Окрема думка

від 11.09.2024 по справі 202/6453/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 202/6453/23

провадження № 61-3821св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інком-Фінанс», яка підписана представником Шипіленком Романом Олександровичем, задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року скасував та передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) вказано, що:

«7.3. Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

7.4. За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98)).

7.5. Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109))».

2. Системне тлумаченнястатті 16 та частини другої статті 1282 ЦК України дозволяє зробити висновок, що:

по-перше, норма частини другої статті 1282 ЦК України є спеціальною у площині захисту прав кредиторів спадкодавця у межах спадкових правовідносин, в якій передбачено належний спосіб захисту прав кредиторів спадкодавця;

по-друге, до відносин між кредитором і спадкоємцями боржника не повинні застосовуватися норми закону, які врегульовують загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов`язань, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі (пред`явлення в судовому порядку вимоги про стягнення коштів).

2.1. Аналіз частини другої статті 1282 ЦК України свідчить, що задоволення вимоги кредитора до спадкоємців боржника шляхом одноразового платежу, тобто, шляхом сплати грошових коштів, можливе лише в позасудовому порядку.

2.2. Судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред`явленні до спадкоємців позову про звернення стягнення на спадкове майно. Тому застосування положень статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду є неможливим ні в порядку вирішення судом процесуального питання заміни боржника у виконавчому провадженні, ні в межах виконавчого провадження у разі проведення такої заміни.

2.3. Судовий порядок застосування статей 1281 та 1282 ЦК України при розгляді справи про звернення стягнення на спадкове майно дозволяє вирішити й проблематику пов`язану і з множинністю кредиторів та спадкоємців. Українське законодавство в певних сферах (зокрема, конкурсний процес, виконавче провадження) містить механізми, порядок у разі коли існує множинність кредиторів (стягувачів) та боржників (спадкоємців). Натомість в спадковому праві законодавець на рівні ЦК України певних особливостей задоволення вимог у разі множинності кредиторів спадкодавця та його спадкоємців не передбачає. Хоча, з урахуванням сутності задоволення вимог при множинності кредиторів спадкодавця, воно має «підкорюватися» загальним правилам: встановлення спадкового активу і пасиву; з`ясування кола кредиторів та спадкоємців та визначення в якому обсязі підлягають задоволенню їх вимоги.

3. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц (провадження № 14-99цс21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 1282 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимог. Разом з тим зазначена норма не конкретизує способів звернення стягнення на майно та не передбачає можливості звернути стягнення на майно, отримане спадкоємцями, шляхом визнання на нього права власності за кредитором, а лише встановлює обов`язок суду в разі пред`явлення відповідного позову та доведення його підстав звернути стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі».

3.1. Аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц (провадження № 14-99цс21) свідчить, що:

у ній відсутні мотиви для кваліфікації «накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі» як додаткового за своєю правовою природою способом захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця;

«накладення стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі» є способом захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця, що передбачений спеціальною нормою частини другої статті 1282 ЦК України;

у разі конкуренції загальної та спеціальної норм права, застосуванню підлягає остання, тобто, при конкуренції способів захисту, передбачених статтею 16 та у частині другій статті 1282 ЦК України, застосуванню підлягає остання, оскільки частина друга статті 1282 ЦК України закріплює ефективний спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця;

рішення суду за позовом про «накладення стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі» є підставою для його виконання у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження»;

Велика Палата Верховного Суду не навела власне мотивів для висновку про те, що: «зазначена норма не конкретизує способів звернення стягнення на майно».

4. У постанові Верховного Суду України 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 зроблено висновок, що «згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право, а не є строком позовної давності, як зазначив суд. У справі, яка переглядається, кредитор пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права вимоги до спадкоємців».

4.1. У пунктах 45, 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) вказано, що «з огляду на вказане, а також враховуючи невідповідність між висновком Верховного Суду України щодо застосування статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15, і висновком Верховного Суду України щодо застосування вказаної статті, викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16, Велика Палата Верховного Суду відступає у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) від останнього. […] У справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) позивач 28 листопада 2012 року набув у кредитодавця право вимоги щодо предмета іпотеки на підставі договору факторингу. На той час згідно з листом ОСОБА_3 від 08 травня 2012 року кредитодавець знав про набуття спадкоємцями предмета іпотеки. Проте позивач вимогу про погашення боргу та звільнення предмета іпотеки надіслав спадкоємцям лише 23 грудня 2014 року, тобто пропустивши строки, визначені статтею 1281 ЦК України. Вказане позбавляє позивача права відповідної вимоги до спадкоємців».

4.2. Тобто від висновку, викладено у постанові Верховного Суду України 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 Велика Палата Верховного Суду не відступала.

5. У постанові Верховного Суду в складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року в справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18) зроблено висновок, що:

«відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами. Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим. Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося».

5.1. Тобто, Верховним Судом в складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду зроблено висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

5.2. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18) вказано, що «задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що має місце порушення права позивача на своєчасне отримання кредитних коштів, внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов`язань, а сам обов`язок по поверненню кредитних коштів не є нерозривно пов`язаним з особою померлого боржника, відповідачі є спадкоємцями, розмір заборгованості за договором не перевищує вартість спадкового майна. Крім того, суди вірно вказали, що ПАТ «Альфа-Банк» дізнався про відкриття спадщини лише після свого звернення у лютому 2016 року до суду першої інстанції із позовними вимогами про стягнення з померлого боржника заборгованості, а тому не пропустило строк, встановлений статтею 1281 ЦК України».

6. За таких обставин, колегії суддів необхідно було передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, зробленого в постанові Верховного Суду в складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року в справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року в справі № 2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц (провадження № 14-99цс21), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22).

Суддя В. І. Крат