Постанова

від 04.09.2024 по справі 922/1066/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/1066/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг" (вх.№1721Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 у справі №922/1066/24 (повний текст складено 20.06.2024, суддя Жиляєв Є.М.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд", м. Харків,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг", с.Старовірівка, Харківська область,

про стягнення 1281593,51 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд", звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг", в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) №ПЕ-19/20 від 20.05.2020 в сумі 1281593,51 грн, яка складається з: 1114650,40 грн основного боргу, 134438,91 грн пені, 20562,20 грн інфляційних втрат та 11942,00 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг" (63254, Харківська обл., с. Старовірівка, вул. Вишнева, 95, код ЄДРПОУ 39365736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (61058, м. Харків, вул. Клочківська, 98А, код ЄДРПОУ 34392042) - 1114650,40 грн основного боргу за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) №ПЕ-19/20 від 20.05.2020; 11942,00 грн 3% річних; 20562,20 грн інфляційних втрат та 17207,31 грн судового збору. Визначено видати накази після набрання рішенням законної сили. В іншій частині позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг" не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 у справі № 922/1066/24 у частині визначення суми стягнення судового збору у справі № 922/1066/24 з відповідача ТОВ "Агроінвест холдинг" на користь ТОВ "Овіс Трейд" та ухвалити нове рішення у справі № 922/1066/24 в частині стягнення з відповідача ТОВ "Агроінвест Холдинг" (код 39365736) на користь ТОВ "Овіс Трейд" (код 34392042) суму судового збору у розмірі 8 847,44 грн.

В обґрунтування заявлених вимог відповідач вказує на те, що ТОВ "Агроінвест холдинг" у своєму відзиві на позовну заяву частково визнало позовні вимоги ТОВ "Овіс Трейд", а саме: у частині стягнення основного боргу у розмірі 1 114 650,40 грн на спожиту енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) № ПЕ-19/20 від 20.05.2020. Відповідно, з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 ГПК України, судом першої інстанції було невірно визначено розмір судового збору, що підлягав стягненню з відповідача за наслідками розгляду даної справи.

В судове засідання представники сторін не з`явились.

Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 оскаржується лише в частині розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги ст.269 ГПК України, переглядає справу лише в цій частині.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг" підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Питання стягнення судових витрат врегульовано у розділі І "Загальні положення" главою 8 "Судові витрати" ГПК України.

Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи.

Згідно з частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України).

Стаття 130 ГПК України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються зі частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір", де, зокрема, визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення належить, зокрема питання розподілу судових витрат.

Аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 у справі №910/14479/21 дійшов висновку, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа. Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи. Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо. При цьому, обґрунтовуючи можливість повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у відповідності до вимог частини першої статті 130 ГПК України, враховується, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи. Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем, ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії.

Отже, системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Колегія суддів зазначає, що статтею 42 ГПК України визначено права та обов`язки учасників справи. Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина 1 статті 46 ГПК України).

Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: зокрема, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу (пункт 1 частини 2 статті 46 ГПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Пунктом 3 частини 3 ст. 165 ГПК України визначено, що відзив повинен містити у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем.

В свою чергу, відповідно до ч.ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Таким чином, законодавець визначив різні строки для подання таких процесуальних документів як відзив на позовну заяву (лише в строк, встановлений судом або за наслідками визнання судом поважним пропущений строк) та заява про визнання позову (на будь-якій стадії судового розгляду справи).

Відповідно до норм статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1066/24 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.05.2024 о 10 год. 00 хв; запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали подати відзив на позов і всі письмові, електронні та інші докази, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вказану ухвалу суду отримав 15.04.2024, що підтверджується довідкою про доставку документа в електронному вигляді в електронний кабінет ТОВ "Агроінвест холдинг" (а.с. 58).

Отже, строк для подачі відзиву становив по 30.04.2024.

02.05.2024, тобто з пропуском двох днів, через підсистему "Електронний суд" від ТОВ "Агроінвест холдинг" до Господарського суду Харківської області надійшов документ (вх.№11667) з назвою "відзив на позовну заяву (заява про визнання позову)", в якому відповідач просив визнати поважними причини пропуску строку на подання ТОВ "Агроінвест холдинг" відзиву на позову заяву, поновити строк на подання такого відзиву та долучити його до матеріалів справи з наданням обґрунтування поважності причин такого пропуску; прийняти часткове визнання ТОВ "Агроінвест холдинг" позову, а саме в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) № ПЕ-19/20 від 20.05.2020 в розмірі 1 114 650,40 грн; в іншій частині позовних вимог відмовити.

Вказана процесуальна заява була підписана ОСОБА_1 , який згідно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є керівником та представником вказаної юридичної особи. Будь-яких обмежень щодо представництва не зазначено.

Суд звертає увагу, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ГПК України).

В частині 3 статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Зазначеними нормами чітко встановлено процесуальну поведінку, відповідно до якої учасники справи зобов`язані діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строків на подання заяви боржника про скасування судового наказу. Для цього особа, зацікавлена у поданні такої заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, у передбачені законодавством строки.

Водночас інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дотримання процесуальної дисципліни учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/186/21).

В свою чергу, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Так, господарський суд першої інстанції, обмежившись посиланням на відсутність подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без зазначення поважності причин такого пропуску, не надав оцінку викладеній в ньому окремої заяви про визнання позову, як самостійного документу, підписаного уповноваженим представником на вчинення відповідних дій від імені юридичної особи.

Та обставина, що відзив на позовну заяву, частиною якого є заява відповідача про визнання позову, подано з пропуском встановленого судом строку, на думку судової колегії, не може нівелювати право учасника процесу на розгляд судом викладеної в ньому заяви, як прояву надмірного формалізму в застосуванні норм процесуального законодавства.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що якщо відповідач не обмежується у своєму процесуальному праві щодо подання заяви про визнання позову (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, то у випадку повернення 50% сплаченого судового збору таке повернення можливе лише за умови, що заява про визнання позову подана до початку розгляду справи по суті.

В свою чергу, згідно з ч.1 ст.177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 177 ГПК України).

Відповідно до ч.2 ст.185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/1066/24 до судового розгляду по суті.

Таким чином, станом на 02.05.2024 відповідач мав право звернутись до суду з заявою про визнання позову з можливістю застосування наслідків, визначених ч. 1 ст. 130 ГПК України, що, на думку суду апеляційної інстанції, було реалізовано ним, шляхом викладення відповідної заяви в письмовому документі - відзиві на позовну заяву (заяві про визнання позову).

За наслідками відсутності розгляду вказаної заяви судом першої інстанції має місце порушення прав відповідача щодо розподілу судового збору, пов`язаного з розглядом справи, в порядку встановленому ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 191 ГПК).

Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб. Представник відповідача, підписавши заяву про визнання позову, мав повноваження на вчинення цих дій і його дії не суперечать інтересам ТОВ "Овіс Трейд", відповідні доводи позивача матеріали справи не містять. За наслідком вищевикладеного, суд апеляційної інстанції визнає за можливе прийняти заяву відповідача про визнання позову, за наслідками чого має бути здійснений перерозподіл судових витрат в суді першої інстанції в порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Відповідно, відсутність прийняття судом першої інстанції заяви відповідача про визнання позову не потягнуло за собою прийняття невірного рішення за наслідками розгляду основних позовних вимог.

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм процесуального права в частині розподілу судових витрат в суді першої інстанції за наслідками розгляду справи, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг" підлягає задоволенню, резолютивна частина рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 у справі № 922/1066/24 в частині розподілу судових витрат в суді першої інстанції - підлягає зміні на підставі п.4 ч.1 ст.277 ГПК України.

Питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, не визначено вимогами апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг" та може бути вирішене господарським судом першої інстанції в порядку ст. 244 ГПК України.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг" задовольнити.

Змінити рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 у справі №922/1066/24 в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест холдинг" (63254, Харківська обл., с. Старовірівка, вул. Вишнева, 95, код ЄДРПОУ 39365736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (61058, м. Харків, вул. Клочківська, 98А, код ЄДРПОУ 34392042) - 1 114 650,40 грн основного боргу за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу (приєднання) №ПЕ-19/20 від 20.05.2020; 11 942,00 грн 3% річних; 20 562,20 грн інфляційних втрат та 8 847,44 грн витрат зі сплати судового збору.".

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.09.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна