Постанова

від 03.09.2024 по справі 756/9252/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №756/9252/21 Головуючий у 1 інстанції: Диба О.В.

провадження №22-ц/824/10215/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Онищенка Тараса Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року та апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який ді в інтересах ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року до якої включені заперечення на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю та поділ майна,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом до відповідача, уточненим в ході розгляду справи, про визнання права власності на майно, в якому зазначив, що позивач з відповідачем у зареєстрованому шлюбі не перебували, мають двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачем.

Позивач вказує, що у травні 2018 року нею за власні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Тоді ж у травні 2018 року у зв`язку з необхідністю реєстрації місця проживання у м. Києві та перебування у дружніх відносинах з позивачем відповідача було зареєстровано у спірній квартирі.

В подальшому, заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26.02.2021 позивача визнано таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення, де оспорював право власності позивача на зазначену квартиру.

Оскільки відповідач не визнає право власності позивача на вказану квартиру, позивачка просила визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, представник відповідача звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати факт проживання сторін однією сім`єю та наявності шлюбних відносин в період від серпня 2010 року до грудня 2019 року, зокрема, на момент придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а також здійснити поділ майна, яке є об`єктом спільної сумісної власності, - спірної квартири, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 її частку.

Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 20.10.2021, зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним.

Позивачем за первісним позовом в ході розгляду справи збільшено позовні вимоги, з посиланням на те, що сторони фактично перебували у шлюбних відносинах в період від серпня 2010 року до листопада 2017 року, тому позивачка просила визнати об`єктами права спільної сумісної власності наступне майно: земельну ділянку кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська, земельну ділянку - кадастровий №3221881600:31:130:0217, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська, земельну ділянку - кадастровий №3221881600:31:130:0218, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини наступного майна: квартири АДРЕСА_3 , автомобіля «Hyndai Elantra», 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , автомобіля «Ford Ranger», 2010 року випуску, VIN НОМЕР_2 , автомобіля «Toyota», 2012 року випуску, VIN НОМЕР_3 , а також визнати за позивачкою право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В подальшому, позивач за зустрічним позовом кілька разів збільшував позовні вимоги та просив здійснити поділ квартири за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом визнання за ним частки у праві власності на вказану квартиру у розмірі 57,19%, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в період проживання однією сім`єю позивачем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя була набута квартира АДРЕСА_3 .

Як зазначав позивач за зустрічним позовом, іпотечний договір від 18.04.2014 укладений у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним 25.11.2005, право вимоги належало позивачу на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 10.12.2010 та договору про відступлення права вимоги від 02.08.2013, згідно яких ОСОБА_6 повинна повернути позивачу заборгованість за кредитним договором до 25.11.2015 у сумі 35389,7 доларів США. Згідно договору №1 від 28.10.2021 про внесення змін до договору від 18.04.2014 позивач та ОСОБА_6 внесли зміни до договору, якими домовилися, що іпотекодержатель задовольняє свої вимоги в повному обсязі в сумі заборгованості іпотекодавця на день укладення цього договору у розмірі 99698,03 доларів США, у зв`язку з чим позивач вважає, що його доля у спільній власності квартири АДРЕСА_1 , має збільшитися з 50% до 57,19%.

Крім того, позивач за зустрічним позовом вказував, що 10.11.2015, тобто за час проживання сторін однією сім`єю, відповідачем за зустрічним позовом отримано свідоцтво на знак товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_5», у зв`язку з чим вважає, що право спільної сумісної власності на вказану торгову марку належить сторонам порівну, тому просив визнати за ним право спільної сумісної власності на вказане майно.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено частково.

Встановлено факт спільного сумісного проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) без реєстрації шлюбу від серпня 2010 року до грудня 2019 року.

В рамках поділу спільного сумісного майна стягнуто з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки «Hyndai Elantra», 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , що становить 79 980 грн.

В рамках поділу спільного сумісного майна стягнуто з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки «Ford Ranger», 2010 року випуску, VIN НОМЕР_2 , що становить 159 960 грн.

В рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська.

В рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська.

В рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) право власності на 40,83 % квартири АДРЕСА_1 .

В рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) 59,17 % квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю та поділ майна задоволено частково.

В рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частку торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.11.2015 НОМЕР_9.

В рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частку торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.11.2015 НОМЕР_9.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі адвоката Онищенка Т.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким частково задовольнити вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Встановити факт спільного сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу від серпня 2010 року до листопада 2017 року.

??Визнати особистою власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . ???

В рамках поділу спільного сумісного майна стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки «Hyndai Elantra», 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , що становить 79 980 грн.

В рамках поділу спільного сумісного майна стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки «Ford Ranger», 2010 року випуску, VIN НОМЕР_6 , що становить 159 960 грн. ???

В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0218, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська. ??

В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0218, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська.

???В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська.

??В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська. ???

В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0217, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська. ???В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0217, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/ рада Вищедубечанська.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім?єю та поділ майна - задовольнити частково:

?В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.11.2015 НОМЕР_9. ?

В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.11.2015 НОМЕР_9

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Скарга обґрунтована тим, що у своєму рішенні суд наголошує на тому, що факт спільного проживання сторін в період від серпня 2010 року до грудня 2019 року підтверджується перепискою сторін у месенджерах за вказаний період проживання. Натомість на думку апелянта листування між сторонами фактично це спростовує.

Аналіз листування свідчить про наявність між сторонами суто ділових відносин, а зобов`язальні відносини позивача щодо повернення коштів, взятих в борг у відповідача, свідчить про наявність дружніх стосунків між сторонами, але ніяк не сімейних.

Більше того, у договорі на туристичне обслуговування від 15.08.2018 відповідач не зважаючи на те, що місцем його реєстрації була спірна квартира, вказав місце свого проживання: квартиру АДРЕСА_3 , а не адресу спірної квартири, в якій відповідач був зареєстрований.

Таким чином, вищенаведене спростовує твердження суду, що факт спільного проживання сторін підтверджується перепискою сторін у месенджерах, оскільки сторони не проживали разом від листопада 2017 року.

Апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що відповідач мав значні прибутки у період спільного проживання, не враховавши, що відповідач є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку 3 групи.

Звертає увагу, що усі кошти, які надходять на розрахунковий рахунок фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку включаються до доходу такого платника єдиного податку (першої-третьої груп) у загальному порядку. Таким чином, суми, вказані у деклараціях, не підтверджують прибутки відповідача, і більше того, витрати відповідача при здійсненні підприємницької діяльності можуть бути більші його доходів.

Також, доходи від підприємницької діяльності є спільною сумісною власністю.

Звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував внесення особистих грошових коштів за квартиру позивача.

Наголошує, що у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №344/5528/22 Верховний Суд вказав, що саме собою постання на те, що договір купівлі-продажу квартири, належної на праві особистої власності позивачу, був укладений в один день з договором, на підставі якого відповідачка набула право власності на спірну квартиру, не є достатнім фактом сплати позивачем особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру.

Суд у своєму рішенні посилається на недопустимі та неналежні докази.

У відповідності до видаткової накладної «Будія» №4476 від 31.07.2018, видаткової накладної «Будія» №6327 від 11.09.2018, відповідач не замовляв доставку будівельних матеріалів за спірною адресою (а.с.133,155, т.1), а лише зазначив місце своєї реєстрації. Більше того, суд порушив норми процесуального права, взявши до уваги дані накладні, оскільки особистий підпис або інші ідентифікуючі дані особи, яка брала участь у господарській операції, на накладних відсутні.

Відтак вважає, що видаткова накладна «Будія» №4476 від 31.07.2018 та видаткова накладна «Будія» №6327 від 11.09.2018 є недопустимим доказом.

Крім того, щодо твердження суду про спільні відпочинки Відповідача в період від 2015 до 2019 року в літній період у пансіонаті «Вітрило» Херсонської області, востаннє в період від 31.07.2019 до 06.08.2019, то слід зазначити, що вони ґрунтуються виключно на листі ФОП ОСОБА_7 , яка посилається на відповідні записи у книгах обліку, проте виписки з них не надає, тому даний доказ є неналежним, та не міг братись до уваги судом.

Таким чином, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , який ді в інтересах ОСОБА_3 , з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині та ухвалення нового рішення, яким:

- відмовити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) у стягненні з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) компенсації 1/2 частини вартості автомобіля марки «Hyndai Elantra», 2008 року випуску, НОМЕР_7 , що становить 79 980 грн.;

- відмовити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) у стягненні з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) компенсації 1/2 частини вартості автомобіля марки «Ford Ranger», 2010 року випуску, НОМЕР_8 , що становить 159 960 грн.;

- відмовити у визнанні за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) права власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська.

Змінити судове рішення від 05.02.2024 року Оболонського районного суду міста Києва по справі №756/9252/21, змінивши його резолютивну частину, у якій позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю та поділ майна задовольнити повністю.

- відмовити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) у стягненні з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) компенсації 1/2 частини вартості автомобіля марки «Ford Ranger», 2010 року випуску, НОМЕР_8 , що становить 159 960 грн.;

- відмовити у визнанні за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) права власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська.

Змінити судове рішення від 05.02.2024 року Оболонського районного суду міста Києва по справі №756/9252/21, змінивши його резолютивну частину, у якій позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю та поділ майна задовольнити повністю.

Змінити судове рішення від 05.02.2024 року Оболонського районного суду міста Києва по справі №756/9252/21 доповнивши його резолютивну частину наступним: «В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) 59,17 % квартири АДРЕСА_1 .

В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) право власності на 40,83 % квартири АДРЕСА_1 , що у м. Києві.»

В іншій частині рішення залишити в силі.

Скаргу обґрунтовує тим, що ЦПК України визначено право позивача змінювати предмет позовних вимог, як складову матеріально-правової вимоги позивача до відповідача до закінчення підготовчого засідання. Зміна предмета позову - це зміна матеріально-правової вимоги до відповідача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Збільшення розміру позовних вимог - це збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у первісному позовні. У поданому позові позивач фактично змінив предмет позову, виклавши заявлені вимоги в новій редакції, відмінній від вимог, викладених у первісній заяві, додавши окремі позовні вимоги

Також змінені підстави позовних вимог в частині доведення обставин проживання однією сім`єю, набуття права власності на об`єкти рухомого та нерухомого майна, їх відчуження та порядку поділу майна.

Також звертає увагу на висновки, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року по справі №761/7978/15-ц, де зазначено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Верховний Суд вказує, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог. Зокрема, такий правовий висновок надано Верховним Судом у рішенні від 13.03.2018 року в справі №916/1764/17.

За своїм змістом у позовній заяві викладено вимоги, які за своєю суттю змінюють в цілому підстави та предмет первісного позову, що є недопустимим відповідно вимог ст.49 ЦПК України, та свідчить про подання позивачем нової позовної заяви з визначенням іншого способу захисту в частині вимог як майнового так і немайнового характеру та доведення заявлених вимог шляхом подання нових доказів.

Звертає увагу також й на те, що у відповідності до п.1 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог.

Однак, у резолютивній частині рішення, яка стосується задоволення вимог Апелянта, не зазначено задоволення вимоги про поділ спільного сумісного майна Квартири АДРЕСА_4 саме Апелянту.

Таким чином, вбачається, що стосовно позовної вимоги Апелянта про поділ спільного сумісного майна - квартири АДРЕСА_1 , з приводу якої Апелянт подавав докази і давав пояснення, не ухвалено рішення чим порушено норму процесуального права, а саме п.1 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу адвоката Онищенка Т.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року ОСОБА_2 , який ді в інтересах ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, що представником позивача не доведена невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

Також представником позивача не висвітлено які саме обставини справи неповно з`ясовані судом.

Представник позивача інтерпретуючи на власний розсуд зміст рішення, бездоказово заперечує висновку суду щодо обставин проживання сторін сім`єю в період на час придбання спірного майна.

Фактично його висновки зводяться до незгоди з рішенням суду.

Відповідач вважає, що суд всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив наявні у справі докази, та що висновки, викладені у рішенні суду, відповідають дійсним обставинам справи.

Представник позивача вважає, що оскаржуване рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05.02.2024 року не вносить юридичну визначеність у спірні правовідносини та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Представник позивача вважає, що оскаржуване рішення не засноване на всебічній та неупередженій оцінці доказів і фактів, а також на принципах і нормах права.

Відповідач вважає, що представником позивача не обґрунтована неупередженість суду в оцінці доказів та фактів, як і недоведене порушення судом принципів і норм права, тож твердження представника позивача не обґрунтоване та безпідставне.

В поданій представником позивача апеляційній скарзі не наведено доказів неповного з`ясування судом обставин, недоведеності обставин, що мають значення для справи, чи невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Не наведені також в апеляційній скарзі доводи неправильного тлумачення судом першої інстанції закону, застосування закону, що не підлягає застосуванню, чи не застосуванню закону, що підлягав застосуванню.

Не доведені і порушення судом норм процесуального права, що мали б бути підставами, передбаченими ст.376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.

Вважає, що позивач не надав жодного належного та достовірного доказу на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються скарга. Позивачем не доведена незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, чи порушення судом при розгляді справи та винесенні рішення норм матеріального чи процесуального права, а скарга носить характер простої незгоди з оскаржуваним рішенням.

Крім того, зазначає, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає 30 000 гривень на правову допомогу.

Адвокат Онищенко Т.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Вказує, що заява позивача про зміну предмета позову у даній справі не суперечить закону, не виходить за межі спірних правовідносин, так як сторона позивача змінила предмет позову, не змінюючи підстави позову, а тому доводи відповідача є недоречними.

Щодо доводів відповідача про його право власності на 59,17% квартири АДРЕСА_1 , то зазначає, що 22.05.2018 року позивачем за власні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_1 , оскільки придбана за особисті кошти, які були позичені нею у знайомих та близьких осіб.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що торгова марка «ІНФОРМАЦІЯ_5» набута сторонами в період фактичних шлюбних відносин та є їх спільною сумісною власністю, а тому є можливим в рамках поділу спільного сумісного майна визнати право власності на 1/2 частку торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_5» за кожною із сторін.

Щодо іншого нерухомого майна, окрім земельної ділянки з кадастровим номером 3221881600:31:130:0220 площею 0,0943 га, власником якої є відповідач, то воно набуте відповідачем в період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, і тому суд прийшов до висновку, що воно є спільною сумісною власністю сторін, та вважав наявними підстави для визнання за кожною зі сторін права власності на частину.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Згідно зі ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За ч.ч.1, 2 ст.69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За вимогами ч.ч.1, 2, 4, 5 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст.60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

За ч.1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, як вірно зазначено, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилалася на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 , є її особистою приватною власністю, оскільки придбана за особисті кошти, які були позичені нею у знайомих та близьких осіб, квартира АДРЕСА_3 , відчужена відповідачем без її згоди, як і обумовлені транспортні засоби, а вказані позивачем земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте, суд вірно не погодився в повній мірі з твердженнями позивача, виходячи з наступного.

Так, за матеріалами справи сторони є батьками двох малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.51,52, т. І).

Судом встановлено, та не заперечувалося сторонами в ході розгляду справи, що від серпня 2010 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали разом та вели спільне господарство. Цей факт сторонами не оспорювався.

Водночас, сторони не дійшли згоди щодо періоду проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Так як сторони перебували в усталених відносинах, що притаманні подружжю, спільно проживали, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, взаємодопомогою та підтримкою, виявляли подружні відносини перед третіми особами, при цьому ні позивач, ні відповідач в будь-якому зареєстрованому шлюбі не перебували, суд дійшов вірного висновку про те, що в період від серпня 2010 року до грудня 2019 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Зазначений період, охоплює період набуття та відчуження спірного майна.

Посилання сторони позивача на те, що у відповідача у 2020 році народилася дитина від іншої жінки не давало підстав стверджувати, що сторони не проживали однією сім`єю до грудня 2019 року.

