСОБА_26 про призначення почеркознавчої експертизи від 30.03.2021 року.

Том 7.

-досліджено протокол огляду від 29.04.2022 року, згідно якого старший ГСУ ДБР ОСОБА_27 провів огляд документів, вилучених в ході проведення обшуку адміністративної будівлі ГУ Держгеокадастру у Львівській області за адресою: м. Львів, вул. Чорновола, 4;

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання протоколу огляду старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_27 про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні від 29.04.2022 року недопустимим доказом за правилом «плодів отруйного дерева». Так обшук 27.07.2017 року в адміністративній будівлі ГУ Держгеокадастру у Львівській області за адресою: м. Львів, вул. Чорновола, 4, проведено неуповноваженим суб`єктом.

Том 8.

-в судовому засіданні оглянуто наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 25.12.2015 №12068/28-15 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки», згідно якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 у власність для індивідуального дачного будівництва на території Волосянківської сільської ради (за межами населених пунктів, ур. Котильничне) Сколівського району та затверджено розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва на земельну ділянку, площею 0,0600га в сумі 0,654 тис. грн. Передано ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 0,0600га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Волосянківської сільської ради (за межами населених пунктів, ур. Котильничне) Сколівського району у власність для індивідуального дачного будівництва.

-досліджено клопотання ОСОБА_7 від 26.11.2015 року, згідно якого гр. ОСОБА_7 просила затвердити проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку площею 0,0600га для дачного будівництва, з кадастровим номером 4624580800:04:000:0298 за рахунок категорії земель згідно з КВЦПЗ землі сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою: Львівська область, Сколівський район, за межами с. Волосянка ур. Котильничне.

-із дослідженого судом Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що кадастровий номер земельної ділянки 4624580800:04:000:0298, площею 0,0600га, розташована за адресою: Львівська область, Сколівський район, за межами с. Волосянка ур. Котильничне, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, форма власності державна.

Том 9.

-в судовому засіданні оглянуто наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 29.02.2016 №1586/16-16 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», згідно якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надано ОСОБА_9 у власність земельну ділянку, площею 0,1000га (кадастровий номер 46245808800:04:000:0301) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, із зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування дачного будинку, розташовану на території Волосянківської сільської ради Сколівського району. При цьому визначено ОСОБА_9 відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь.

-досліджено клопотання ОСОБА_9 , згідно якого гр. ОСОБА_9 просила затвердити проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку площею 0,1000га для будівництва дачного будинку, з кадастровим номером 4624580800:04:000:0301 за рахунок категорії земель згідно з КВЦПЗ землі сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою: Львівська область, Сколівський район, за межами с. Волосянка ур. Котильничне.

-судом досліджено постанову старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_27 про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні від 29.04.2022 року. Згідно даної постанови визнано речовими доказами у справі: оригінали та копії документів щодо передання ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0600га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ур. Котильничне (за межами населених пунктів), зокрема, оригінал та копія наказу від 25.12.2015 №12068/28-15, оригінал клопотання ОСОБА_7 з додатком всього на 4 арк., аркуш резолюції від 03.12.2015 року; оригінали та копії документів щодо передання ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,1000га, яка розташована на територіях Корчинської сільської ради (за межами населених пунктів) Львівська область, Сколівський район, зокрема, оригінал та копія наказу від 29.02.2016 №1586/16-16, оригінал клопотання ОСОБА_9 з додатком всього на 3 арк..

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання даних документів (оригінали та копії документів щодо передання ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0600га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ур. Котильничне (за межами населених пунктів), зокрема, оригінал та копія наказу від 25.12.2015 №12068/28-15, оригінал клопотання ОСОБА_7 з додатком всього на 4 арк., аркуш резолюції від 03.12.2015 року; оригінали та копії документів щодо передання ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,1000га, яка розташована на територіях Корчинської сільської ради (за межами населених пунктів) Львівська область, Сколівський район, зокрема, оригінал та копія наказу від 29.02.2016 №1586/16-16, оригінал клопотання ОСОБА_9 з додатком всього на 3 арк.) недопустимими доказами, оскільки вказані документи вилучені під час обшуку в приміщенні ГУ Держгеокадастру у Львівській області 27.07.2017 року, який проведено неуповноваженим суб`єктом.

Том 10.

-досліджено лист ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 02.04.2021 року №10-13-0.2-1927/2-21 та лист відділу у Сколівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області, згідно якого Державним кадастровим реєстратором Відділу Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області ОСОБА_28 на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для дачного індивідуального будівництва кадастровий номер 4624580800:04:000:0301 ОСОБА_9 та кадастровий номер 4624580800:04:000:0298 ОСОБА_7 02.09.2015 року та 22.08.2015 проведено державну реєстрацію земельних ділянок;

-згідно дослідженого в суді протоколу огляду від 16.05.2022 року, старший слідчий ГСУ ДБР ОСОБА_27 провів огляд інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Оглядом вказаного документу встановлено, що об`єкту нерухомого майна кадастровим номером 4624580800:04:000:0298 присвоєно реєстраційний номер 877257946245, первинне право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване 12.03.2016 Сколівським районним управлінням юстиції. Підстава для державної реєстрації наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області №12068/28-15 від 25.12.2015. А також щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4624580800:04:000:0301 встановлено, що їй присвоєно реєстраційний номер НОМЕР_1 , первинне право власності зареєстроване 04.04.2016 Сколівською РДА.

Том 11.

-в судовому засіданні досліджено постанови про закриття кримінального провадження від 05.03.2022 року та про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 06.04.2022 року.

В судовому засіданні захисником обвинуваченого ОСОБА_3 адвокатом ОСОБА_4 заявлено усне клопотання про закриття кримінального провадження з огляду на наступне. Постановою старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_14 від 05.03.2022 року кримінальне провадження №1201640000000794 від 16.08.2016 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367 КК України. Постановою прокурора першого відділу процесуального керівництва другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів ДБР Департаменту організації публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 від 06.04.2022 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження №1201640000000794 від 16.08.2016. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази надіслання слідчим постанови та отримання такої прокурором. Попри це, відповідно до частини 6 статті 284КПК копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Таким чином, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво (а саме йому слідчий, дізнавач направляють копію постанови про закриття кримінального провадження) має право скасувати постанову слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови, а Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури, їх перші заступники та заступники, реалізуючи повноваження, передбачені ч. 6 ст. 36 КПК, мають право скасувати постанову слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження, але в межах строків, передбачених статтею 219 КПК.

Захисник наголосив, що скасування прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, поза межами встановленого частиною 6 статті 284КПК двадцятиденного строку з дня отримання копії постанови, позбавляють слідчого за погодженням з прокурором або прокурора права повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, у зв`язку з яким розпочато дане досудове розслідування. Також повідомив, що скасування прокурором, який здійснював процесуальне керівництво, постанови слідчого про закриття даного кримінального провадження зі спливом двадцятиденного строку визначеного законом, за відсутності у матеріалах кримінального провадження відомостей про отримання ним копії постанови слідчого, свідчить про неналежну організацію здійснення процесуального керівництва та нехтуванням стороною обвинувачення загальними засадами кримінального провадження, зокрема, закріпленими у статті 28 КПК. Закон чітко встановлює часові рамки для вчинення відповідних дій та кримінальні процесуальнісанкції,тобто негативнінаслідки длясторони обвинувачення,які настаютьу разінедотримання таких строків. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 03.04.2023 року справа №367/1335/21, провадження № 51-2448 км 22.

-досліджено протокол огляду від 06.05.2022 року, зі змісту якого вбачається, що старший слідчий ГСУ ДБР ОСОБА_27 провів огляд документів, вилучених 17.01.2017 року в ході проведення обшуків: у приміщенні відділу Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області, за адресою: Львівська область, м. Сколе, вул. Стрийська, 30А. Засвідчено, що вказана коробка з документами надійшла на адресу ГСУ ДБР з Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові, супровідним листом за вих.№37-КП/22 від 14.01.2020, разом з матеріалами кримінального провадження №12016140000000794 від 16.08.2016 року.

-досліджено постанову старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_27 про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні від 06.05.2022 року. Згідно даної постанови визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року оглянуті слідчим згідно протоколу огляду від 06.05.2022 року, зокрема, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_9 для індивідуального дачного будівництва на території Волосянківської сільської ради (за межами с. Волосянка) Сколівського району Львівської області та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 для індивідуального дачного будівництва на території Волосянківської сільської ради (за межами с. Волосянка) Сколівського району Львівської області.

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання даних доказів недопустимими, а саме протоколу огляду від 06.05.2022 року та постанови старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_27 про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні від 06.05.2022 року з огляду на принцип «плодів отруйного дерева». Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) доктрини «fruit of the poisonous tree» (плодів отруєного дерева), якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах Gafgen v. Germany (Ґефґен проти Німеччини), «Шабельник проти України (№ 2)», «Яременко проти України № 2»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.

Також ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що в своїй прецедентній практиці під час оцінки доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (рішення «Авсар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)), яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

В судовому засіданні допитано свідків:

Допитана у якості свідка заступник начальника Управління охорони земель та землеустрою - начальник відділу землеустрою ОСОБА_29 повідомила про наступне. Працює у Головному управлінніДержгеокадастру уЛьвівській області з 2015року по даний час. До кола посадових обов`язків входила технічна підготовка проектів наказів про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в системі «ДОК.ПРОФ» та перевірка проектів технічної документації із землеустрою. Прокурором надано для огляду два проекти землеустрою та накази ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 25.12.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_7 у власність із зміною цільового призначення» та від 29.02.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_9 у власність із зміною цільового призначення». Показала суду, що дані накази візувалися нею особисто після фактичного створення та перевірки відповідності наданого дозволів на розроблення проекту землеустрою, зокрема наявності самого дозволу та попереднього погодження проекту землеустрою. Пояснила, що серед документації були розпорядження Сколівської РДА, щодо надання дозволу на розроблення проектної документації. При цьому свідок показала, що згідно діючого на той час законодавства, зокрема ч. 4 ст.122ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким чином законодавець визначив, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність у межах Львівської області для всіх потреб, а значить в тому числі зі зміною цільового призначення. Наголосила, що на момент видання Головним управлінням вказаних наказів, згідно даних Державного земельного кадастру земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. Зміна цільового призначення земельних ділянок та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру відбулось вже після видачі вищезазначених наказів. Тобто, ОСОБА_30 розпорядилося саме землями сільськогосподарського призначення у межах своєї компетенції.

Даючи оцінку показань свідка ОСОБА_29 суд приходить до переконання, що такі не доводять неправомірність дій обвинуваченого, а навпаки, підтверджують що видаючи спірні накази начальник ГУ Держгеокадастру діяв в межах закону, а Управління розпорядилося саме землями сільськогосподарського призначення у межах своєї компетенції.

Допитана в судовому засіданні начальник управління Державного земельного кадастру ОСОБА_31 показала суду, що з 2015 року по даний час працює на вказаній посаді, до кола її повноважень входить, зокрема організація ведення Державного земельного кадастру на території Львівської області. Підтвердила, що візувала накази ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 25.12.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_7 у власність із зміною цільового призначення» та від 29.02.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_9 у власність із зміною цільового призначення», які надані прокурором в судовому засіданні для огляду. Зазначила, що вказані накази, як і всі інші, які надаються їй для візування вона перевіряє на предмет чи зареєстрована земельна ділянка, що планується до передачі у власність в державному земельному кадастрі; чи відповідає площа земельної ділянки зазначена в проекті наказу фактичній площі, зазначеній в Державному земельному кадастрі; чи не накладається дана земельна ділянка на інші ділянки. Все вище наведене було перевірено і при візуванні вказаних наказів. Оскільки наведене відповідало всіх необхідним вимогам, тому нею завізовано вказані накази. Оцінюючи показання даного свідка суд приходить до переконання, що такі не доводять неправомірності дій обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні начальник відділу управління контролю за охороною земель ОСОБА_32 показав, що з 2008 року працює в Головному управлінні Держгеокадастру у Львівській області на посаді начальника відділу державної експертизи, до повноважень якого входить, зокрема, проведення державної експертизи землевпорядної документації на предмет її відповідності земельному законодавству. Після ознайомлення із наданими прокурором в судовому засіданні проектами землеустрою, в тому числі наказами від 25.12.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_7 у власність із зміною цільового призначення» та від 29.02.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_9 у власність із зміною цільового призначення» повідомив, що такі накази візовані ним особисто після перевірки таких, зокрема на необхідність у проведенні державної експертизи землевпорядної документації, та чи проект землеустрою погоджений відповідно до ст. ст. 186, 186-1 ЗК України, чи наявні відповідні погодження. Наголосив, що в даних випадках проведення державної експертизи землевпорядної документації не вимагалося. А всім іншим вимогам, які ним перевірялося дані проекти відповідали, тому накази ним завізовано.

Суд оцінюючи показання свідка ОСОБА_33 приходить до переконання, що такі спростовують неправомірність дій начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_3 .

Допитаний в якості свідка в суді начальник Управління контролю за використанням та охороною земель ОСОБА_34 зазначив наступне. Працює в Головному управління Держгеокадастру у Львівській області з 2014 року на різних посадах, а станом на 2016 року обіймав посаду начальника юридичного відділу. У посадові обов`язки входило, зокрема перевірка відповідності проектів наказів, що видавалися начальником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з питань їх відповідності вимогам чинного законодавства та відомчим нормативно-правовим актам. Розказав суду детально всю процедуру підготовки наказу про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою до її затвердження. Показав, що станом на 2016 рік загальний порядок підготовки наказів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою у ГУ Держгеокадастру у Львівській області наступний: надходження заяви від громадянина (письмової чи електронною поштою) до якої додається викопіювання з бажаним місцем розміщення земе5льної ділянки; реєстрація заяви у електронній системі «ДокПроф»; начальник накладає письмову резолюцію із визначенням структурного підрозділу, відповідального за підготовку проекту наказу, та заява передається до розгляду виконавцю; визначений виконавець скеровує по системі документообігу «ДокПроф» скановані документи до відповідних районних відділів ГУ Держгеокадастру у Львівській області для надання інформації щодо ділянки, яка зазначена в зверненні заявника; після проведеної перевірки районній відділи ГУ Держгеокадастру у Львівській області надають інформацію до ГУ Держгеокадастру у Львівській області щодо правового статусу земельної ділянки що пропонується до відведення; після надходження указаної інформації виконавець здійснює узагальнення інформації та готує проект наказу після чого здійснює його візування у відповідних структурних підрозділах ГУ Держгеокадастру у Львівській області; після погодження всіма посадовими особами проекту наказу, виконавець надає проект наказу з усіма зібраними під час розгляду заяви документами на підпис керівнику ГУ Держгеокадастру у Львівській області; остаточне рішення щодо наявності підстав для підписання та фактичне підписання проекту наказу здійснюється начальником ГУ Держгеокадастру у Львівській області; після підписання наказу начальником він повертається виконавцю для проведення реєстрації в системі документообігу «ДокПроф»; після підписання та реєстрації наказу один примірник скеровується заявнику, а другий залишається в ГУ Держгеокадастру у Львівській області, де підшивається у справу. Показав, що при підготовці проекту наказу відбувалося його погодження із відділом державної землевпорядної експертизи на предмет відповідності документації із землеустрою вимогам чинного законодавства. При підготовці проекту наказу зазначається конкретний кадастровий номер земельної ділянки, який присвоюється. Звернув увагу, що у даних випадках, що стосується громадян ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у витязі зазначено, що земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення. Тому, заявники при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Львівській області до заяви додають висновок про погодження проекту землеустрою у порядку ст. 186 ЗК України. Свідок наголосив, що після одержання підписаного наказу він (заявник) звертається до Державного кадастрового реєстратора із відповідною заявою щодо внесення змін до Державного земельного кадастру щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, відповідно до того, що визначений у вказаному наказі. При цьому свідок на запитання прокурора зазначив, що ч. 4 ст. 122 ЗК України законодавець визначив, що ГУ Держгеокадастру у Львівській області уповноважене на передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі зі зміною цільового призначення, зокрема для індивідуального дачного будівництва. На підтвердження вказаного покликався на правову позицію викладену у постанові Вищого господарського суду України від 20.08.2015 року у справі №908/6262/14. Поміж іншого свідок зазначив, що питання правомірності передачі ГУ Держгеокадастру у Львівській області земельних ділянок сільськогосподарського призначення держаної власності у власність громадян зі зміною цільового призначення було предметом двох перевірок, якими не було встановлено порушень при передачі вказаних земельних ділянок. Підтвердив, що видаючи надані для огляду прокурором накази, видані у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності до ч. 4 ст. 122 ЗК України.

