Ухвала

від 11.09.2024 по справі 127/2-1809/10

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/2-1809/10

Провадження № 6/127/472/24

У Х В А Л А

11 вересня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Бессараб Н.М.,

при секретарі Поливаній Ю.В.,

з участю представника боржника - адвоката Пономаренка Д.Ю.,

представника стягувача - адвоката Ковальчука Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у якій просив визнати виконавчі листи (дублікати) №127/2-1809/10, видані Вінницьким міським судом Вінницької області 21.06.2022, на виконання рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 23.04.2010 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» заборгованість за кредитним договором №19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007 в загальній сумі 49856,78 доларів США, шо еквівалентно 395114,95 грн, а також судовий збір в сумі 1700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн, а всього 1820 грн, такими, що не підлягають виконанню.

Заява мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.04.2010 по справі №2-1809/10 було солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007 в загальній сумі 49 856,78 доларів США, що еквівалентно 395 114, 95 гривень, а також судовий збір в сумі 1 700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень. Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 09.06.2021 було замінено стягувача з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», а від 29.03.2023 з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на ОСОБА_3 .

Реалізуючи своє право як іпотекодержатель ОСОБА_3 21.06.2024 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки (предмет іпотеки) ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 придбала земельну ділянку площею 0,2098 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно витягів з ДРРП від 21.06.2024 №383912648 та №383908598 іпотека, яка була накладена на земельну ділянку кадастровий номер 0520682803:02:007:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 - припинена. Право власності на вищевказану земельну ділянку кадастровий номер 0520682803:02:007:0281 перейшло ОСОБА_4 про що свідчить витяг з ДРРП №383901899 від 21.06.2024.

Всі боргові зобов`язання за кредитним договором №19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007 та іпотечним договором від 19.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г. за реєстровим номером 2148 перед ОСОБА_3 виконані в повному обсязі і будь-які претензії майнового та фінансового характеру у ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні. Отже, у разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 38 Закону України "Про іпотеку", зобов`язання боржника - фізичної особи припиняється, оскільки за змістом положень статті 36 Закону України "Про іпотеку" усі наступні вимоги кредитора - іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Зважаючи на викладене, унаслідок завершення позасудового врегулювання спору з 21.06.2024 (день укладання договору купівлі-продажу щодо предмет) іпотеки та перереєстрації права власності на предмет іпотеки), всі зобов`язання, які випливали з кредитного договору №19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007 та Договору поруки є такими, що припинилися у цілому, у тому числі й в частині, непогашеній за рахунок іпотечного майна.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із заявою про визнання виконавчих листів, виданих Вінницьким міським судом Вінницької області 21.06.2022 за судовим рішенням від 23.04.2010 по справі №2-1809/10, такими, що не підлягають виконанню.

Представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Пономаренко Д.Ю. вимоги заяви підтримав, просив заяву задоволити.

Представник стягувача ОСОБА_3 - адвокат Ковальчук Є.М. не заперечив щодо задоволення заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Боржник ОСОБА_2 та інші учасники справи до суду не з`явилися по невідомій суду причині, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши пояснення адвокатів Пономаренка Д.Ю., ОСОБА_5 та дослідивши матеріали заяви та цивільної справи №2-1809/10, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (рішення у справі «Шмалько проти України», від 20 липня 2004 року, заява №60750/00).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) суд зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції. Державі належить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права.

Крім того, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система договірної держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Згідно ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За положеннями ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу.

У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 61-1592св17 Верховний Суд зазначив, що наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Так, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання незалежно від факту звернення виконавчого документа до примусового виконання. Не виконання судового рішення у добровільному порядку змушує сторону, на користь якої прийнято судове рішення, звернутися у встановленому законом порядку до примусового виконання рішення, що створює для іншої сторони несприятливі наслідки, у тому числі у вигляді обов`язку сплати виконавчого збору.

Виходячи з вищевикладеного, виконання судового рішення є обов`язком для кожного в Україні, невиконання судового рішення змушує сторону, на користь якої прийнято судове рішення, звертатися у встановленому законом порядку до примусового виконання рішення, наслідком чого є несприятливі наслідки для боржника - стягнення виконавчого збору до Державного бюджету України.

Таким чином, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню буде ставити під сумнів законність судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання.

Заявник ОСОБА_1 , у заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у даній справі посилався на ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», якою визначено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відповідно до частини першої ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина першастатті 510 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.04.2010 по справі №2-1809/10 було солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007 в загальній сумі 49 856,78 доларів США, що еквівалентно 395114, 95 гривень, а також судовий збір в сумі 1 700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень (т. 1 а.с. 58-59).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.06.2021 було замінено стягувача за вищевказаним судовим рішенням з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (т. 1 а.с. 84-85).

