Постанова

від 27.08.2024 по справі 175/9587/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року

м. Київ

Справа № 175/9587/23

Провадження № 61-7044св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» - адвоката Лебедя Олексія Павловича на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року в складі судді Васюченка О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 рокув складі колегії суддів Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» про стягнення боргу та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та заяви про забезпечення позову

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 01 листопада 2022 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрайт» (далі - ТОВ «Фрайт») укладений договір поворотної безвідсоткової позики № 12, за умовами якого позивач надав відповідачу в позику 300 000,00 грн строком до 31 жовтня 2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства.

21 серпня 2023 року сторони уклали договір поворотної безвідсоткової позики № 21/08-01, за умовами якого позивач надав відповідачу в позику 399 999,00 грн строком до 31 жовтня 2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства.

27 вересня 2023 року сторони уклали договір поворотної безвідсоткової позики № 21/09-01, за умовами якого позивач надав відповідачу в позику 120 000,00 грн строком до 31 жовтня 2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства.

У зв`язку з невиконанням умов договорів щодо повернення коштів ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Фрайт» борг за договорами в розмірі 819 999,00 грн, пеню - 48 705,69 грн, 3 % річних - 2 696,00 грн, а всього - 871 400,69 грн.

11 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грищенко І. В. подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ «Фрайт», в межах суми 819 999,00 грн, що відповідає розміру основної заборгованості за умовами договорів поворотної фінансової допомоги, оскільки відповідач ухиляється від взятих на себе зобов`язань і на дату звернення до суду з позовом борг не повертає.

Позивач вважав, що спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника в межах суми основного боргу відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, є ризик того, що відповідач в будь-який момент може як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, що знаходиться в його власності, це в майбутньому ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

Короткий зміст ухали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

12 січня 2024 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, які належать ТОВ «Фрайт», в межах 819 999,00 грн, що відповідає розміру основної заборгованості за умовами договорів поворотної фінансової допомоги від 01 листопада 2022 року № 12, від 21 серпня 2023 року № 21/08-01, від 27 вересня 2023 року № 27/09-01.

17 квітня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Фрайт» залишено без задоволення, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ «Фрайт», у межах суми 819 999,00 грн, що відповідає сумі основної заборгованості за умовами договорів поворотної фінансової допомоги, є видом забезпечення позову, передбаченим статтею 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), і відповідає предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Крім того, зазначений спосіб забезпечення позову не перешкоджає відповідачу здійснювати свою господарську діяльність, а лише обмежує частково розпорядження грошовою сумою в розмірі 819 999,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 травня 2024 року представник ТОВ «Фрайт» - адвокат Лебідь О. П. через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди порушили норми процесуального права і що правові підстави для забезпечення позову були відсутні.

Суди не врахували висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, про те, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів; з`ясувати обставини справи, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вказував, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 81 ЦПК України самостійно збирав докази, якими мала бути підтверджена наявність між сторонами спору та існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а саме в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суд послався на договори поворотної фінансової допомоги, які не були додані позивачем до заяви про забезпечення позову.

Позивач жодним чином не обґрунтував необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ «Фрайт», у межах суми 819 999,00 грн, не зазначив обставини та не надав документи, які б свідчили про те, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в разі не вжиття цих заходів забезпечення позову, обмежився лише посиланням на наявність ознак ухилення боржника від виконання вимог кредитора.

Звернув увагу, що договори поворотної фінансової допомоги укладені між ТОВ «Фрайт» в особі директора ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_1 , що може свідчити про створення штучної заборгованості підприємства перед позивачем.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із відзивом, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Посилався на те, що постанова від 18 травня 2021 року, прийнята Великою Палатою Верховного Суду в справі № 914/1570/20 про порушення інтелектуальної власності на імпортований товар, який не був ввезений в Україну, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 стосується спадкових правовідносин, тому висновки в цих справах не є релевантними до справи, що переглядається, оскільки обставини справ не є подібними.

Висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, враховані судами попередніх інстанцій, зокрема, враховано ризик невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

24 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її матеріали ізДніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 рокув справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивачки, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.

Колегія суддів погоджується, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ «Фрайт», у межах суми 819 999,00 грн відповідають сумі основної заборгованості за договорами поворотної фінансової допомоги від 01 листопада 2022 року № 12, від 21 серпня 2023 року № 21/08-01, від 27 вересня 2023 року № 27/09-01, предмету позову та є видом забезпечення позову, передбаченим статтею 150 ЦПК України. Водночас вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Крім того, зазначений спосіб забезпечення позову не перешкоджає відповідачу здійснювати свою господарську діяльність, а лише обмежує частково розпорядження грошовою сумою в розмірі 819 999,00 грн.

Доводи скарги стосовно того, що суд першої інстанції самостійно збирав докази, є безпідставними, оскільки ухвала про забезпечення позову була постановлена на підставі доказів, які були долучені позивачем до позову.

Посилання відповідача, що заходи забезпечення позову негативно впливають на роботу підприємства, жодними доказами не підтверджено та не аргументовано. Доводи заявника про те, що договори поворотної фінансової допомоги укладені між ТОВ «Фрайт» в особі директора ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_1 , що може свідчити про створення штучної заборгованості підприємства перед позивачем, не спростовують факту існування договірних відносин між сторонами і мають оцінюватися як довід під час розгляду справи по суті позовних вимог.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами не вбачає.

Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції як судом факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.

Інші доводи касаційної скарги на правильність рішення суду не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» - адвоката Лебедя Олексія Павловича залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік Є. В. Петров В. В. Пророк