Окрема думка

від 28.08.2024 по справі 441/180/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.

справа № 441/180/22 (провадження 61-12640 св 23)

28 серпня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 17 січня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, треті особи: Городоцька міська рада Львівського району Львівської області, Приватне підприємство «Інформаційний кадастровий центр», державний реєстратор відділу № 1 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Фостяк Наталія Степанівна, про скасування державної реєстрації земельної ділянки,постановою від 28 серпня 2024 року залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. Оскаржувані судові рішення були переглянуті Верховним Судом на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), на які, як зазначено як в ухвалі про відкриття касаційного провадження так і в постанові, начебто, посилався скаржник у своїй касаційній скарзі.

2. Проте, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

3. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

4. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

5. Статтею 1 ЦПК України встановлено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

6. Відповідно до статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

6.1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

6.2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

6.3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

6.4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

7. Неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права без наведення визначених випадків є підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, а саме: ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку, ухвал суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал.

8. Разом із цим пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України вимагає, щоб у касаційній скарзі повинно, зокрема, бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

9. Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).

10. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої Конвенцією та Протоколами до неї.

11. Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 Конвенції є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.

12. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

13. Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 Конвенції.

14. Отже виключно законом України можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження і у Верховного Суду відсутні підстави відступавати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.

15. Крім цього, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.

16. В касаційній скарзі ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи на те, що суди попередніх інстанції під час розгляду справи застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 509/667/15-ц, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 372/2118/20, від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17, від 27 січня 2021 року у справі № 175/4348/17, від 28 березня 2023 року у справі № 440/6443/21, від 05 травня 2022 року у справі № 819/375/18, від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 707/815/19, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 234/1116/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16, від 06 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 30 вересня 2021 року у справі № 520/2486/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21.

17. Разом із цим в тексті касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції усунувся від дослідження доказів у справі, які стосуються фактичних обставин справи, та відповідно не надав їм належної правової оцінки, проте на пункт 4 частини другої статті 389 та, відповідно, на частину третю статті 411 ЦПК України не посилається.

18. Отже, враховуючи викладене, згадування у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки доказам, без прямого посилання на певний пункт частини другої статті 389 та частини першої чи третьої статті 411 ЦПК України, не може бути підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а тим більше бути підставою касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

На моє переконання, касаційний перегляд Верховним Судом судових рішень, з підстав не зазначених скаржником у касаційній сказі, тобто поза межами доводів та вимог касаційної скарги свідчить про перевищення Верховним Судом своїх повноважень визначених ЦПК України та порушення принципу верховенства права, що не відповідає завданню Верховного Суду.

Суддя В. В. Пророк

Повний текст окремої думки складений 11 вересня 2024 року.