Постанова

від 10.09.2024 по справі 567/887/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року

м. Рівне

Справа № 567/887/24

Провадження № 22-ц/4815/809/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В.

секретар судового засідання - Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюмпе Агро»

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлюка Миколи Григоровича на ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у складі судді Василевича О. В., постановлену у м. Острог Рівненської області,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюмпе Агро», про визнання недійсним договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у вказаній справі.

Ухвала суду першої інстанції вмотивована положеннями п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, яка передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та обґрунтована тим, що даний спір, зважаючи на суб`єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склалися між ними, є таким, що відноситься до справ господарської юрисдикції і повинен вирішуватися шляхом подання відповідного позову до господарського суду.

Вважаючи ухвалу суду незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Павлюк Микола Григорович оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про те, що спір непідсудний суду загальної юрисдикції та доводить, що він має цивільно-правовий характер, оскільки обумовлений порушенням його приватного права майнового характеру і підлягає захисту у сфері приватно-правових відносин. Пояснює, що предметом даного позову є визнання недійсним договору купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Плюмпе Агро» від 16 лютого 2024 року, згідно якого корпоративні права боржника у ТОВ «Плюмпе Агро», на які може бути звернено стягнення за борговими зобов`язаннями ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 вибули з права власності ОСОБА_4 .. Додає, що оспорюваний договір купівлі продажу частки укладений з метою уникнення виконання зобов`язань перед ОСОБА_1 та містить ознаки фраудаторності, оскільки укладений в період існування боргового зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 та розгляду Острозьким районим судом справ №567/946/23 та №567/459/23, а також вжиття заходів забезпечення позову, а відтак оспорюваний договір купівлі продажу частки підлягає визнанню недійним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки в момент його вчинення не було дотримано вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ч.ч.2, 3 ст. 13 ЦК України. Звертає увагу суду, що позивач звернувся до суду як фізична особа, яка не є підприємцем, а відповідачами визначив двох фізичних осіб; в обґрунтування позову позивач покликається на невідповідність оспорюваного правочину вимогами цивільного законодавства; не оспорює жодних корпоративних прав, не стверджує про наявність у нього

будь-яких корпоративних прав та не ставить питання про їх захист, а тому спір має розглядається за правилами цивільного судочинства. Зазначає, що у даному позові у позивача існує цивільний інтерес до майна відповідача не як до учасника товариства й не в межах корпоративних правовідносин, а як до позичальника, тому у суду відсутні підстави для застосування положень пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, а відтак вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження по справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що спір виник з правочину щодо частки в статутному капіталі товариства, розгляд якого віднесено до юрисдикції господарських судів відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України. Наголошує, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.05.2024 по справі

№918/458/24 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 175 ГПК України, тобто у зв`язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. У вказаній ухвалі, суд господарської юрисдикції зазначив, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки, визнання недійсним акту приймання-передачі частки, скасування запису та визнання розміру часток не стосуються справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, чи справ у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, а стосуються цивільних правовідносин щодо порушення прав кредитора, яке виникло із зобов`язання позики, а тому підлягають до розгляду в порядку цивільного судочинства. З наведених міркувань просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що до суду з позовом до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюмпе Агро», про визнання недійсним договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі звернувся ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є захист цивільних прав та/або охоронюваних законом інтересів, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України, за змістом пункту 4 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за умов участі у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори й в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

Під час визначення підвідомчості (підсудності) справи також необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним ч.1 ст.167 ГК України.

Згідно з частиною 3 статті 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Частиною 1 ст.167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З огляду на наведені положення статті 167 ГК України корпоративні права характеризуються такими ознаками: 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.

Спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок укладення між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору №16/02/2024-1 від 16.02.2024р., згідно з яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 частку в статутному капіталі ТОВ «Плюмпе Агро» номінальною вартістю 52756 грн., що становить 50% розміру статутного капіталу товариства.

Предметом даного позову є визнання недійсним договору купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Плюмпе Агро» від 16 лютого 2024 року, згідно якого корпоративні права боржника у ТОВ «Плюмпе Агро» на які може бути звернено стягнення за борговими зобов`язаннями ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 вибули з права власності ОСОБА_4 ..

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що оспорюваний договір купівлі продажу частки укладений з метою уникнення виконання зобов`язань перед ним та містить ознаки фраудаторності, оскільки укладений в період існування боргового зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 та розгляду Острозьким районним судом справ №567/946/23 та №567/459/23, а також вжиття заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим оспорюваний договір купівлі продажу частки підлягає визнанню недійним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки в момент його вчинення не було дотримано вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ч.ч.2, 3 ст. 13 ЦК України.

Позивач звернувся до суду як фізична особа, яка не є підприємцем, визначивши відповідачами двох фізичних осіб. В обґрунтування позову позивач покликається на невідповідність оспорюваного правочину вимогами цивільного законодавства. Позивач не оспорює жодних корпоративних прав, не стверджує про наявність у нього будь-яких корпоративних прав та не ставить питання про їх захист. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_4 прагне уникнути стягнення боргу, який він має перед позивачем, в тому числі шляхом звернення стягнення на належне боржнику майно.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також враховує, що апелянтом вже реалізовано своє право на звернення до суду в порядку господарського судочинства і він позбавлений можливості реалізувати його повторно, зважаючи на той же предмет, ті ж сторони, ті ж предмет та підстави позову. Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 року у справі №490/9823/16-ц (провадження 14-509цс18).

Так, ОСОБА_1 02 травня 2024 року звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом в якому просив визнати недійсним Договір № 16/02/2024-1 купівлі-продажу частки у розмірі 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюмпе Агро», визнати недійсним акт приймання-передачі частки у розмірі 50 % статутного капіталу вказаного товариства, а також скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюмпе Агро» та визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюмпе Агро». Позивач обґрунтовував вказаний позов тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу частки від 16.02.2024 року має бути визнаний недійсним підставі частини 1 статті 203 ЦК України, оскільки зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Позивач вказував, що в момент його вчинення не було дотримано вимог пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України (справедливість, добросовісність та розумність) та частин 2, 3 статті 13 ЦК України (при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах). Позивач вказував у позові, що цей правочин є недійсним, укладеним без наміру створення правових наслідків та лише з метою уникнення відповідачем ОСОБА_2 цивільно-правової відповідальності за договірними зобов`язаннями. Решта позовних вимог, як видно з позову, є похідними від вимог про визнання фраудаторного правочину недійсним.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.05.2024 по справі №918/458/24 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 175 ГПК України, тобто у зв`язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У вказаній ухвалі, суд господарської юрисдикції зазначив, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу частки, визнання недійсним акту приймання-передачі частки, скасування запису та визнання розміру часток не стосуються справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, чи справ у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, а стосуються цивільних правовідносин щодо порушення прав кредитора, яке виникло із зобов`язання позики, а тому підлягають до розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскаржуваною ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження з тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Окрім того в оскаржуваній ухвалі зазначено, що вона не є обмеженням у доступі позивача до правосуддя, оскільки останній не позбавлений можливості вирішення спору в порядку господарського судочинства.

Натомість, вищевказана ухвала Господарського суду Рівненської області від 07.05.2024 року у справі №918/458/24, якою ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження за правилами господарського судочинства, набрала законної сили, не скасована, є чинною, що в сукупності із оскаржуваною ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року якраз обмежує його конституційну гарантію на доступ до правосуддя.

Зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції (постанова Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20)).

Реалізуючи гарантоване ст. 6 Європейської конвенції право на доступ до правосуддя, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух, тобто право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати законодавчим обмеженням. В кожному конкретному випадку суд повинен перевірити, чи є такі обмеження законними, легітимними, тобто передбачені законом. За відсутності законодавчо встановлених обмежень відмова у відкритті провадження у справі буде порушенням права на доступ до суду.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності із нормами закону, що регулюють правила предметної юрисдикції, апеляційний суд приходить до висновку про те, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства Острозьким районним судом Рівненської області, у зв`язку з цим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. ст. 367, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлюка Миколи Григоровича задовольнити.

Ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 20 травня 2024 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюмпе Агро», про визнання недійсним договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі направити до Острозького районного суду Рівненської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2024 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Хилевич С. В.