Постанова

від 09.09.2024 по справі 441/8/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 441/8/24

провадження № 61-7753св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Назінвестгруп», ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Назінвестгруп» (далі - ТОВ «Назінвестгруп»), ОСОБА_1 , в якій просило визнати за ним право іпотеки на нерухоме майно, а саме земельну ділянку, кадастровий номер 4620980800:06:000:0029, яка розташована в селі Бартатів Львівського району Львівської області на умовах передбачених договором іпотеки від 10 жовтня 2007 року, внести запис до реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме земельну ділянку, кадастровий номер: 4620980800:06:000:0029, яка розташована в селі Бартатів Львівського району Львівської області на умовах передбачених договором іпотеки від 10 жовтня 2007 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 800002153, відповідно до умов якого, останньому надано кошти в сумі 150 000,00 дол. США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном погашення 11 жовтня 2022 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, укладено іпотечний договір від 10 жовтня 2007 року № 800002153-И. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер 4620980800:06:000:0029, яка розташована в селі Бартатів Львівського району Львівської області.

АТ «Сенс Банк» отримало витяг з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановлено, що майно, яке передано в іпотеку, відчужено.

Відповідно до Інформаційної довідки від 01 листопада 2023 року № 352567131, власником земельної ділянки з кадастровим номером 4620980800:06:000:0029 є відповідач - ТОВ «Назінвестгруп», підставою для внесення запису був акт приймання передачі нерухомого майна, серія та номер 3170, 3171, 3172 від 21 грудня 2018 року, рішення засновників ТОВ «Назінвест» від 17 грудня 2018 року № 1.

Зазначало, що позивач свою згоду на передачу майна у власність юридичної особи не давав.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 03 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі, з підстав, передбачених частиною першою статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд першої інстанції дійшов такого висновку з огляду на те, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) станом на час виникнення спірних та на момент звернення до суду з позовною заявою, сторони у справі є юридичними особами та ФОП. Тобто правочини, які були укладені між сторонами, за своєю суттю є господарськими, оскільки були укладені між юридичною особою ЗАТ «Альфа-Банк» та ФОП ОСОБА_1 з приводу передачі в іпотеку земельної ділянки, тому дана справа підсудна господарському суду, а не суду загальної юрисдикції, тому у відкритті провадження слід відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено. Ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 03 січня 2024 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що кредитний договір № 800002153 укладено між банком та фізичною особою, відтак дійшов висновку про те, що спірні правовідносини за своєю природою відноситься до цивільного судочинства, тому висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є передчасними та зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мали значення та вимогам закону не відповідають.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , у травні 2024 року через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що незаконне повернення справи апеляційним судом для повторного розгляду питання про відкриття провадження у справі, без врахування аргументів ОСОБА_1 , є порушенням його права на справедливий суд в частині дотримання розумного строку розгляду справи.

Зокрема, апеляційним судом проігноровано доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, які стосуються непідвідомчості даної справи судам загальної юрисдикції.

ОСОБА_1 зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив повністю обставини справи, не врахував те, що 06 грудня 2019 року Господарський суд Львівської області в межах справи № 2832 припинив провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 та припинив ліквідаційну процедуру, не вирішивши питання щодо заявлених у такій процедурі кредиторських вимог. З моменту визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури погашення боргів такої особи можливе лише у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відтак АТ «Сенс Банк» мало можливість оскаржити ухвалу Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2019 року, як кредитор.

Вважає, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про направлення справі до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, за можливості зміни мотивувальної частини ухвали, з урахуванням доводів відповідача у справі.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 441/8/24 з суду першої інстанції; надано сторонам строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

19 червня 2024 року матеріали справи № 441/8/24 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між АТ «Альфа-Банк» та фізичною особою ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 11 жовтня 2007 року № 800002153, відповідно до якого, останньому надано кошти в сумі 150 000,00 дол. США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном погашення 11 жовтня 2022 року та цільовим призначенням «на власні потреби без будь-яких обмежень».

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат між АТ «Альфа-Банк» та знову ж фізичною особою ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 800002153-И.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру іпотек, земельна ділянка, кадастровий номер: 4620980800:06:000:0029, яка розташована в селі Бартатів Львівського району Львівської області є предметом іпотеки в забезпечення виконання умов Кредитного Договору №800002153 від 11.10.2007 року.

Відповідно до Інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 листопада 2023 року № 352567131 власником земельної ділянки з кадастровим номером 4620980800:06:000:0029 є ТОВ «Назінвестгруп», підставою для внесення запису був акт приймання передачі нерухомого майна, серія та номер 3170, 3171, 3172 від 21 грудня 2018 року, рішення засновників ТОВ «Назінвест» від 17 грудня 2018 року № 1.

Правове обґрунтування

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

У статтях 1 та 2 ЦПК України зазначено про призначення ЦПК України і визначені завдання та основні засади цивільного судочинства.

ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічно статті 1 та 2 ГПК України визначають призначення ГПК України та завдання і основні засади господарського судочинства. ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, зокрема у постановах: від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15 (провадження № 14-14цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 (провадження № 14-597цс18) та інших, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Тобто, за загальним правилом критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Відповідно до статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19) виснувала про те, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, зокрема у постановах: від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 401/3856/16-ц, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, сторонами якого є юридична особа ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 (як фізична особа, без зазначення статусу фізичної особи - підприємця). За умовами цього кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 150 000,00 дол. США, з цільовим використанням - на власні потреби без будь яких обмежень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини виникли між фізичною особою та банком, що за своєю природою відноситься до цивільного судочинства.

Аргументи касаційної скарги про перебування ФОП ОСОБА_1 в процедурі банкрутства, а тому з моменту визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури погашення боргів такої особи можливе лише у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Верховний Суд відхиляє, як необґрунтовані, з урахуванням наступного.

Так, ухвалою Господарського суду Львівської області від 19 березня 2010 року порушено провадження за заявою Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 (справа № 28/32).

В межах цієї справи ОСОБА_1 звернувся з клопотанням, в якому просив закрити провадження у справі № 28/32 на підставі пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку зі встановленням під час розгляду справи на стадії ліквідаційної процедури обставин, які є підставою для відмови у відкритті провадження. Зокрема, заявник зазначав, що заявлені кредиторські вимоги як ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», так і АТ «Альфа-Банк» про повернення кредитних коштів є вимогами, які не стосуються підприємницької діяльності ОСОБА_1 , а були отримані боржником для споживчих потреб.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2019 року клопотання ОСОБА_1 задоволено. Припинено процедуру ліквідації ФОП ОСОБА_1 та повноваження ліквідатора арбітражного керуючого Худоногової Л. Ю. Провадження у справі № 28/32 закрито.

Господарський суд Львівської області керувався тим, що у зв`язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства та згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

З урахуванням статей 113, 115 Кодексу України з процедур банкрутства дійшов висновку про можливість здійснення провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця лише за наявності згоди боржника. У даній справі боржником подано клопотання про закриття провадження у справі, що свідчить про відсутність згоди боржника - ФОП ОСОБА_1 на здійснення провадження у справі про його неплатоспроможність, що стало підставою для закриття провадження у справі.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 на справу № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 не мають правового значення для вирішення питання про відкриття провадження у справі № 441/8/24, природа спору якої стосується цивільних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник