Постанова

від 04.11.2024 по справі 925/323/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р. Справа№ 925/323/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 04.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 (повний текст складено і підписано 18.09.2024)

у справі № 925/323/24 (суддя - А.В. Васянович )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт"

до Військової частини НОМЕР_1

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Київської міської військової адміністрації

2. Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"

про визнання незаконним та скасування наказу і витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 р. №18 Про примусове відчуження майна та про визнання недійсним акту примусового відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 р., складеного Військовою частиною НОМЕР_1 про вилучення належного Товариству з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" спеціалізованого вантажного самоскиду.

2. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що спірне рішення про примусове відчуження майна ухвалювалося не з реальних потреб військової частини у вказаному майні, а за протиправною ініціативою органу досудового розслідування та з метою здійснення економічного тиску на сторону захисту в кримінальному провадженні.

3. Реквізиція майна відбулася під час дії заборони (арешту) на його відчуження відповідно до судового рішення. Вилучене майно перебуває в заставі банку.

4. В порушення ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану акт примусового відчуження або вилучення майна підписаний неуповноваженою наказом командира військової частини особою та не містить підпису представника та печатки Київської міської військової адміністрації.

5. В Акті зазначено, що останній складено згідно рішення Київської міської військової адміністрації у зв`язку з введенням військового стану здійснено вилучення майна (товарно-матеріальних цінностей), власником якого є ТОВ Петраграніт.

6. Проте, Київська міська військова адміністрація своїм листом від 01 лютого 2024 року №001-189 лише погодила примусове вилучення майна на підставі рішення військового командування.

7. Жодного рішення про примусове вилучення Київська міська військова адміністрація не ухвалювала.

8. Таким чином, Акт про примусового відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року складений на підставі рішення, якого не існує.

9. Оцінка майна проводилася щодо іншої моделі самоскиду ні ж та, що була вилучена, оскільки було вилучено модель ZZ3257N3847Q1, а оцінено було вартість моделі ZZ3257N3847Е1.

10. Позивач вказує, що заповнення окремих реквізитів Акту примусового відчуження або вилучення майна з помилками, зокрема, невірне зазначення підстави примусового вилучення майна, невірне зазначення моделі транспортного засобу при здійсненні його оцінки, підписання акту неуповноваженою особою військової частини, а також відсутність у акті підпису і печатки Київської міської військової адміністрації фактично позбавляє позивача можливості для отримання компенсації вартості примусово вилученого майна.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

11. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 (повний текст складено і підписано 18.09.2024) у справі № 925/323/24 в позові відмовлено повністю.

12. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що акт №122 від 06 вересня 2024 року складений на підставі рішення якого не існує, суд відхиляє, оскільки фактично акт було складено на підставі спірного рішення військового командування, яке в свою чергу було погоджено військовою адміністрацією.

13. Акт №122 від 06 вересня 2024 року є належним доказом, що підтверджує подію (факт) примусового відчуження майна на користь держави.

14. Доводи позивача стосовно того, що в порушення ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану акт примусового відчуження майна підписаний неуповноваженою особою суд відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджується, що зі сторони військового командування акт підписано безпосередньо командиром військової частини та представником Київської міської військової адміністрації органу, що погодив рішення про реквізицію. Підписи представників скріплено печатками військового командування та військової адміністрації.

15. Місцевий суд не прийняв до уваги доводи позивача стосовно того, що спірне рішення про примусове відчуження майна ухвалювалося не з реальних потреб військової частини у вказаному майні, а за протиправною ініціативою органу досудового розслідування та з метою здійснення економічного тиску на сторону захисту в кримінальному провадженні, оскільки господарський суд не наділений повноваженнями надавати оцінку діям чи бездіяльності органів досудового розслідування в кримінальному провадженні.

16. Матеріалами справи підтверджується, що листом від 01 лютого 2024 року за № 001-189 Київська міська військова адміністрація за результатами опрацювання листа військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №248/27 та Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року № 18 Про примусове вилучення майна не заперечила щодо проведення відчуження зазначеного в наказі майна (а.с. 35).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

17. Не погодившись з ухваленим рішенням, представник скаржника адвокат Мусієнко В.І., який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" на підставі ордеру від 12.03.2024, 30.09.2024 через систему «Електронний суд» у встановлений процесуальний строк подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" до Військової частини НОМЕР_1 за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Київської міської військової адміністрації, Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про визнання незаконним та скасування наказу і витребування майна - скасувати; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити: - визнати незаконним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2024 №18 "Про примусове відчуження майна"; - витребувати у Військової частини НОМЕР_1 спеціалізований вантажний самоскид марки HOWO модель - ZZ3257N3847Q1, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_4 29.05.2018.

18. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції допустив неповноту розгляду справи не з`ясувавши фактичні обставини примусового відчуження майна - наявність чи відсутність надзвичайної події, а також надав невірну оцінку твердженням відповідача про «необхідність транспортних засобів для перевезення залізобетонних конструкцій», якою фактично підмінив посилання на надзвичайну подію, для відвернення шкідливих наслідків якої могла виникнути вказана необхідність.

19. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, зазначивши лише, що примусове вилучення арештованого у кримінальному провадженні майна жодним чином не порушує прав позивача у питанні реквізиції майна на користь держави.

20. Позивач стверджує, що неналежне оформлення документів з реквізиції, встановлене судом першої інстанції, фактично позбавляє його права на відшкодування вартості примусово відчуженого майна, що робить реквізицію незаконною в цілому. Але суд першої інстанції належної оцінки встановленим ним обставинам не надав.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

21. Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" у справі № 925/323/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яценко О.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді Сибіга О.М., Яковлєв М.Л.

22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 925/323/24(колегія суддів у складі: Яценко О.В. - головуючого, Сибіга О.М., Яковлєв М.Л.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" у справі № 925/323/24; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 925/323/24 призначено до розгляду на 04.11.2024.

23. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 № 09.1-08/4112/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/323/24 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці 04.11.2024.

24. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 справа № 925/323/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Хрипун О.О.

25. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 925/323/24(колегія суддів у складі: Яценко О.В. - головуючого, Сибіга О.М., Хрипун О.О.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Петраграніт» на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 у справі № 925/323/24.

Позиції учасників справи

26. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Явка представників учасників справи

27. У судове засідання 04.11.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

28. 04.11.2024 в судове засідання треті особи явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, шляхом доставлення копій ухвали апеляційного суду до його електронних кабінетів, що підтверджується відповідними довідками.

29. Згідно з частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

30. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

31. Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідною ухвалою у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

32. В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

33. Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

34. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

35. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі, а тому колегія суддів ухвалила здійснити розгляд справи без участі третіх осіб, які не з`явилися.

36. У судовому засіданні 04.11.2024 представник позивача (скаржника) вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" підтримав і просив суд апеляційної інстанції її задовольнити.

37. Представник відповідача проти апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" заперечував та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції просив залишити в силі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

38. Товариство з обмеженою відповідальністю Петраграніт був власником транспортного засобу спеціалізованого вантажного самоскиду марки HOWO модель ZZ3257N3847Q1, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_4 29 травня 2018 року (далі транспортний засіб).

39. Транспортний засіб було придбано за рахунок кредитних коштів акціонерного товариства Перший Українській Міжнародний Банк, наданих згідно Генерального договору про надання банківських послуг №МБ-КІЕ- ГЛ-13356 вiд 31 травня 2021 року.

40. Транспортний засіб згідно договору застави рухомого майна №МБ-КІЕ-РМ-13356 вiд 31 травня 2021 року було передано у заставу акціонерному товариству Перший Українській Міжнародний Банк, в забезпечення виконання зобов`язань за Генеральним договором про надання банківських послуг №МБ-КІЕ- ГЛ-13356 від 31 травня 2021 року.

41. Застава транспортного засобу зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 01 червня 2021 року за №28933358.

42. Постановою слідчого від 20 лютого 2023 року транспортний засіб було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року.

43. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2023 року по справі №757/27415/23-к на транспортний засіб було накладено арешт у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України (Порушення правил охорони або використання надр, незаконне видобування корисних копалин).

44. Арештований ухвалою суду транспортний засіб 03 вересня 2023 року було вилучено у ТОВ Петраграніт співробітниками поліції та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик для збереження тимчасово затриманих транспортних засобів ГУ НП у м. Києві за адресою - м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4.

45. 11 січня 2024 року командиром військової частин НОМЕР_5 було прийнято Наказ за №18 Про примусове вилучення майна.

46. Згідно п. 1 вищевказаного Наказу вирішено примусово вилучити майно (транспортні засоби), яке належить на праві приватної власності: ТОВ Петраграніт, а саме: спеціалізований вантажний самоскид HOWO ZZ3257-N3847Q1, д/з НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 .

47. 06 березня 2024 року за формою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах режиму воєнного чи надзвичайного стану від 31 жовтня 2012 року №998 було складено акт №122 (а.с.86-88).

48. В акті зазначено, цей акт складено військовою частиною НОМЕР_1 в особі командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 в тому, що згідно рішення Київської міської військової адміністрації у зв`язку з уведенням військового стану здійснено вилучення майна (товарно-матеріальних цінностей), власником якого є ТОВ Петраграніт.

49. Вищевказаний акт містить опис майна, достатній для його ідентифікації: Спеціальний вантажний самоскид HOWO ZZ3257N-3847Q1, д/з НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 .

50. У розділі про оцінку майна, що вилучається примусово, зазначені наступні відомості: Оцінку майна проведено ОСОБА_2 , ТОВ РЕГІОНЗЕМ. За результатами оцінки майна складено Звіт про оцінку ринкової вартості колісного ТЗ. Вартість HOWO ZZ3257N3847Е1 за результатами оцінки становить 1 од. HOWO ZZ3257N3847Е1 - 1 496 060,67 грн..

51. Звіт про оцінку майна №18-240305-010, складений ТОВ Регіонзем станом на 05 березня 2024 року також містить відомості про об`єкт оцінки: самоскид марки HOWO модель ZZ3257N3847Е1 реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 28).

52. Позивач вказує, що 05 березня 2024 року старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції майор поліції В.О. Поталап старший слідчий групи слідчих у кримінальному провадженні №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року запросив директора ТОВ Петраграніт Михальчука С.І. прибути 06 березня 2024 року до Головного слідчого управління Національної поліції для підписання актів про примусове відчуження або вилучення майна - вантажних автомобілів, що належать ТОВ Петраграніт.

53. 06 березня 2024 року Михальчук С.І. , разом із представником ТОВ Петраграніт адвокатом Мусієнко В.І., (Свідоцтво №2446/10 від 25.12.2003 року) прибули до ГСУ НП, де вказаним слідчим було надано для ознайомлення та підписання такі документи про примусове вилучення трьох транспортних засобів, зокрема:

54. Про вилучення спеціалізованого вантажного самоскиду HOWO ZZ3257N3847Q1, д/з НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 : Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №18 Про примусове вилучення майна;

55. акт про примусове відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року;

56. звіт про оцінку майна № 18-240305-010, складений ТОВ Регіонзем станом на 05 березня 2024 року;

57. лист Київської міської військової адміністрації від 01 лютого 2024 року №001-189.

58. Ознайомившись з вказаними документами, директор ТОВ Петраграніт Михальчука С.І. проти примусового вилучення майна заперечив та долучив до актів свої письмові заперечення.

59. Водночас позивач вказував, що відповідно до ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану акт примусового відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року мав би бути підписаний:

60. уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_1 (заступником командира аеродромно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_4 або командиром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки військової частини НОМЕР_1 старшим сержантом ОСОБА_5 ) і уповноваженою особою Київською міської військової адміністрації, та скріплений печатками Військової частини НОМЕР_1 і Київської міської військової адміністрації.

61. Відповідач під час розгляду даного спору зазначав, що в силу надзвичайного характеру механізму реквізиції та застосування реквізованого майна для невідкладних конкретних заходів в сфері оборони держави, інформація щодо мети та обставин застосування такого механізму є інформацією з обмеженим доступом. Відповідач не має ніяких законних підстав для її розкриття.

62. Закон про відчуження майна також не зобов`язує відповідача надавати пояснення своїх дій для реалізації механізму реквізиції.

63. Реквізований транспортний засіб був відчужений у власність держави, перебуває у користуванні відповідача на праві оперативного управління, і є необхідним для будівництва сховищ та оборонних споруд, зокрема, транспортування залізобетонних та інших масивних конструкцій.

64. З примірнику акта від 06 березня 2024 року, що доданий відповідачем до відзиву вбачається, що останній оформлений належним чином за формою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах режиму воєнного чи надзвичайного стану від 31 жовтня 2012 року №998 та містить всі необхідні дані передбачені Законом (а.с.86-88).

65. Відповідач вказував, що 06 березня 2024 року під час складення акта, після підписання його командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 та директором ТОВ Петраграніт С.Михальчуком, останньому було запропоновано разом з командиром військової частини прибути до КМВА для належного дооформления акту реквізитами ще одного обов`язкового учасника процедури - КМВА, а саме: внесення даних посадової особи, підпису та печатки органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна (КМВА), відповідно до вимог ст. 7 Закону про відчуження майна.

66. Проте, директор ТОВ Петраграніт С.Михальчук з незрозумілих причин відмовився від закінчення процедури, забрав свій примірник недооформленого акту й відбув, незважаючи на пояснення представників відповідача щодо необхідності належного оформлення акту.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

67. Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві до неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

68. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленій оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

69. Згідно статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

70. Згідно п.1 ст.1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" встановлено, що примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

71. Частиною 2 статті 1 вказаного Закону встановлено, що термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" або Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану", залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

72. Як встановлено ч.2 ст.353 Цивільного кодексу України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

73. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.353 Цивільного кодексу України реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

74. Частинами 5, 6 статті 353 Цивільного кодексу України у разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати надання йому натомість іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

75. Отже, відмінністю між реквізицією (ч.1 ст.353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (ч.2 ст.353 ЦК України) є момент відшкодування вартості майна: у першому випадку його має бути здійснено до примусового відчуження майна, а в другому випадку обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження.

76. Згідно ст.2 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

77. Частинами 1 та 2 статті 4 цього Закону передбачено, що:

78. - примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради;

79. - у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.

80. Суб`єкти, що належать до військового командування та до військових адміністрацій, визначені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", який у спірних правовідносинах застосовується в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату видачі відповідачем оскаржуваного наказу.

81. Стаття 3 зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно із цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

82. Частиною 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

83. Наведеним положенням кореспондують норми Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що також застосовуються у спірних правовідносинах у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, оскільки мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі ЦК України та Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

84. Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.

85. Отже, за змістом ст.353 ЦК України, статті 1, ч.1 ст.21 зазначеного Закону мобілізацією майна слід вважати надання Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.

86. Аналогічних висновків притримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц.

87. Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги необґрунтованими, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, видаючи оскаржуваний наказ, діяв з дотриманням вимог закону та у спосіб ним визначений; порушень встановленої законом процедури під час примусового вилучення/відчуження у позивача спірного нерухомого майна в умовах воєнного стану суд не встановив.

88. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування наказу відповідача, але при цьому апеляційний суд виходить із необхідності врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, оскільки вони прийняті у подібних правовідносинах (у спорі про реквізицію майна в умовах правового режиму воєнного стану).

89. У цій постанові Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду звернув увагу, зокрема, на таке.

90. "8.33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)).

91. 8.34. Крім того, згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).

92. 8.35. За висновками Великої Палати Верховного Суду для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)).

93. Аналогічні висновки є справедливими і у випадках витребування рухомого майна.

94. 8.36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

95. 8.37. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).

96. Відтак суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).

97. 8.38. Отже, задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного Наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів Позивача у спірних правовідносинах.

98. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).

99. Суд також враховує, що оспорюваний Наказ вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію".

100. Як уже зазначалося, предметом позову у цій справі, що розглядається, є вимоги позивача про визнання незаконними та скасування наказу відповідача, який стосувався примусового відчуження майна - автомобіля належного позивачу.

101. За обставинами цієї справи оспорюваний наказ виконаний, а отже, вичерпав свою дію; позов у цій справі спрямований на захист права власності позивача на рухоме майно, а отже, обраний позивачем спосіб захисту не призводить до відновлення його прав, оскільки у наведеному випадку є неефективним; спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання незаконними та скасування оспорюваного наказу.

102. Отже, враховуючи наведене, обраний позивачем у справі, яка переглядається, спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а тому не спроможний надати ефективний захист його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2024 № 18 Про примусове відчуження майна.

103. Неврахування наведеного місцевим судом не призвело у наведеному випадку до прийняття ними неправильного судового рішення. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, хоча й з інших підстав.

104. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

105. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

106. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

107. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

108. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

109. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

110. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

111. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

112. Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

113. Оскільки обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, колегія суддів суду касаційної інстанції не бере до уваги та не аналізує аргументи апеляційної скарги в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2024 № 18 Про примусове відчуження майна.

114. Що стосується позовної вимоги про витребування майна, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

115. Товариство з обмеженою відповідальністю Петраграніт був власником транспортного засобу спеціалізованого вантажного самоскиду марки HOWO модельN3847Q1, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_4 29 травня 2018 року (далі транспортний засіб).

116. Транспортний засіб було придбано за рахунок кредитних коштів акціонерного товариства Перший Українській Міжнародний Банк, наданих згідно Генерального договору про надання банківських послуг №МБ-КІЕ- ГЛ-13356 вiд 31 травня 2021 року.

117. Транспортний засіб згідно договору застави рухомого майна №МБ-КІЕ-РМ-13356 вiд 31 травня 2021 року було передано у заставу акціонерному товариству Перший Українській Міжнародний Банк, в забезпечення виконання зобов`язань за Генеральним договором про надання банківських послуг №МБ-КІЕ- ГЛ-13356 від 31 травня 2021 року.

118. Застава транспортного засобу зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 01 червня 2021 року за №28933358.

119. Постановою слідчого від 20 лютого 2023 року транспортний засіб було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року.

120. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2023 року по справі №757/27415/23-к на транспортний засіб було накладено арешт у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42021000000002286 від 08 листопада 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України (Порушення правил охорони або використання надр, незаконне видобування корисних копалин).

121. Арештований ухвалою суду транспортний засіб 03 вересня 2023 року було вилучено у ТОВ Петраграніт співробітниками поліції та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик для збереження тимчасово затриманих транспортних засобів ГУ НП у м. Києві за адресою - м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4.

122. Колегія суддів зазначає, що твердження позивача, що транспортний, який є предметом цього спору, є речовим доказом у кримінальному провадженні, відтак не міг бути вилучений у власність держави, - є безпідставними, оскільки ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15.03.2024 по справі № 757/11817/24-к клопотання командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 про скасування арешту на майно, накладеного у кримінальному провадженні № 42021000000002286 від 08.11.2021 року - задоволено та скасовано арешт на майно, накладений у кримінальному провадженні № 42021000000002286, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2023 року по справі № 757/27415/23-к, а саме на самоскид марки HOWO ZZ3257-N3847Q1, 2018 р.в., державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 .

123. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що примусове вилучення арештованого у кримінальному провадженні майна жодним чином не порушує прав позивача у питанні реквізиції майна на користь держави.

124. 11 січня 2024 року командиром військової частин НОМЕР_5 було прийнято Наказ за №18 Про примусове вилучення майна.

125. Згідно п. 1 вищевказаного Наказу вирішено примусово вилучити майно (транспортні засоби), яке належить на праві приватної власності: ТОВ Петраграніт, а саме: спеціалізований вантажний самоскид HOWO ZZ3257-N3847Q1, д/з НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 .

126. Як досліджено судом першої інстанції, перевірено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, - листом від 01 лютого 2024 року за № 001-189 Київська міська військова адміністрація за результатами опрацювання листа військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року №248/27 та Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 січня 2024 року № 18 Про примусове вилучення майна не заперечила щодо проведення відчуження зазначеного в наказі майна (а.с. 35).

127. Отже, Київська міська військова адміністрація погодила примусове відчуження майна.

128. 06 березня 2024 року за формою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах режиму воєнного чи надзвичайного стану від 31 жовтня 2012 року №998 було складено акт №122 (а.с.86-88).

129. В акті зазначено, цей акт складено військовою частиною НОМЕР_1 в особі ОСОБА_1 в тому, що згідно рішення Київської міської військової адміністрації у зв`язку з уведенням військового стану здійснено вилучення майна (товарно-матеріальних цінностей), власником якого є ТОВ Петраграніт.

130. Вищевказаний акт містить опис майна, достатній для його ідентифікації: Спеціальний вантажний самоскид HOWO ZZ3257N-3847Q1, д/з НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 .

131. У розділі про оцінку майна, що вилучається примусово, зазначені наступні відомості: Оцінку майна проведено ОСОБА_2 , ТОВ РЕГІОНЗЕМ. За результатами оцінки майна складено Звіт про оцінку ринкової вартості колісного ТЗ. Вартість HOWO ZZ3257N3847Е1 за результатами оцінки становить 1 од. HOWO ZZ3257N3847Е1 - 1 496 060,67 грн.

132. Звіт про оцінку майна №18-240305-010, складений ТОВ Регіонзем станом на 05 березня 2024 року також містить відомості про об`єкт оцінки: самоскид марки HOWO модель ZZ3257N3847Е1 реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 28).

133. Відповідно до ч. 1. ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» про примусове відчуження або вилучення майна складається акт.

134. Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.

135. Верховний Суд у своїй постанові від 24 липня 2024 року у cправі № 910/14243/22 зазначив, що згідно з п.3 Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1ст.8 Закону Про правовий режим воєнного стану.

136. Статтею 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов`язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.

137. Повідомленням від 28 лютого 2022 року Україна поінформувала Генерального секретаря Ради Європи щодо обсягу відступу, пославшись, зокрема, на ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

138. Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначається Законом Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

139. Верховний Суд вказав, що за правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією. З огляду на те, що реквізиція застосовується за обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника зумовлений потребою швидкої реакції від органів державної влади на відповідні обставини.

140. Також Верховний Суд зауважив, що право власності, в тому числі приватної, не є абсолютним; його здійснення має певні конституційно-правові межі. Втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.

141. Верховний Суд погодився з висновками попередніх судових інстанцій, що присутність власника майна при складанні акта про примусове відчуження або вилучення майна не є обов`язковою. Акт може бути складений та підписаний за відсутності власника майна. Таким чином, підписання акта про примусове відчуження або вилучення майна власником такого майна не визнається обов`язковим. Закон також імперативно не встановлює обов`язок ознайомлення власника майна або його законного представника з актом про примусове відчуження або вилучення майна. Втім, з огляду на приписи ч. 5 ст. 7 Закону Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану останні не позбавлені права ознайомитися з актом, що, однак, передбачає вжиття певних активних дій.

142. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо того, що потреби держави в умовах правового режиму воєнного стану є значними та полягають як у забезпеченні потреб безпеки та оборони країни, так і в забезпеченні потреб населення, якому держава гарантує право на достатній життєвий рівень.

143. При цьому для оцінки правомірності рішення про примусове відчуження немає значення коли саме реквізоване майно буде використовуватися державою під час дії особливого правового режиму режиму воєнного стану за призначенням, оскільки метою примусового відчуження є усунення тих наслідків, що виникли або можуть виникнути внаслідок надзвичайних обставин, або запобігання таким наслідкам.

144. Відповідно до положень статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

145. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

146. За змістом положень частин 1, 3 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

147. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

148. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). На такій позиції наголошує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

149. Як вбачається з матеріалів справи, держава набула право власності на майно - Спеціальний вантажний самоскид HOWO ZZ3257N-3847Q1, д/з НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 за наслідками примусового відчуження на підставі Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

150. Суд звертає увагу, що до спірних правовідносин підлягають врахуванню критерії правомірного втручання у право на мирне володіння майном, а саме застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

151. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та згідно зі ст. 11 ГПК України суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.

152. Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

153. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

154. ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.

155. Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden).

156. Отже, лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

157. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

158. Верховний Суд у своїй постанові від 24 липня 2024 року у cправі № 910/14243/22 зазначив, що згідно з п.3 Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1ст.8 Закону Про правовий режим воєнного стану.

159. В даному випадку позбавлення власності було здійснено винятково в інтересах суспільства, оскільки потреби держави в умовах правового режиму воєнного стану є значними та полягають як у забезпеченні потреб безпеки та оборони країни, так і в забезпеченні потреб населення, якому держава гарантує право на достатній життєвий рівень.

160. Більше того, дії відповідних осіб по примусовому вилученню зазначеного майна були вчинені у відповідності до норм спеціального законодавства, що регулює таке вилучення, зокрема на підставі норм Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

161. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо того, що для оцінки правомірності рішення про примусове відчуження немає значення коли саме реквізоване майно буде використовуватися державою під час дії особливого правового режиму режиму воєнного стану за призначенням, оскільки метою примусового відчуження є усунення тих наслідків, що виникли або можуть виникнути внаслідок надзвичайних обставин, або запобігання таким наслідкам.

162. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 викладено висновок:

163. «50. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

164. 51. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.».

165. В даному випадку судом не встановлено незаконного вибуття майна власника, навпаки - майно вибуло на підставі Законів та у відповідності з ними, зокрема, на підставі норм Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

166. Таким чином, твердження скаржника, що суд першої інстанції допустив неповноту розгляду справи не з`ясувавши фактичні обставини примусового відчуження майна - наявність чи відсутність надзвичайної події, а також надав невірну оцінку твердженням відповідача про «необхідність транспортних засобів для перевезення залізобетонних конструкцій», якою фактично підмінив посилання на надзвичайну подію, для відвернення шкідливих наслідків якої могла виникнути вказана необхідність, - є необґрунтованими.

167. Також наведеним спростовуються твердження апелянта, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, зазначивши лише, що примусове вилучення арештованого у кримінальному провадженні майна жодним чином не порушує прав позивача у питанні реквізиції майна на користь держави.

168. Щодо тверджень скаржника, що неналежне оформлення документів з реквізиції, встановлене судом першої інстанції, фактично позбавляє його права на відшкодування вартості примусово відчуженого майна, що робить реквізицію незаконною в цілому, то колегія суддів зазначає наступне:

169. З копії акта про примусове відчуження або вилучення майна №122 від 06 березня 2024 року, доданого позивачем до позову вбачається, що у документі відсутні підпис начальника ВН СЦ КМВА та відтиск печатки Київської міської військової адміністрації (а.с. 26 зворот).

170. Проте, судом першої інстанції вірно визначено, що це лише один з примірників акта, який знаходиться у позивача.

171. Натомість з примірнику акта від 06 березня 2024 року, що доданий відповідачем до відзиву вбачається, що останній оформлений належним чином за формою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах режиму воєнного чи надзвичайного стану від 31 жовтня 2012 року №998 та містить всі необхідні дані передбачені Законом (а.с.86-88).

172. Доводи позивача стосовно того, що в порушення ст. 7 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану акт примусового відчуження майна підписаний неуповноваженою особою суд відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджується, що зі сторони військового командування акт підписано безпосередньо командиром військової частини та представником Київської міської військової адміністрації органу, що погодив рішення про реквізицію. Підписи представників скріплено печатками військового командування та військової адміністрації.

173. При цьому слід зазначити, що відповідач під час розгляду спору не заперечує факт отримання реквізованого майна.

174. Отже, акт №122 від 06 вересня 2024 року є належним доказом, що підтверджує подію (факт) примусового відчуження майна на користь держави.

175. Таким чином, позивач не обмежений в отриманні належної компенсації за реквізоване майно.

176. Викладені скаржником аргументи не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки не спростовують доводів відповідача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

177. Виходячи з наведеного вище, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у справі № 925/323/24, при ухваленні якого, з огляду на встановлені судом обставини, відсутні порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду зроблені на підставі повно та належно досліджених доказів із встановленням всіх необхідних обставин. Натомість доводи апеляційної скарги не спростовують висновки, викладені судом першої інстанції.

178. У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

179. Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

180. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

181. Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

182. Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

183. З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 у справі № 925/323/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

184. За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Міністерства юстиції України та Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) відсутні.

Судові витрати

185. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.

186. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 у справі № 925/323/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 18.11.2024 в перший день після повернення з відрядження судді Хрипуна О.О.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.М. Сибіга

О.О. Хрипун