Постанова

від 04.09.2024 по справі 404/839/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 404/839/24

Провадження № 61-8016св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрсиббанк» - адвоката Ребрика Андрія Михайловича на постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 квітня 2024 року в складі колегії суддів Єгорової С. М., Мурашка С. І., Чельник О. І.

в справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерельний», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання права іпотекодержателя та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У лютому 2024 року Акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати право іпотекодержателя АТ «Укрсиббанк» за іпотечним договором від 19 червня 2007 року, укладеним між Акціонерним комерційно-інвестиційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джерельний» (далі - ТОВ «Джерельний») на забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту від 19 червня 2007 року щодо приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ТОВ «Джерельний», що виникли шляхом виділу та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1050832735101, об`єкт загальною площею 145,6 кв. м (виділ), за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1049337435101, об`єкт загальною площею 997,3 кв. м (виділ), за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1049324035101, об`єкт площею 58,9 кв. м (виділ).

Одночасно подано заяву про забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ТОВ «Джерельний», що виникли шляхом виділу та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1050832735101 об`єкт загальною площею 145,6 кв. м (виділ), опис: тамбур - 8,5 кв. м, торговельний зал - 112,6 кв. м, матеріальна - 10,4 кв. м, коридор -1,8 кв. м, умивальник - 1,6 кв. м, санвузол - 1,6 кв. м, кімната персоналу - 9,1 кв. м; за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1049337435101, об`єкт загальною площею 997,3 кв. м (виділ), опис: торгівельний зал - 537,5 кв. м, підсобне - 4,2 кв. м, підсобне - 7,7 кв. м, підсобне - 14,1 кв. м, сходи - 14,9 кв. м, тамбур - 2,9 кв. м, торгівельний зал - 310,6 кв. м, коридор - 16,9 кв. м, підсобне - 8,4 кв. м, підсобне 17,0 кв. м, підсобне - 4,3 кв. м, підсобне - 6,6 кв. м, санвузол - 1,2 кв. м, санвузол -1,2 кв. м, умивальник - 5,1 кв. м, топочна - 5,1 кв. м, трансформаторна - 3,9 кв. м, підсобне - 3,1 кв. м, коридор - 2,5 кв. м, сходи - 14,9 кв. м, кабінет - 15,2 кв. м; за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1049324035101, об`єкт площею 58, 9 кв. м (виділ), опис: торговельний зал - 56,3 кв. м, підсобне - 2,6 кв. м.

Заяву мотивовано тим, що банк звернувся до суду з позовом про визнання права як іпотекодержателя нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ТОВ «Джерельний», що виникло шляхом виділу та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000 ТОВ «Джерельний» на підставі іпотечного договору від 19 червня 2007 року, укладеного з АКІБ «УкрСиббанк» та посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л. В. за № 1824, передало в іпотеку нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконані, кредитний договір та договір іпотеки не припинились. Факт невиконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 підтверджується рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 140 729,86 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України еквівалентно 1 140 588,63 грн, 2 475,14 грн пені, 3 219,00 грн судового збору.

Під час дії рішення Кіровського районного суду м. Кіровограду від 20 січня 2016 року в справі № 404/5299/15-ц, яке внаслідок скасування втратило чинність 22 березня 2017 року, ТОВ «Джерельний» здійснило поділ предмета іпотеки на окремі об`єкти шляхом виділу та зареєструвало в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності вказані об`єкти нерухомого майна, як окремі, з присвоєнням нового реєстраційного номеру. Також було вилучено обтяження нерухомого майна та запис про іпотеку погашено та припинено.

Проте неможливо відновити в Державному реєстрі речових прав записи про обтяження майна іпотекою в зв`язку з припиненням права власності на нежитлові приміщення, номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 12952479, загальна площа 1 157 кв. м, у зв`язку з виділом приміщень та закриттям розділу.

Позивач вважав, що за відсутності запису про іпотеку вказаного нерухомого майна ТОВ «Джерельний» має можливість розпорядитися спірним нерухомим майном без згоди іпотекодержателя, а саме відчужити його, передати в іпотеку, оренду, тощо.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

05 лютого 2024 року ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда заяву АТ «Укрсиббанк» про забезпечення позову задоволено.

Забезпечено позов АТ «Укрсиббанк» шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ТОВ «Джерельний», що виникли шляхом виділу та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1050832735101, об`єкт загальною площею 145,6 кв. м (виділ), опис: тамбур - 8,5 кв. м, торговельний зал - 112,6 кв. м, матеріальна - 10,4 кв. м, коридор - 1,8 кв. м, умивальник - 1,6 кв. м, санвузол - 1,6 кв. м, кімната персоналу - 9,1 кв. м; за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1049337435101, об`єкт загальною площею 997,3 кв. м (виділ), опис: торгівельний зал - 537,5 кв. м, підсобне - 4,2 кв. м, підсобне - 7,7 кв. м, підсобне - 14,1 кв. м, сходи - 14,9 кв. м, тамбур - 2,9 кв. м, торгівельний зал - 310,6 кв. м, коридор - 16,9 кв. м, підсобне - 8,4 кв. м, підсобне 17,0 кв. м, підсобне - 4,3 кв. м, підсобне - 6,6 кв. м, санвузол - 1,2 кв. м, санвузол - 1,2 кв. м, умивальник - 5,1 кв. м, топочна - 5,1 кв. м, трансформаторна - 3,9 кв. м, підсобне - 3,1 кв. м, коридор - 2,5 кв. м, сходи - 14,9 кв. м, кабінет - 15,2 кв. м; за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1049324035101, об`єкт площею 58, 9 кв. м (виділ), опис: торговельний зал - 56,3 кв. м, підсобне - 2,6 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши відповідні норми процесуального права, заяву про забезпечення позову, враховуючи роз`яснення Верховного Суду України, розумність та співмірність обмеження права власності, наслідки арешту майна, правову підставу для арешту майна, характер спірних правовідносин, вагомість поданих доказів, виходячи із заявлених заявником предмета й підстав позову, суд виснував, що між сторонами дійсно існує спір, а нерухоме майно, на яке просить накласти арешт представник заявника, може бути відчужено, передано в іпотеку, оренду, що призведе до порушення права позивача як іпотекодержателя та позбавить його можливості задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

25 квітня 2024 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Джерельний» задоволено, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 лютого 2024 року скасовано, заяву АТ «Укрсиббанк» про забезпечення позову залишено без задоволення.

Апеляційний суд керувався тим, що позивач не ставить питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише просить визнати за ним право іпотекодержателя вказаного майна. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Забезпечуючи позов у обраний позивачем спосіб, суд першої інстанції помилково вважав, що заявлений позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими в ньому вимогами про визнання права іпотекодержателя за іпотечним договором, не врахував, що застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, передбачає, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Заявлений позивачем такий вид забезпечення позову, як арешт нерухомого майна, що належить ТОВ «Джерельний», призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, є крайнім заходом і може вплинути на здійснення прав та інтересів цієї юридичної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 травня 2024 року представник АТ «Укрсиббанк» - адвокат Ребрик А. М. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кіровоградського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року, в якій просив її скасувати, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 лютого 2024 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач має право заявляти вимогу про забезпечення позову, обравши спосіб, який, на його думку, буде гарантувати виконання рішення суду, ухваленого на його користь. Відповідач недобросовісно зняв іпотечне обтяження майна та поділив спірну нерухомість на три нові об`єкти з метою ухилення від цивільно-правової відповідальності за кредитним договором. Це унеможливило поновлення іпотеки в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек. За відсутності в реєстрі записів про обтяження майна іпотекою відповідач має можливість розпорядитися предметом іпотеки, тому позов необхідно забезпечити накладенням арешту на спірне майно.

Апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).

Позиція відповідача

ТОВ «Джерельний» звернулося до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), про те, що в касаційному порядку можуть переглядатися постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову. Зазначає про необхідність повернення до висновку про те, що неможливим є касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено в задоволенні відповідної заяви, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 11172098000 про надання кредиту в розмірі 198 786,00 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України на день укладення договору було еквівалентно 809 618,80 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 19 червня 2007 року між банком та ТОВ «Джерельний» й ОСОБА_1 укладені договори поруки № 11172098000-П та № 11172098000-П2.

Також за іпотечним договором від 19 червня 2007 року ТОВ «Джерельний» передало в іпотеку нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 157 кв. м.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2013 року в справі № 1109/8202/12 позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Джерельний» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Джерельний» заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2007 року № 11172098000 в розмірі 140 729,86 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України еквівалентно 1 140 588,63 грн, та 2 475,14 грн пені. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору кредиту відмовлено. В задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ТОВ «Джерельний» про припинення договорів поруки відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2015 року в справі № 1109/8202/12 рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2013 року скасовано в частині задоволення первісного позову, стягнення судового збору та відмови в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 і ТОВ «Джерельний». Зустрічні позови ОСОБА_2 та ТОВ «Джерельний» про припинення договору поруки задоволено. Визнано договори поруки від 19 червня 2007 року, укладені між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 , між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Джерельний» припиненими. Позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 140 729,86 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України еквівалентно 1 140 588,63 грн, 2 475,14 грн пені, а також 3 219,00 грн судового збору. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 і ТОВ «Джерельний» про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором відмовлено. В частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору рішення суду залишено без змін.

ОСОБА_1 у липні 2015 року звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати недійсним з моменту укладення договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладений між ним та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір від 19 червня 2007 року, яким в іпотеку передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 157 кв. м; визнати недійсним договір застави нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 157 кв. м, укладений в рахунок забезпечення договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000; застосувати правові наслідки недійсності правочину - призначити двосторонню реституцію наслідків дії договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладеного між ним та АКІБ «УкрСиббанк»; стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Кіровський районний суд м. Кіровограда рішенням від 20 січня 2016 року в справі № 404/5299/15-ц, яке залишив без змін Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 22 червня 2016 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав недійсним з моменту укладення договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 Застосував до сторін наслідки недійсності правочину - визнав недійсним з моменту укладення іпотечний договір від 19 червня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Джерельний», посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л. В., реєстраційний № 1824, яким в іпотеку передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 157 кв. м; визнав недійсним з моменту укладення договір застави від 19 червня 2007 року, яким у заставу передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 157 кв. м, укладений на підставі пункту 2.1 договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000. Застосував до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» грошові кошти в розмірі 178 542,15 швейцарських франків, що еквівалентно 4 413 820,48 грн; з ПАТ «УкрСиббанк» стягнув на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 188 092,96 швейцарських франків, що еквівалентно 4 649 930,33 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на підставі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2016 року припинена іпотека на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Також ТОВ «Джерельний» здійснило поділ предмета іпотеки на окремі (три) об`єкти нерухомості шляхом виділу та 07 жовтня 2016 року зареєструвало права власності за собою на кожен з них із закриттям попереднього розділу в реєстрі та вилученням запису про обтяження майна іпотекою.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 березня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задовольнив частково. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 червня 2016 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Кіровський районний суд м. Кіровограда ухвалою від 06 червня 2018 року заяву представника позивача задовольнив, позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» у частині визнання недійсним договору застави нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 157 кв. м, укладеного в рахунок забезпечення договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000 залишив без розгляду.

Кіровський районний суд м. Кіровограда рішенням від 10 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Кропивницький апеляційний суд постановою від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2019 року залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі № 404/5299/15-ц (провадження № 61-18634св20) рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані в пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 рокув справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Спірні правовідносини в справі, яка переглядається, стосуються захисту прав іпотекодержателя за обставин, коли за час відсутності у відповідному Державному реєстрі прав зареєстрованих відомостей про чинність іпотеки (під час дії в подальшому скасованого рішення суду про недійсність договору іпотеки) іпотекодавець здійснив поділ предмета іпотеки на окремі об`єкти шляхом виділу та зареєстрував право власності вказані об`єкти нерухомого майна, як окремі, з присвоєнням нового реєстраційного номеру.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме собою (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

У пунктах 9.8-9.10 постанови від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Саме з таким позовом у цій справі звернулося АТ «Укрсиббанк» та просило його забезпечити накладенням арешту на спірне іпотечне майно.

Суди встановили, що на підставі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2016 року припинена іпотека на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Також ТОВ «Джерельний» здійснило поділ предмета іпотеки на окремі (три) об`єкти нерухомості шляхом виділу та 07 жовтня 2016 року зареєструвало права власності за собою на кожен з них із закриттям попереднього розділу в реєстрі та вилученням запису про обтяження майна іпотекою.

Отже, предмет іпотеки як об`єкт цивільних прав припинив існувати в первісному стані, на підставі договору іпотеки запис про іпотеку не може бути відновлений повторно, що й зумовило звернення іпотекодержателя до суду з позовом у цій справі.

За таких обставин очікувано виникають побоювання, що повно захистити інтереси позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду буде неможливо, адже за відсутності запису про іпотеку спірного нерухомого майна ТОВ «Джерельний» має можливість розпорядитися предметом іпотеки без згоди іпотекодержателя, а саме відчужити його.

Арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року в cправі № 908/2382/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).

Встановлені в справі обставини та поведінка іпотекодавця свідчать про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення в майбутньому за умови позитивного вирішення спору, а тому суд першої інстанції правильно виснував, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову ускладнить виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Суд першої інстанції надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановив безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, правильно застосував положення статті 149 ЦПК України та обґрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України.

Вжиті заходи забезпечення позову не спричинять збитків відповідачу, не порушать його права та охоронювані законом інтереси, оскільки накладення арешту стосується предмета іпотекиза іпотечним договором від 19 червня 2007 року, права іпотекодержателя на підставі якого просить визнати позивач, є тимчасовими та забезпечать розумний баланс інтересів сторін.

Верховний Суд вважає, що вжиті згідно судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд не врахував, що характер спору (майновий або немайновий) не має вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, та залишив без уваги, що ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача може проявлятися шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Стосовно клопотання відповідача про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду

ТОВ «Джерельний» звернулося до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), про те, що в касаційному порядку можуть переглядатися постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову. Зазначає про необхідність повернення до висновку про те, що неможливим є касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено в задоволенні відповідної заяви, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Частиною четвертою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Такі висновки сформульовані в численних постановах Великої Палати Верховного Суду (постанови від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року в справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 4-45), від 15 травня 2019 року в справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (пункт 24)).

Таких підстав для відступу від правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) заявником не наведено, а касаційним судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а, отже, в задоволенні відповідного клопотання необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі спір по суті не розглянутий, а за наслідками касаційного перегляду справи вирішено процесуальне питання, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерельний» про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргупредставника Акціонерного товариства «Укрсиббанк» - адвоката Ребрика Андрія Михайловичазадовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 квітня 2024 року скасувати.

Залишити в силі ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 лютого 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк