Рішення

від 09.09.2024 по справі 925/323/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року Справа № 925/323/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від позивача Мусієнко В.І. - адвокат,

від відповідача Копаниця С.М. - представник,

від третіх осіб:

від Київської міської військової адміністрації представник не з`явився,

від акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Петраграніт,

м. Київ

до військової частини НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_1

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Київської міської військової адміністрації, м. Київ

2. акціонерного товариства Перший Український Міжнародний

Банк, м. Київ

про визнання незаконним та скасування наказу і витребування майна

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Петраграніт до військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №18 Про примусове відчуження майна та про визнання недійсним акту примусового відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року складеного військовою частиною НОМЕР_1 про вилучення належного товариству з обмеженою відповідальністю Петраграніт спеціалізованого вантажного самоскиду.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 18 квітня 2024 року.

Залучено Київську міську військову адміністрацію та акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

02 квітня 2024 року до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій останній просить суд:

- визнати незаконним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №18 Про примусове відчуження майна;

- витребувати у військової частини НОМЕР_1 спеціалізований вантажний самоскид марки HOWO модель - ZZ3257N3847Q1, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_4 29 травня 2018 року.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 18 квітня 2024 року, суд прийняв заяву позивача про зміну предмету позову до розгляду, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та оголосив перерву в судовому засіданні на 12 год. 00 хв. 21 травня 2024 року, у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

В судовому засіданні, яке відбулося 21 травня 2024 року, суд відклав розгляд справи в підготовчому засіданні на 10 год. 30 хв. 13 червня 2024 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 13 червня 2024 року, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 30 хв. 17 липня 2024 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 17 липня 2024 року, суд оголосив перерву до 11 год. 00 хв. 09 вересня 2024 року.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, письмових пояснень до суду не надали.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що спірне рішення про примусове відчуження майна ухвалювалося не з реальних потреб військової частини у вказаному майні, а за протиправною ініціативою органу досудового розслідування та з метою здійснення економічного тиску на сторону захисту в кримінальному провадженні.

Реквізиція майна відбулася під час дії заборони (арешту) на його відчуження відповідно до судового рішення. Вилучене майно перебуває в заставі банку.

В порушення ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану акт примусового відчуження або вилучення майна підписаний неуповноваженою наказом командира військової частини особою та не містить підпису представника та печатки Київської міської військової адміністрації.

В Акті зазначено, що останній складено згідно рішення Київської міської військової адміністрації у зв`язку з введенням військового стану здійснено вилучення майна (товаро-матеріальних цінностей), власником якого є ТОВ Петраграніт.

Проте, Київська міська військова адміністрація своїм листом від 01 лютого 2024 року №001-189 лише погодила примусове вилучення майна на підставі рішення військового командування.

Жодного рішення про примусове вилучення Київська міська військова адміністрація не ухвалювала.

Таким чином, Акт про примусового відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року складений на підставі рішення, якого не існує.

Оцінка майна проводилася щодо іншої моделі самоскиду ні ж та, що була вилучена, оскільки було вилучено модель ZZ3257N3847Q1, а оцінено було вартість моделі ZZ3257N3847Е1.

Позивач вказує, що заповнення окремих реквізитів Акту примусового відчуження або вилучення майна з помилками, зокрема, невірне зазначення підстави примусового вилучення майна, невірне зазначення моделі транспортного засобу при здійсненні його оцінки, підписання акту неуповноваженою особою військової частини, а також відсутність у акті підпису і печатки Київської міської військової адміністрації фактично позбавляє позивача можливості для отримання компенсації вартості примусово вилученого майна.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві та зазначав, що у спорі за віндикаційним позовом задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування спірного Наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, а тому це є самостійною підставою для відмови в позові.

При цьому відповідач зазначав, що рішення відповідача (наказ) вже виконано, а тому він вичерпав свою дію.

Акт примусового відчуження або вилучення майна за своєю правовою природою зважаючи на положення ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, рішення про примусове вилучення/відчуження якого було прийнято згідно з наказом відповідача, що став у спірних правовідносинах підставою для вилучення/відчуження автомобілів у позивача

За змістом п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану відчуження здійснюється у власність держави примусово, без згоди власника, для реалізації критично важливих заходів в сфері оборони країни й має невідкладний характер, а власник майна отримує від держави наступне повне відшкодування його вартості, що гідно компенсує всі його збитки.

Закон про відчуження майна не передбачає будь-яких обмежень щодо попередньої юридичної долі відчужуваного майна або джерел надходження інформації про нього до військового командування. Єдина вимога до такого майна - перебування у приватній або комунальній власності.

Отже, на думку відповідача, обставини досудового розслідування в кримінальному провадженні жодним чином не обмежують дії командира військової частини, який зобов`язаний дбати про безпеку ввіреного йому особового складу й військового майна всіма законними способами, а відчужений транспортний засіб є необхідним для будівництва сховищ та оборонних споруд, зокрема, транспортування залізобетонних та інших масивних конструкцій.

Арешт майна в розумінні ст. 170 КПК України є позбавленням його власника права на відчуження, розпорядження та/або користування таким майном.

Жодних обмежень щодо арештованого майна для цілей його примусового відчуження у власність держави КПК України або Закон про відчуження майна не містять.

Крім того, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.03.2024 за клопотанням командира військової частини в кримінальному провадженні від 08 листопада 2021 року було скасовано арешт транспортного засобу.

Механізм примусового відчуження заставленого майна та подальшого відшкодування збитків заставодержателя встановлений Законом про заставу, який жодним чином не обмежує право військового командування на таке відчуження.

Закон про відчуження майна теж таких обмежень не містить.

Заставодержатель транспортного засобу - акціонерне товариство Перший Українській Міжнародний Банк вправі вимагати від Держави відшкодування ймовірних збитків від примусового відчуження заставного майна у визначеному законодавством порядку.

Також відповідач зазначав, що дійсно у даних звіту про оцінку майна №18-240305-010 було допущено друкарську (технічну) помилку, а саме: не вірно вказано модель транспортного засобу, а також було допущено помилку у VIN-коді.

Проте, вказані помилки у звіті не вплинули на процедуру проведеної оцінки транспортного засобу та її кінцевий результат.

Об`єктом оцінки була саме модель ZZ3257N3847Q1 з VIN-кодом НОМЕР_3 . Дані обставини наведено в пояснювальному листі №01 від 27 березня 2024 року суб`єкта оціночної діяльності - товариства з обмеженою відповідальністю РЕГЮНЗЕМ, яке оформило звіт №18-240305-010.

Разом з тим, позивач не позбавлений права на оскарження проведеної оцінки в суді на підставі ч. 3 ст. 8 Закону про відчуження майна.

Враховуючи вищенаведене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у відповіді на відзив вказував, що вилучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється за відповідним порядком, що затверджується Кабінетом Міністрів України, має плановий характер, здійснюється за місцем реєстрації транспортного засобу. Таке вилучення не пов`язане з існуванням надзвичайних обставин і проводиться у період дії правового режиму воєнного стану на підставі рішень місцевих державних адміністрацій з врахуванням інтересів відповідних громад і власників транспортних засобів. (Наприклад, згідно п. 16 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року №1921, якщо транспортний засіб або техніка є предметом застави, як виконання зобов`язання за договорами про надання кредиту та гарантії перед банківською установою, це є обставиною, яка унеможливлює передачу транспортних засобів і техніки військовим формуванням).

В подальшому, залучені під час мобілізації транспортні засоби мають розподілятися по військовим частинам через систему тилового забезпечення.

Однак у даній справі транспортний засіб позивача було вилучено саме через механізм реквізиції, а не через механізм виконання транспортного обов`язку.

Для проведення реквізиції необхідно існування в сукупності чотирьох підстав:

порядок та підстави проведення реквізиції мають встановлюватися законом;

настання обставин, що мають надзвичайний характер;

мета примусового відчуження - усунення тих наслідків, що виникли або можуть виникнути внаслідок надзвичайних обставин, або запобігання таким наслідкам;

реквізиції має передувати повне відшкодування вартості майна, що примусово відчужується, за винятком її проведення в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Відзив не спростовує тверджень позивача, що всупереч ст. 17 Конституції України, ст. 353 ЦК України, ст. 22 Закону України Про правовий режим воєнного стану Збройні Сили України були використані для здійснення неправомірного тиску органом досудового розслідування на громадян - учасників кримінального провадження шляхом організації передання майна належних їм підприємств на користь відповідача.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2023 року по справі №757/27415/23-к на транспортний засіб було накладено арешт у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року.

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №18 Про примусове вилучення майна суперечить рішенню суду, яким це майно заборонено відчужувати, тому цей наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Примусове вилучення заставного майна порушує права та інтереси АТ ПУМБ, як заставодержателя та обтяжувача з найвищим пріоритетом, не відповідає встановленим Конституцією України, Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод гарантіям прав заставодержателя із вищим пріоритетом.

В акті відсутні будь-які посилання на те, що вилучення відбулось на підставі наказу від 11 січня 2024 року №18.

Зазначення в офіційних документах іншого унікального коду транспортного засобу, ніж має той, що був вилучений, а також іншої моделі, означає, що був оцінений не транспортний засіб, який був вилучений, а інший.

У заперечені на відповідь на відзив відповідач вказував, що єдиним спеціальним законом, який регулює процедуру реквізиції є Закон України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Відчуження майна здійснюється у власність держави примусово, без згоди власника, для реалізації негайних, критично важливих заходів в сфері оборони країни, і ніяким чином не пов`язується з функціонуванням служби тилового забезпечення військової частини.

Власник майна отримує від держави наступне повне відшкодування його вартості, що гідно компенсує всі його збитки. Цей механізм мінімізує всі негативні наслідки для власника цього майна, позивач жодним чином не обмежений в отриманні належної компенсації за реквізоване майно.

В силу надзвичайного характеру механізму реквізиції та застосування реквізованого майна для невідкладних конкретних заходів в сфері оборони держави, інформація щодо мети та обставин застосування такого механізму є інформацією з обмеженим доступом.

Відповідач не має ніяких законних підстав для її розкриття позивачеві.

Закон про відчуження майна також не зобов`язує відповідача надавати пояснення своїх дій позивачеві або проводити якісь інші попередні дії (наприклад, виконання процедур військово-транспортного обов`язку) для реалізації механізму реквізиції.

Реквізований транспортний засіб був відчужений у власність держави (а не сторонніх осіб, зокрема, фігурантів зазначених кримінальних проваджень), перебуває у користуванні відповідача на праві оперативного управління, і є необхідним для будівництва сховищ та оборонних споруд, зокрема, транспортування залізобетонних та інших масивних конструкцій.

Як арешт майна в межах кримінального провадження, так і застава цього майна були ініційовані органом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021000000002286 від 08 листопада 2021 року та AT Перший Українській Міжнародний Банк (третя особа), відповідно, й реалізовані у своїх інтересах.

Жоден із зазначених органів/осіб не заявив своєї незгоди з проведеною відповідачем реквізицією транспортного засобу та не уповноважував позивача захищати свої права та законні інтереси.

Позивач також не наводить відповідних підстав для захисту чужих прав та законних інтересів у поданих ним заявах по суті справи.

Також відповідач вказував, що 06 березня 2024 року під час складення акту, після підписання його командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та директором ТОВ Петраграніт С. Михальчуком, останньому було запропоновано разом з командиром військової частини прибути до КМВА для належного дооформления акту реквізитами ще одного обов`язкового учасника процедури - КМВА, а саме: внесення даних посадової особи, підпису та печатки органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна (КМВА), відповідно до вимог ст. 7 Закону про відчуження майна.

Проте директор ТОВ Петраграніт ОСОБА_2 з незрозумілих причин відмовився від закінчення процедури, забрав свій примірник недооформленого акту й відбув, незважаючи на пояснення представників відповідача щодо необхідності належного оформлення акту.

В свою чергу, командир Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 завершив оформлення акту, отримавши всі необхідні реквізити КМВА.

Отже, своїми діями директор ТОВ Петраграніт умисно перервав процедуру оформлення спірного акту й відмовився отримати в КМВА всі необхідні реквізити на свій примірник акту.

Такі дії жодним чином не роблять спірний акт незаконним, оскільки процедура реквізиції не передбачає необхідності якоїсь співпраці або навіть обов`язкової присутності колишнього власника під час складення акту.

Акт від 06 березня 2024 року №122 був оформлений в повній відповідності до вимог законодавства і є підставою для отримання позивачем наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно.

Наразі представник позивача маніпулює своїм недооформленим примірником акту з метою безпідставного звинувачення причетних до його складення осіб у незаконних діях, вочевидь знаючи всі наведені вище обставини.

Разом з тим, діючи добросовісно й відповідально, на виконання вимог ч. 5 ст. 7 Закону про відчуження майна відповідач готовий сприяти позивачу в отриманні належним чином оформленого акту.

Щодо незгоди позивача з проведеною ТОВ РЕГІОНЗЕМ оцінкою транспортного засобу, то останній має право оскаржити Звіт про оцінку майна в суді, відповідно до ст. 33 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні та ч. 3 ст. 8 Закону про відчуження майна.

В судовому засіданні, яке відбулося 09 вересня 2024 року згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/323/24.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

Товариство з обмеженою відповідальністю Петраграніт був власником транспортного засобу спеціалізованого вантажного самоскиду марки HOWO модель ZZ3257N3847Q1, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_4 29 травня 2018 року (далі транспортний засіб).

Транспортний засіб було придбано за рахунок кредитних коштів акціонерного товариства Перший Українській Міжнародний Банк, наданих згідно Генерального договору про надання банківських послуг №МБ-КІЕ- ГЛ-13356 вiд 31 травня 2021 року.

Транспортний засіб згідно договору застави рухомого майна №МБ-КІЕ-РМ-13356 вiд 31 травня 2021 року було передано у заставу акціонерному товариству Перший Українській Міжнародний Банк, в забезпечення виконання зобов`язань за Генеральним договором про надання банківських послуг №МБ-КІЕ- ГЛ-13356 від 31 травня 2021 року.

Застава транспортного засобу зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 01 червня 2021 року за №28933358.

Постановою слідчого від 20 лютого 2023 року транспортний засіб було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2023 року по справі №757/27415/23-к на транспортний засіб було накладено арешт у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України (Порушення правил охорони або використання надр, незаконне видобування корисних копалин).

Арештований ухвалою суду транспортний засіб 03 вересня 2023 року було вилучено у ТОВ Петраграніт співробітниками поліції та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик для збереження тимчасово затриманих транспортних засобів ГУ НП у м. Києві за адресою - м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4.

11 січня 2024 року командиром військової частин НОМЕР_1 було прийнято Наказ за №18 Про примусове вилучення майна.

Згідно п. 1 вищевказаного Наказу вирішено примусово вилучити майно (транспортні засоби), яке належить на праві приватної власності: ТОВ Петраграніт, а саме: спеціалізований вантажний самоскид HOWO ZZ3257-N3847Q1, д/з НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 .

06 березня 2024 року за формою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах режиму воєнного чи надзвичайного стану від 31 жовтня 2012 року №998 було складено акт №122 (а.с.86-88).

В акті зазначено, цей акт складено військовою частиною НОМЕР_1 в особі ОСОБА_4 в тому, що згідно рішення Київської міської військової адміністрації у зв`язку з уведенням військового стану здійснено вилучення майна (товарно-матеріальних цінностей), власником якого є ТОВ Петраграніт.

Вищевказаний акт містить опис майна, достатній для його ідентифікації: Спеціальний вантажний самоскид HOWO ZZ3257N-3847Q1, д/з НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_5 .

У розділі про оцінку майна, що вилучається примусово, зазначені наступні відомості: Оцінку майна проведено ОСОБА_5 , ТОВ РЕГІОНЗЕМ. За результатами оцінки майна складено Звіт про оцінку ринкової вартості колісного ТЗ. Вартість HOWO ZZ3257N3847Е1 за результатами оцінки становить 1 од. HOWO ZZ3257N3847Е1 - 1 496 060,67 грн..

Звіт про оцінку майна №18-240305-010, складений ТОВ Регіонзем станом на 05 березня 2024 року також містить відомості про об`єкт оцінки: самоскид марки HOWO модель ZZ3257N3847Е1 реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 28).

Позивач вказує, що 05 березня 2024 року старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції майор поліції В. О. Поталап старший слідчий групи слідчих у кримінальному провадженні №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року запросив директора ТОВ Петраграніт ОСОБА_6 прибути 06 березня 2024 року до Головного слідчого управління Національної поліції для підписання актів про примусове відчуження або вилучення майна - вантажних автомобілів, що належать ТОВ Петраграніт.

06 березня 2024 року ОСОБА_6 , разом із представником ТОВ Петраграніт адвокатом Мусієнко В.І., (Свідоцтво №2446/10 від 25.12.2003 року) прибули до ГСУ НП, де вказаним слідчим було надано для ознайомлення та підписання такі документи про примусове вилучення трьох транспортних засобів, зокрема:

Про вилучення спеціалізованого вантажного самоскиду HOWO ZZ3257N3847Q1, д/з НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 :Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №18 Про примусове вилучення майна;

акт про примусове відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року;

звіт про оцінку майна № 18-240305-010, складений ТОВ Регіонзем станом на 05 березня 2024 року;

лист Київської міської військової адміністрації від 01 лютого 2024 року №001-189.

Ознайомившись з вказаними документами, директор ТОВ Петраграніт ОСОБА_6 проти примусового вилучення майна заперечив та долучив до актів свої письмові заперечення.

Водночас позивач вказував, що відповідно до ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану акт примусового відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року мав би бути підписаний:

уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_1 (заступником командира аеродромно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_7 або командиром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки військової частини НОМЕР_1 старшим сержантом ОСОБА_8 ) і уповноваженою особою Київською міської військової адміністрації, та скріплений печатками Військової частини НОМЕР_1 і Київської міської військової адміністрації.

Однак, на думку позивача, в порушення ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану акт про примусове відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року підписаний неуповноваженою Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №18 особою ОСОБА_4 (без зазначення посади та повноважень) та не містить підпису представника та печатки Київської міської військової адміністрації.

Судом враховано, що станом на момент виникнення спору на території України діє особливий правовий режим, а саме правовий режим воєнного стану, у зв`язку з яким вводяться в дію спеціальні законодавчі норми, що передбачають можливість примусового відчуження майна фізичних та юридичних осіб (без виключення) на підставі Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, норми спеціального закону в умовах особливого правового режиму превалюють над нормами законів мирного часу.

Відповідно до преамбули Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, цей Закон визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно ст. 1 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;

вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно ч. 1 ст. 4 вищевказаного Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ст. 5 вищевказаного Закону примусове відчуження або вилучення майна, необхідного для відвернення або ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, здійснюється за рішенням органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, військового командування, органу місцевого самоврядування, на яких відповідно до указу Президента України про введення правового режиму надзвичайного стану покладено здійснення заходів надзвичайного стану (далі - військове командування, орган, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану).

Особливості передачі та примусового відчуження комунального майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану врегульовано ст. 6 Закону.

Статтею 7 вищевказаного Закону, визначено, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

В акті зазначаються:

1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;

2) відомості про власника (власників) майна:

для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код;

для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті;

3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності);

4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані;

5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.

Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.

Право державної власності на рухоме майно, що використовується чи може використовуватися для забезпечення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу України і щодо якого існує ризик переривання його функціонування у зв`язку з перебуванням такого майна на території адміністративно-територіальної одиниці України, щодо якої існує загроза її тимчасової окупації та межі якої розташовані на відстані не більше 30 кілометрів від району ведення воєнних (бойових) дій або від тимчасово окупованої території, виникає з дня введення в дію указом Президента України рішення Ради національної безпеки і оборони України про примусове відчуження або вилучення такого майна.

У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.

У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі.

У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна.

Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що сам по собі акт про примусове відчуження або вилучення майна не є рішенням військового командування, органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану та за яким здійснюється примусове відчуження, чи вилучення майна.

Акт є документом який складається з метою підтвердження події (факту) примусового відчуження або вилучення майна.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану термін військове командування вживається у значенні, наведеному в Законі України Про правовий режим воєнного стану або Законі України Про правовий режим надзвичайного стану, залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про правовий режим воєнного стану військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:

Головнокомандувач Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно п.4 ч. 1 ст. 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану:

примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, зокрема об`єкти фонду захисних споруд цивільного захисту, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Отже, командир військової частини НОМЕР_1 є військовим командуванням в розумінні Закону та мав необхідні визначені законом повноваження для прийняття спірного рішення про примусове відчуження майна, що перебувало у приватній власності відповідача.

Матеріалами справи підтверджується, що листом від 01 лютого 2024 року за № 001-189 Київська міська військова адміністрація за результатами опрацювання листа військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №248/27 та Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року № 18 Про примусове вилучення майна не заперечила щодо проведення відчуження зазначеного в наказі майна (а.с. 35).

Отже, Київська міська військова адміністрація погодила примусове відчуження майна.

Верховний Суд у своїй постанові від 24 липня 2024 року у cправі № 910/14243/22 зазначив, що згідно з п.3 Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1ст.8 Закону Про правовий режим воєнного стану.

Статтею 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов`язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.

Повідомленням від 28 лютого 2022 року Україна поінформувала Генерального секретаря Ради Європи щодо обсягу відступу, пославшись, зокрема, на ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначається Законом Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Верховний Суд вказав, що за правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією. З огляду на те, що реквізиція застосовується за обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника зумовлений потребою швидкої реакції від органів державної влади на відповідні обставини.

Також Верховний Суд зауважив, що право власності, в тому числі приватної, не є абсолютним; його здійснення має певні конституційно-правові межі. Втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.

Верховний Суд погодився з висновками попередніх судових інстанцій, що присутність власника майна при складанні акта про примусове відчуження або вилучення майна не є обов`язковою. Акт може бути складений та підписаний за відсутності власника майна. Таким чином, підписання акта про примусове відчуження або вилучення майна власником такого майна не визнається обов`язковим. Закон також імперативно не встановлює обов`язок ознайомлення власника майна або його законного представника з актом про примусове відчуження або вилучення майна. Втім, з огляду на приписи ч. 5 ст. 7 Закону Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану останні не позбавлені права ознайомитися з актом, що, однак, передбачає вжиття певних активних дій.

Відповідач під час розгляду данного спору зазначав, що в силу надзвичайного характеру механізму реквізиції та застосування реквізованого майна для невідкладних конкретних заходів в сфері оборони держави, інформація щодо мети та обставин застосування такого механізму є інформацією з обмеженим доступом. Відповідач не має ніяких законних підстав для її розкриття.

Закон про відчуження майна також не зобов`язує відповідача надавати пояснення своїх дій для реалізації механізму реквізиції.

Реквізований транспортний засіб був відчужений у власність держави, перебуває у користуванні відповідача на праві оперативного управління, і є необхідним для будівництва сховищ та оборонних споруд, зокрема, транспортування залізобетонних та інших масивних конструкцій.

Суд погоджується з даними доводами відповідача, а також зазначає, що потреби держави в умовах правового режиму воєнного стану є значними та полягають як у забезпеченні потреб безпеки та оборони країни, так і в забезпеченні потреб населення, якому держава гарантує право на достатній життєвий рівень.

При цьому для оцінки правомірності рішення про примусове відчуження немає значення коли саме реквізоване майно буде використовуватися державою під час дії особливого правового режиму режиму воєнного стану за призначенням, оскільки метою примусового відчуження є усунення тих наслідків, що виникли або можуть виникнути внаслідок надзвичайних обставин, або запобігання таким наслідкам.

Водночас, суд не приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що спірне рішення про примусове відчуження майна ухвалювалося не з реальних потреб військової частини у вказаному майні, а за протиправною ініціативою органу досудового розслідування та з метою здійснення економічного тиску на сторону захисту в кримінальному провадженні, оскільки господарський суд не наділений повноваженнями надавати оцінку діям чи бездіяльності органів досудового розслідування в кримінальному провадженні.

З копії акта про примусове відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року, доданого позивачем до позову вбачається, що у документі відсутні підпис начальника ВН СЦ КМВА та відтиск печатки Київської міської військової адміністрації (а.с. 26 зворот).

Проте, судом враховано, що це лише один з примірників акта, який знаходиться у позивача.

Натомість з примірнику акта від 06 березня 2024 року, що доданий відповідачем до відзиву вбачається, що останній оформлений належним чином за формою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах режиму воєнного чи надзвичайного стану від 31 жовтня 2012 року №998 та містить всі необхідні дані передбачені Законом (а.с.86-88).

Відповідач вказував, що 06 березня 2024 року під час складення акта, після підписання його командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та директором ТОВ Петраграніт С.Михальчуком, останньому було запропоновано разом з командиром військової частини прибути до КМВА для належного дооформления акту реквізитами ще одного обов`язкового учасника процедури - КМВА, а саме: внесення даних посадової особи, підпису та печатки органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна (КМВА), відповідно до вимог ст. 7 Закону про відчуження майна.

Проте, директор ТОВ Петраграніт С.Михальчук з незрозумілих причин відмовився від закінчення процедури, забрав свій примірник недооформленого акту й відбув, незважаючи на пояснення представників відповідача щодо необхідності належного оформлення акту.

Отже, суд вважає, що позивач не був позбавлений права на отримання належним чином оформленого примірника акта. Реалізація зазначеного права залежала саме від волі та волевиявлення позивача.

Доводи позивача стосовно того, що в порушення ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану акт примусового відчуження майна підписаний неуповноваженою особою суд відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджується, що зі сторони військового командування акт підписано безпосередньо командиром військової частини та представником Київської міської військової адміністрації органу, що погодив рішення про реквізицію. Підписи представників скріплено печатками військового командування та військової адміністрації.

При цьому слід зазначити, що відповідач під час розгляду спору не заперечує факт отримання рекізованого майна.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року зі справи №910/810009/22 вказано, що законодавець відмежовує категорію військове командування (військові формування згідно із Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію) від такого тимчасового державного органу як військова адміністрація (відповідної адміністративної одиниці: населеного пункту, району, області), що створюється під час та на територіях, на яких введено воєнний стан.

При цьому відповідна військова адміністрація, у разі її утворення, зважаючи на покладені на неї та її начальника повноваження, визначені положеннями статті 15 Закону України Про правовий режим воєнного стану, та визначені цим Законом особливості, виконують в період правового режиму воєнного стану повноваження відповідних районних, обласних державних адміністрацій (частина четверта статті 4 цього Закону), а також повноваження сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих органів у разі утворення відповідних військових адміністрацій якщо ці органи не здійснюють покладених на них Конституцією та законами України повноважень, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом (частина третя статті 4 Закону України Про правовий режим воєнного стану).

Однак, за змістом статей 4, 15 названого Закону жодній із наведених військових адміністрацій не надано повноважень ухвалювати рішення, видавати розпорядження, накази тощо щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.

Отже, військова адміністрація, що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону України Про правовий режим воєнного стану або військового формування згідно із Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема, і у місцевостях, де ведуться бойові дії.

Підпунктом 3 пункту 8 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію, яким було оголошено про загальну мобілізацію, постановлено, що місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців слід організувати та забезпечити в установленому порядку виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №181-р затверджено план запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні (далі - План).

За пунктом 5 цього Плану органом, відповідальним за примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка, визначено раду оборони відповідного регіону або військові адміністрації (у разі утворення), військове командування. Органами, що залучаються до здійснення зазначеного заходу, крім іншого, є обласні (районні) держадміністрації військові адміністрації (у разі їх утворення), органи місцевого самоврядування всіх рівнів.

За таких обставин посилання позивача на те, що акт №122 від 06 вересня 2024 року складений на підставі рішення якого не існує, суд відхиляє, оскільки фактично акт було складено на підставі спірного рішення військового командування, яке в свою чергу було погоджено військовою адміністрацією.

Отже, акт №122 від 06 вересня 2024 року є належним доказом, що підтверджує подію (факт) примусового відчуження майна на користь держави.

В свою чергу позивач не обмежений в отриманні належної компенсації за реквізоване майно.

Як вже зазначалося вище, товариство з обмеженою відповідальністю Петраграніт було власником транспортного засобу спеціалізованого вантажного самоскиду марки HOWO модель ZZ3257N3847Q1, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_4 29.05.2018 р.

В звіті про оцінку майна вказано, об`єкт оцінки: самоскид марки HOWO ZZ3257N3847E1, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_4 29.05.2018 р.

Водночас, допущені помилки у звіті не вплинули на процедуру проведеної оцінки транспортного засобу та її результат.

Об`єктом оцінки була саме модель ZZ3257N3847Q1 з VIN-кодом НОМЕР_3 .

Дані обставини підтверджуються листом №01 від 27 березня 2024 року товариства з обмеженою відповідальністю РЕГЮНЗЕМ, яке оформило звіт №18-240305-010 (а.с. 85).

Доводи позивача стосовно того, що на справді це не була технічна описка, оскільки вказаний у звіті транспортний засіб HOWO ZZ3257N3847E1 дійсно існує не підтверджено доказами.

При цьому судом було також враховано, що у звіті про оцінку транспортного засобу, як ідентифікуючі ознаки та характеристики об`єкта оцінки, зазначалися не лише модель та VIN-код, а також державний номерний знак транспортного засобу та його свідоцтво про реєстрацію.

Водночас, суд погоджується з доводами відповідача, що позивач не був позбавлений права на оскарження проведеної оцінки в суді.

Так, ст. 33 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні визначено, що спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану оцінка майна, за якою попередньому власнику було відшкодовано вартість примусово відчуженого майна, може бути оскаржена до суду.

Судом встановлено, що транспортний засіб марки HOWO модель ZZ3257N3847Q1, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_4 29.05.2018 р. було передано у заставу акціонерному товариству Перший Українській Міжнародний Банк, в забезпечення виконання зобов`язань за Генеральним договором про надання банківських послуг № МБ-КІЕ- ГЛ-13356 від 31 травня 2021 року.

Також ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2023 року по справі №757/27415/23-к на вказаний вище транспортний засіб було накладено арешт у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України.

Проте, дані обставини, жодним чином не порушують прав позивача у питанні реквізиції майна на користь держави.

Підставами для визнання акта ненормативного характеру недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом

компетенції органу, який видав цей акт.

Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом не встановлено жодних підстав для визнання незаконним та скасування спірного рішення про реквізицію майна.

Докази, що надані відповідачем в підтвердження законності прийнятого рішення про реквізицію, на думку суду, є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем в обґрунтування своїх вимог.

Як наслідок підстав для задоволення віндикаційного позову про витребування майна також немає, а тому суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 18 вересня 2024 року.

Суддя А.В.Васянович