Постанова

від 11.09.2024 по справі 752/9763/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 752/9763/23

провадження № 61-5819св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Національна академія наук України, Державне підприємство «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України,

третя особа - Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Національної академії наук України та Державного підприємства «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної академії наук України (далі - НАН України), Державного підприємства «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України (далі - ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України), третя особа - Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України (далі - Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України), про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі.

Позовна заява обґрунтована тим, що він працював в Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України з 1978 року. На посаді керівника ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України працював із 2011 року. Досвід роботи в структурах НАН України та Академії наук Української РСР - 45 років.

17 квітня 2023 року, в порушення конституційних прав на працю, позивача звільнено з посади згідно з розпорядженням Президії НАН України від 17 квітня 2023 року № 202 у зв`язку з відмовою органу управління майном укласти (переукласти) новий контракт після закінчення строку дії контракту із посиланням на пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наказ від 17 квітня 2023 року № 202 вважав незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Контракт між позивачем як керівником ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України та НАН України укладений 01 жовтня 2011 року на п`ятирічний строк. Вказаний трудовий договір закінчився 01 жовтня 2016 року, після чого позивач продовжував працювати на посаді і ніяких повідомлень від органу управління про наміри припинити із позивачем трудові відносини не отримував. Виходячи з положень статті 391 КЗпП України, цей трудовий договір є безстроковим, зокрема станом на 17 квітня 2023 року.

Таким чином, звільнення у зв`язку із відмовою органу управління майном укласти (переукласти) новий контракт після закінчення строку дії контракту не може бути застосовано в цьому випадку, оскільки позивач із 02 жовтня 2016 року продовжував працювати на умовах безстрокового трудового договору.

Посилання на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України в розпорядженні Президії НАН України від 17 квітня 2023 року № 202 є некоректним, оскільки

в державному підприємстві не відбувалися процедури ліквідації, реорганізації, банкрутства, скорочення чисельності або штату працівників.

У розпорядженні Президії НАН України від 17 квітня 2023 року № 202 відсутнє посилання на норми КЗпП України, які стали підставою для припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем.

Жодного повідомлення про майбутнє звільнення у встановленому законом порядку позивач не отримував.

Державні підприємства, органом управління яких є НАН України, не підпадають під дію постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 19 березня 1993 року № 203, на яку є посилання в розпорядженні Президії НАН України від 17 квітня 2023 року № 202.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Президії НАН України від 17 квітня 2023 року № 202; поновити позивача на посаді керівника ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторони не укладали додаткової угоди або іншим чином не домовлялися про продовження дії контракту, відповідно строк його дії закінчився 01 жовтня 2016 року, а отже, і офіційні трудові відносини з позивачем, а укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при укладенні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 391 КЗпП України. Суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та НАН України контракт не набув статусу безстрокового після 01 жовтня 2016 року, незважаючи на те, що його дія закінчилася, а трудові відносини продовжувалися. Крім того, суд першої інстанції вважав правильним звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з огляду на положення пункту 6 постанови КМУ від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», яким передбачено, що у разі відмови органу управління майном укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, районний суд дійшов висновку, що відповідачі діяли правомірно, в рамках чинного законодавства України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про визнання незаконним та скасування розпорядження Президії НАН України від 17 квітня 2023 року № 202; поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України та стягнення з НАН України на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору у сумі 2 684,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що з настанням юридичного факту, який полягає у продовженні трудових правовідносин між ОСОБА_1 та НАН України, строковий договір набув характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Оскільки трудові відносини, укладені на невизначений строк, між ОСОБА_1 та НАН України тривали, то підстави для звільнення позивача з посади директора ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

(у зв`язку з відмовою органу управління укласти (переукласти)з ОСОБА_1 контракт) у відповідача були відсутні. Висновок суду першої інстанції про те, що укладення контракту на певний строк з урахуванням частини третьої статті

21 КЗпП України регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при укладенні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 391 КЗпП України, є необґрунтованим, оскільки укладений між ОСОБА_1 та НАН України трудовий договір (контракт від 01 жовтня 2011 року) жодного разу не переукладався, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 391 КЗпП України.

Також апеляційний суд зазначив, що встановлені недоліки у роботі ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України та його керівництва, зокрема директора ОСОБА_1 , про що свідчить лист генерального директора НАН України від 10 квітня 2023 року № 59, та інформація, яка міститься в листі Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України (від 04 квітня 2023 року № 45-К-48/298), не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади директора відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

(у зв`язку з відмовою органу управління укласти (переукласти) контракт).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року заяви представника НАН України про роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року задоволено частково. Роз`яснено судове рішення Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у справі шляхом зазначення, що ОСОБА_1 поновлено на посаді, яку він обіймав у ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України та з якої його було звільнено на підставі розпорядження Президії НАН України від 17 квітня 2023 року № 202, тобто на посаду директора. В іншій частині заяв відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг та позиція інших учасників справи

У квітні 2024 року НАН України засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 344/3868/16-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 802/412/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 522/7888/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 807/866/17, від 18 березня 2020 року у справі № 524/9191/15-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 826/8950/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 620/408/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 266/3163/16-ц, від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18, від 07 квітня 2022 року у справі № 727/4112/18, від 21 липня 2022 року у справі № 487/1448/20, від 27 березня 2023 року у справі № 428/2992/20, від 27 червня 2023 року у справі № 593/1286/21, від 02 лютого 2024 року у справі № 757/21376/22-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також вказує, що системний аналіз норм Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» та положень статуту Національної академії наук України дає підстави для висновку про те, що НАН України законодавчо визначена суб`єктом реалізації прав держави, як власника об`єктів державної власності, які передані в її безстрокове безоплатне користування, тобто виконує функції держави як власника цих об`єктів, пов`язані з ефективним використанням та розпорядженням ними в межах, визначених законодавством, з метою задоволення суспільних потреб. Виконуючи такі повноваження, НАН України наділена виключним правом призначення та звільнення керівників організацій, установ та підприємств, які перебувають в її віданні і обліковують на своєму балансі державне майно - об`єкти майнового комплексу НАН України. Робота позивача на посаді директора підприємства на підставі контракту, строк дії якого закінчився, не є обов`язковою умовою та підставою укладення з ним нового контракту на новий строк. З огляду на виключні повноваження НАН України щодо укладення контрактів з керівниками державних підприємств, що перебувають у віданні НАН України, відмова від укладення нового контракту з відповідним керівником є підставою для його звільнення на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України. НАН України як власник підприємства мала право на визначення форми та умов договору з директором цього підприємства, у тому числі шляхом укладення контракту як особливої форми трудового договору, в якому встановлюються строк його дії, права та обов`язки сторін та організація праці працівника, а також умови розірвання договору. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку. На переконання НАН України, суд першої інстанції дійшов правильних правових висновків.

У квітні 2024 року ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року та зупинення дії оскаржуваної постанови.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц, від 26 грудня 2018 року у справі № 640/498/17-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 522/7888/16-ц, від 29 квітня 2021 року у справі № 266/3163/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18, від 07 квітня 2022 року у справі № 727/4112/18, від 27 березня 2023 року у справі № 428/2992/20, від 02 лютого 2024 року у справі № 757/21376/22-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що за умовами контракту він припиняється після закінчення терміну його дії. Якщо сторони при укладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 391 КЗпП України. Таким чином, звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії. НАН України наділена правом призначати (обирати), відповідно до свого статуту, директорів наукових установ, укладати і розривати контракти з керівниками інших організацій, що віднесені до відання НАН України, а тому це її дискреційні повноваження. Оскаржуваною постановою суд апеляційної інстанції фактично втрутився у дискреційні повноваження відповідача.

У травні 2024 року від Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України до Верховного Суду через систему «Електронний Суд» надійшов відзив на касаційну скаргу НАН України, в якому третя особа зазначає, що ця касаційна скарга є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

До відзиву Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України не додав докази надсилання його копії позивачу, у зв`язку з цим Верховний Суд залишає цей відзив без розгляду.

У червні 2024 року від НАН України до Верховного Суду через систему «Електронний Суд» надійшов відзив на касаційну скаргу ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України, в якому відповідач 1 зазначає, що ця касаційна скарга підлягає задоволенню, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Інші відзиви на касаційні скарги станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 квітня 2024 року касаційну скаргу НАН України передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25 квітня 2024 року касаційну скаргу ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України) за касаційною скаргою НАН України, витребувано матеріали справи № 752/9763/23 із Голосіївського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2024 року задоволено клопотання ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України та поновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, касаційну скаргу ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, зокрема щодо доплати судового збору.

У травні 2024 року матеріали справи № 752/9763/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України) за касаційною скаргою ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України, відмовлено у задоволенні клопотання ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 05 серпня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

01 жовтня 2011 року між НАН України, іменованої органом управлінням майном, в особі керівника Президента Національної академії наук України Патона Бориса Євгеновича, з однієї сторони, та, громадянином України ОСОБА_1 , з іншої сторони, укладений контракт про таке: ОСОБА_1 наймається на посаду директора ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України на термін з 01 жовтня 2011 року до 01 жовтня 2016 року.

Підпунктом 7.15.10 статуту НАН України Президія НАН України уповноважена призначати та звільняти керівників підприємств, що перебувають у віданні НАН України, а також укладати та розривати з ними контракти.

ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України є державним госпрозрахунковим підприємством, заснованим на державній власності, перебуває у віданні НАН України та входить до складу (є членом) Науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» НАН України.

Пунктом 6.1 статуту підприємства визначено, що підприємство очолює директор, який призначається Президією НАН України за поданням директора Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України і діє згідно з контрактом.

Відповідно до пункту 31 контракту цей контракт діє з 01 жовтня 2011 року й до 01 жовтня 2016 року.

Пунктом 25 контракту, укладеного з позивачем, встановлено, що контракт припиняється: а) закінченням терміну дії контракту; б) за згодою сторін; в) до закінчення дії контракту, у випадках, передбачених пунктами 26 і 27 цього контракту; г) з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Згідно з пунктом 29 контракту за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.

Листом від 10 квітня 2023 року № 59 Науково-технічний комплекс «Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона» НАН України, в додатках до якого також містився лист Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України від 04 квітня 2023 року № К-45-К-48/298, адресованому НАН України, зазначено, що: строк дії контракту з позивачем завершився 01 жовтня 2016 року; позивач систематично допускав невиконання затвердженого річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства та не надавав пояснень щодо причини їх невиконання; згідно з реєстром «Інформація про суб`єктів господарювання, які мають податковий борг» підприємство має податкові борги; станом на 08 квітня 2023 року підприємство має заборгованість перед Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України за відшкодування земельного податку у розмірі більше ніж 22 000,00 грн; наявні численні виконавчі провадження щодо стягнення боргів з підприємства на користь Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України; підприємство має заборгованість із відшкодування витрат на утримання та експлуатацію споруд і земельної ділянки перед Державним підприємством «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона» НАН України в розмірі 289 тис. грн.

На підставі листа та керуючись пунктом 6 Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, прийнято розпорядження від 17 квітня 2023 року № 202, яким звільнено 17 квітня 2023 року директора підприємства ОСОБА_1 у зв`язку з відмовою органу управління майном укласти (переукласти) з ним новий контракт після закінчення строку дії контракту (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України) та призначено з 18 квітня 2023 року ОСОБА_2 в.о. директора підприємства до призначення директора в установленому порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на дату укладення контракту) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Згідно зі статтею 391 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Відповідно до статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Закон України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об`єктами державної власності» містить посилання на те, що з керівниками державних підприємств укладаються контракти.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» затверджено Положення про порядок укладання контакту з керівниками підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу (далі - Положення).

Згідно з пунктами 2, 3 Положення (у редакції, чинній на дату укладення контракту) відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладення з ним контракту. Контакт може бути укладений на термін від 1 до 5 років.

Пунктом 31 контракту між НАН України та ОСОБА_1 від 01 жовтня 2011 року передбачено, що він діє з 01 жовтня 2011 року до 01 жовтня 2016 року.

Відповідно до пункту 6 Положення, з керівником підприємства, раніше обраним чи призначеним на посаду, також укладається або переукладається контракт. У разі відмови органу управління майном укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Зазначеному кореспондує пункт 3 Положення про порядок заміщення посад керівників державних підприємств, що віднесені до відання НАН України, затвердженого постановою Президії НАН України від 14 липня 2004 року № 190, що міститься в матеріалах справи, яким установлено, що з керівником підприємства, раніше призначеним на посаду, також укладається або переукладається контракт. У разі відмови Президії НАН України укласти контракт

з керівником підприємства трудовий договір з ним розривається на підставі

пункту 1 статті 40 КЗпП України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Отже, трудові відносини, які виникли між ОСОБА_1 як директором ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України та НАН України на підставі укладеного строкового трудового договору, не можуть бути встановлені на невизначений термін, оскільки чинним законодавством передбачено укладення з директором державного підприємства виключно строкового трудового договору, який у разі закінчення строку його дії підлягає обов`язковому переукладенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 344/3868/16-ц (провадження № 61-4193св18) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/13007/19 (провадження № 3630св20) дійшов правового висновку про те, що положення статті 391 КЗпП України не застосовуються до правовідносин з керівниками підприємств, які виникли на підставі укладених з ними строкових контрактів.

Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 391 КЗпП України, висновку про що дійшов Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2022 року у справі № 727/4112/18 (провадження № 61-10201св21).

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 487/1448/20 (провадження № 61-10512св21) вказав, що «контракт від 02 лютого 2009 року, у якому передбачено термін дії, строк дії якого неодноразово продовжувався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки згідно з пунктом 5.6 цього контракту передбачено, що за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк».

У свою чергу умовами контракту (пункт 29) передбачено, що за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.

НАН України не погодилася на продовження з ОСОБА_1 трудових відносин, тому строковий трудовий договір з ним не набув ознак безстрокового.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування розпорядження про звільнення з роботи позивача, оскільки Президія НАН України відмовилась від укладення контракту з ним на новий строк. Робота позивача на посаді директора ДП «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України на підставі контракту, строк дії якого закінчився, не є обов`язковою умовою та підставою для укладення нового контракту на новий строк, з огляду на дискреційні повноваження НАН України щодо укладення контрактів з керівниками державних підприємств,

і відмова Президії НАН України від укладення нового контракту з відповідним керівником є підставою для звільнення найманого працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Розпорядження Президії НАН України від 17 квітня 2023 року № 202 врегулювало ситуацію правової невизначеності, яка склалася після закінчення строку дії попереднього контракту позивача та продовження його роботи на посаді за межами строку дії контракту.

Апеляційний суд помилково вважав, що робота позивача після 01 жовтня 2016 року і до часу звільнення має ознаки безстрокового трудового договору лише на тій підставі, що ОСОБА_1 у цей період фактично продовжував виконувати трудові функції.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому не було відомо про прийняття на роботу саме за строковим трудовим договором. Він за власним волевиявленням уклав із відповідачем 1 трудовий договір з визначеним строком дії, підписавши його.

Також матеріали справи не містять підтвердження, що протягом дії трудового договору позивач не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти та не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема щодо його строковості.

Оскільки при укладенні контракту серед підстав його розірвання сторони вказали закінчення строку та, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, зокрема щодо терміну його дії, погодився з ними, то у роботодавця не виникає обов`язок повідомляти працівника за строковим договором за два місяця про зміну істотних умов праці, на чому наполягав у позовній заяві позивач, оскільки сторонами вже обумовлено строк дії цього договору.

Таким чином, оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами трудового договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на працю відповідачі не порушили, у зв`язку з чим правових підстав для поновлення його на роботі немає.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Рішення суду першої інстанції є достатньо вмотивованим та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на задоволення касаційних скарг та відмову у задоволенні позову, з позивача на користь відповідачів підлягають стягненню понесені ними витрати на подання касаційних скарг, а саме: по 4 294,40 грн кожному відповідачу.

Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України на касаційну скаргу Національної академії наук України залишити без розгляду та повернути заявнику.

Касаційні скарги Національної академії наук України та Державного підприємства «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 листопада 2023 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Національної академії наук України витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 4 294,40 грн (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири грн 40 коп.).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 4 294,40 грн (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири грн 40 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець