Постанова

від 02.09.2024 по справі 910/6178/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р. Справа№ 910/6178/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

представників сторін:

від позивача: Кізьмік Д.В.

від відповідача: Терещенко Л.В.

від третьої особи 1: Кузьмік Д.В.

від третьої особи 2: Перепятько С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024

у справі № 910/6178/20 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"

до Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"

про стягнення боргу, неустойки, ціна позову 89 051 459,22 грн.,

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"

за участю третіх осіб

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2. Національний банк України

про визнання договору частково недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про стягнення 14 589 584,51 грн простроченої заборгованості по відсоткам, 79 291 500,00 грн простроченої заборгованості по комісії, 12 182 432,30 грн пені за прострочення заборгованості по відсотках та комісії за договором про мультивалютну кредитну лінію №1267м-08 від 01.09.2008.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договору відповідачем щодо оплати своїх зобов`язань.

10.06.2020 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання пункту договору недійсним.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення пункту 2.6. кредитного договору, які передбачають обов`язок боржника сплачувати комісію за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. 1048, ст.ст. 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, а вимоги щодо сплати крім відсотків за користування кредитом, ще й комісії за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.

12.08.2020 від позивача за первісним позовом надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він, враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості, просить стягнути з відповідача 79 291 500, 00 грн заборгованості по щомісячній комісії та 9 759 959, 22 грн пені.

Короткий зміст рішень господарських судів та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" м. Києва задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" 79 291 500,00 грн суми простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 9 759 959,22 грн пені за прострочення комісії, 735 700,00 грн витрат з оплати судового збору.

У зустрічному позові Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" м. Києва відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі №910/6178/20 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Верховного Суду від 12.04.2023 касаційну скаргу (із доповненнями) Акціонерного товариства «Київмедпрепарат» задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі № 910/6178/20 скасовано. Справу № 910/6178/20 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у даній справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 12.04.2024 вказав, що суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, не обґрунтували свої висновки для такої відмови саме обставинами, на які посилалося АТ «Київмедпрепарат» в обґрунтування своїх вимог; при цьому судами не було надано оцінки тій обставині, що до цього договору, у тому числі і до оспорюваного пункту, неодноразово вносилися зміни, тому не встановивши, у якій саме редакції змін оспорюваний пункт договору, за відповідними позовними вимогами, не відповідає положенням законодавства, а також не обґрунтувавши наявність/відсутність порушеного права позивача за цими вимоги, суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Водночас, з огляду на предмет і підстави заявленого Банком позову судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, що мають значення для вирішення цієї справи, не надано відповідної оцінки умовам договору, укладеного між сторонами у справі, належним чином не з`ясовано обставини, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, та не надано оцінки доказам, наданим на їх підтвердження.

Також Верховний Суд зазначив, що задовольнивши позовні вимоги Банку про стягнення 79 291 500,00 грн простроченої заборгованості зі сплати щомісячної комісії та 9 759 959,22 грн пені за прострочення заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом, суди у своїх рішеннях не зазначили, за яким саме розрахунком Банку заявлених до стягнення сум, було визначено таку заборгованість і на підставі яких умов (пунктів) договору від 01.09.2008 № 1267м-08, у якій редакції.

При цьому, встановивши при розгляді цієї справи, що до зазначеного договору на підставі рішення суду у справі № 910/14053/16, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання, внесено зміни, у тому числі в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості за всіма видами платежів шляхом викладення положень договору у відповідних редакціях, суди попередніх інстанцій взагалі не зазначили у судових рішеннях, чи відповідає здійснений Банком розрахунок сум заборгованості, тим умовам, що було встановлено рішенням суду у справі № 910/14053/16.

Таким чином, задовольнивши позовні вимоги Банку, за встановлених обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не взяли до уваги підстави та порядок нарахування заявлених позивачем до стягнення сум відповідно до умов договору, судового рішення у справі № 910/14053/16 та вимог чинного законодавства, не обґрунтували такі свої висновки посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, не дослідили подані сторонами докази, зокрема зроблені сторонами розрахунки, не перевірили їх та не оцінили у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами. При цьому судами не було враховано, що у разі незгоди повністю або частково з наданими сторонами розрахунками, суд має зазначити у судовому рішенні правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, обґрунтувавши його.

Ухвалою від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 Господарський суд міста Києва, після відкриття провадження у справі та прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" залишив без руху, зазначивши, що відповідно до змісту зустрічного позову AT «Київмедпрепарат» та усних пояснень представника скаржника наданих при розгляді даної справи, заявлені зустрічні позовні вимоги, що стосуються визнання недійсним пункту 2.6. договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 від 01.09.2008, а також кожного наступного правочину, укладеного на зміну пункту 2.6. договору. Тому, відповідачем заявлено спільно сорок дев`ять вимог немайнового характеру (про визнання частково недійсними договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 від 1 вересня 2008 р. та сорока восьми правочинів на його зміну), кожна з яких підлягає оплаті судовим збором окремо за встановленими ставками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 04.03.2024 продовжено розгляд справи № 910/6178/20 після усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" 79 291 500,00 грн боргу по комісії, 9 759 959,22 грн пені за прострочення комісії, 735 700,00 грн витрат по оплаті судового збору.

У зустрічному позові Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" м. Києва відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд зазначив, що зібрані у справі докази свідчать про те, що під час укладення кредитного договору та наступних правочинів на зміну умов п.2.6 договору сторонами при здійснені господарської діяльності на власний ризик, дотримані принципи свободи договору та засад встановлення зобов`язань. Сам по собі розмір такого зобов`язання не свідчить про те, що таке не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Також суд першої інстанції зазначив, що умови п.2.6 договору щодо сплати комісійної винагороди не можна визнати несправедливими або недобросовісними, оскільки забезпечення потреб позичальника у фінансуванні з урахуванням обставин, що змінилися після укладення договору, дотримання його економічної спроможності вимагали від позивача вчинення додаткових дій, зусиль тощо, за які в силу принципів господарювання, особа вправі встановлювати плату.

Враховуючи відповідність умов п. 2.6 договору та наступних правочинів на зміну цих умов вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Стосовно первісного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів сплати належної за кредитним договором комісії у встановлений строк суду не надано, а за п.7.1 договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує Банку пеню, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 622, 624 ЦК України борг із комісії у розмірі 79 291 500 грн та пеня за прострочення комісії у розмірі 9 759 959,22 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Київмедпрепарат" звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову АТ «Київмедпрепарат» та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення у даній справі неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, від 08.09.2020 у справі №920/418/19, від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20, від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/14, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, від 03.08.2022 у справі № 927/92/21, вважає , що положення пункту 2.6. кредитного договору, які передбачають обов`язок боржника сплачувати комісію за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. 1048, ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, а вимоги щодо сплати, крім відсотків за користування кредитом, ще й комісії за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.

Скаржник вважає, що обов`язки зі сплати комісії фактично за користування кредитом є несправедливими, оскільки за користування кредитом боржник вже сплачує відсотки. За таких умов також не справедливо нарахована Банком пеня за несплату комісії, оскільки розмір суми комісії є значним, а саме: по відношенню до тіла кредиту складає 22,8 %, а по відношенню до розміру відсотків складає 42,7 %. На думку апелянта, такі дії Банку можна кваліфікувати як подвійну оплату за користування кредитом, що відповідає лише економічним інтересам Банку, і є джерелом невиправданих його доходів, адже, за ці гроші Банк не надає і ніколи не надавав АТ «Київмедпрепарат» жодних послуг.

Стосовно залишення зустрічної позовної заяви АТ «Київмедпрепарат» без руху та надання строку на усунення недоліків, апелянт зазначає, що, як було встановлено судом першої інстанції, на стадії судових дебатів, заявлені зустрічні вимоги AT « Київмедпрепарат» стосуються визнання недійсним пункту 2.6 договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 від 01 вересня 2008 року та наступних правочинів на зміну цих умов договору. Тому, суд дійшов до висновку про те, що AT « Київмедпрепарат» заявлено спільно 49 вимог немайнового характеру ( про визнання частково недійсними договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267-08 від 01 вересня 2008 року та 48 правочинів про його зміну), кожна з яких підлягає оплаті судовим збором окремо за встановленими ставками.

Проте, скаржник звертає увагу, що заявленими вимогами за зустрічною позовною заявою, поданою AT «Київмедпрепарат» є: визнання пункту 2.6 договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267-08 від 01.09.2008 з наступними змінами та доповненнями, недійсним з моменту ухвалення рішення суду. Тобто, постановивши зазначену вище ухвалу про залишення зустрічного позову без руху, суд змінив (збільшив) заявлені позовні вимоги AT «Київмедпрепарат». AT « Київмедпрепарат» заявлено вимогу щодо визнання недійсним пункту 2.6 кредитного договору, який є єдиним, з усіма послідуючими змінами та доповненнями, які є невід`ємними даного договору та не можуть розглядатися, як окремі. Більш того, не всі 48 правочинів про зміну умов у пункті 2.6 кредитного договору містили в собі збільшення комісії за кредитним договором. Тому, апелянт вважає, що ним у повному обсязі було сплачено судовий збір за подання зустрічної позовної заяви в розмірі 2102,00 грн.

Також скаржник просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 про залишення зустрічної позовної заяви Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" без руху.

Короткий зміст відзиву ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 15.05.2024, зазначає, що рішення суду та ухвала про залишення зустрічної позовної заяви без руху прийняті при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду та ухвалу про залишення зустрічної позовної заяви без руху слід залишити без змін.

Крім того, позивач за первісним позовом зазначає, що суть апеляційної скарги зводиться до незгоди із рішенням суду першої інстанції, апеляційна скарга не спростовує висновків суду першої інстанції, апелянтом наводяться норми загального права та висноски Верховного Суду, на які посилається апелянт не є релевантними до спірних правовідносин.

Так, позивач за первісним позовом вказує, сторони протягом 2008-2015 років виконували договір належним чином у процесі господарської діяльності, без зауважень. Укладаючи кредитний договір № 1267м-08 від 01.09.2008 сторони договору, погоджуючи його пункт 2.6 дійшли домовленості про те, що позичальник сплачує Банку комісійні винагороди: а) за розрахунково-касове обслуговування при здійсненні кредитних операцій; б) за управління та обслуговування кредиту. Тобто обидві сторони угоди домовилися про факт присутності у кредитній угоді комісійної винагороди. В подальшому між банком та позичальником неодноразово вносилися зміни до пункту 2.6 кредитного договору шляхом укладення додаткових договорів (з додатками до додаткових договорів) щодо суми комісії і порядку сплати вказаної комісії.

Крім того, позивач за первісним позовом зауважує, що позичальник сплачував кошти за комісією, передбаченою п.2.6 кредитної угоди, а отже своїми прямими діями схвалював факт існування такої комісії протягом 2008-2020 (платіжні доручення №6786 від 18.07.2011 про сплату комісії у розмірі 3 900 000,00 грн; № 12725 від 30.12.2011 у розмірі 7 890 000,00 грн; №14377 від 10.12.2013 у розмірі 500,00 грн; №13740 від 27.11.2013 у розмірі 500,00 грн) та звернувся із зустрічною позовною заявою лише після порушення провадження у справі №910/6178/20 про стягнення з останнього заборгованості.

Також відповідач за зустрічним позовом вважає, що вивчивши письмові докази, суд дійшов вірного висновку про те, що становище сторін у двосторонньому зобов`язанні не свідчить про його дискримінаційний характер відносно однієї з них, недобросовість, нерозумність або несправедливість такого зобов`язання та вказує на те, що об`єктом такого зобов`язання були зустрічні дії сторін, вчинені із взаємною користю. Тому, під час укладення кредитного договору та наступних правочинів на зміну умов п.2.6, сторонами здійснювалась господарська діяльність на власний ризик, дотримуючись принципів свободи договору та засад встановлення зобов`язань.

Крім того, позивач за первісним позовом заявив про пропуск строків позовної давності за зустрічним позовом АТ «Київмедпрепарат» про визнання п.2.6 кредитного договору зі змінами недійсним.

Короткий зміст відзиву Національного банку України (НБУ) на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Національний банк України у своєму відзиві, наданому до суду 16.05.2024, зазначає, що рішення суду та ухвала про залишення зустрічної позовної заяви без руху прийняті при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду та ухвалу про залишення зустрічної позовної заяви без руху слід залишити без змін.

Враховуючи підстави і предмет позовних вимог, суб`єктний склад і матеріально-правове регулювання правовідносин НБУ вважає, що посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду у справах, які наведені ним у апеляційній скарзі, не мають ознак подібності правовідносин з правовідносинами у справі №910/6178/20.

Також НБУ зауважує, що неналежне виконання договірних зобов`язань AT «Київмедпрепарат» перед AT «Банк «Фінанси та кредит», є наслідок нарахування заборгованості, розрахунок якої наданий AT «Банк «Фінанси та кредит» до суду, та у якому зазначено додаткові угоди, якими встановлена комісія, періоди за які нарахована комісія та сума комісії у визначеній формі. При цьому з розрахунку вбачається, що заборгованість з комісійної винагороди перенесена на прострочену 01.10.2019 відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2017 №910/14053/16 та ухвали Господарського суду м. Києва від 24.04.2017 про роз`яснення зазначеного судового рішення.

НБУ вказує на суперечливу поведінку апелянта, оскільки з розрахунків заборгованості АТ «Банк «Фінанси та кредит» вбачається, що AT «Київмедпрепарат» здійснював оплату комісії, розмір якої становить 11 791 500 грн, що також підтверджено висновком Київського науково-дослідного інститут судових експертиз №14238/21-72/32842/21-71 від 04.11.2021. Так, попередня поведінка та дії AT «Київмедпрепарат», які полягали у погодженні, прийнятті, підписанні та виконанні умов кредитного договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1267м-08 від 01.09.2008, шляхом часткової оплати комісії, розмір якої становить 11 791 500,00 грн, суперечать нинішній поведінці та діям AT «Київмедпрепарат», яка полягає у невизнанні п. 2.6 умов кредитного договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1267м-08 від 01.09.2008 зі сплати комісії.

Стосовно оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20, НБУ зазначає, що відповідно до змісту зустрічного позову AT «Київмедпрепарат» та усних пояснень представника скаржника наданих в судовому засіданні, заявлені зустрічні позовні вимоги, що стосуються визнання недійсними пункту 2.6. договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 від 01.09.2008, а також кожного наступного правочину, укладеного на зміну пункту 2.6. договору. Тому, на думку НБУ, відповідачем заявлено спільно сорок дев`ять вимог немайнового характеру (про визнання частково недійсними договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 від 01.09.2008 та сорока восьми правочинів на його зміну).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 05.04.2024 справу № 910/6178/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6178/20.

18.04.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/6178/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20, залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків шляхом надання доказів про сплату судового збору на суму 150 471,00 грн.

30.04.2024 від Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" заява про усунення недоліків та долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію №4939 від 29.04.2024 на суму 150 471,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 та призначено до судового розгляду на 10.06.2024.

У судовому засіданні 10.06.2024 протокольною ухвалою Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву до 24.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІ.ЕР.АЙ.» процесуальний строк на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/6178/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІ.ЕР.АЙ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 та призначено до розгляду на 24.06.2024.

У судовому засіданні 24.06.2024 протокольною ухвалою Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву до 29.07.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Укртехвуглець" процесуальний строк на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/6178/20. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехвуглець" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 та призначено до розгляду на 29.07.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 закрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІ.ЕР.АЙ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехвуглець» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/6178/20. Оголошено перерву у розгляді справи № 910/6178/20 до 02.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Корпорації «Артеріум» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/6178/20 та призначено до розгляду на 02.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Корпорації «Артеріум» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/6178/20.

Позиції учасників справи.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 02.09.2024 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, з підстав, викладених у апеляційній скарзі, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову АТ «Київмедпрепарат» та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги у повному обсязі, а також скасувати ухвалу суду першої інстанції від 20.02.2024.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 02.09.2024 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення та ухвалу місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Представники третіх осіб у судовому засіданні 02.09.2024 також заперечували проти апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення та ухвалу місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2008 між сторонами у справі укладено кредитний договір про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08, за умовами якого позивач зобов`язався надати відповідачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, оплатності і цільового використання (кредитні кошти).

Відповідно до умов розділів 1, 2, 3 договору банк первісно зобов`язався надати відповідачу кредит у гривні або доларах США у максимальному розмірі еквівалентному 17000000 грн. на строк до 1 вересня 2010 р. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 18 % річних у гривні/13,5 % річних у доларах США або подвійного розміру зазначених процентів у разі порушення строків повернення кредиту.

Пунктом 2.6. договору сторони погодили сплату позичальником банку комісійних винагород: а) за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій в розмірі 0 (нуль) грн, одноразово протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту укладення цього договору. Комісійна винагорода перераховується позичальником на рахунок банку без ПДВ; б) за управління та обслуговування кредиту в розмірі 0 (нуль) грн / 0 % (нуль відсотків) від суми кредиту, встановленої в пункті 1.1 цього договору, щомісячно, за цілий календарний місяць строку дії цього договору. Комісійна винагорода перераховується позичальником на рахунок банку без ПДВ.

Згодом протягом 2009-2015 років кредитний договір між сторонами на підставі додаткових угод та додатків до них неодноразово змінювався у частині у розміру кредитної лінії, строку повернення кредиту, розміру та строку сплати процентів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14053/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016, до спірного кредитного договору внесено зміни в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів на 36 місяців, починаючи з 01.10.2016 по 01.10.2019, з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів, шляхом викладення положень договору у наступних редакціях, а саме:

-відповідної частини абзацу 1 пункту 1.1. договору в наступній редакції: «…, а позичальник зобов`язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 01.10.2019»;

-абзацу 1 пункту 2.5. договору у наступній редакції: «позичальник зобов`язується повернути отримані кредитні кошти Банку та сплатити комісійну винагороду до 01.10.2019»;

-абзацу 4 та 5 пункту 2.6. договору щодо порядку та строків виплати комісійної винагороди вилучити;

- пункту 3.4 договору в наступній редакції: «Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Проценти, нараховані до 01.10.2016 та непогашені позичальником, підлягають сплаті з 01.04.2019 по 01.10.2019 щомісячно пропорційно рівними платежами.

Сплата процентів, які підлягають нарахуванню за користування кредитними коштами за період з 01.10.2016 по 01.10.2019 здійснюється щомісячно в строк з 26 числа кожного наступного місяця після місяця, в якому нараховуються проценти, та не пізніше за останній робочий день такого наступного місяця.

Позичальник сплачує проценти за останній звітній період (тобто звітній період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п. 1.1 цього договору.

Якщо позичальник скористається своїм правом достроково повернути отримані кредитні кошти, тобто достроково погасити заборгованість за всім кредитом або його частиною, то одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (чи його частиною) позичальник зобов`язаний сплатити Банку проценти за увесь строк користування, нараховані на суму заборгованості за кредитом (на частину заборгованості за кредитом, яка погашається) до терміну його погашення".

Ухвалою того ж суду від 24.04.2017 вищевказане рішення було роз`яснене, відповідно до її змісту з прийняттям та набранням законної сили рішенням господарського суду м. Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14053/16, яким внесено зміни до кредитного договору № 1267м-08 від 01.09.2008, укладеного між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ПАТ "Київмедпрепарат", враховуючи, що терміни (строки) повернення кредитних коштів, сплати нарахованих процентів продовжено до 01.10.2019 з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" відсутні підстави для:

застосування процентної ставки у розмірі 46,0 %, відповідно до абзацу другого підпункту б) пункту 3.1. кредитного договору № 1267м-08 від 01.09.2008, та абзацу першого підпункту в) пункту 3.1 кредитного договору № 1267м-08 від 01.09.2008 р., при розрахунку процентів, нарахованих до 01 жовтня 2016 р., - до настання кінцевого строку повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених рішенням господарського суду м. Києва від 13.09.2019 у справі № 910/14053/16;

нарахування пені, яка передбачена п. 7.1. кредитного договору № 1267м-08 від 01.09.2008 - до настання кінцевих строків повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених рішенням господарського суду м. Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14053/16".

Крім того, починаючи з 11 березня 2011 додатковою угодою (додаток № 8 до договору) сторони на часткову зміну п. 2.6 договору вперше встановили комісійну винагороду за управління кредитною лінією у розмірі 3 900 000 грн, яка належала до сплати відповідачем на користь позивача.

Наступними 46 додатковими угодами (від 28.04.2011 (додаток № 9), від 31.05.2011 (додаток № 10), від 30.06.2011 (додаток № 11), від 04.08.2011 (додаток № 12), від 30.08.2011 (додаток № 13), від 29.09.2011 (додаток № 14), від 01.11.2011 (додаток № 15), від 01.12.2011 (додаток № 16), від 03.07.2012 (додаток № 22), від 31.07.2012 (додаток № 23), від 31.07.2012, від 28.08.2012 (додаток № 24), від 30.08.2012, від 28.09.2012 (додаток № 25), від 02.10.2012 (додаток № 26), від 01.11.2012 (додаток № 27), від 30.11.2012 (додаток № 28), від 25.12.2012 (додаток № 29), від 28.12.2012 (додаток № 30), від 29.03.2013 (додаток № 32), від 30.04.2013 (додаток № 33), від 30.05.2013, від 01.07.2013, від 01.08.2013 (додаток № 34), від 23.08.2013 (додатки №№ 35, 36), від 30.08.2013, від 31.10.2013 (додаток № 37), від 21.11.2013, від 31.01.2014 (додаток № 38), від 28.02.2014 (додатки №№ 39, a, b), від 30.04.2014 (додаток № 41), від 30.05.2014 (додаток № 42), від 01.07.2014 (додаток № 44), від 31.07.2017 (додаток № 45), від 29.08.2014 (додатки №№ 46, 47), від 30.09.2014 (додаток № 48), від 28.10.2014 (додаток № 49), від 28.11.2014 (додаток № 50), від 25.12.2014 (додаток № 51), додаток № 52, від 30.01.2015 (додаток № 53), від 23.02.2015 (додаток № 54), від 27.02.2015 (додаток № 55), від 02.04.2015 (додаток № 56), від 28.08.2015 додаток № 57)) сторони змінювали розмір, порядок та строки оплати такої комісійної винагороди.

Останньою додатковою угодою від 01.09.2019 (додаток № 58) сторони, змінюючи п. 2.6 кредитного договору, передбачили, що за управління кредитною лінією позичальник сплачує банку щомісячну комісійну винагороду, розмір якої за період до 31.03.2014 становить 39 691 500 грн., з 1 до 30 квітня 2014 р. - 1 500 000 грн., з 1 травня до 31 серпня 2014 року по 2 500 000 грн щомісяця, з 1 вересня 2014 до 31 серпня 2015 року - по 4 220 000 грн щомісяця, з 1 до 28 лютого 2015 року - 0 грн, з 1 до 31 березня 2015 року - 7 000 000 грн, а загалом 79 291 500 грн.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначив, що вимоги стосуються виконання зобов`язання, яке виникло на підставі п. 2.6 кредитного договору, заперечення відповідача з цього приводу засновані на недійсності такого зобов`язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Колегія суддів зазначає, що спочатку підлягає вирішенню питання дійсності правочину про встановлення зобов`язання, оскільки виконання такого в натурі носить похідний характер.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд першої інстанції дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно частин 1 та 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 1/ч. 3 ст. 47 того ж Закону в редакціях, залежно від часу укладення оспорюваних правочинів), зокрема надання кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину (його частини) недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, під правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного 01.09.2008 між сторонами у справі кредитного договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 та додаткових угод, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір та додаткові угоди, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у ст. 3 ЦК України. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (п. 7.3 Постанови ВП ВС від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) грунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contrafactum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Колегією суддів встановлено, що позивач беззастережно схвалив та прийняв умови договору та додаткових угод до виконання, та у подальшому на відповідних, ухвалених та узгоджених умовах такого правочину ним здійснювалось виконання такого договору.

Тобто договір та додаткові угоди були укладені сторонами внаслідок повного розуміння правової природи правовідносин та вільного волевиявлення сторін, здійсненого ними в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Відносини сторін у даній справі засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Як встановлено судом першої інстанції, на час укладення спірного договору, умовами його п. 2.6 розмір комісійної винагороди банку за управління та обслуговування кредиту дорівнював 0 грн.

Тобто сплата такої комісійної винагороди фактично не становила умови надання позивачем кредиту відповідачу.

Також встановлено, що вперше умова про оплатний характер послуги (комісію) за управління кредитною лінією була погоджена сторонами починаючи з 11 березня 2011 року.

До того часу строк повернення раніше наданого позивачем кредиту вже настав.

Наявні у справі матеріали про послідовність внесення змін до спірного кредитного договору, характер таких змін свідчать про те, що протягом дії цього договору позивачем були значно збільшені ліміти кредитування відповідача, для чого позивачем залучалися додаткові грошові кошти, останній неодноразово здійснював рефінансування та реструктуризацію заборгованості відповідача з повернення кредиту, знижував процентні ставки за кредитом, утримувався від одержання збільшених процентних ставок за прострочені кредити, створював за свій рахунок інші сприятливі для відповідача умови здійснення тим господарської діяльності.

Указані обставини підтверджуються також поясненнями сторін, як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, зібрані у справі докази не підтверджують того факту, що запроваджені з 11 березня 2011 року зміни до кредитного договору, якими встановлено оплатний характер послуги за управління кредитною лінією (комісійну винагороду), розмір якої сторони у подальшому послідовно лише збільшували, були наслідком реалізації односторонніх прав та обов`язків позивача у справі, відповідали економічним потребам лише самого Банку.

З огляду на зазначене вбачається, що виконання зобов`язань відповідачем за його ж волевиявленням неодноразово відстрочувалося та розстрочувалося, фінансування кратно збільшилося за його ж бажанням, також отримував задоволення власних економічних потреб за рахунок позивача, оскільки мав змогу поповнити оборотні кошти, наростити активи, збільшити рентабельність.

Подібне становище сторін у двосторонньому зобов`язанні не свідчить про його дискримінаційний характер відносно однієї з них, недобросовісність, нерозумність або несправедливість такого зобов`язання, вказує на те, що об`єктом такого зобов`язання були зустрічні дії сторін, вчинені із взаємною користю.

Помилка ж щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину не має правового значення.

Надання банківських та інших фінансових послуг є лише частиною з-поміж інших передбачених ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" видів діяльності, за які банк вправі одержувати дохід, у т.ч. у вигляді комісійної винагороди.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 47 цього Закону станом на час укладення кредитного договору (нині його ч. 16 ст. 47) банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, якщо інше не передбачено законом.

Зібрані у справі докази свідчать про те, що під час укладення кредитного договору та наступних правочинів на зміну п. 2.6 його умов сторонами здійснювалась господарська діяльність на власний ризик, дотримані принципи свободи договору та засад встановлення зобов`язань.

Сам по собі розмір такого зобов`язання не свідчить про те, що таке не грунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тією межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Умови п. 2.6. договору щодо сплати комісійної винагороди не можна визнати несправедливими або недобросовісними, оскільки забезпечення потреб позичальника у фінансуванні з урахуванням обставин, що змінилися після укладення договору, дотримання його економічної спроможності вимагали від позивача вчинення додаткових дій, зусиль тощо, за які в силу принципів господарювання особа вправі встановлювати плату.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання п.2.6 договору зі змінами недійсними.

Також, проаналізувавши умови договору колегія суддів вважає, що такий договір відповідає чинному законодавству.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладанні договору не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, такий правочин відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов договору було схвалено відповідачем, шляхом його підписання та підписання додаткових угод, прийняття відповідних прав та зобов`язань за укладеним правочином, і їх подальшої реалізації.

У апеляційній скарзі апелянт посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20, від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 03.08.2022 у справі № 927/92/21 (927/351/21), Верховного Суду України, викладені у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-174цс16.

Проте, колегія суддів враховуючи підстави і предмет заявлених позовних вимог, суб`єктний склад матеріально-правове регулювання правовідносин у наведених скаржником у справі, яка переглядається, вважає, що не вбачається ознак подібності правовідносин наведених в апеляційній скарзі справах з правовідносинами у справі № 910/6178/20.

Так, правові висновки Великої Палати Верховног Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 не підлягають врахуванні судом при розгляді справи № 910/6178/20, оскільки предметом спору у справі № 363/1834/17 є визнання недійсним пункту договору про надання споживчого кредиту укладеного між банком та фізичною особою в іноземній валюті, яким встановлювалася додаткова плата (комісія) за управління кредитом, а відтак вирішуючи питання про визнання такого пункту кредитного договору недійсний Велика Палата Верховного Суду, зокрема керувалася положеннями частини 1 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 13 січня 2006 року (далі - Закон № 1023-ХІІ), дія якого не поширюється на правовідносини, щ виникли між сторонами у справі № 910/6178/20.

Стосовно посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 колегія суддів звертає увагу, що у справі № 902/417/18 розглядався позов про стягнення з Приватного підприємства заборгованості за договором поставки, у тому числі пені, штрафу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України. Суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення місцевого апеляційного господарських судів, змінивши лише їх мотивувальні частини, зокрема стосовно можливості зменшення загального розміру відсотків річних я відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, нарахованих порядку статті 625 цього ж Кодексу з урахуванням конкретних обставин справи, яі мають юридичне значення, та, зокрема, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а тому з наведеного вбачається, що у справах і 902/417/18 та № 910/6178/20 наявні різні підстави позовів і фактично-доказові бази.

Щодо посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції переглядав у касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду про скасування ухвали місцевого господарського суду про відмову у прийнятті позовної заяви про визнання правочину недійсним в межах справи про банкрутство. За наслідками розгляду справи у касаційному порядку Верховний Суд прийняв постанову про скасування судового рішення апеляційного господарського суду та передачу справи у частині розгляду заяви позивача до відповідача про визнання правочину недійсним на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на тій підставі, що цей суд допустив порушення частини першої статті 101 ГПК України в редакції, чинній станом на 22.06.2017, щодо повторного розгляду справи на підставі наявних і додатково поданих доказів. Таким чином, обставини в зазначеній справі є відмінними від обставин у справі № 910/6178/20.

У справі № 904/8902/17 (постанова Верховного Суду від 10.10.2019), суд касаційної інстанції переглядав у касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду, якою залишено без змін ухвалу місцевого господарського суду про затвердження реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відхилення і невнесення до цього реєстру вимог кредиторів грошових вимог банку до боржника за кредитним договором. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову банку у визнанні грошових вимог щодо нарахованої винагороди за користування кредитом і пені у зв`язку з простроченням оплати цієї винагороди на тій підставі, що умови договору про її погодження у судовому порядку визнані недійсними. При цьому основним питанням, яке ставилося перед судом, було правильність застосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у контексті правового аналізу кредиторських вимог.

Також колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими твердження скаржника про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом було проігноровано позицію Верховного Суду України, зокрема у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, чим порушено ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 236 ГПК України, оскільки вказаною правовою нормою, яка набула чинності з 15.12.2017, тобто з введенням в дію нової редакції ГПК України та початку діяльності Верховного Суду, обов`язковими для суду є саме правові висновки Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що враховуючи відповідність умов п. 2.6 договору та наступних правочинів на зміну цих умов вимогам чинного законодавства, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Водночас, частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням умов п. 2.6 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 01.09.2015 (додаток № 58) та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14053/16, за яким всі зобов`язання за кредитним договором мали бути виконані до 1 жовтня 2019 року, строк для оплати комісійної винагороди за управління кредитною лінією настав.

Пунктом 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Посилання відповідача за первісним позовом на недоведеність самого факту надання заявлених послуг спростовується змістом правочинів, що встановлювали це зобов`язання.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів сплати належної за кредитним договором комісії в установлений строк суду не надано.

Згідно п. 7.1. договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Ця пеня сплачується у разі порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п. 2.2., 2.5., 2.6., 3.4., 3.6., 3.7., 4.5., 6.1., 8.3. договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від обов`язку сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.

У матеріалах справи містяться письмові докази нарахування заборгованості, які підтверджуються випискою AT «Банк «Фінанси та кредит» №23984070001001 за період з 01.09.2008 по 30.09.2020, в якій відображено прострочену заборгованість з комісії за управління кредитом за кредитним договором №1267м-08 від 01.09.2008 у розмірі 79 291 500,00 грн.

Крім того, в додатково наданих до матеріалів справи документах міститься картка рахунку 6851 AT «Київмедпрепарат» за січень 2014-вересень 2020 щодо обліку нарахування та сплат комісії за кредитним договором №1267м-08 від 01.09.2008, відповідно до даних якої на кінець періоду значиться заборгованість зі сплати комісії в розмірі 79 291 500,00 грн.

Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості AT «Банк «Фінанси та кредит» та виписки банку по рахунках №80973000999007, 80974000999006, 80975000999005, 80975000999027, 80976000999036, 80977000999025 за період з 25.10.2019 по 31.12.2019 містять також дані щодо заборгованості та сплату АТ «Київмедпрепарат» пені за прострочення сплати комісії за управління кредите згідно умов договору про мультивалютну кредитну лінію №1267м-08 від 01.09.2008 сумі 9 759 959,22 грн.

Тобто, у розрахунку заборгованості, що наданий AT «Банк «Фінанси та кредит» до суду, чітко зазначено додаткові угоди, якими встановлена комісія, періоди за які нарахована комісія, та сума комісії у чітко визначеній формі.

При цьому, з розрахунку чітко вбачається, що заборгованість з комісійної винагороди перенесена на прострочену 01.10.2019 відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2017 №910/14053/16 та ухвали Господарського суду м. Києва від 24.04.2017 про роз`яснення зазначеного судового рішення, відповідно до яких положення кредитного договору викладені наступним чином: абзац 1 пункту 2.5. договору у наступній редакції: «Позичальник зобов`язується повернути отримані кредитні кошти та сплатити комісійну винагороду Банку до 01.10.2019»

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 622, 624 ЦК України підлягає стягненню 79 291 500,00 грн боргу за комісією, 9 759 959,22 грн пені за прострочення комісії.

Стосовно оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до змісту зустрічного позову AT «Київмедпрепарат» та усних пояснень представника скаржника наданих при розгляді даної справи, заявлені зустрічні позовні вимоги, що стосуються визнання недійсним пункту 2.6. договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 від 01.09.2008, а також кожного наступного правочину, укладеного на зміну пункту 2.6. договору.

Виходячи зі змісту додаткових угод у кожній з них встановлювався графік погашення нарахованої за певний період комісії.

Таким чином, відповідачем заявлено спільно сорок дев`ять вимог немайнового характеру (про визнання частково недійсними договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 від 01.09.2008 та сорока восьми правочинів на його зміну).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Водночас, за змістом абз. 2 ч. З ст. 6 Закону у разі коли у позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення зустрічної позовної заяви Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" м. Києва без руху.

Разом з тим, інші доводи відповідача за первісним позовом, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та до уваги колегією суддів не приймаються з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду та ухала суд прийняті у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав їх скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20 залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20 залишити без змін.

5. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

6. Матеріали справи № 910/6178/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 11.09.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

О.М. Гаврилюк