Постанова

від 11.09.2024 по справі 202/6453/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 202/6453/23

провадження № 61-3821св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Інком-Фінанс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інком-Фінанс», яка підписана представником Шипіленком Романом Олександровичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лопатіної М. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У квітні 2023 року АТ «УкрСиббанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

Позов мотивований тим, що за життя ОСОБА_3 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» (з 24 листопада 2018 року АТ «УкрСиббанк», далі - банк, Позивач) договір поруки № 11057003000/2 від 25 червня 2007 року, та як поручитель зобов`язався відповідати перед Банком у тому ж обсязі, що і позичальник ОСОБА_2 , в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за використання кредитних коштів, за сплату пені і інших штрафних санкцій, передбачених договором про надання споживчого кредиту № 11057003000 від 25 червня 2007 року (далі - кредитний договір).

В зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту банк звернувся із позовом до суду про стягнення солідарно заборгованості з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року в справі № 202/1865/15-ц позов банку задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 11057003000 від 13.10.2006 року в розмірі 21 668,32 дол. СІЛА (475 917,63 грн згідно з офіційним курсом НБУ станом на 17 липня 2015 року), з яких: 19 556,38 дол. США - кредитна заборгованість; 2 111,94 дол. США - заборгованість по процентам; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Банку суму нарахованої пені за неналежне виконання умов кредитного договору № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 9 393,47 грн; стягнуто з кожного відповідача на користь Банку судовий збір в сумі 1 827 грн з кожного.

Рішення суду набрало законної сили 21 листопада 2016 року. Отримані виконавчі листи були направлені до відповідного органу ДВС України для примусового виконання. Наразі триває примусове виконання рішення суду стосовно позичальника ОСОБА_2 . Виконавче провадження щодо померлого поручителя ОСОБА_3 закінчено 07 червня 2021 року у зв`язку із його смертю. Отримавши витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті від 09 липня 2021 року, Банку стало відомо, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 та на момент подання позову рішення суду про стягнення боргу за вказаним кредитним договором залишається не виконаним, заборгованість за кредитним договором не погашена.

Після смерті ОСОБА_3 залишилося нерухоме майно - земельна ділянка. Так, з інформаційної довідки 282998903 від 04 листопада 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що за ОСОБА_3 , як за орендодавцем, зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська.

Спадкоємці померлого ОСОБА_3 не повідомили Банк про смерть позичальника та прийняття спадщини. Не маючи інформації щодо спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , Банк направив вимогу від 22 грудня 2021 року за № 25-1-01/994 до дружини померлого ОСОБА_1 , як можливого спадкоємця, яка отримала вимогу 11 січня 2022 року. Також, була направлена вимога до спадкоємців від 22 грудня 2021 року за № 25-1-01/993 до Шостої дніпровської державної нотаріальної контори. Банк просив нотаріуса повідомити про вимогу банку спадкоємців, надати інформацію про прийняття спадщини спадкоємцями та про видачу свідоцтва про право на спадщину. 23 березня 2022 року до Банку надійшло повідомлення від Шостої дніпровської державної нотаріальної контори про долучення вимоги Банку до спадкової справи № 292/2018 та про відсутність правових підстав для розкриття Банку даних спадкової справи.

З інформаційної довідки 327587747 від 30 березня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно банку стало відомо, що за відповідачем ОСОБА_1 на праві власності зареєстрована земельна ділянка кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину №1-74, видане 08 лютого 2019 року Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою.

Таким чином, лише у березні 2023 року Банку стало відомо, про факт прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідачу ОСОБА_1 та успадкування земельної ділянки кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська, що належала померлому ОСОБА_3 .

Спадкоємиця ОСОБА_1 , прийнявши спадщину, вимогу банку не задовольнила, заборгованість у розмірі 21 668,32 доларів США по кредиту та процентам і 9 393,47 грн по пені, що підлягає стягненню за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року № 202/1865/15-ц, не сплатила.

Банк просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» в межах вартості майна, прийнятого у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 :

заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 21 668,32 дол. США, з яких: 19 556,38 дол. США - кредитна заборгованість; 2 111,94 дол. США - заборгованість по процентам;

пеню у розмірі 9 393,47 грн;

судові витрати по справі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2023 року:

позов АТ «УкрСиббанк» задоволено;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» в межах вартості майна, прийнятого у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 21 668,32 дол. США, з яких: 19 556,38 дол. США - кредитна заборгованість; 2 111,94 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; пеня у розмірі 9 393,47 грн;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що

відповідач, як єдиний спадкоємець після померлого ОСОБА_3 , зобов`язана задовольнити вимогу кредитора по сплаті боргу, встановленого рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року № 202/1865/15-ц в обсязі отриманої спадщини. При цьому суд врахував правову позицію Верховного Суду щодо обов`язку спадкоємця доводити обсяг та вартість спадкового майна, викладену у постанові від 18 вересня 2019 року в справі 640/6274/16-ц. Так Верховний Суд зазначив наступне: «враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, та передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна»;

посилання відповідача та її представника щодо невідповідності обраного способу захисту та можливість заміни боржника у виконавчому провадженні є безпідставними. Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О. О. від 07 червня 2021 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа № 202/1865/15-ц виданого 06 грудня 2016 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська у зв`язку зі смертю боржника. Посилання відповідача на правову позицію Верховного суду, викладену по справі № 2-2697/11 від 23 січня 2019 року є недоречною, оскільки в даній справі Верховним Судом було надано оцінку положенням Закону України «Про виконавче провадження» у старій редакції;

відповідачка та її представник безпідставно посилаються на пропуск позивачем строку пред`явлення вимоги до спадкоємця. В даному випадку відповідачем помилково рахується 6 місячний строк з дня, коли банк дізнався про смерть боржника - ОСОБА_3 . Разом з тим, законодавством передбачений відлік строку не з моменту отриманням кредитором інформації про смерть боржника, а з дня, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. У вказаній справі, представник банку звернувся до нотаріуса та можливого спадкоємця - дружини кредитора, до моменту отримання інформації про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Таке звернення відбулось у 2021 році, після отримання відомостей про смерть боржника. Суд враховує, що ані нотаріус ані спадкоємці, не зважаючи на наявні в матеріалах спадкової справи вимоги, не сповістили кредитора про прийняття спадщині або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину;

протягом місяця з дня отримання інформаційної довідки 327587747 від 30 березня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якою встановлено оформлення відповідачем права власності на спадкове майно, банк звернувся безпосередньо до суду;

тому суд вважав, що позовні вимоги про стягнення боргу кредитором спадкодавця підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року:

залучено ТОВ «Інком-Фінанс» до участі у справі як правонаступника АТ «УкрСиббанк».

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

цивільним процесуальним законодавством передбачена можливість заміни сторони її правонаступником при розгляді справи;

оскільки 29 вересня 2023 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Інком-Фінанс» укладено договір факторингу № 29/09/5/2023, за умовами якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року та за всіма договорами забезпечення кредиту, яким володіло АТ «УкрСиббанк», а тому є правонаступником всіх його прав та обов`язків;

тому заява АТ «УкрСиббанк» про залучення до участі у справі як правонаступника ТОВ «Інком-Фінанс», підлягає задоволенню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником;

з матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2021 року згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 та статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем Русецькою О. О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду, у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_3 ;

за таких обставин, банк будучи обізнаним про перебування виконавчих листів на примусовому виконанні та в подальшому прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження приватним виконавцем, у зв`язку із смертю боржника, не вжито всіх належних та достатніх заходів для заміни боржника у зобов`язанні, саме у виконавчому провадженні, для подальшого примусового виконання рішення суду;

банк будучи обізнаним про відкриття виконавчого провадження, яке в подальшому було закінчено приватним виконавцем, у зв`язку із смертю боржника, не скористався своїм правом на оскарження постанови приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оскільки приватний виконавець передчасно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження, не замінивши боржника за наявності спадкоємців, для подальшого примусового виконання рішення суду. Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача існуючої заборгованості за договором. Висновки суду першої інстанції про те, що на відповідача покладено обов`язок погашення заборгованості, оскільки боржник помер, виконавче провадження закрито у зв`язку із його смертю, а відповідач є єдиним спадкоємцем та прийняла спадщину, а тому банк має право задоволення своїх вимог щодо стягнення боргу саме з відповідача, колегія суддів, вважає необґрунтованими, оскільки це суперечить принципу ефективного судового захисту;

ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Отже, з огляду на викладене та враховуючи обставини, що стали передумовою для звернення до суду, про що зазначено у позові, пред`явлення вимоги про стягнення боргу кредитором спадкодавця у вказаній справі не є ефективним способом захисту порушеного права позивача. Таким чином, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог;

заявлені вимог не є обґрунтованими та не відповідають критеріям ефективного судового захисту й задоволення такої вимоги не відновлює порушені права позивача та не встановлює між сторонами правову визначеність. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

15 березня 2024 року ТОВ «Інком-Фінанс» через підсистему Електронний суд подало касаційну скаргу, яка підписана представником Шипіленком Р. О. , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, у якій просило:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд не застосував статті 1281, 1282 ЦК України до спірних правовідносин. Апеляційний суд вдався до неправильного застосування норм матеріального права, а саме приписів статей 1281, 1282 ЦК України, шляхом незастосування цих норма до спірних правовідносин (в оскаржуваній постанові апеляційний суд взагалі не згадує та не аналізує вказані норми, хоча ці норми є спеціальними відносно пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника);

висновок апеляційного суду про обрання неефективного способу захисту призводить до парадоксальних наслідків: кредитор, який дотримався вимог та строків, встановлених статтями 1281, 1282 ЦК України, наразі взагалі позбавлений права на справедливий судовий захист. При тому, що позов кредитора до спадкоємця боржника є ефективним і належним способом захисту прав;

позивачем обраний ефективний спосіб захисту, якій не суперечить статтями 1281, 1282 ЦК України. Подання позову кредитором до спадкоємців боржника та ухвалення судових рішень за такими позовами є звичайною судовою практикою;

статтями 1281 та 1282 ЦК України визначено спеціальний порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців та порядок задоволення спадкоємцями вимог кредитора, в тому числі передбачає подальше звернення кредитора до суду з відповідним позовом, ухвалення судом рішення за наслідками його розгляду та видачу виконавчого листа для його примусового виконання;

застосування обраного позивачем способу захисту реально призводить до відновлення його прав як кредитора та стягнення заборгованості зі спадкоємця боржника в межах вартості успадкованого майна;

позивачем не оскаржувалося закінчення виконавчого провадження, оскільки згідно пункту 3 частини першої статті 39 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті боржника. Неоскарження постанови про закінчення виконавчого провадження та не звернення до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження не може позбавляти позивача застосування іншого ефективного способу захисту, а саме спеціального порядку пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців та порядок задоволення спадкоємцями вимог кредитора в порядку статей 1281, 1282 ЦК України. Заміна сторони виконавчого провадження не є єдиним можливим ефективним способом захисту порушеного права кредитора;

дотримання кредитором строків передбачених статтями 1281,1282 ЦК України дає йому можливість скористатися будь-яким із ефективних способів захисту. Позивач має право на захист свого порушеного права у той ефективний спосіб, який сам обрав (якщо такий спосіб передбачений законом), а тому суд повинен захистити таке порушене право у обраний саме позивачем спосіб.

03 червня 2024 року ОСОБА_2 через Електронний суд подав відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Трофименком В. В., в якому просив, залишити постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року без змін.

Відзив мотивований тим, що:

процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні в разі смерті боржника є можливим - постанова ВП ВС від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22). Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження. Водночас законодавство передбачає заміну сторони виконавчого провадження (у разі її смерті) правонаступником. У разі смерті сторони виконавчого провадження виконавець має перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував вимоги законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника. Задовольняючи заяву про заміну у виконавчому провадженні боржника, який помер, його спадкоємцем, суд має визначити розмір боргу, що відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати,

що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Таким чином звернення банк до суду з позовом про стягнення боргу кредитором спадкодавця до спадкоємця є невірно обраним способом захисту, а тому в його задоволенні, на думку Третьої особи, суду першої інстанції слід було відмовити, в тому числі враховуючи правовий висновок Верховного Суду від 13 вересня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, що і було зроблено судом апеляційної інстанції;

як вбачається з матеріалів справи банк про смерть ОСОБА_3 , а відповідно й про відкриття спадщини після його смерті стало відомо 11 червня 2021 року, про що свідчить штемпель вхідної кореспонденції банку з вх. № 62798, після отримання листа приватного виконавця Русецької О. О. № 15128 від 07 червня 2021 року та постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 07 червня 2021 року. 11 червня 2021 року у банку вже була наявна інформація про смерть боржника та зазначено на яких підставах приватний виконавець дійшов даного висновку (актовий запису про смерть №324 від 23 березня 2018 року). Банк не оскаржував дану постанову приватного виконавця з тих підстав, що не помер, таким чином визнавши дану обставину. Стягувач (банк) після отримання постанови про закінчення виконавчого провадження мав можливість (право) ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження та ознайомитися з актовим записом про смерть № 324 від 23 березня 2018 року. Щодо посилання банку на витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті ОСОБА_3 як доказ отримання лише 09 липня 2021 року банком інформації про смерть ОСОБА_3 , ту то дана обставина спростовується вищезазначеною інформацією, згідно з якою 11 червня 2021 року у банку вже була наявна інформація про смерть боржника - ОСОБА_3 .

03 червня 2024 року ОСОБА_1 через Електронний суд подала відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Мішиним М. В., в якому просила, залишити постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року без змін.

Відзив мотивований тим, що:

як вбачається з матеріалів справи, та правильно встановлено судом апеляційної інстанції, банк про смерть ОСОБА_3 , а відповідно й про відкриття спадщини після його смерті стало відомо 11 червня 2021 року, після отримання листа приватного виконавця Русецької О. О. № 15128 від 07.06.2021 року, разом із постановою про закриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 07червня 2021 року. Саме із зазначеної дати починається перебіг шести місячного строку на пред`явлення свої вимоги до спадкоємців, оскільки отримавши інформацію про смерть ОСОБА_3 , яка стала підставою для закриття виконавчого провадження, не було жодних перепон для банку витребувати актуальну інформацію про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , та її прийняття ОСОБА_1 . При цьому, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 січня 2019 року ОСОБА_1 отримала право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку кадастровий номер 4822383800:01:000:0507, площею 1,5554 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримала право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська;

станом на 11 червня 2021 року відповідна інформація вже була наявна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Не зважаючи на викладені вище факти, в порушення встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України шести місячного строку, вимогу на адресу ОСОБА_1 , як спадкоємиці померлого ОСОБА_3 , АТ «Укрсиббанк» направило лише 22 грудня 2021 року, що тягне за собою позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань. А тому, суд апеляційної інстанції апріорі не міг застосувати до спірних правовідносин норми статті 1281, 1282 ЦК України;

згідно правової позиції, неодноразово викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань;

вірними є висновки суду апеляційної інстанції щодо неправильно обраного способу захисту порушеного права позивача, оскільки отримавши лист приватного виконавця Русецької О. О. № 15128 від 07 червня 2021 року, разом із постановою про закриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 07 червня 2021 року, банк не оскаржив в судовому порядку постанову про закінчення виконавчого провадження, та не ініціював питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником у зв`язку зі смертю боржника.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року:

клопотання ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_5 , про надання строку на подання відзиву задоволено;

продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Інком-Фінанс» до 03 червня 2024 року;

клопотання ОСОБА_1 , яке підписана представником ОСОБА_6 , про надання строку на подання відзиву задоволено;

продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Інком-Фінанс» до 03 червня 2024 року.

22 липня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 травня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17; від 16 грудня 2021 року у справі № 509/240/17; від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року в справі № 202/1865/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58028525):

первісний позов АТ «УкрСиббанк» задоволено;

стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року в розмірі 21 668,32 дол. (475 917,63 грн згідно з офіційним курсом НБУ станом на 17 липня 2015 року), з яких: 19 556,38 дол. США - кредитна заборгованість; 2 111,94 дол. США - заборгованість по процентам;

стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» суму нарахованої пені за неналежне виконання умов кредитного договору № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року у розмірі 9 393,47 грн;

вирішено питання про розподіл судових витрат;

у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року в справі № 202/1865/15-ц набрало законної сили, звернуто до примусового виконання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3

15 травня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 своєю заявою відмовились від отримання спадкового майна на користь ОСОБА_1

23 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Шостої дніпровської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 .

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 січня 2019 року ОСОБА_1 отримала право власності на 1/4 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку кадастровий номер 4822383800:01:000:0507, площею 1,5554 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 отримала право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська.

07 червня 2021 року згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 та статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем Русецькою О. О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду, у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_3

11 червня 2021 року приватним виконавцем Русецькою О. О. повідомлено банк листом від 07 червня 2021 року № 15128, що виконавче провадження щодо померлого поручителя ОСОБА_3 закінчено у зв`язку із його смертю, надіслано копію постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 07 червня 2021 року.

22 грудня 2021 року банком направлені письмові вимоги до спадкоємців після смерті ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_1 та Шостої дніпровської державної нотаріальної контори.

11 січня 2022 року ОСОБА_1 отримала вказану вимогу за місцем свого мешкання, про що свідчить розписка на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

23 лютого 2022 року банк повідомлено з Шостої дніпровської державної нотаріальної контори про прийняття вимоги, відмовлено у наданні даних щодо спадкоємців після смерті ОСОБА_3 .

На підставі інформаційної довідки 327587747 від 30 березня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Банку стало відомо, що за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрована земельна ділянка кадастровий номер 4822383800:02:000:0560, площею 4.0803 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Миколаївська область, Врадіївський район, с/рада Новопавлівська, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину №1-74, видане 08 лютого 2019 року Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою.

Згідно із розрахунком кредитної заборгованості від 30 березня 2023 року за кредитним договором № 11057003000 від 13 жовтня 2006 року заборгованість складає 21 668,32 дол. США.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року в справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18) зроблено висновок, що:

«відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами. Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги.

Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим. Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18) вказано, що «задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що має місце порушення права позивача на своєчасне отримання кредитних коштів, внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов`язань, а сам обов`язок по поверненню кредитних коштів не є нерозривно пов`язаним з особою померлого боржника, відповідачі є спадкоємцями, розмір заборгованості за договором не перевищує вартість спадкового майна. Крім того, суди вірно вказали, що ПАТ «Альфа-Банк» дізнався про відкриття спадщини лише після свого звернення у лютому 2016 року до суду першої інстанції із позовними вимогами про стягнення з померлого боржника заборгованості, а тому не пропустило строк, встановлений статтею 1281 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц (провадження № 14-99цс21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 1282 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимог. Разом з тим зазначена норма не конкретизує способів звернення стягнення на майно та не передбачає можливості звернути стягнення на майно, отримане спадкоємцями, шляхом визнання на нього права власності за кредитором, а лише встановлює обов`язок суду в разі пред`явлення відповідного позову та доведення його підстав звернути стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) вказано, що:

«7.3. Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

7.4. За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98)).

7.5. Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109))».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року в справі № 650/1180/19-ц (провадження № 61-14565св20) вказано, що:

«згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», що набрав чинності 04 листопада 2018 року і введений в дію 04 лютого 2019 року, встановлено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію.

Правовідносини, що виникли між позивачем та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцем боржника, та вирішуються у порядку визначеному статтею 1282 ЦК України.

При вирішенні спору про стягнення із спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Судом установлено, що спірні правовідносини виникли 22 вересня 2018 року, після смерті спадкодавця, ОСОБА_2 прийняла спадщину 05 лютого 2019 року, відтак, застосуванню підлягає положення статті 1281 ЦК України у редакції після прийняття Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», тому апеляційний суд дійшов передчасного висновку про порушення позивачем строку пред`явлення вимоги до спадкоємця боржника.

Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, застосував положення статті 1281 ЦК України у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування, що призвело до неправильного вирішення справи».

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 ЦК, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року в справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18)).

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (стаття 1282 ЦК, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 (провадження № 61-9358св21) зазначено, що: «одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (провадження № 61-25487св18) вказано, що: «при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, та передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц (провадження № 61-44960св18) вказано, що:

«встановивши відповідно до положень статті 1282 ЦК України наявність порушеного права (наявність непогашеної заборгованості) та факт прийняття спадщини після смерті позичальника ОСОБА_6 його дочкою ОСОБА_3, наявність спадкового майна, суд відмовив у позові з огляду на відсутність в прохальній частині позову переліку спадкового майна. У той же час, суд не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не зазначено перелік спадкового майна, не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

позивач як кредитор спадкодавця звернувся з позовом про стягнення боргу зі спадкоємця;

суд першої інстанції вважав, що існують підстав для стягнення боргу з спадкоємця;

апеляційний суд натомість у задоволенні позову відмовив, оскільки: банк будучи обізнаним про відкриття виконавчого провадження, яке в подальшому було закінчено приватним виконавцем, у зв`язку із смертю боржника, не скористався своїм правом на оскарження постанови приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оскільки приватний виконавець передчасно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження, не замінивши боржника за наявності спадкоємців, для подальшого примусового виконання рішення суду; пред`явлення вимоги про стягнення боргу кредитором спадкодавця у цій справі не є ефективним способом захисту порушеного права позивача; заявлені вимог не обґрунтовані та не відповідають критеріям ефективного судового захисту й задоволення такої вимоги не відновлює порушені права позивача та не встановлює між сторонами правову визначеність;

апеляційний суд не звернув увагу на те, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів; застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі

апеляційний суд не врахував, що законодавець не пов`язує можливість кредитора спадкодавця звернутися з позовом про стягнення боргу зі спадкоємця із оскарженням чи / не оскарженням постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження.

За таких обставин апеляційний суд по суті рішення суду першої інстанції не переглянув і зробив передчасний висновок його скасування та відмову в позові. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «Інком-Фінанс», яка підписана представником Шипіленком Романом Олександровичем, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року скасувати та передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко