Окрема думка

від 30.08.2024 по справі 908/3731/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Малашенкової Т.М. щодо постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30 серпня 2024 року

м. Київ

у cправі № 908/3731/23

ПІДСТАВИ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №908/3731/23, зокрема, постановила: касаційну скаргу Казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра" задовольнити; ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі №908/3731/23 скасувати; справу №908/3731/23 направити до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

2. Окрему думку викладено у порядку статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Щодо питання з якого моменту в юридичної особи, зареєстрованої за законодавством України, виникає обов`язок мати електронний кабінет

3. Право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, пункт 230).

4. У постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц (провадження №61-2887св20) зазначено, що «відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року у справі №5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Про необхідність застосування спеціального закону перед загальним зазначив також і Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2018 року у справі №263/15749/16-а: «…При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (§ 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25 березня 1999 року, § 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» від 26 липня 2007 року тощо)»».

5. Стаття 1 ГПК України передбачає, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

6. Виходжу з того, що господарський процес - це встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів в Україні, діяльність яких спрямована на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

7. Цілком очевидним та логічним, з огляду на структуру ГПК України, визначати господарський процес як передбачений нормами господарського процесуального права постадійний рух справи у якій виник спір, а також розгляд прорцесуальних питань, які пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

8. Виходжу з того, що нормами господарського процесуального права регламентується порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляд і вирішення справи, оскарження та перегляду судових рішень суду у апеляційній та касаційних інстанціях, а також процесуальні питання, які пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах, тощо.

9. ГПК України, встановлює процесуальний порядок діяльності суду з розгляду і вирішення справ не заради форми, а для того, щоб досягти правильного кінцевого результату щодо конкретних спорів. Процесуальна форма виступає як засіб досягнення законності у правозастосовній діяльності господарських судів.

10. Суду, іншим учасникам процесу законом надаються певні і відповідні їх процесуальному стану права і покладаються обов`язки.

11. Закон №3424 передбачає, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзаців 2 і 3 пп."а" п.2, абзаців 2 і 3 пп."а" пп.3 п.1 цього Закону в частині обов`язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, які вводяться в дію через сім місяців з дня опублікування Закону №3200. Тобто, відповідні зміни до ГПК набули чинності 04.11.2023, тоді як до інших процесуальних кодексів - пізніше.

12. Погоджуюсь, що ЄСІКС може ефективно та повноцінно функціонувати, якщо всі учасники справи будуть мати електронні кабінети, це дозволить значно пришвидшити процес обміну документами та робить його менш витратним як для учасників справи, так і для суду. Саме тому законодавець після певного перехідного етапу, коли реєстрація електронного кабінету була добровільною, перейшов до запровадження обов`язкової реєстрації електронних кабінетів для певних категорій осіб.

13. Логіка законодавця, спрямована на те, щоб зробити комунікацію з судом та учасниками господарського процесу через ЄСІКС обов`язковою, а це можливо лише якщо всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці матимуть електронні кабінети (як обов`язковий реквізит, наприклад, рахунок у банку).

14. Також, погоджуюсь, що тлумачення Верховним Судом чинних норм процесуального законодавства має здійснюватися з урахуванням мети створення ЄСІКС і повинно сприяти впровадженню цифрового правосуддя у відповідності до сучасних міжнародних стандартів, acquis communautaire Європейського Союзу (правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу, але не обмежується ними), а не суперечити їм.

15. Відповідно до частин першої та четвертої статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує ЄСІКС. ЄСІКС відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

16. Підтримую та не заперечую стосовно висновку, викладеного у пункті 84 постанови у цій справі такого змісту: «Об`єднана палата вважає, що з 04.11.2023 (дата набуття змін до абз.1 ч.6 ст.6 ГПК, внесених законом №3424) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет».

17. Втім, вважаю, що реалізацію цього обов`язку щодо інших юридичних осіб, які зареєстровані за законодавством України слід обумовлювати набуттям ними статусу учасника справи або наміру ним стати, наприклад, коли особа має намір подати до суду позов.

18. Це твердження не діє щодо адвокатів, нотаріусів, державних та приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів, органів державної влади та інших державних органів, які зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування в силу їх професійної діяльності та/чи статусу органів державної влади та інших державних органів, які зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування.

19. Вказаний висновок ґрунтується саме з огляду на обраний законодавцем спосіб, яким передбачена обов`язкова реєстрація юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в ЄСІКС або її окремій підсистемі (модулі), а саме шляхом внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України, яким закріплено правове регулювання питання права звернення особи до суду через електронний суд, надання особі права на звернення до суду саме в такій формі, а відтак і зобов`язання відповідних суб`єктів реєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІКС в обов`язковому порядку є процесуальними правами учасника господарського процесу.

20. З огляду на правове регулювання питання права звернення особи до суду через електронний суд, надання особі права на звернення до суду саме в такій формі, а відтак і зобов`язання відповідних суб`єктів реєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІКС в обов`язковому порядку є процесуальними правами учасника господарського процесу.

Щодо питання з якого моменту особа (відповідач) набуває статус учасника справи

21. Діяльність господарського суду з розгляду і вирішення підвідомчих йому спорів відбувається в певній логічній послідовності, а саме за стадіями процесу. У кожній стадії господарського процесу процесуальні відносини мають специфічний характер, який визначається об`єктом цих відносин, суб`єктним складом учасників на кожній стадії, змістом і метою процесуальних дій.

22. Перша (початкова) стадія господарського процесу - це прийняття позовної заяви до провадження, а також заяви у справах непозовного провадження. Об`єктом процесуальних дій і правової оцінки судді на цій стадії є пред`явлена позовна заява з усіма долученими до неї матеріалами, вивчення їх з огляду на підвідомчість та підсудність, а також інших критеріїв, необхідних для прийняття справи до провадження. На цій стадії суддя одноособово виносить ухвалу про порушення відкриття провадження у справі, а за наявності підстав може повернути заяву або залишити її без руху.

23. Процесуальні права й обов`язки реалізуються в ході процесу у вигляді процесуальних дій.

24. Виходжу з того, що порядок звернення до суду, прийняття заяви та підготовки справи до розгляду, порядок вирішення спору, структура рішення і регламент його перегляду, а також процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, зумовлені законом.

25. Господарські процесуальні відносини є конкретизацією відносин, які виникають між їх суб`єктами при наділенні учасників правовідносин процесуальними правами та обов`язками. Господарські процесуальні відносини реалізуються через механізм взаємодії процесуальних прав і обов`язків, оскільки, суб`єкти господарських процесуальних відносин є їх персональними носіями. Права й обов`язки учасників господарських процесуальних відносин перебувають у нерозривній єдності і пов`язують їх учасників.

26. Господарські процесуальні відносини є підґрунтям для реалізації суб`єктивних прав фізичних і юридичних осіб, держави з метою вирішення господарським судом заявлених спорів.

27. Право на судовий захист і право на звернення до господарського суду - це самостійні суб`єктивні права.

28. Суб`єктивне право, що має матеріально-правову природу, не входить до змісту господарських процесуальних відносин, не є предметом господарського процесуального регулювання. Для виникнення господарських процесуальних відносин необхідний факт звернення до господарського суду зі заявою встановленої форми і змісту, з дотриманням правил підвідомчості та підсудності заявленого спору.

29. Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, такого змісту:

«…Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

138. Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача».

30. Вважаю, що особа, яка подає позов на цій стадії формально є позивачем, втім, фактично перебуває у правовому статусі заявника, про що якраз свідчить стаття 175, частина п`ята статті 174, пункт 6 частини першої статті 255 ГПК України. А правовий статус позивача набувається саме з моменту відкриття провадження у справі.

31. Отже, враховуючи вищевикладене, не погоджуюсь, з висновком, викладеним у пункті 48 постанови у цій справі про те, що «відповідно до цих приписів ГПК статус учасника справи особа має ще до моменту звернення позивача до суду з позовом та відкриття провадження у справі (по суті з моменту складення позивачем остаточного тексту позовної заяви і визначення у ньому певної особи як відповідача».

Щодо висновку про покладення на позивача додаткового тягаря з направлення паперових копій процесуальних документів цінним листом з описом вкладення на адресу особи, яка не виконала обов`язок щодо реєстрації свого електронного кабінету

32. Погоджуюсь з висновком, викладеним у пункті 107 постанови у цій справі у такій редакції: «покладення на позивача, який виконав належним чином вимоги закону про реєстрацію електронного кабінету, подав апеляційну скаргу з використанням ЄСІКС, додаткового тягаря з направлення паперових копій процесуальних документів цінним листом з описом вкладення на адресу особи, яка такий обов`язок не виконала, є невиправданим».

33. Беру до уваги, що правове регулювання питання права звернення особи до суду через електронний суд, надання особі права на звернення до суду саме в такій формі, а відтак і зобов`язання відповідних суб`єктів реєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІКС в обов`язковому порядку, з однієї сторони, а також одночасна вимога закону для особи, яка подає до суду документи надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з іншої сторони, є протиріччям, і дійсно не відповідає меті запровадження ЄСІКС - пришвидшення та спрощення комунікації між судом та учасниками судових процесів, забезпечення можливості ознайомлення інших сторін у справі зі змістом документів, що направляються до суду в електронній формі.

34. Особа є суб`єктом приватного права і у разі, якщо має намір звернутись до суду, то реалізовувати своє право має з дотриманням вимог процесуального закону.

35. Суди, в свою чергу, застосовуючи процесуальні норми мають керуватися принципом розумності, відповідно до якого застосування відповідних норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду.

36. Вищевказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.02.2023 у справі №580/5209/22, від 28.03.2023 у справі №260/1322/21.

37. Верховний Суд неодноразово зазначав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом.

38. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05.08.2020 у справі №177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), від 12.01.2022 у справі №234/11607/20 (провадження №61-15126св21); Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.07.2021 у справі №340/141/21 (адміністративне провадження №К/9901/18182/21); подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суд від 28.03.2023 у справа №260/1322/21].

39. Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст таким чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

40. Таким чином, сучасне розуміння права та правозастосування передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини і громадянина - головною метою державної влади, яка реалізує свою компетенцію в межах Конституції та законів України.

41. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

42. Законодавство, яке застосовується судом наведено у статті 3 ГПК України, частиною першою якої визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

43. У судовому розгляді предметом правозастосування насамперед виступає закон, що регулює спірні відносини (чи відносини іншого виду провадження), - провідний вид нормативного акта як джерела правового регулювання відносин в Україні як системі континентального права. Ймовірні колізії між приписами законів та нормами (зазвичай нормами-принципами або нормами приписами) Конституції України, стають передумовами практичної потреби у застосуванні норм Конституції як норм прямої дії.

44. Так, відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

45. Таким чином, у господарському судочинстві закріплений принцип прямої дії норм Конституції, що є фундаментом доктрини прямої дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права.

46. Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

47. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

48. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

49. Конституційний Суд України у рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) виснував, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

50. У статті 55 Конституції України закріплений фундаментальний принцип судового захисту порушених прав людини і громадянина, процесуальний аспект реалізації якого у судочинстві неодноразово досліджувався Конституційним Судом України.

51. Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

52. Відповідно до пунктів 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

53. У пункті 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12.04.2012 №9-рп/2012 сформульовано висновок про те, що положення статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань.

54. Зазначені конституційні приписи знайшли своє втілення у відповідних нормах процесуального законодавства.

55. Так, за змістом пунктів 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частини першої статті 7 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

56. Втім, у ситуації, коли господарський процесуальний кодекс, а саме статті 6, 42, 172, 174 ГПК України та Положення про ЄСІКС, врегульовує питання стосовно документів, що додаються до позовної заяви, без юридичної визначеності, що свідчить про непослідовність, не відповідає меті запровадження ЄСІТС і порушує принцип юридичної визначеності, на моє переконання, Об`єднана палата в контексті цієї справи не мала оминути це питання та як його вирішення неможливе у інший спосіб, окрім застосування принципу верховенства права та конституційних гарантій рівності сторін.

57. Суспільні відносини, з огляду на постійний розвиток та мінливість, потребують якісного та вчасного правового регулювання, а у разі конфлікту (невідповідності) або прогалини в правовому регулюванні вимагають від суду замість нього застосувати конституційні приписи при вирішенні спору та дискваліфікувати законодавчі норми, які суперечать Конституції у конкретній справі.

58. Таким чином, суди, розглядаючи справу, мають витлумачити акти в такий спосіб, щоб узгодити їх з Конституцією України, а у разі протиріччя, яке не може бути у жодний спосіб узгоджене з Конституцією України, - відмовлятися від їхнього застосування і застосовувати норми Конституції як норми прямої дії.

59. Тому, на моє переконання, Об`єднана палата мала сприяти гармонізації відповідних норм ГПК України в межах компетенції визначеної процесуальним законом.

60. Відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

61. З огляду на змістом статті 11 ГПК України, припис стосовно ініціювання судом за певних обставин вирішення питання щодо конституційності закону чи іншого правового акта є імперативним.

Суддя Тетяна Малашенкова