Аналізуючи показання свідка ОСОБА_35 суд дає їм оцінку як таких, що не доводять неправомірності дій обвинувачення, а навпаки спростовують обвинувачення, наведене в обвинувальному акті.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_36 пояснив суду, що з червня 2006 року по червень 2010 року обіймав посаду Голови Сколівської райдержадміністрації. До кола його посадових обов`язків входило, зокрема, виконання організаційно-розпорядчих функцій, в тому числі шляхом видачі розпоряджень щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Сколівської РДА за зверненнями громадян. Прокурором надано свідку для огляду розпорядження Голови Сколівської РДА від 13.03.2010 року №176 «Про надання дозволу ОСОБА_9 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. 0,10га для дачного будівництва в урочищі «Котильничне» на території Волосянківської сільської ради за межами населеного пункту». Розповів процедуру, що особа, яка бажала отримати земельну ділянку, зверталася до Сколівської РДА із відповідною заявою. Він, як голова, визначав виконавця, який перевіряв документи та готував відповідне розпорядження. В подальшому, коли заява проходила візування відповідними службами та заступниками Голови Сколівської РДА, він підписував розпорядження. Повідомив суду, що підписуючи розпорядження діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог норм закону. На запитання захисника ОСОБА_5 пояснив, що підписував розпорядження лише тоді, коли воно пройшло перевірку та візування відповідними особами, а відтак, підписуючи таке діяв правомірно в межах наданих повноважень та згідно чинного законодавства.

Даючи оцінку показанням свідка ОСОБА_37 суд висновковує, що такі підтверджують законність дій обвинуваченого.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_38 повідомив суду наступне. Обіймав посаду Голови Сколівської РДА з 2010 по 2014 рр. До кола його посадових обов`язків входило, зокрема, виконання організаційно-розпорядчих функцій, в тому числі шляхом видачі розпоряджень щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Сколівської РДА за зверненнями громадян. Прокурором надано свідку для огляду розпорядження Голови Сколівської РДА від 02.08.2012 року №367 «Про надання дозволу ОСОБА_7 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. 0,0600га для дачного будівництва в урочищі «Котильничне» на території Волосянківської сільської ради за межами населеного пункту». Розповів процедуру, що особа, яка бажала отримати земельну ділянку, зверталася до Сколівської РДА із відповідною заявою. Він, як голова, визначав виконавця, який перевіряв документи та готував відповідне розпорядження. В подальшому, коли заява проходила візування відповідними службами та заступниками Голови Сколівської РДА, він підписував розпорядження. Повідомив суду, що підписуючи розпорядження діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог норм закону. На запитання захисника ОСОБА_4 чи мали право підписувати вказане розпорядження та чи могли підписувати таке якщо б воно не відповідало чинному на той час законодавству?, повідомив що ні, оскільки мав право на підписання такого та діяв лише згідно чинного законодавства, а підписуючи таке діяв правомірно.

Даючи оцінку показанням свідка ОСОБА_39 суд висновковує, що такі підтверджують законність дій обвинуваченого.

Допитана в якості свідка директор ПП «Центр ринкових досліджень» ОСОБА_40 вказала, що з 2016 року є директором даної проектної організації. Однак, оглянувши проекти землеустрою, які надані прокурором для огляду зазначила, що не має відношення до їх розроблення, а тому нічого по обставинах повідомити не може.

В суді допитаний в якості свідка ОСОБА_8 повідомив, що працював інженером-землевпорядником в проектній організації. Підтвердив, що надані прокурором для огляду проекти землеустрою із відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_9 та ОСОБА_7 виготовлено ним. Показав суду, що отримавши всі необхідні документи особа зверталася за розробленням проекту землеустрою, однак справжність чи законність наданих документів ним не перевірялася. Як і не перевірялося чи наданий дозвіл на розроблення землевпорядної документації уповноваженим суб`єктом.

Показання свідка ОСОБА_8 суд оцінює як такі, що жодним чином не підтверджують неправомірність дій обвинуваченого.

Допитаний в суді в якості свідка ОСОБА_41 пояснив, що протягом 2013-2016 рр. працював у відділі Держземагенства у Сколівському районі Львівській області. До кола обов`язків входила підготовка проектів висновків щодо умов надання земельної ділянки та погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Оглянувши наданий прокурором проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_9 земельної ділянки, повідомив що готував такий. Пояснив суду, що в матеріалам проекту землеустрою наявним було розпорядження Голови Сколівської РДА, яке на його думку є законним. Після підписання та видачі висновку, кадастровим реєстратором на підставі указаного проекту землеустрою проведено державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер.

Аналізуючи показання свідка ОСОБА_42 суд вказує, що такі не доводять неправомірності дій обвинуваченого.

В судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_43 пояснив, що з 2012 року по 2021 рік працював на посаді начальника у Сколівському відділі ГУ Держгеокадастру у Львівській області. До його повноважень входило, зокрема, підписання висновків про умови надання земельної ділянки та погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Оглянувши надані прокурором проекти землеустрою свідок підтвердив, що підписував висновки щодо умов надання земельної ділянки та погодження проекту землеустрою щодо відведення зазначеної у висновках ділянок. Пояснив, що перед підписанням висновків перевірялася підставність розроблення проектів землеустрою. У даному випадку, як зазначено свідком, документом, що підтверджував підставність розроблення проекту землеустрою, були розпорядження Голови Сколівської РДА. Також пояснив, що після підписання указаного висновку проект землеустрою повертався замовнику або виконавцю для його подальшого затвердження ГУ Держгеокадастру у Львівській області.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_44 пояснив, що обіймав посаду начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) земельних ресурсів у Державній екологічній інспекції у Львівській області. На запитання захисника ОСОБА_4 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки у відповідності до ч. 2 ст. 20 ЗК України та щодо того, що в наказах про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки зазначено про визначення втрат сільськогосподарського виробництва, що свідчить про те, що ГУ Держгеокадастру у Львівській області розпорядилося земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а зміна цільового призначення відбувалася пізніше, після передання земельної ділянки не зміг нічого пояснити.

Суд, оцінюючи показання свідка ОСОБА_45 , не приймає їх до уваги в якості доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_3 , оскільки свідок неодноразово зазначав, що не пам`ятає норм законодавства, які діяли в той час. В ході допиту оцінку правомірності винесення спірних наказів давав «на свою думку». При цьому суд не може брати до уваги показання вказаного свідка, оскільки вони суперечать нормам земельного законодавства.

В судовому засіданні допитаний в якості свідка експерт ОСОБА_23 . Стороною захисту під час допиту зазначено, що під час досудового розслідування заборонено проведення допиту як свідка експерта. Як вбачається із матеріалів даного кримінального провадження експерта було допитано в якості свідка двічі. При цьому сторона захисту чітко наголосила на положеннях п. 11 ч. 2 ст. 65 КПК України, про те, що не можуть бути допитані як свідки експерти - щодо роз`яснення наданих ними висновків. На запитання захисника обвинуваченого про те, яке було цільове призначення земельних ділянок та форма власності на момент винесення наказів, експерт відповів: державна форма власності, сільськогосподарського призначення.

Експерт підтримавданий нимв ходідосудового розслідуваннявисновок,однак незміг пояснитичому такийвисновок суперечитьнормам діючогона тойчас земельногозаконодавства.

Тому судне приймаєдо увагиці показання ОСОБА_23 в якості доказу на підтвердження обвинувачення ОСОБА_3 .

Щодо тимчасового доступу до речей та документів.

19.06.2024 року у судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_5 , заявила клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, що знаходяться у володінні Офісу Генерального прокурора (Управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційної роботи), розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ 00034051 із залученням прокурорів Львівської обласної прокуратури, якими здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року, а саме до всієї наявної інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань зокрема, але не виключно, вкладок: «Основні відомості», «Кримінальні правопорушення», «Рух провадження», «Прикріплені файли», у тому числі з підвкладками вкладки «Кримінальні правопорушення»: «Реєстрація», «Характеристика КП», «Правопорушники», «Потерпілі», «Збитки», «Наслідки», «Рух», «Файли», «Зміни»; та вкладки «Правопорушники»: «Особисті дані», «Відомості про особу», «Запобіжні заходи», «Рух», «Результат суду», «Зміни» з копіями документів, зазначених у вкладці «Прикріплено», відомостей про виконані зміни у фабулах кримінальних проваджень, виділених та об`єднаних до нього кримінальних проваджень, за період з 16 серпня 2016 року по 01.09.2022 року з можливістю отримання копій у вигляді роздруківок інформації або скріншотів екрану.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19.06.2024 року клопотання захисника адвоката ОСОБА_5 про тимчасовий доступ до речей та документів задоволено. Зобов`язано прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Львівської обласної прокуратури ОСОБА_2 надати захиснику обвинуваченого ОСОБА_3 , адвокату ОСОБА_5 , тимчасовий доступ до речей та документів з можливістю вилучення завірених належним чином копій документів (скріншотів), що знаходяться у володінні Офісу Генерального прокурора (Управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційної роботи), розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ 00034051 , а саме до всієї наявної інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року, зокрема, але не виключно, вкладок: «Основні відомості», «Кримінальні правопорушення», «Рух провадження», «Прикріплені файли», у тому числі з підвкладками вкладки «Кримінальні правопорушення»: «Реєстрація», «Характеристика КП», «Правопорушники», «Потерпілі», «Збитки», «Наслідки», «Рух», «Файли», «Зміни»; та вкладки «Правопорушники»: «Особисті дані», «Відомості про особу», «Запобіжні заходи», «Рух», «Результат суду», «Зміни» з копіями документів, зазначених у вкладці «Прикріплено», відомостей про виконані зміни у фабулах кримінальних проваджень, виділених та об`єднаних до нього кримінальних проваджень, за період з 16 серпня 2016 року по 01.09.2022 року.

14.08.2024 року захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_5 подала в суд клопотання про долучення до матеріалів кримінальної справи копій отриманих від прокурора в межах реалізації ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів. Окрім копій скріншотів з ЄРДР просила долучити опис речей та документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду та протокол тимчасового доступу до речей і документів.

Згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів 12.07.2024 року захиснику обвинуваченого ОСОБА_3 адвокату ОСОБА_5 в приміщення Львівської обласної прокуратури надано заздалегідь підготовлені копії скріншотів з екрану комп`ютера.

Тобто захисника не допущено та не надано можливості реалізувати законну ухвалу суду про надання тимчасового доступу до речей та документів.

Із опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 12.07.2024 року та протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 12.07.2024 року вбачається, що захиснику вручено 26 сторінок незрозуміло якого походження і в якому обсязі підготовлені.

Суд бере до уваги покликання сторони захисту, що такі дії сторони обвинувачення щодо недопущення до реалізації законної ухвали суду про тимчасовий доступ спрямовані на приховання можливих процесуальних порушень.

В цьому контексті стороною захисту звернуто увагу, що стороною обвинувачення в порядку ст. 290 КПК України не відкрито постанов на підставі яких здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року з 16.08.2016 року до 16.01.2017 року проводилося старшим слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 та з 05.07.2017 року слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 .. А також сторона захисту наголошувала, що належна реалізація тимчасового доступу мала вирішальне значення, оскільки стороною захисту неодноразово подавалися клопотання про закриття кримінального провадження саме з підстав закінчення строків досудового розслідування; у справі відсутня низка постанов про визначення групи слідчих; встановлення черговості прийняття деяких процесуальних рішень.

Щодо повноважень слідчих.

В ході судового розгляду стороною захисту заявлено клопотання про витребування у сторони обвинувачення процесуальних рішень у формі постанови, на підставі яких здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року з 16.08.2016 року до 16.01.2017 року проводилося старшим слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 та з 05.07.2017 року слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 .. У випадку відсутності таких процесуальних рішень просили визнати недопустимими доказами у кримінальному провадженні № 62022000000000316 від 24.05.2022 року всі докази, які зібрані старшим слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 в період часу з 16.08.2016 року до 16.01.2017 року та слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 з 05.07.2017 року.

На обґрунтування поданого клопотання зазначили, що як вбачається із матеріалів кримінального провадження, а саме постанови про створення слідчої групи від 16.01.2017 року заступником начальника ГУ начальником СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_46 створено слідчу групу для здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12016140000000794 від 16.08.2016 року, старшим слідчої групи призначено старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 .

Попри це, в матеріалах кримінального провадження відсутнє рішення про створення слідчої групи та визначення слідчого до 16.01.2017 року.

Натомість наявне доручення про проведення досудового розслідування заступника начальника ГУ начальником СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_47 та повідомлення про початок досудового розслідування від 16.08.2016 року старшого слідчої групи призначено старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 , на якому проставлена печатка Львівської обласної прокуратури.

Щодо слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 то в матеріалах кримінального провадження взагалі відсутнє процесуальне рішення на підставі якого він здійснював досудове розслідування в даному кримінальному провадженні.

Вирішуючи дане клопотання суд зазначає наступне.

Верховний Суд упостанові від 20 березня 2018 року в справі № 753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

Суд зазначає, що відкриття однією стороною доказів іншій стороні є умовою, за якої такі докази можуть бути надані суду. Ця умова забезпечує сторонам достатній час і можливості для підготовки їх позиції. Стосовно сторони захисту, така можливість складає інтегральну частину справедливого судового розгляду, право на який передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Суд зазначає, що, на відміну від доказів, що стосуються предмета доказування, обсяг яких сторона обвинувачення має можливість визначити наперед, виходячи з вимог ст. 91 КПК та характеру обвинувачення, характер і обсяг доказів, які стосуються обставин, що не стосуються предмета доказування, але можуть мати значення, наприклад, для з`ясування допустимості чи достовірності наданих сторонами доказів, практично неможливо визначити наперед.

В протилежність інквізиційному процесу, у якому обсяг доказів майже повністю визначається стороною обвинувачення, в змагальному процесі жодна зі сторін не може достеменно передбачити наперед весь хід судового процесу і обсяг доказів, який їй знадобиться для обстоювання своєї позиції (п. 27 постанови ВС від 11 травня 2021року в справі № 737/838/16-к).

Враховуючи, що сторони вільні у використанні своїх процесуальних прав і самостійно обирають стратегію і тактику ведення справи (статті 22 та 26 КПК), у тому числі тактику спростування доказів, наданих протилежною стороною, обсяг доказів, які можуть бути надані на спростування чи, навпаки, на підтвердження допустимості чи достовірності доказів, не може бути визначено заздалегідь, оскільки залежить від динаміки кримінального провадження, яка визначається головним чином діями сторін у процесі.

Таким чином, сторона, у володінні якої знаходяться докази, які обґрунтовують допустимість інших наданих доказів,приймає рішення про необхідність їх наданнясудулише у випадку, якщо допустимість цих доказів обґрунтовано поставлена під сумнів на тих чи інших підставах.

Змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів. Це, зокрема, прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 89 КПК, яка передбачає, що сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов`язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК).

У зв`язку з цим та з огляду на принцип диспозитивності розумно було б очікувати сумлінної процесуальної поведінки перш за все від сторони обвинувачення.

Тому баланс інтересів сторін не на користь сторони захисту буде порушено не стільки у випадку, якщо відповідний процесуальний документ не буде відкрито на стадії закінчення досудового розслідування, скільки в ситуації, якщо всупереч клопотанню, своєчасно заявленому в суді стороною захисту, цей документ так і не буде відкритий або буде відкритий із невиправданою затримкою, коли сторона захисту вже не матиме можливості належним чином підготуватися до захисту і скорегувати лінію захисту.

Суд розглядав питання щодо групи слідчих та зауважує, що в постанові від 04 жовтня 2021 року в справі № 724/86/20 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, яка встановлює належну процедуру визначення групи слідчих, що здійснюватимуть досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні, а саме вказала, що за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

В постанові від 03 травня 2022 року в справі № 696/99/21 Верховний Суд зауважив, що процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. При цьому таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень.

В постанові від 25 серпня 2021 року в справі № 663/267/19 Верховний Суд відмітив, що повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посаду особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування (як у цій справі), не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні. Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.

Статтею 110 КПКустановлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч. 2 ст.39, ч. 1 ст.214 КПКу взаємозв`язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу.

Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового розслідування на певному етапі кримінального провадження.

Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов`язане з дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб`єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження і можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об`єктивності владних суб`єктів.

Дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Оцінка доказів із зазначенням мотивів, з яких Суд відкидає певні докази.

Поняття доказів та доказування у кримінальному провадженні регламентовано Главою 4 КПК України.

Складовою процесу доказування у кримінальному провадженні є «предмет доказування», який визначається як коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

(1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

(2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

(3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат (ст. 91 КПК України).

Законодавець в ст. 94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17).

Водночас, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч. 1 ст. 23 КПК України).

Саме кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст. 22 КПК України, адже вони, в силу ст. 26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Отже, у підсумку слід зауважити про таке.

За критерієм належності та допустимості.

Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

Щодо повноваження слідчого.

В постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 477/426/17 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок, що постанова керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами, було запропоновано прокурору надати відповідні процесуальні рішення.

Суд розглядав питання щодо групи слідчих та зауважує, що в постанові від 04 жовтня 2021 року в справі № 724/86/20 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, яка встановлює належну процедуру визначення групи слідчих, що здійснюватимуть досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні, а саме вказала, що за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

В постанові від 03 травня 2022 року в справі № 696/99/21 Верховний Суд зауважив, що процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. При цьому таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень.

Повертаючись до обставин даної справи, суд зазначає наступне. Стороною захисту подано клопотання про витребування у сторониобвинувачення процесуальнихрішень уформі постанови, на підставі яких здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року з 16.08.2016 року до 16.01.2017 року проводилося старшим слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 та з 05.07.2017 року слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 .. Просили визнати недопустимими доказами у кримінальному провадженні № 62022000000000316 від 24.05.2022 року зібрані старшим слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 в період часу з 16.08.2016 року до 16.01.2017 року та слідчим СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 з 05.07.2017 року.

На обґрунтування клопотання покликалися на правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження №51-1353кмо21) та постанову Верховного Суду від 03 травня 2022 року в справі № 696/99/21, згідно яких за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

Суд приймаючи рішення щодо даного клопотання вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, а саме постанови про створення слідчої групи від 16.01.2017 року заступником начальника ГУ начальником СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_46 створено слідчу групу для здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12016140000000794 від 16.08.2016 року, старшим слідчої групи призначено старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 .

Також в матеріалах наявне доручення про проведення досудового розслідування заступника начальника ГУ начальником СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_47 та повідомлення про початок досудового розслідування від 16.08.2016 року старшого слідчої групи призначено старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 ..

За змістом статей 86, 87КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, невід`ємною складовою якого є здійснення процесуальних дій уповноваженою на те особою в конкретному кримінальному провадженні.

Збирання доказів неуповноваженою особою є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті застосування приписів статей 412, 438 КПК.

Підсумовуючи викладене, у разі використання слідчим повноважень з проведення досудового розслідування без винесення процесуального рішення про визначення групи слідчих, до складу якої він входить на підставі такого процесуального рішення, він є неналежним суб`єктом проведення процесуальних дій.

Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень.

Способом оформлення рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчої групи, які здійснюватимуть досудове розслідування, який є допустимим за змістом норм, передбачених ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України, з огляду на їх юридичні конструкції, є постанова керівника органу досудового розслідування.

Щодо клопотання про визнання протоколів обшуку недопустимим доказами.

Стороною захисту подано письмове клопотання про визнання недопустимими доказами протоколів обшуку від 17.07.2017 року та 27.07.2017 року.

З приводу цього суд зазначає таке.

Із дослідженого судом протоколу обшуку від 17.01.2017 року вбачається, що обшук у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017 року проведено оперуповноваженим УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України ОСОБА_20 . Вказане підтверджується копією супровідного листа заступника начальника УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України №285/39/132/03 від 19.01.2017 року, згідно якого слідчому ОСОБА_19 , на виконання доручення №413/16/05-2017 від 13.01.2017 року направлено протокол проведеного обшуку та всі вилучені документи

Також судом в ході судового розгляду досліджено протокол обшуку від 27.07.2017 року, згідно якого обшук у ГУ Держгеокадастру у Львівської області на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.07.2017 року проведено старшим оперуповноваженим в ОВС УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України ОСОБА_25 .

Згідно доручення слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 від 27.07.2017 року №10771/16/04/17, оперативним підрозділам УЗЕ у Львівській області доручено проведення обшуку у ГУ Держгеокадастру у Львівської області на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.07.2017 року.

Порядок проведення обшуку детально регламентований кримінальним процесуальним законом. Так, відповідно до статей 234, 235 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду. Ухвала слідчого судді має містити відомості про строк дії ухвали; прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Попри загальну норму про те, що оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів Бюро економічної безпеки України, органів Державної прикордонної служби України, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч. 1 ст. 41 КПК України), ч. 1 ст. 236 КПК України закріпила норму, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором, винятків для оперативних підрозділів не передбачено. В жодній іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих (розшукових) дій, аналогічної норми немає.

Отже, системний аналіз п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 235, ст. 236 КПК України дозволяє зробити висновок про те, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам.

Пунктом 5 ст. 36 КПК України передбачено повноваження прокурора доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Пункт 3 ч. 2 ст. 40-1 КПК України закріплює норму, яка наділяє дізнавача повноваженнями доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, установлених цим Кодексом, відповідним оперативним підрозділам.

В багатьох статтях чинного КПК України, зокрема тих, які регламентують проведення слідчих (розшукових) дій, законодавець справді не зазначає поряд із слідчим, прокурором ні дізнавача, ні детектива, ні оперативний підрозділ. Такий підхід, дійсно можна пояснити міркуваннями необхідності уникнення переобтяження тексту КПК України. Однак, висновок про те, що жодна слідча (розшукова) дія не може бути проведена оперативним підрозділом чи його співробітником, оскільки він не згаданий у ст. 223 КПК України чи статті, яка регламентує порядок проведення конкретної слідчої дії, є помилковим. Крім того, судова практика також ніколи не тлумачила відсутність згадки у ст. 223 КПК України оперативного підрозділу чи його співробітника як заборону діяти йому на підставі доручення слідчого або прокурора.

Проте, вищезазначене не стосується положень ч. 1 ст. 236 КПК України. Адже, в жодній іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих (розшукових) дій, аналогічної норми немає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати ККС ВС від 06 грудня 2021 року у справі №663/820/15-к.

Аналізуючи наведені норми КПК України Суд приходить до переконання, що протокол обшуку від 17.01.2017 року та протокол обшуку від 27.07.2017 року є недопустимими доказами, оскільки обшук у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області та Головному управління Держгеокадастру у Львівській області проведені неуповноваженими особами (оперуповноваженими УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України).

Щодо визнання похідних доказів недопустимими.

Щодо експертиз.

Прокурором долучено до матеріалів справи та досліджено в ході судового розгляду кримінального провадження № 62022000000000316від 24.05.2022висновок експертаза результатамипроведення судовоїекспертизи зпитань землеустрою№308-338/443/20/22від 12.05.2020року;висновок експертаза результатамипроведення судовоїоціночно-земельноїекспертизи №444-475/20-22від 11.06.2020року,висновок зарезультатами проведеннякомісійної додатковоїсудової експертизиз питаньземлеустрою укримінальному провадженні№12016140000000794№36231/20-41/3236-3266/21-41від 03.03.2021;висновок експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 22.04.2021 №1651.

Як вбачається із супровідних листів (долучених стороною захисту до клопотання про визнання доказів недопустимими), постанов про призначення відповідних експертиз та висновків експертів такі проведено на підставі проектів землеустрою, які вилучено під час обшуку від 17.01.2017 року та документів, які вилучено під час обшуку від 27.07.2017 року.

Як вбачається із постанови прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Львівської обласної прокуратури ОСОБА_26 про призначення почеркознавчої експертизи від 30.03.2021 року, супровідного листа та висновку експерта, на дослідження експерту надавалися оригінали наказів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 29.02.2016 року №1586/16-16 та від 25.12.2015 року №12068/28-15, які були вилучені в ході обшуку 27.07.2017 року в ГУ Держгеокадастру у Львівській області.

Оцінюючи висновок за результатами проведення комісійної додаткової судової експертизи з питань землеустрою у кримінальному провадженні №12016140000000794 №36231/20-41/3236-3266/21-41 від 03.03.2021 крізь призму земельного законодавства, суд приходить до переконання, що такий суперечить нормам ч. 4 ст. 122 ЗК України. Згідно якої станом на момент прийняття оскаржуваних рішень розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності вже став центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, тобто Держгеокадастр у Львівській області. Саме він єдиний на момент звернення ОСОБА_9 та ОСОБА_7 був наділений обов`язком затвердити розроблені проекти землеустрою та передати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для всіх потреб, а отже і під індивідуальне дачне будівництво.

Суд також зазначає, що до матеріалів кримінального провадження стороною захисту долучено два висновки земельно-технічної експертизи № 55/22 та № 61/22 від 29.08.2022 року.

Оцінюючи висновки, надані стороною захисту, суд висновковує, що такі висновки є висновками експертів у розумінні нормКримінального процесуального кодексу України, оскільки складені особами, які відповідно доЗакону України «Про судову експертизу»мають право на проведення експертиз, експерти мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань, зокрема мають відповідні вищі освіти, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченомуЗаконом України «Про судову експертизу».

Згідно висновків земельно-технічної експертизи № 55/22 та № 61/22 від 29.08.2022 року затвердження розробленої технічної документації із землеустрою на земельні ділянки на території Волосянківської міської ради, яка належить ОСОБА_9 та ОСОБА_7 відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативно-правовим актам у галузі землеустрою та землекористування.

Суд, оцінюючи дані висновки експерта, долучені стороною захисту, за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності, бере їх уваги, оскільки такі відповідають вимогам земельного законодавства, відповідають фактичним обставинам справи, належним чином мотивовані, аргументовані та науково обґрунтовані, тому сумнівів у суду не викликають.

Щодо оглядів.

Прокурором до матеріалів кримінального провадження долучено та досліджено Судом: протокол огляду від 29.04.2022 року, згідно якого старший ГСУ ДБР ОСОБА_27 провів огляд документів, вилучених в ході проведення обшуку адміністративної будівлі ГУ Держгеокадастру у Львівській області за адресою: м. Львів, вул. Чорновола, 4 та протокол огляду від 06.05.2022 року, зі змісту якого вбачається, що старший слідчий ГСУ ДБР ОСОБА_27 провів огляд документів, вилучених 17.01.2017 року в ході проведення обшуків: у приміщенні відділу Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області, за адресою: Львівська область, м. Сколе, вул. Стрийська, 30А.

Досліджено постанову старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_27 про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні від 06.05.2022 року. Згідно даної постанови визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12016140000000794 від 16.08.2016 року оглянуті слідчим згідно протоколу огляду від 06.05.2022 року, зокрема, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_9 для індивідуального дачного будівництва на території Волосянківської сільської ради (за межами с. Волосянка) Сколівського району Львівської області та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 для індивідуального дачного будівництва на території Волосянківської сільської ради (за межами с. Волосянка) Сколівського району Львівської області.

Доктрина «плодів отруйного дерева» знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gafgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» (№2).

Суд звертає увагу, що відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини доктрини «fruit of the poisonous tree» (плодів отруєного дерева), якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах Gafgen v. Germany (Ґефґен проти Німеччини), «Шабельник проти України (№ 2)», «Яременко проти України № 2»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.

Також ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що в своїй прецедентній практиці під час оцінки доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (рішення «Авсар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)), яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

Приймаючи до уваги концепцію «плодів отруйного дерева», згідно якої, якщо джерело доказів («дерево») є недопустимим, то всі докази, отримані за його допомогою («плоди») будуть такими ж, суд стверджує, що при процесуальному оформленні та закріпленні вказаних доказів органом досудового розслідування (стороною обвинувачення) не дотримано процесуального порядку отримання доказів та не дотримано правил фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) дій відповідно до ст.84-87 КПК України, що в свою чергу тягне за собою визнання доказів недопустимими.

Підсумовуючи наведене, на підставі доктрини «плодів отруйного дерева» як похідні докази від обшуків від 17.01.2017 року у відділі Держгеокадастру у Сколівському районі Львівської області та від 27.07.2017 у Головному управління Держгеокадастру у Львівській області року, недопустимими доказами в даній справі є: висновок експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою №308-338/443/20/22 від 12.05.2020 року, висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи №444-475/20-22 від 11.06.2020 року, висновок за результатами проведення комісійної додаткової судової експертизи з питань землеустрою у кримінальному провадженні №12016140000000794 №36231/20-41/3236-3266/21-41 від 03.03.2021, протоколи огляду від 29.04.2022 року та від 06.05.2022 року.

Щодо підслідності.

Доводи щодо порушення правил підслідності обумовлені її зміною без наявності фактів «неефективності розслідування» та порушеннями положень ст. 36, 216, 218 КПК України при їх прийнятті та, як наслідок, здобуття доказів органом досудового розслідування з порушенням правил підслідності, не є обґрунтованими з огляду на наступне.

У постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок щодо реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, та про наслідки її недотримання, а саме вказавши, що

- за змістом ч. 5 ст. 36, статей 86, 87, 110, 214, 216 КПК визначається належна правова процедура реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, яка містить такі елементи: а) належний суб`єкт (Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники); б) оцінка досудового розслідування як неефективного; в) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні постанові; г) вмотивованість такої постанови;

- обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.

Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлено на будь-якому етапі досудового розслідування, в тому числіі на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку і відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК;

- у кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенні постанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогам ст. 110 КПК, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення;

- постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яке здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості;

- у разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матиме місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК та порушення вимог статей 214, 216 КПК;

- наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.

Тобто, на переконання суду в цій справі, формулювання у ч. 5 ст. 36 КПК України «у разі неефективного досудового розслідування», що надає повноваження відповідному прокурору доручити розслідування іншому органу, не може тлумачитися таким чином, щоб обмежувати повноваження прокурора передати провадження більш ефективному органу розслідування лише випадком, коли вже доведено, що розслідування органом за визначеною законом підслідністю є неефективним.

У відповідного прокурора вже на початку розслідування можуть бути підстави вважати, що розслідування органом, визначеним законом, буде неефективним. З урахуванням вимоги негайності й ефективності розслідування зволікання із передачею справи з одного органу до іншого лише для того, щоб впевнитися в неефективності розслідування органом, визначеним ст. 216 КПК України, може мати негативні наслідки для розслідування, які в більшості випадків не можуть бути компенсовані навіть за умови ефективного, але спізнілого розслідування.

Саме собою забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування, є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути найрізноманітніші підстави для передачі справи іншому органу із самого початку.

Це можуть бути і відомості про особисту зацікавленість посадових осіб певного органу розслідування у результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, і відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації у того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю, тощо.

Враховуючи важливість швидкого прийняття рішень на початкових стадіях розслідування злочину, не можна тлумачити положення ч. 5 ст. 36 КПК України як таке, що вимагає від прокурора очікувати провалу розслідування для того, щоб впевнитися, що розслідування визначеним ст. 216 КПК України органом є неефективним, і доручити розслідування іншому органу.

Оцінка питання «ефективності розслідування» перебуває у межах дискреційних повноважень суб`єкта його прийняття, в той час, як у ході розгляду провадження, ключовим при оцінці такого рішення є питання того, яким чином його прийняття вплинуло на забезпечення прав людини і основних свобод під час кримінального провадження та на справедливість судового розгляду в цілому і, врешті решт, на здатність суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З огляду на зазначене, на погляд суду в цій справі, тлумачення ч. 5 ст. 36 КПК України таким чином, щоб перешкодити відповідним прокурорам забезпечити ефективне розслідування, якщо вони з самого початку розуміють, що розслідування за визначеною законом підслідністю буде неефективним, не відповідає точному змісту цього положення, взятого в сукупності з обов`язком органів правопорядку забезпечити швидке, повне та неупереджене розслідування.

У підсумку, повертаючись до обставин цієї справи, суд зауважує, що підстави передачі справи від одного органу до іншого в дійсності були обумовлені реальними підставами з числа передбачених КПК для вчинення даної дії, та з огляду на зміни в законодавстві щодо органів досудового розслідування, котрі мають право його проводити.

Щодо клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження.

В ході дослідження письмових доказів стороною захисту заявлено, що прокурором порушено двадцятиденний строк, передбачений ч. 6 ст. 284 КПК України, на скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження.

Постановою старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_14 від 05.03.2022 року кримінальне провадження №1201640000000794 від 16.08.2016 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367 КК України. Постановою прокурора першого відділу процесуального керівництва другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів ДБР Департаменту організації публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 від 06.04.2022 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження №1201640000000794 від 16.08.2016. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази надіслання слідчим постанови та отримання такої прокурором. Попри це, відповідно до частини 6 статті 284КПК копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Таким чином, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво (а саме йому слідчий, дізнавач направляють копію постанови про закриття кримінального провадження) має право скасувати постанову слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови, а Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури, їх перші заступники та заступники, реалізуючи повноваження, передбачені ч. 6 ст. 36 КПК, мають право скасувати постанову слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження, але в межах строків, передбачених статтею 219 КПК.

Захисник наголосив, що скасування прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, поза межами встановленого частиною 6статті 284КПК двадцятиденного строку з дня отримання копії постанови, позбавляють слідчого за погодженням з прокурором або прокурора права повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, у зв`язку з яким розпочато дане досудове розслідування. Також повідомив, що скасування прокурором, який здійснював процесуальне керівництво, постанови слідчого про закриття даного кримінального провадження зі спливом двадцятиденного строку визначеного законом, за відсутності у матеріалах кримінального провадження відомостей про отримання ним копії постанови слідчого, свідчить про неналежну організацію здійснення процесуального керівництва та нехтуванням стороною обвинувачення загальними засадами кримінального провадження, зокрема, закріпленими у статті 28 КПК. Закон чітко встановлює часові рамки для вчинення відповідних дій та кримінальні процесуальні санкції, тобто негативні наслідки для сторони обвинувачення, які настають у разі недотримання таких строків. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 03.04.2023 року справа №367/1335/21, провадження № 51-2448 км 22.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, у пункті 4 § 2 розділу 4 Закону України № 2147-VІІІ від 03.2017 вказано, що підпункти 11-27,45 пункту 7 § 1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін, а саме: кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР після 16.03.2018.

Разом з тим, постанова про закриття кримінального провадження винесена старшим слідчим Головного слідчого управління ДБР ОСОБА_14 05 березня 2022 року у кримінальному провадженні № 12016140000000794, яке внесено до ЄРДР 16.08.2016.

Постанова про скасування постанови про закриття кримінального провадження № 12016140000000794 винесена прокурором 06 квітня 2022 року.

Тобто, положення щодо строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях, в яких особі не повідомлено про підозру не поширюються на кримінальне провадження № 12016140000000794, відомості про яке внесені 16 серпня 2016 року.

На думку суду, прокурор обґрунтовано посилається на те, що дане кримінальне провадження, в якому відомості внесено до ЄРДР16.08.2016, не може бути закрито на підставі п.10 ч. 1 ст. 284 КПК України, що узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, наведеного в постанові від 11.09.2023 (справа № 711/8244/18) відповідно до якої пункт 10 частини 1 статті 284 КПК України застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто поширюється на кримінальні провадження, відомості про які внесені до ЄРДР з 16 березня 2018 року, і не поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені в ЄРДР до вказаної дати.

Таким чином, законодавець чітко визначив свою позицію щодо дії положень, які визначені п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у часі, передбачивши виключно їхню пряму дію.

Фактично йдеться про формулювання законодавцем спеціальної норми, яка стосується застосування цього пункту.

З огляду на висновок Верховного Суду, суд зазначає, що вказана процесуальна норма п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення (з 16 березня 2018 року).

Підстави для виправдання обвинуваченого.

Щодо об`єктивної сторони кримінального правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 2 КК України, єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, відповідно до ст. 11 цього ж Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст.2КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Склад кримінального правопорушення являє собою абстрактну теоретичну конструкцію і включає чотири елементи: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт, суб`єктивну сторону. Кожен елемент включає певний набір ознак: обов`язкових і факультативних для кваліфікації діяння як злочину.

Обов`язковими ознаками складу злочину «Зловживання владою або службовим становищем» насамперед, є ознаки, які прямо названі в диспозиції ч. 1, 2 ст. 364 ККі наявність яких необхідно доводити у цьому кримінальному провадженні:

-спеціальний суб`єкт - службова особа;

-діяння - використання влади або службового становища всупереч інтересам служби;

-наслідки - шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (істотна шкода (ч. 1) або тяжкі наслідки (ч. 2);

-вина - у формі умислу чи змішана форма вини (діяння вчиняється з прямим умислом, а щодо наслідків вина може бути як у формі умислу, так і необережності);

-мотив - корисливий мотив; інші особисті інтереси; інтереси третіх осіб;

-мета - одержання будь-якої неправомірної вигоди для службової особи чи іншої фізичної або юридичної особи;

-об`єкт злочину - інтереси служби.

Окрім того, ознаками складу цього злочину є також ті, обов`язковість яких випливає з положень Загальної частини КК або ж виводиться зі змісту конституюючих ознак:

-причинно-наслідковий зв`язок між діянням та наслідками;

-загальні ознаки суб`єкта: а) досягнення 16-річного віку (визначено з урахуванням ч. 2 ст. 22 КК); б) осудність.

З урахуванням зазначеного, розглядаючи питання наявності в діянні ОСОБА_3 складу кримінально правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, та беручи до уваги зміст висунутого обвинувачення, суд має встановити чи вказують надані стороною обвинувачення докази на те, що:

- обвинувачений є службовою особою, яка здійснює організаційно-розпорядчі функції (спеціальний суб`єкт);

- обвинувачений вчинив діяння (дію чи бездіяльність) з використанням службового становища;

- протиправність такого діяння, яке за формою схоже із законним на вчинення якого службова особа має право, але за своєю суттю воно суперечить інтересам служби;

- спричинення діянням обвинуваченого тяжких наслідків для охоронюваних законом державних інтересів та інтересів юридичної особи;

- наявність у обвинуваченого умислу та мотиву на вчинення злочину.

Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох ознак у їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України.

Під причинним зв`язком слід розуміти об`єктивно існуючий зв`язок між діянням - дією чи бездіяльністю (причиною) і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія чи бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку.

Про наявність причинного зв`язку між злочинним діянням особи й наслідками, що настали, можна говорити лише тоді, коли це діяння (дія чи бездіяльність) виступає необхідною умовою, без якої було б неможливе настання злочинного результату (принцип «conditio sine qua non»). Для цього слід довести, що відповідне діяння передує у часі наслідкам, є головною, визначальною умовою настання цих наслідків та з неминучістю викликає їх настання.

Отже, дослідження причинного зв`язку доцільно здійснювати у такій послідовності: 1) перша ланка причинності - конкретна суспільно небезпечна протиправна дія чи бездіяльність суб`єкта злочину; 2) за часом таке діяння має передувати настанню суспільно небезпечногонаслідку; 3) діяння має відігравати у ланцюгу детермінації роль необхідної передумови настання суспільно небезпечного наслідку (виключивши із зазначеного ланцюга певне діяння, треба переконатись у тому, що без нього наслідок не настав би); 4) діяння має бути визнано причиною настання суспільно небезпечного наслідку в конкретній ситуації; 5) спочатку треба встановлювати причинний зв`язок, який має об`єктивний характер, а далі - можливість його передбачення суб`єктом злочину.

Суб`єктивна сторона службового зловживання характеризується прямим умислом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є мета одержати будь-яку неправомірну вигоду отримати матеріальні блага або уникнути матеріальних витрат - для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, та корисливий (егоїстичний) мотив. У разі отримання вигоди іншою особою необхідно довести існування в особи, яка обвинувачується у службовому зловживанні, мотивів, з яких вона була зацікавлена в отриманні вигоди цією особою.

Недоведеність цих елементів злочину, навіть за умови встановлення помилок або порушень, допущених при виконанні службових повноважень, виключає кваліфікацію вчиненого за ст. 364 КК України. Наявність у службової особи мети отримати неправомірну вигоду та/або її зацікавленості у отриманні такої вигоди іншою особою є ознакою, яка дозволяє відмежувати зловживання службовим становищем від інших порушень, допущених при виконанні повноважень, і яка запобігає можливості притягнення до кримінальної відповідальності лише за прийняття рішення або вчинення дій, правомірність яких може бути поставлено під сумнів або навіть скасовано в ході подальших юридичних процедур.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Усвідомлення означає розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу злочину, а також, розуміння його суспільної небезпеки.

Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії. Під час вчинення злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкода, яка буде заподіяна об`єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків.

Під бажанням слід розуміти прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.

Окрім того, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони зловживання є мотив: а) корисливі мотиви; б) інші особисті інтереси; в) інтереси третіх осіб.

У теорії кримінального права та в судовій практиці (постанови: Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 204/8241/17, від 10.06.2021 у справі № 202/5036/16-к) під мотивом злочину розуміють усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином.

Корисливі мотиви являють собою прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріального характеру тощо) чи позбутися матеріальних витрат (використати без оплати службовий транспорт чи працю підлеглих в особистих цілях тощо).

Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим становищем полягають у прагненні отримати вигоду нематеріального характеру (просування за службою, одержання нагороди, закордонне відрядження тощо), і може бути обумовлена такими спонуканнями, як кар`єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого небудь питання, приховати свою некомпетентність. Інші особисті інтереси можуть бути також викликанні почуттям помсти, заздрості, пихатості, прагненням уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки у роботі.

Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи шляхом незаконного використання свого службового становища догодити начальству, надати переваги чи пільги або звільнити від передбачених законодавством обов`язків родичів, членів сім`ї, знайомих та інших осіб. Інтереси третіх осіб можуть носити як матеріальний, так і нематеріальний характер, а третіми особами, в інтересах яких протиправно діє (не діє) службова особа, можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи.

Окрім того, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що зловживання службовим становищем в інтересах третіх осіб є самостійним та окремим мотивом вчинення такого кримінального правопорушення (постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 724/1590/19 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/107219632). Аналогічна правова позиція: постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 755/12530/18 - https://reestr.court.gov.ua/Review/107429128.

Отже, при кваліфікації діяння за ст. 364 КК достатньо встановити наявність у поведінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів, можливе і сполучення різних мотивів при вчиненні одного злочину.

Іншими словами, сторона обвинувачення повинна довести, що ОСОБА_3 , підписуючи накази про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_9 земельних ділянок за рахунок земель державної власності, усвідомлював, передбачав та бажав настання суспільно-небезпечних наслідків для держави та діяла з одним із вищевказаних мотивів.

Водночас, прокурором не надано жодних доказів, що обвинувачений ОСОБА_3 , підписуючи на видаючи накази про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_9 земельних ділянок за рахунок земель державної власності, прагнув отримати незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріального характеру тощо) або позбутися матеріальних витрат.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_3 такої кваліфікуючої ознаки як корисливий мотив.

Окрім цього, наведені в обвинувальному акті фактичні обставини щодо послідовності та змісту дій ОСОБА_3 , на переконання суду без достатньої переконливості свідчать про те, що у поведінці обвинуваченого був відсутній злочинний умисел на вчинення протиправних дій, які б виразилися в об`єктивній стороні даного кримінального правопорушення.

Крім того, в контексті наведеного та з урахуванням положень законодавства України суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 20Земельного кодексуУкраїни віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 9 статті 118Земельного кодексуУкраїни встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частинами 4 статті 122Земельного кодексуУкраїни центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином законодавець визначив, що Управління Держгеокадастру у відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність у межах відповідної області для всіх потреб, а значить в тому числі зі зміною цільового призначення.

На момент видання Головним управлінням «спірних» наказів, згідно даних Державного земельного кадастру земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. Це встановлено і не оспорюється самим органом досудового розслідування. Зміна цільового призначення земельних ділянок та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру відбулось вже після видачі вищезазначених наказів.

Тобто, Управління Держгеокадастру у Львівській області розпорядилося саме землями сільськогосподарського призначення у межах своєї компетенції.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними, а відповідно до абз. 2 п. п. а) ч. 2 ст.21цього жзакону відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.

Тобто, Управління втрачає право розпоряджатися земельними ділянками не автоматично в момент прийняття ним рішення про зміну їх цільового призначення, а лише після того, як відповідні відомості (на підставі зазначеного рішення) будуть внесені до Державного земельного кадастру. До цього ж моменту, поки землі є сільськогосподарського призначення і належать до державної форми власності їх розпорядником згідно до чинного законодавства на момент прийняття оскаржуваних наказів був Держгеокадастр у Львівській області.

Суд аналізуючи положення ст. ст. 118, 122 ЗК України приходить до наступних переконань.

Маючи намір отримати земельну ділянку, громадяни ОСОБА_9 та ОСОБА_7 звернулися із заявою про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою.

Так згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України в редакції 20102012 років встановлено, що, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 05.11.2009 р. № 1702-VI»). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, відповідно до приписів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України рішення щодо надання дозволів на розроблення документації із землеустрою із земель державної власності, зокрема для дачного будівництва станом на момент видання спірних наказів, а це 13.03.2010 року та 02.08.2012 року надавались районними державними адміністраціями. Саме тому в цьому аспекті дозволи були видані відповідно з вимогами чинного законодавства.

Після розроблення проекту землеустрою, дані особи звернулися із клопотання в ГУ Держгеокадастру у Львівській області, так як землі, за рахунок яких вказаним громадянам надавались земельні ділянки у власність належали до земель сільськогосподарського призначення та перебували на момент звернення у державній власності.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції станом на грудень 2015 та лютий 2016 року тобто на момент прийняття оскаржуваних рішень), розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності вже став центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, тобто Держгеокадастр у Львівській області. Саме він єдиний на момент звернення вказаних громадян був наділений обов`язком затвердити розроблені проекти землеустрою та передати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для всіх потреб, а отже і під індивідуальне дачне будівництво.

У такий спосіб, коли громадяни звернулися з такими дозволами в Держгеокадастр у Львівській області для прийняття наказу про затвердження проектів землеустрою на передачу у власність цих земельних ділянок Держгеокадастр діяв в межах своєї компетенції та відповідно до чинного законодавства на момент звернення.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Але в даній справі не отримано даних, котрі б вказували на те, що в діях ОСОБА_3 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст.9Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Нормою статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського Судуз правлюдини» передбачено що при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі «Barbera Messegu ahd Iabardo v Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитись на користь підсудного.

Відповідно до роз`яснень п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані - суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до п. 19 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №9від 01.11.1996р.«Про застосуванняКонституції Українипри здійсненніправосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом…Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Такий обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (№ 475/97-ВР).

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченими злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Суду «Капо проти Бельгії» № 4291/98 від 13 січня 2005 року.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст.373КПК України виправдувальний вирок ухвалюється судом у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Тому суд прийшов до висновку про необхідність визнати ОСОБА_3 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та виправдати останнього через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад цього кримінального правопорушення.

Процесуальні витрати

Нормами КПК визначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК).

Відповідно до ст. 118 КПК України витрати пов`язані з залученням експерта є процесуальними витратами.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Отже, оскільки щодо ОСОБА_3 ухвалюється виправдувальний вирок, у порядку ст. 124 КПК України, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2022 року задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_15 про накладення арешту; накладено арешт на земельні ділянки, в тому числі належні ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

У відповідностідо ч.4ст.174КПК Українисуд одночасноз ухваленнямсудового рішення,яким закінчуєтьсясудовий розгляд,вирішує питанняпро скасування арешту майна.Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

З огляду на наведені положення закону, суд скасовує арешт накладений постановою на вищезазначені земельні ділянки.

Запобіжний західвідносно ОСОБА_3 -не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, п. 3 ч. 1 ст. 373, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_3 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Виправдати ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 364 КК України на підставі п. 3 ч.1 ст.373КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 03.05.2022 р. у справі № 757/10195/22-к, на:

-земельну ділянку, загальною площею 0,0600 га, розташовану за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада, за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче», кадастровий номер земельної ділянки: 4624580800:04:000:0298, що на праві приватної власності належить ОСОБА_48 (РНОКПП: НОМЕР_2 );

-земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, розташовану за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада, за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче», кадастровий номер земельної ділянки: 4624580800:04:000:0301, що на праві приватної власності належить ОСОБА_49 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Витрати на проведення експертиз віднести на рахунок держави.

Речові докази:

Проекти землеустрою, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження, в т.ч.

1.Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_9 для індивідуального дачного будівництва на території Волосянківської сільської ради (за межами с. Волосянка) Сколівського району Львівської області залишити при матеріалах кримінального провадження.

2.Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_7 для індивідуального дачного будівництва на території Волосянківської сільської ради (за межами с. Волосянка) Сколівського району Львівської області залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Головуючий суддя ОСОБА_1