Рішення

від 11.08.2010 по справі 2-280

НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                                                                                         

Справа № 2-280/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А І Н И

 11 серпня  2010 року                                                                                                  смт. Новоархангельськ

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого  судді:                                                                                                     Краснопольської Л.П.

при секретарі судового засідання:                                                                             Лясковській О.М.

розглянувши у  відкритому судовому засіданні в смт. Новоархангельськ справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Новоархангельському районі  про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,

В С Т А Н О В И В :

Позивач  звернувся до суду з зазначеним  позовом, в якому вказав, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” він має статус дитини війни. Згідно ст. 6 вищезазначеного Закону з 01.01.2006 року особам, які мають статус дітей війни, повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках вказана соціальна допомога не виплачувалась, у 2008 році соціальна допомога виплачувалась у значно меншому розмірі. Розмір соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” становить 30 % мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати відповідача провести перерахування пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2009 роки у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та нарахувати до пенсії підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та здійснити її виплату.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати відповідача провести перерахування пенсії за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2009 року включно. Невиплата соціальної допомоги в повному обсязі є протиправною та такою, що суперечить Конституції та законам України.   Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншим правовим актом.   Просив витрати  по оплаті  державного мита  покласти  на державу, по оплаті  ІТЗ – на відповідача .  

Представник відповідача – управління  Пенсійного фонду України в Новоархангельському  районі Кіровоградської області надав суду заперечення, в яких просить відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування вимог вказано, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом № 2195, відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок виключно коштів Державного бюджету України. Державним бюджетом дані кошти не були передбачені і на даний час жодних змін та перерозподілу до частини видатків Державного бюджету не було внесено. Управління ПФУ в Новоархангельському районі Кіровоградської області, як територіальне управління, не має жодного відношення до коштів державного бюджету та відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне  страхування» кошти Пенсійного фонду України не включені до Державного бюджету України. Отже, до компетенції органів Пенсійного фонду не входить дана виплата, тому не може проводити виплати без покладення на нього таких функцій.  

В зв’язку з тим, що механізм  реалізації положень ст. 6 Закону  України № 2195 відсутній, підстав для  визнання  дій  УПФУ в  Новоархангельському районі з невиплати  позивачу доплати до пенсії як дитині  війни неправомірними  немає.  

Просить  в задоволенні  позову  відмовити  в повному обсязі .    

Суд, заслухавши  позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали  справи  в їх сукупності дійшов до висновку, що позов  підлягає задоволенню частково.  

Приписами ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначено, що дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

В ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV від 18.11.2004 року (зі змінами), зазначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Позивач  відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни», перебуває на обліку в УПФ України в області, має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, які знаходяться в матеріалах  справи: паспортом, пенсійним посвідченням  з відміткою «дитина війни», тобто на позивача розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Позивач має статус “дитини війни”, що відповідно надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду в Новоархангельському районі Кіровоградської області, яким у період з 2006-2009 р.р йому не призначалося, не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року. А у 2008 та 2009 роках відповідачем нараховувалась та виплачувалась позивачу надбавка до пенсії у меншому розмірі, ніж це визначено Законом.

Наявність у позивача статусу “дитини війни” також підтверджується відбитком відповідного штампу в належному йому посвідченні пенсіонера.

Згідно ст. 61 ЦПК України дана  обставина доказуванню не потребує, як така, що визнається  сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності  цієї обставини та добровільності  її визнання .  

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України та ч. 2 ст. 73 Закону України “Про Конституційний суд України” закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. З часу втрати чинності п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, 09 липня 2007 року, застосування цих норм Закону є протиправним, а тому перестали існувати підстави зупинення дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до п. 5 вказаного рішення Конституційного Суду України, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.

Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Згідно п. 1 Прикінцевих положень Закону він набирає чинності з 01 січня 2006 року. Дія норм цього Закону поширюється на позивача, як особу, котра має підтверджений у встановленому порядку статус дитини війни.

             Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний  захист  дітей  війни»  фінансове забезпечення  соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється  за рахунок  коштів Державного бюджету. Відповідно до  ч. 2 ст. 95 Конституції України  виключно законом  про Державний бюджет  визначаються  будь-які  видатки  держави  на загальносуспільні  потреби, розмір  і цільове  спрямування  цих видатків .  

            П.п. 3, 4  ст. 22 , ст. 23 Бюджетного кодексу України  встановлено , що  Управління Пенсійного Фонду, як головний  розпорядник  коштів  місцевого бюджету , отримує бюджетні  призначення  шляхом  їх затвердження  у Законі  про Державний бюджет України  чи  рішенні  про місцевий бюджет  і може  здійснювати  з бюджету  будь-які  бюджетні  зобов’язання  та платежі  лише  за наявності  відповідного бюджетного  призначення , яке  встановлюється  Законом  про Державний  бюджет  чи рішенням  про місцевий бюджет .  

             У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

              У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.  

              Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.  

П. 17 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19 січня 2006 року п. 17 ст. 77 вказаного Закону виключено, а ст. 110 викладено в новій редакції, згідно якої пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак, протягом 2006 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України відповідних нормативно-правових актів не видавалось і положення ст. 110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” в зазначеній частині не були реалізовані. Таким чином, у 2006 році відповідач не мав правових підстав для нарахування позивачу підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.

Згідно п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) у розмірі 50 відсотків розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Статтею 19 ЦК України передбачено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.  Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.  

Відповідно до положень ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він  суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права і інтереси осіб.

Позивач звертався з письмовою заявою до управління Пенсійного фонду в Новоархангельському районі Кіровоградської області про перерахування йому недоплаченої  пенсії з урахуванням щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, але управлінням Пенсійного фонду в Новоархангельському районі йому було безпідставно відмовлено з посиланням на те, що воно не уповноважене проводити перерахунки пенсій окремим категоріям громадян без відповідних розпоряджень Пенсійного фонду України. Така відмова суперечить вимогам чинного цивільного законодавства України. Оскільки рішення, прийняте органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду, позивач звернувся з позовом до Новоархангельського районного суду.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а тому суд вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду.

Статтею 267 ЦК України передбачається, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позов в частині зобов'язання відповідача нарахування підвищення до пенсії позивача відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є обґрунтованим і підлягає задоволенню, починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, включно.

22 травня 2008 року Конституційним Судом України прийнято рішення № 10-рп/2008, згідно якого положення п. 36-100 роздiлу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України” визнані неконституційними, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлено.

Тобто, з 22 травня 2008 року відновлено право позивача на нарахування йому підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком.

Позовні вимоги в частині нарахування позивачу недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

Підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача в 2009 році нараховувати та виплачувати йому соціальну допомогу – підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дію якої відновлено рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.

Згідно ст. 71 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування  та  виплата  у 2009 році дітям  війни  підвищення  до пенсії  або щомісячного грошового  довічного утримання  чи  державної соціальної допомоги, що виплачується  замість  пенсії повинні здійснюватися  відповідно до норм ст. 6 Закону  України «Про соціальний  захист  дітей війни».  

Доводи відповідача про відсутність порядку перерахунку та виплати зазначеного підвищення пенсії не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог так, як саме на органи Пенсійного фонду України, який здійснює свої повноваження через відповідні управління, покладено обов'язок перерахування та виплати пенсії з відповідними підвищеннями.

З цих же підстав суд не може переймати на себе обов'язки суб'єктів владних повноважень, покладених на них законом, і здійснювати перерахунок підвищення пенсії, а тому суд відмовляє у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати певну суму підвищення пенсії.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір немає.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.

В ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції, зазначено, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134\00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 с. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідачів на ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачу конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком, як дитині війни.

Доводи відповідача на відсутність відповідного фінансування даних видатків, суд вважає безпідставними, оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Тобто, навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобов'язаний діяти на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і використовувати надані йому повноваження з метою, з якою ці повноваження надані.

Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивача про зобов’язання управління пенсійного фонду України в Новоархангельському районі Кіровоградської області нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії, підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни” у розмiрi 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, якi втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 12 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно та з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно.

Відповідно до ст.44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається та перераховується відповідним територіальним органом Пенсійного Фонду України.

Позивачем пред’явлено позовні вимоги до управління пенсійного Фонду України в Новоархангельському районі Кіровоградської  області.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку як пенсіонер та особа, що має статус «Дитина війни» в управлінні Пенсійного Фонду України в Новоархангельському районі.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на УПФУ в Новоархангельському районі Кіровоградської області, за місцем проживання позивача.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство  здійснюється на засадах  змагальності  сторін. Сторони, які беруть участь  у справі, мають рівні права  щодо  подання  доказів, їх дослідження  та  доведення  перед  судом  їх переконливості. Кожна сторона  повинна довести ті обставини, на які  вона  посилається як на підставу своїх  вимог або заперечень.

Доводи  відповідача  в частині  неврегульованості  на законодавчому  рівні  порядку  здійснення доплат  особам, які мають статус дітей війни  не може бути  підставою  для нездійснення  таких виплат або відмови  в задоволенні  позову.  

          Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних доказів та не довів суду правомірність невиплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги  як дитині війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про  соціальний  захист дітей війни», тобто  в розмірі  30% мінімальної  пенсії за віком , право  позивача  на зазначені  виплати  підлягає  відновленню, а позов –задоволенню в повному обсязі.

        При  цьому  суд  виходить  з  положень  ст.ст. 10, 11, 60  ЦПК України, згідно  якої  кожна  сторона  зобов’язана  довести  ті обставини, на які вона посилається  як  на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень         Відповідно  до ст. 88 ЦПК України  стороні , на користь якої ухвалено рішення, суд  присуджує з другої сторони  понесені  нею і документально  підтверджені  судові  витрати.  Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки  відповідно  до  п.34  ст.4  Декрету КМУ  № 7-93  від 21.03.1991 року «Про державне мито» управління Пенсійного Фонду України звільняється  від сплати державного мита , судові витрати підлягають компенсації  за  рахунок  Державного  бюджету  України. Задовольняючи  вимоги  позивача  в частині зобов’язання  відповідача  перерахувати  та виплатити позивачу  державну  соціальну  допомогу  як дитині війни  згідно ст. 6 зазначеного  закону , суд вважає, що  витрати по оплаті  державного мита  необхідно  віднести на рахунок держави , по оплаті  ІТЗ - на рахунок відповідача .  

Керуючись  ст.ст. 11,19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 15,16, 19-21 ЦК України, Законом України «Про  соціальний захист  дітей війни» від 18.11.2004 р  № 2199-1У , ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне  пенсійне  страхування», від 09.07.2003 р  № 1058-У1,Законом України «Про Державний бюджет України на 2009р»,  Рішенням  Конституційного  Суду України № 26рп/2008 від 27.11.2008 року, суд, -  

В И Р І Ш И В :

Позовну  заяву ОСОБА_1  до управління Пенсійного  Фонду України в Новоархангельському  районі   Кіровоградської області  -  задовольнити.  

 Поновити  ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом порушених прав, починаючи з 09 липня 2007 року.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Новоархангельському районі Кіровоградської області щодо нездійснення перерахунку і виплати ОСОБА_1  пенсії  відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».        

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Новоархангельському районі Кіровоградської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по  31 грудня 2007 року включно, з  22 травня 2008 року  по 31 грудня 2008 року  включно, з 01 січня  2009 року  по 31 грудня 2009 року  включно   з урахуванням  різниці, яка була  виплачена  позивачу  в цей період .

Стягнути з управління  пенсійного Фонду України  в Новоархангельському  районі  на користь    ОСОБА_1 витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення  розгляду  справи  в суді  в сумі 37 (тридцять сім) грн.00 коп .  

      Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 50 (п'ятдесят) грн. 87 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Кіровоградської області через Новоархангельський районний суд протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя:  

З оригіналом згідно

Суддя Новоархангельського районного суду                                                          Краснопольська Л.П.