Судом вірно встановлено, що набуття відповідачем квартири за адресою: АДРЕСА_5 , відбулося за рахунок боргових зобов`язань ОСОБА_6 та коштів, безпосередньо сплачених відповідачем на момент придбання квартири (а.с.99-113, т. IV).

Особисто ОСОБА_3 було вкладено у квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , суму грошових коштів у розмірі 252277,20 грн., що становить 82,25% від ціни продажу вказаної квартири.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №256627541 від 14.05.2021 (а.с.7-8, т.І) вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору про участь у Фонді фінансування будівництва №116 укладеного 11.05.2016 між ТОВ «ФК «Промінвест» та ОСОБА_8 , договору про відступлення права вимоги (цесії) укладеного 22.05.2018 між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , договору уступки майнових прав на нерухомість укладеного 22.05.2018 між ТОВ «ФК «Промінвест» та ОСОБА_1 , додатків №2, №3, №4, №5, №6, №7 до договору №116 від 11.05.2016, акту приймання-передачі об`єкту інвестування укладеного 22.05.2018 між ТОВ «Молодіжний житловий комплекс «Оболонь» та ОСОБА_1 , акту виконання взаємних зобов`язань укладеного 22.05.2018 між ТОВ «ФК «Промінвест» та ОСОБА_1 .

Так, згідно договору про відступлення права вимоги (цесії), укладеного 22.05.2018 між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с.14-15, т.І), остання набула права вимоги від управителя належного виконання зобов`язань за договором про участь у Фонді фінансування будівництва №116 укладеним 11.05.2016 між ТОВ «ФК «Промінвест» та ОСОБА_8 щодо квартири АДРЕСА_6 . Договір містить посилання на те, що відступлення права вимоги здійснюється сторонами за 1375500 грн.

Згідно укладеного 22.05.2018 між ТОВ «ФК «Промінвест» та ОСОБА_1 договору уступки майнових прав на нерухомість (а.с.16-17, т.І), ТОВ «ФК «Промінвест» зобов`язався передати, а ОСОБА_1 прийняти оплачене нею відповідно до умов договору про участь у Фонді фінансування будівництва №116 від 11.05.2016 приміщення №40 за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до акту №116 приймання-передачі об`єкту інвестування, укладеного 22.05.2018 між ТОВ «Молодіжний житловий комплекс «Оболонь» та ОСОБА_1 (а.с.18, т.І), остання прийняла об`єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене, а також на суму особистих коштів, внесених відповідачем у придбання квартири АДРЕСА_3 , його внесок складає 18,34% від вартості придбання квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим частка кожної зі сторін у новій квартирі складає: 100% - 18,34% = 81,66%; 81,66% / 2 = 40,83%.

На підставі наведеного, суд прийшов до вірного висновку, що розмір частки відповідача ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , становить: 40,83% + 18,34% = 59,17%, у зв`язку з чим зустрічні позовні вимоги в частині визнання за ним частки у праві власності на вказану квартиру у розмірі 57,19% підлягали до задоволеннюя, а за позивачкою ОСОБА_1 слід визнати право власності на 40,83 % вказаної квартири.

Наявні в матеріалах справи розписки (а.с.32-35, т.1), на які сторона позивача посилається як на докази отримання грошових коштів у позику для придбання спірної квартири АДРЕСА_1 , суд вірно не прийняв до уваги, оскільки стороною не доведено причинно-наслідкового зв`язку між отриманням коштів та придбанням спірної квартири.

Судом також звернуто увагу на те, що в судовому засіданні 18.10.2023 було допитано у якості свідка маму позивача ОСОБА_9 яка показала, що позичала/давала своїй доньці грошові кошти на придбання квартири, які не були в повній мірі повернуті ОСОБА_1 .

В той же час, в матеріалах справи наявні розписки від 20.12.2017 та від 19.09.2019 (а.с.32-33, т.1), зі змісту яких убачається, що ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_1 узяла в борг 30 000 доларів США для придбання квартири, які згідно розписки від 19.09.2019 були повернуті.

Досліджені у судовому засіданні докази (покази свідка та розписки) не узгоджуються між собою, оскільки свідок ОСОБА_9 зазначала, що ОСОБА_1 коштів по розписці не повернула, а надана розписка вказує на інше.

Згідно розписки від 15.04.2018, ОСОБА_10 передала, а ОСОБА_1 отримала та зобов`язалася повернути 10 000 доларів США до 15.04.2019. вказані кошти позичалися на купівлю квартири (а.с.34, т.1).

Відомостей про повернення коштів, матеріали справи не містять.

Відповідно до розписки від 15.05.2018 ОСОБА_11 передала, а ОСОБА_1 отримала у борг 13 000 доларів США на придбання квартири, які були повернуті 10.05.2019 (а.с. 35, т. І).

На підставі наведеного судом вірно зазначено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження прибутку ОСОБА_1 у досліджуваний період, за рахунок яких можна було б виконати зобов`язання по поверненню коштів, які начебто були отримані у борг.

Судом зазначено, що згідно договору відступлення прав вимоги від 22.05.2018 (п.6) (а.с.14-15, т.1) ОСОБА_1 зобов`язана була розрахуватися з ОСОБА_8 за право вимоги (спірну квартиру АДРЕСА_1 ) у безготівковій формі на погоджений сторонами поточний рахунок. Жодних доказів виконання саме у визначений сторонами договору спосіб розрахунку матеріали справи не містять. Сторона відповідача неодноразово звертала увагу саме на ці обставини і стверджувала, що особисто позивач, таких коштів не мала і не передавала, що свідчить про недоведеність заявлених вимог.

Щодо посилань сторони позивача на те, що квартиру АДРЕСА_3 , було відчужено відповідачем без згоди позивача, то суд вірно вважав, що вони спростовуються матеріалами справи та не підтверджені належними доказами, оскільки як було встановлено судом, інформація щодо ймовірного продажу зазначеної квартири була відома позивачу заздалегідь, зокрема, з моменту зняття з реєстрації за вказаною адресою спільних дітей сторін та в подальшому безпосередньо 21.05.2018 у день продажу, що підтверджується листуванням сторін у месенджері Вайбер та не було спростовано стороною позивача в ході розгляду справи.

При тому, сторона відповідача стверджувала, що позивачка достеменно знала про продаж зазначеної вище квартири саме з метою оплати вартості квартири АДРЕСА_1 .

Квартира АДРЕСА_3 була відчужена 21.05.2018, а 22.05.2018 позивачем було укладені зазначені вище договори на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних обставин суд прийшов до вірного висновку про те, що кошти від відчуження квартири АДРЕСА_3 були використані в інтересах сім`ї для покращення житлових умов.

Тому суд вірно вважав такою, що не заслуговує уваги заяву сторони відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вказаної частини позовних вимог, оскільки посилання сторони позивача не знайшли свого підтвердження.

Також, судом було встановлено, що в період спільного проживання сторін однією сім`єю за ОСОБА_3 були зареєстровані наступні транспортні засоби: 19.07.2012 - автомобіль «Тойота», 2012 року випуску, VIN НОМЕР_3 , відчужений 07.03.2015; 20.02.2014 - автомобіль «Хюндай», 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , відчужений 02.04.2021; 19.09.2017 - автомобіль «Форд», 2010 року випуску, VIN НОМЕР_2 , відчужений 18.09.2020 (а.с.196-197, т.ІІ, а.с.107-109, т.V).

Згідно витягів з мережі інтернет, наданих стороною позивача, середня вартість подібного автомобіля «Форд» з урахуванням курсу НБУ складає 319920 грн., а середня вартість подібного автомобіля «Хюндай» з урахуванням курсу НБУ становить 159960 грн. (а.с.201-203, т. ІІ), у зв`язку з чим 1/2 вартості вказаних автомобілів відповідно становить 159960 грн. та 79980 грн.

Так як автомобіль «Хюндай», 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , та автомобіль «Форд», 2010 року випуску, VIN НОМЕР_2 , були відчужені відповідачем без згоди позивача в період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, а також фактично відсутність заперечень сторони відповідача щодо заявлених в цій частині позовних вимог (щодо визначеної вартості та відсутності згоди на їх відчуження), то суд прийшов до вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації 1/2 частини вартості вказаних автомобілів, а саме - 159960 грн. та 79980 грн.

Проте, позовні вимоги щодо стягнення компенсації 1/2 частини вартості автомобіля «Тойота», 2012 року випуску, VIN НОМЕР_3 , до задоволення не підлягали, так як відповідно до матеріалів справи вказаний автомобіль відчужено відповідачем 07.03.2015, тобто, в період проживання сторін однією сім`єю.

В процесі розгляду справи позивач вказувала, що відповідач купував та відчужував автомобілі. Після продажу чергового автомобіля, він придбавав інший і позивач не мала заперечень щодо таких дій.

За наведених обставин, такі дії відповідача були вчинені в інтересах сім`ї.

За відповідачем ОСОБА_3 були зареєстровані наступні земельні ділянки: земельна ділянка кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська, земельна ділянка кадастровий №3221881600:31:130:0217, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська, земельна ділянка кадастровий №3221881600:31:130:0218, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеку, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №256627783 від 14.05.2021 (а.с.101-106, т.V).

Проте, як вбачається з інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка є загальному доступі, постановою Київського апеляційного суду від 18.05.2023 витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217 та 3221881600:31:130:0218 (ун. №363/2905/18).

Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18.05.2023 і відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 18.05.2023.

Вказані обставини сторонами не заперечувалися.

Судом вірно зазначено, що та обставина, що зазначена вище постанова Київського апеляційного суду не реалізована і відомості про власність на такі земельні ділянки не включені до єдиного реєстру, не може сприйматися судом як підставу для поділу такого майна, оскільки вказана вище постанова, на момент розгляду справи набрала законної сили.

Сторони не зверталися до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду касаційної скарги Верховним Судом.

Отже, судом вірно встановлено, що фактично відповідач є власником лише земельної ділянки кадастровий №3221881600:31:130:0220 площею 0,0943 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська, набутої ним на підставі договору купівлі-продажу серія/номер 1093 посвідченого 30.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І.О. (а.с.51-52, т.V).

Оскільки вказане нерухоме майно набуте відповідачем в період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, то суд прийшов до вірного висновку про те, що воно є спільною сумісною власністю сторін та про наявність підстав для визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину зазначеної земельної ділянки.

Судом також було встановлено, що в період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторонами була набута у власність торгова марка «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.11.2015 НОМЕР_9 (а.с.191, т.V).

За матеріалами справи заява про реєстрацію знака товарів та послуг в Україні подавалася 08.09.2014 ОСОБА_1 (адресою для листування вказано АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 ), що підтверджується розпискою про одержання вказаної заявки, а оплату за подання заявки згідно платіжного доручення №103 від 05.09.2014 здійснено від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_12 з рахунку ФО-П ОСОБА_3 (а.с.131, т.IV).

Крім того, як убачається з заяви ОСОБА_13 від 29.01.2016, адресованої ФО-П ОСОБА_3 , її прийнято на роботу на посаду портної з 15.02.2016 на підставі наказу ФО-П ОСОБА_3 №2 від 29.01.2016 (а.с.121,122, т. IV).

Відповідно до договору №4-10-04 від 10.04.2017, укладеного між ТОВ «Ал-Мар» та ФО-П ОСОБА_3 (а.с.123-128, т. IV), орендував нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_8 , на першому поверсі, площею 110 кв.м., з орендною платою 28750 грн.

На підставі наказу ФО-П ОСОБА_3 №9 від 31.10.2018 (а.с.129, т. IV), портну ОСОБА_13 було звільнено з займаної посади з 01.02.2019 за згодою сторін.

На час розгляду справи вказана особа працює у ФОП позивача на тій самій посаді за тією самою адресою, що фактично не заперечувалось сторони в ході розгляду справи.

Оскільки торгова марка «ІНФОРМАЦІЯ_5» набута сторонами в період фактичних шлюбних відносин та є їх спільною сумісною власністю, то суд вірно вважав за можливе в рамках поділу спільного сумісного майна визнати право власності на 1/2 частку торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_5» за кожною із сторін.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Онищенка Тараса Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: