Постанова

від 03.09.2024 по справі 756/9252/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №756/9252/21 Головуючий у 1 інстанції: Диба О.В.

провадження №22-ц/824/10215/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Онищенка Тараса Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю та поділ майна,-

в с т а н о в и в :

У провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю та поділ майна.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05.02.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено частково. Встановлено факт спільного сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу від серпня 2010 року до грудня 2019 року; в рамках поділу спільного сумісного майна стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки «Hyndai Elantra», 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , що становить 79 980 грн.; в рамках поділу спільного сумісного майна стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки «Ford Ranger», 2010 року випуску, VIN НОМЕР_2 , що становить 159 960 грн.; в рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська; в рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий №3221881600:31:130:0220, що знаходиться за адресою: Київська обл., с/рада Вищедубечанська; в рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 40,83 % квартири АДРЕСА_1 ; в рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_2 59,17 % квартири АДРЕСА_1 ; у задоволенні іншої частини вимог відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю та поділ майна задоволено частково, в рамках поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.11.2015 НОМЕР_5; в рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.11.2015 НОМЕР_5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

02.02.2024 в ході розгляду справи представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ілясов О.О. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, а саме, щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 180 000 грн. та судового збору на загальну суму 8784,25 грн., з посиланням на те, що відповідачем було сплачено судовий збір за звернення до суду із зустрічним позовом у розмірі 6877,50 грн. за вимоги майнового характеру та 908 грн. за вимоги немайнового характеру, за подання заяви про збільшення позовних вимог відповідачем доплачено 989 грн. та 9,75 грн., а відповідно до укладеного договору про надання правової допомоги б/н від 07.04.2021, а також додаткових угод від 07.07.2021, від 22.02.2022, від 10.08.2022 та від 21.01.2023, актів виконаних робіт тощо вартість наданої правової допомоги складає 161500 грн., що з урахуванням надання послуг правничої допомоги в судовому засіданні 02.02.2024 становить 180 000 грн., які він просив стягнути з позивача на користь відповідача.

В подальшому, 10.02.2024 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ілясов О.О. звертався до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення схожого змісту та просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 180 000 грн. та судовий збір у розмірі 8784,25 грн. посилаючись на ті ж обставини, що були викладені у заяві від 02.02.2024.

Крім того, 12.04.2024 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ілясов О.О. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій посилаючись на те, що судовим рішенням не визначена доля позовної вимоги відповідача про поділ квартири АДРЕСА_1 , просив в рамках поділу спільного сумісного майна визнати за відповідачем 59,17% вказаної квартири.

Водночас, 26.10.2023 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Фадєєва Н.І. в ході розгляду справи зверталась до суду із заявою про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача фактично понесені судові витрати у розмірі 150 000 грн., посилаючись на те, що позивачем було укладено з адвокатом договір про надання правової допомоги від 15.05.2021, відповідно до якого, а також акту наданих послуг від 26.10.2023 та довідки адвоката від 26.10.2023 вартість наданої правової допомоги склала 150 000 грн.

В подальшому, 10.04.2024 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Фадєєва Н.І. звернулася до суду із заявою про збільшення витрат на правову допомогу, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача фактично понесені судові витрати у розмірі 164 500 грн., посилаючись на обставини, викладені у заяві від 26.10.2023, а також вказувала, що на підставі акту наданих послуг від 27.03.2024 позивачем було додатково понесено витрати на професійну правничу допомогу на суму 14 500 грн.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року заяву представника позивача - адвоката Фадєєвої Наталії Ігорівни про ухвалення додаткового рішення та заяву представника відповідача - адвоката Ілясова Олександра Олександровича у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю та поділ майна задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 4 634, 20 грн.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 150 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 8 693 грн.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі адвоката Онищенка Т.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування додаткового рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору та витрат на професійну правничу допомогу та ухваленню нового рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у вказаній частині.

Скарга обгрунтована тим, що Стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 150 000 грн. за надані послуги є неспівмірними та такими, що не відповідають усталеним діловим відносинам в даній сфері.

Більше того, виходячи з розрахунку відповідача, що зазначено в клопотанні про стягнення додаткових витрат, між відповідачем та адвокатом нібито досягнуто згоди щодо погодинної оплати послуг адвоката, оскільки розрахунок містить посилання на витрачений адвокатом час.

Разом з тим, апелянт зазначає, що вартість однієї години роботи адвоката встановити неможливо, оскільки якщо порівняти вартість годин і витрачений час у будь-якому акті наданих послуг, вартість години роботи адвоката щоразу виходить різна.

Вважає, що судом в порушення вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України не було враховано те, що розмір витрат на оплату послуг адвокатів не в повній мірі співмірний з часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), складністю виконаних робіт, що свідчить про порушення норм процесуального права та про неврахування правової позиції ВС, викладеної у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17: «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Крім того, вважає, що, враховуючи, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року оскаржується в апеляційному порядку та може бути скасовано повністю або частково, оскаржуване додаткове рішення не відповідає вищезазначеним нормам, є передчасним, а тому підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу адвоката Онищенка Т.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року Ілясов О.О. , який діє в інтересах ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, що представник позивача вважає, що оскаржуване рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року не вносить юридичну визначеність у спірні правовідносини.

Так, представник позивача вважає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 150 000 грн за надані послуги є не співмірними та такими, що не відповідають усталеним діловим відносинам в даній сфері.

При цьому слід зауважити, що витрати з правничої допомоги заявлені представником позивача до відшкодування складали 164 500 грн, що для представника позивача були співмірними з усталеними діловими відносинами у даній сфері.

Позивач не був позбавлений можливості заявити про не співмірність витрат на правничу допомогу, надану відповідачу, обґрунтувавши це відповідними доказами, але при прийнятті додаткового рішення представником позивача не було заявлено про не співмірність витрат, не було подано доказів та обґрунтування невідповідності критеріям, визначеними у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Отже, судом першої інстанції було винесено рішення що ґрунтувалося на принципах реальності та необхідності витрат, понесених відповідачем.

Представник позивача виходячи з досліджених ним документів відповідача вважає, що встановити вартість однієї години роботи адвоката неможливо. В апеляційній скарзі наводяться акт №4 від 04.07.2022 року, акт №2 від 08.02.2024 року, акт №3 від 22.02.2023 року.

Після вивчення зазначених документів представник позивача дійшов висновку, що суд першої інстанції при прийнятті додаткового рішення в порушення вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України не врахував те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не в повній мірі співмірний із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, що свідчить про порушення судом норм процесуального права та про неврахування судом правової позиції ВП ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц про дію критерію реальності адвокатських витрат.

Відповідач заперечує вказаним твердженням представника позивача.

Так, стороною відповідача подавалися до суду акти виконаних робіт, квитанції про проведення розрахунків за цими актами та опис виконаних робіт. Серед наданих документів були Акти: №2 від 03.01.2022 року, №3 від 22.02.2022 року, №4 від 04.07.2022 року.

Акт №2 від 08.02.2024 року та акт №3 від 22.02.2023 року відповідачем не подавалися, в матеріалах справи не містяться, тому не зрозуміло чим керувався представник позивача, посилаючись на вказані документи як на докази порушення судом норм процесуального права.

Щодо Акту №4 від 04.07.2022 року:

- в акті визначений час витрачений адвокатом на надання послуг, який складає 10 годин;

- в акті визначені конкретні види робіт виконані адвокатом та пов`язані зі складанням процесуальних документів;

- в акті зазначено про участь адвоката у двох судових засіданнях;

- вартість послуг за актом складає 31 000 грн.

Згідно Додаткової угоди б/н від 07.07.2021 року та Додаткової угоди 1/9252 від 22.02.2022 року адвокат та відповідач встановили вартість послуг за договором про надання правничої допомоги, а саме, вартість участі представника у судовому засіданні становить 3000 грн., а вартість однієї години становить 2500 грн. Відповідно вартість за Актом №4 визначена вірно у відповідності до договірних домовленостей Відповідача та адвоката.

З наведеного вище вбачається що представник позивача обґрунтовував свою апеляційну скаргу доказами, яких не існує в матеріалах справи.

Отже, представник позивача використав недостовірні докази, що не можуть бути прийняті судом до уваги при винесенні рішення.

Вважає, що позивач не надав жодного належного та достовірного доказу на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються скарга, та не доведена незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, чи порушення судом при розгляді справи та винесенні рішення норм матеріального чи процесуального права, а скарга носить характер простої незгоди з оскаржуваним рішенням.

Крім того, вказує, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складає 10 000 гривень на правову допомогу.

03 червня 2024 року Ілясов О.О. , який діє в інтересах ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року, в якій просить його скасувати в частині та ухвалити нове рішення, яким:

- відмовити ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 судового збору в розмірі 4 634,20 грн.;

- відмовити ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 50 000 грн.

Змінити додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25.04.2024 року по справі №756/9252/21 змінивши його резолютивну частину щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь з ОСОБА_2 витрат на професійну правову (правничу) допомогу зі 150 000 грн. на 177 000 грн.

Змінити додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25.04.2024 року по справі №756/9252/21 доповнивши його резолютивну частину наступним:

«В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) 59,17 % квартири АДРЕСА_1 . що у м. Києві.

В рамках поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) право власності на 40,83 % квартири АДРЕСА_1 . що ум. Києві.».

Вказує, що за умови відсутності заперечень позивача проти розподілу витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, наявності доказів на підтвердження реальності та невідворотності таких витрат, а також фактичне повне задоволення зустрічних позовних вимог, суд не зазначив які ще витрати апелянта на правову допомогу не підлягають відшкодуванню, та безпідставно зменшив розмір витрат що підлягають відшкодуванню на

27 000 грн.

В мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначено, що позовні вимоги позивача були задоволені частково, тому розмір витрат на правничу допомогу, повинен розраховуватися з урахуванням вказаної обставини.

Тож судом були прийняті до уваги докази надані позивачем, а зменшення розміру витрат відбулося виключно до пропорційності задоволених вимог.

Апелянт заперечує такому висновку суду, та відповідно рішенню в частині задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Вказує, що доказів, що підтверджують продовження дії договору представником позивача адвокатом Фадєєвою Н.І. на час подання заяви про відшкодування витрат на правову допомогу не надано, як не надано і в термін п`яти днів з дня прийняття рішення у справі.

Дія Договору б/н від 15.05.2021 року припинена 15.05.2022 року, тому правнича допомога надана адвокатом Фадєєвою Н.І. позивачу від 15.05.2022 року до 26.10.2023 року, як те зазначено в клопотанні про стягнення витрат на послуги адвоката, доказово не підтверджена.

Представником позивача - адвокатом Фадєєвою Н.І. подане до суду письмове пояснення від 11.04.2024 року з додатком - Додатковою угодою №1 від 14.05.2022 року про продовження дії Договору про надання правової допомоги від 14.05.2021 року до 15.05.2024 року.

Судом, в засіданні яке відбулося 18.04.2024 року, були долучені до матеріалів справи вказані письмові пояснення з додатком.

Апелянт вважає, що Додаткова угода №1 від 14.05.2022 року, про продовження дії Договору про надання правової допомоги, подана до суду 11.04.2024 року, тобто через два місяці після прийняття рішення по суті справи (05.02.2024 року) в порушення процесуальних строків на подання доказів, без відповідного обґрунтування неможливості його своєчасного подання, безпідставно прийнята судом до розгляду та врахована при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення.

З наведеного вище вбачається недоведеність обставини дії договору б/н від 15.05.2021 року про надання правової допомоги після 15.05.2022 року, яку суд першої інстанції визнав встановленою.

Зазначає, що в клопотанні про «Про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката» від 26.10.2023 року адвокатом Фадєєвою Н.Ш. заначено, що Позивач вже поніс фактичні витрати в розмірі 150 000 грн, які начебто підтверджуються Довідкою 47/23 від 26.10.2023 року.

Вказана Довідка про отримання 150 000 грн не є фінансовим документом, що підтверджує фактичний рух коштів, так як не є ані прибутковим касовим ордером, ані касовим чеком, ані банківським платіжним дорученням.

Натомість суд взяв до уваги докази проведення розрахунку, що призвело до неправильності установлення судом обставин проведення розрахунку, внаслідок неправильної оцінки доказів.

Апелянт вважає, що при постановленні оскаржуваного додаткового рішення мало місце неправильне застосування норм процесуального права, а саме прийняття до розгляду доказів поданих стороною позивача поза межами строків встановлених ЦПК України, призвело до неправильного установлення судом обставин, які мають значення для справи, відповідно невірного вирішення справи, що призвело до порушення прав апелянта.

Апелянт заперечує такому висновку суду, та відповідно рішенню в частині задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Апелянт вважає, що прийняття судом до розрахунку 40,83% частки позивача у власності Квартири АДРЕСА_3 є безпідставним, оскільки позивач не заявляв вимоги про поділ Квартири АДРЕСА_3 , а вимагав визнання за ним права власності на цю квартиру.

Позови про визнання права власності та поділ майна мають різні юридичні підстави та цілі. Так вимога про визнання права власності спрямоване на встановлення юридичного факту належності майна Позивачу, а поділ майна спрямований на поділ спільного майна між подружжям.

Фактично поділ Квартири АДРЕСА_3 є задоволенням вимоги апелянта, а не позивача.

Апелянт вважає, що задоволення судом вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 50 000 грн, у відповідності до пропорційно задоволених вимог є безпідставним, та таким що не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять докази того, що представник позивача виконував свої зобов`язання на підставі наданого суду ордеру, який підтверджував його повноваження, до закінчення розгляду справи по суті звертався до суду із клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу та надавав свій розрахунок таких витрат.

Також зазначав, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, то розмір витрат на правничу допомогу, повинні розраховуватися з урахуванням вказаної обставини та неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат (окрім судового збору).

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що 15.05.2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Фадєєвою Н.І. укладено договір про надання правової допомоги, а також додаткову угоду №1 від 14.05.2022 року, складено акти наданих послуг від 26.10.2023 року та від 27.03.2024 року, згідно з якими вартість надання правової допомоги (консультації клієнта щодо стратегії та тактики у справі, підготовка позовної заяви, заяв про виклик свідків, відзиву на зустрічну позовну заяву, заяви про збільшення позовних вимог, заперечень проти взяття до уваги долучених доказів, письмових пояснень, клопотання про долучення додаткових доказів, участь адвоката в судових засіданнях, замовлення та супровід складання рецензій та звіту про незалежну оцінку, ознайомлення з матеріалами справи, підготовка письмових пояснень до судових дебатів) склала 164500 грн., які згідно довідок адвоката від 26.10.2023 року та від 27.03.2024 року були оплачені у повному обсязі (а.с.80-84, 237, 241-242).

Крім того, 07.04.2021 між ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Ілясов.Терра» укладено договір про надання правничої допомоги, а також додаткову угоду №2/9252 від 10.08.2022 та додаткову угоду №3/9252 від 21.01.2023 року, видано ордер від 12.10.2022 року на представництво адвокатом Ілясовим О.О. інтересів ОСОБА_2 , складено акти приймання-передачі послуг від 13.09.2022 року, 30.01.2023 року, 20.03.2023 року, 01.09.2023 року, 24.10.2023 року, 05.12.2023 року, 08.02.2024 року, згідно з якими вартість надання правової допомоги (складання процесуальних документів, участь в судових засіданнях) склала 180 000 грн, які згідно наявних в матеріалах справи квитанцій були оплачені у повному обсязі (а.с.109-114, 120-125, 180 (зворот)-181,182-182(зворот)).

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2019 року у справі № 756/2114/17 (провадження 61-10774св18).

Суд звертає увагу на те, що позовні вимоги були задоволені частково, тому судові витрати повинні розподілятися пропорційно до задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи убачається, що під час звернення до суду із зустрічним позовом стороною відповідача подавався попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на суму 150 000 грн. Доказів зловживання процесуальними правами, що потягло за собою збільшення обсягу послуг, стороною позивача не надано.

Суд також зазначав, що у відповідності до висновків наведених Верховним Судом у постанові від 02.02.2024 року у справі №910/9714/22, подання стороною заяви про розподіл судових витрат (заяви про ухвалення додаткового рішення) не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору, у зв`язку з чим витрати понесені стороною відповідача на підготовку та подання зазначеної заяви, винесені окремим пунктом у переліку наданих адвокатом послуг в акті №12 приймання-передачі послуг від 08.02.2024 року, відшкодуванню не підлягають.

Крім того, відповідачем під час звернення до суду із зустрічним позовом та у ході розгляду справи за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог було сплачено судовий збір на загальну суму 8 784,25 грн, з них згідно пояснень сторони відповідача за вимогу немайнового характеру сплачено 908 грн, за вимогу майнового характеру сплачено 6877,50 грн., а також за подання заяви про збільшення позовних вимог у розмірі 989 грн та за вимогу немайнового характеру у розмірі 9,75 грн.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за період розгляду справи заявляв три зустрічні позовні вимоги, у зв`язку з чим повинен був сплатити 6 877,50 грн за майнову вимогу та по 908 грн. за дві вимоги немайнового характеру, на загальну суму 8 693 грн.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи, наявності доказів на підтвердження невідворотності таких витрат, а також фактичне задоволення зустрічних позовних вимог, суд вірно вважав за можливе стягнути з позивача 150 000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу та судовий збір у розмірі 8 693 грн.

Щодо підстав для задоволення доповнення до заяви про ухвалення додаткового рішення щодо визнання за відповідачем 59,17% права власності на спірну квартиру, то вони до задоволення не підлягали, оскільки за результатами розгляду справи судом було ухвалено рішення про поділ спільного майна, що свідчить про розгляд усіх заявлених сторонами вимог.

Судом встановлено, що стороною позивача при зверненні до суду з позовом не було надано попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат.

Частина 1 ст.134 ЦПК України передбачає, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Частиною 2 ст.134 ЦПК України визначено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

З урахуванням вищенаведеного положення процесуального закону, суд вірно вважав, що частина 2 ст.134 ЦПК України наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо можливості відмови у відшкодуванні судових витрат.

Матеріали справи містять докази того, що представник позивача виконував свої зобов`язання на підставі наданого суду ордеру, який підтверджував його повноваження. До закінчення розгляду справи по суті звертався до суду із клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу та надавав свій розрахунок таких витрат.

Частиною 4 ст. 141 ЦПК України визначено, що в разі, коли сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Суд вірно вважав, що саме по собі не подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат з першою заявою по суті, не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодування за підтвердження обставин, що правничі послуги надавалися.

Наданий представником позивача акт наданих послуг від 26.10.2023 року не містить інформації про час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт.

Крім того, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, тому розмір витрат на правничу допомогу, повинен розраховуватися з урахуванням вказаної обставини та неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат (окрім судового збору).

Також, стороною позивача під час звернення до суду з позовом було сплачено судовий збір на суму 11 350 грн, що складало максимальну ставку за звернення до суду з позовною вимогою майнового характеру.

При цьому, рішенням суду були частково задоволені позовні вимоги, а саме, в рамках поділу спільного сумісного майна за позивачем визнано право власності на 40,83% квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі: 11350 грн. Х 40,83% / 100% = 4634,20 грн.

Суд не брав до обрахунку вартість задоволених позовних вимог в частині стягнення компенсації вартості автомобілів та визнання права власності на частину земельної ділянки, оскільки відсутні достовірні відомості щодо їх вартості.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи, наявності доказів на підтвердження невідворотності таких витрат, зважаючи на подане стороною позивача клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд вірно вважав за можливе зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 50 000 грн. та стягнути їх, а також судовий збір у розмірі 4634,20 грн., з відповідача на користь позивача.

Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Таким чином, доводи апеляційних скарг про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційні скарги не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги адвоката Онищенка Тараса Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Ілясова Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: