Рішення

від 11.12.2024 по справі 175/9587/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер № 175/9587/23

провадження 2/175/2405/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченка О.Г.,

з секретарем Кульпіною Л.Г..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» про стягнення сум та витрат та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» до ОСОБА_1 про визнання договорів про надання поворотної безвідсоткової позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12 грудня 2023 року звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача ТОВ «Фрайт» про стягнення сум та витрат.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між ним та ТОВ «Фрайт» були укладені договори поворотної безвідсоткової позики № 12 від 01.11.2022 року на суму 300 000,00 грн. зі строком повернення до 31.10.2023 року, № 21/08-01 від 21.08.2023 року на суму 399 999,00 грн. зі строком повернення до 31.10.2023 року та № 27/09-01 від 27.09.2023 року на суму 120 000,00 грн. зі строком повернення до 31.10.2023 року. Позивачем були виконані умови договорі та перераховані кошти, що підтверджується платіжними інструкціями від 01.11.2022 року № 0.0.2727048210.1 на суму 300 000,00 грн., від 21.08.2023 року № 0.0.3159995490.1 на суму 399 999,00 грн. та від 27.09.2023 року № 0.0.3221587179.1 на суму 120 000,00 грн. У визначений договорами строк відповідач кошти не повернув, що дає підстави на стягнення крім суми основного боргу, штрафних санкцій.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРАЙТ» про стягнення заборгованості накладено арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ФРАЙТ» в межах суми основної заборгованості в розмірі 819999,00 грн.

19 лютого 2024 року представник ТОВ «Фрайт» подав до суду відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки укладання цих договорів було економічно недоцільно. Договір № 12 від 01.11.2022 року на суму 300 000,00 грн. укладався для того, щоб виконати договір поворотної фінансової допомоги № 13 від 01.11.2022 року, укладеного між ТОВ «ФРАЙТ» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ФРАЙТ» з розміром позики 290 000,00 грн., що і було зроблено, відповідно до виписки з поточного рахунку ТОВ «ФРАЙТ» АТ КБ «ПриватБанк» за 01.11.2022 року. Договір № 21/08-01 від 21.08.2023 року був економічно недоцільний, оскільки станом на 21.08.2023 року у підприємства вистачало коштів на рахунку АТ «ПРОКРЕДИТБАНК». - Договір № 27/09-01 від 27.09.2023 року був укладений вже після звільнення Позивача з посади директора ТОВ «ФРАЙТ», що підтверджується протоколами загальних зборів учасників ТОВ «ФРАЙТ» № 13/09/2023 від 13.09.2023 року та № 23/11/23-1 від 23.11.2023 року. При цьому, проти отримання ТОВ «Фрайт» від ОСОБА_1 коштів на виконання договорів не заперечував.

19 лютого 2024 року ТОВ «Фрайт» звернувся до ОСОБА_1 з зустрічним позовом про визнання договорів недійсними, в якому просив визнати недійсними договори поворотної безвідсоткової позики № 12 від 01.11.2022 року, № 21/08-01 від 21.08.2023 року та № 27/09-01 від 27.09.2023 року.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог, позивач за зустрічним позовом зазначає підстави, викладені у відзиві на первісний позов.

Відповідач за зустрічним позовом, зустрічний позов не визнав, надав відзив, посилаючись на невірно обраний спосіб захисту, оскільки не заявлена вимога про реституцію.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог первісного позову та просив задовольнити зустрічну позовну заяву.

Вислухавши сторони, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими і підлягаючими задоволенню, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» безпідставними і не обґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується насамперед на встановленні наявності у позивача права, за захистом якого він звертається, та встановленні порушення такого права. Відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові.

Так, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж саме права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 01 листопада 2022 року між позивачем ОСОБА_1 (Сторона 2 Договору) та Відповідачем ТОВ «Фрайт» (Сторона 1 Договору) був укладений договір поворотної безвідсоткової позики № 12, відповідно до умов якого Сторона 2 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується надати Стороні 1 поворотну безвідсоткову позику для поповнення останньою власних оборотних коштів, а Сторона 1 зобов`язується прийняти поворотну безвідсоткову позику, використати її за цільовим призначенням і повернути Стороні 2 у визначений цим Договором строк, до 31.10.2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства згідно з п.п.1.1, 2.1., 4.3 Договору. Сума Договору складала 300 000,00 грн., яка була перерахована Позивачем відповідно до платіжної інструкції від 01.11.2022року № 0.0.2727048210.1.

В подальшому між цими ж сторонами 21.08.2023 року був укладений договір поворотної безвідсоткової позики № 21/08-01 (надалі Договір-2), відповідно до умов якого Сторона 2 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується надати Стороні 1 поворотну безвідсоткову позику для поповнення останньою власних оборотних коштів, а Сторона 1 зобов`язується прийняти поворотну безвідсоткову позику, використати її за цільовим призначенням і повернути Стороні 2 у визначений цим Договором строк, до 31.10.2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства відповідно до п.п.1.1, 2.1., 4.3 Договору. Сума Договору визначена в розмірі 399 999,00 грн., яка була перерахована Позивачем відповідно до платіжної інструкції від 21.08.2023року № 0.0.3159995490.1.

Далі, 27.09.2023 року між Позивачем (Сторона 2) та Відповідачем (Сторона 1) був укладений договір поворотної безвідсоткової позики № 21/09-01 (надалі Договір-3), відповідно до умов якого Сторона 2 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується надати Стороні 1 поворотну безвідсоткову позику для поповнення останньою власних оборотних коштів, а Сторона 1 зобов`язується прийняти поворотну безвідсоткову позику, використати її за цільовим призначенням і повернути Стороні 2 у визначений цим Договором строк, до 31.10.2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства відповідно до п.п.1.1, 2.1., 4.3. Сума Договору в розмірі 120 000,00 грн. була перерахована Позивачем відповідно до платіжною інструкцією від 27.09.2023року № 0.0.3221587179.1, копія якої додається до позову.

Отже, позивач свої зобов`язання за договорами виконав в повному обсязі, підтвердження є в матеріалах справи, а також не заперечувалося сторонами під час судового розгляду.

Відповідач доказів на виконання взятих на себе зобов`язань за вищезазначеними договорами суду не надав, а тому утворилася заборгованість на загальну сумі 819 999,00 грн., яка підлягає задоволенню.

В правовідносинах, що виникли між сторонами, з урахування підтвердження представником Відповідача отриманих коштів, поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За змістом підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Порівняння диспозицій наведених норм права дає суду підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, аналогічне правове регулювання. Окрім цього, необхідно врахувати, що у законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти. Чинним цивільним законодавством не передбачені обмеження також й щодо суми позики.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ч. 1 ст. 612 ЦК України з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язання за договором відповідач вважатиметься таким, що прострочив його.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, згідно з ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦКУкраїни боржник не звільняється від відповідальності за неможливість, виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач пояснень щодо розрахування суми штрафних санкції не надав, а тому суд приймає розрахунок позивача та задовольняє позовні вимоги зі стягнення пені в розмірі 48705,69 грн. та 3% річних в сумі 2696,00 грн.

Суд також зазначає, що зустрічна позовна заява про визнання договорів поворотної фінансової допомоги недійсним є неналежним способом захисту, який передбачений законом, оскільки спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Звертаючись з позовними вимогами щодо визнання оспорюваних договорів недійсним, ТОВ «Фрайт», не просить суд застосувати наслідки недійсності правочинів, що було б логічним та законним, з урахуванням висновків, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.

Суд зазначає, що економічна доцільність укладання договорів не може бути підставою для визнання таких договорів недійсним, оскільки вони є виконаними з боку ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої та третьої статті 1212 ЦК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.ч. 1,3, ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути сплачений судовий збір в розмірі 8 714,02 грн., який був сплачений при зверненні до суду з позовною заявою та 605, 60 грн. судового збору за звернення до суду з заявою про забезпечення позову, а також витрат на правову допомогу в розмірі 30 000 грн.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ч. 1 ст. 612 ЦК України з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язання за договором відповідач вважатиметься таким, що прострочив його.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст.640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, згідно з ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК Кодексу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість, виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Таким чином, викладені позивачем ОСОБА_1 обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).

Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю, в тому числі через ненадання позивачкою доказів наявності в неї порушеного чи оспорюваного права, на захист якого вона звернулась до суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача і страхової компанії) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Враховуючи вище наведене не може суд прийняти до уваги наполягання відповідача ТОВ «Фрайт» на своїх позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими і в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в межах заявлених і доведених вимог, натомість позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» про визнання договорів про надання поворотної безвідсоткової позики недійсними є не обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Відповідно до пункту 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (постанова від 17 жовтня 2014 року№10) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (в рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження).

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні право допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 від 27.06.2018 року до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Вимоги про стягнення витрат на правову допомогу є документально підтвердженими, а саме: договором про надання професійної правничої допомоги від 03.04.2024 року з додатками, що також узгоджується з позицією викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 від 27.06.2018 року.

Згідно роз`яснень у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При визначенні розміру відшкодування позивачу витрат на правову допомогу суд враховує те, що заявлена до відшкодування сума відповідає критеріям обґрунтованості та розумної необхідності.

У зв`язку з викладеним суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пов`язані із правничою допомогою в розмірі 30000 грн., а також судові витрати, що складаються з: сплаченого судового збору за подання позову в розмірі 8714 гривень 02 коп. та судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 605 грн. 50 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 232, ч. 3 ст. 238, ч.1 ст.1046, ч. 2 ст. 1047, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1051 ЦК України, ч.ч.1-2, ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч. 1 та ч. 6 ст.81, ч. 2 ст. 89, ч.1 ст.141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1-ч.2 ст.259, ст. 263-265, ст. 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» про стягнення сум та витрат задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» (код ЄДРПОУ 33808865, адреса: 52001, смт. Слобожанське, вул. 8 Березня, буд. 23)на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість за договорами поворотної фінансової допомоги № 12 від 01.11.2022 р., № 21/08-01 від 21.08.2023 р., № 27/09-01 від 27.09.2023 р. у розмірі 871400 гривень 69 коп., з яких: основний борг 819999 гривень, пеня - 48705 гривень 69 коп., 3 % річних 2696 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» (код ЄДРПОУ 33808865, адреса: 52001, смт. Слобожанське, вул. 8 Березня, буд. 23) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову в розмірі 8714 гривень 02 коп та судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 605 грн. 50 коп, а всього 9319,52 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» (код ЄДРПОУ 33808865, адреса: 52001, смт. Слобожанське, вул. 8 Березня, буд. 23) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000 грн.

В задоволенні зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» до ОСОБА_1 про визнання договорів про надання поворотної безвідсоткової позики недійсним - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати за зустрічним позовом залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрайт».

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст складено та підписано 18 грудня 2024 року.

Суддя О.Г. Васюченко