01.02.2022 Вінницький міський суд Вінницької області постановив видати ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» дублікати виконавчих листів за судовим рішенням від 23.04.2010 по справі №2-1809/10 (т. 1 а.с. 154-157).

З матеріалів справи вбачається, що 21.06.2022 Вінницьким міським судом Вінницької області стягувачу ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» було видано дублікати двох виконавчих листів за вищевказаним судовим рішенням.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.03.2023 було замінено стягувача з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 222-223).

Відповідно до постанови старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дзюбенко Т.О. від 22.08.2023, виконавчий лист дублікат №127/1809/10, виданий 21.06.2022 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 боргу в розмірі 49856,78 доларів США, що еквівалентно 395114,95 грн, а також судовий збір в сумі 1700 грн та витрат в сумі 120 грн. повернуто стягувачу ОСОБА_3 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 2 а.с. 148).

Крім того, згідно з постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Микитюка М.О. від 08.11.2023, виконавчий лист №127/1809/10, виданий 21.06.2022 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007 в сумі 49856,78 доларів США, що еквівалентно 395114,95 грн, а також судовий збір в сумі 1700 грн та витрат в сумі 120 грн. повернуто стягувачу ОСОБА_3 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 2 а.с. 153).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2007 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №19/11/2007/840-ЖК/13, відповідно до умов якого, останній отримав кредит в сумі 41514 доларів США зі строком повернення до 19.11.2027. Цього ж дня між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір на забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань, що випливають з кредитного договору №19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: земельна ділянка площею 0,2098 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору №19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007 та згідно з договором про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, що посвідчений ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу, 19.11.2007 за реєстр. №2148, укладеними 04.06.2024 між позикодавцем, іпотекодержателем ОСОБА_3 та позичальником, іпотекодавцем ОСОБА_1 , згідно з якими змінено відсоткову річну ставку з 12,39% річних на 12% річних; змінено строк виконання зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту та сплати інших платежів до 31.12.2027; визначено кінцевий термін повернення кредиту до 31.12.2028, сума кредиту в розмірі 41514 доларів США.

21.06.2024 ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки (предмета іпотеки), а саме земельної ділянки площею 0,2098 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2 а.с. 159-160).

У п. 1.8 договору вказано, що відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та ст. 5 договору іпотеки «Задоволення вимог Іпотекодержателя», що визначений в п. 1.7 цього договору, передбачено, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та від свого імені продати його будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно з п. 2.1. договору, сторони домовилися, що продаж земельної ділянки вчиняється за ціною 111200 грн.

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав від 21.06.2024 №383912648 та №383908598 іпотека, яка була накладена на земельну ділянку кадастровий номер 0520682803:02:007:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 припинена (т. 2 а.с. 156-157).

Право власності на вищевказану земельну ділянку кадастровий номер 0520682803:02:007:0281 зареєстровано за ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав №383901899 від 21.06.2024 (т. 2 а.с. 158).

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що боржник ОСОБА_1 повністю погасив заборгованість за кредитним договором №19/11/2007/840-ЖК/13 від 19.11.2007, яка визначена рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.04.2010 в сумі 49 856,78 доларів США, що еквівалентно 395114, 95 гривень, а також судовий збір в сумі 1 700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.

Суд звертає увагу, що ціна предмета іпотеки, яку іпотекодержатель ОСОБА_3 отримала від реалізації іпотечного майна становить 111200 грн, натомість сума заборгованості, яка підлягає стягненню з боржників на підставі виконавчого листа (дубліката) №127/1809/10 від 21.06.2022 складає 49 856,78 доларів США, що еквівалентно 395114, 95 гривень, а також судовий збір в сумі 1 700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.

Суд підкреслює, що судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін.

Також суд звертає увагу на те, що повернення виконавчого документа стягувачу не скасовує обов`язку виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.04.2010, яке є чинним.

Згідно з інформацією про виконавче провадження (т. 2 а.с. 149-152), станом час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, тобто 08.11.2023, заборгованість по виконавчому збору з виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці суду від 23.04.2010 становить 49856,78 грн.

Отже, звернення до суду із даною заявою вказує також на бажання боржника ухилитися від стягнення з нього виконавчого збору до Державного бюджету України, оскільки закінчення виконавчого провадження у зв`язку з визнанням виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виключає стягнення виконавчого збору, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Керуючись ст. ст. 259-261, 432 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», -

У Х В А Л И В:

У задоволеннізаяви ОСОБА_1 про визнаннявиконавчих листів,виданих Вінницькимміським судомВінницької області21.06.2022за рішеннямсуду від23.04.2010по справі№ 2-1809/10, такими, що не підлягають виконанню - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду.

Повний текст ухвали суду складено 16.09.2024.

Суддя: