Постанова

від 18.09.2024 по справі 323/906/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.09.2024 Справа № 323/906/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 323/906/21 Головуючий у 1-й інстанції: Савеленко О.А.

Провадження № 22-ц/807/1572/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Бєлки В.Ю., Гончар М.С., Книш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Дар`я Дмитрівна про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Дар`я Дмитрівна про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позову позивач зазначив про те, що 24 вересня 2018 року між нею та її внучкою ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., який зареєстрований за реєстровим номером 2384. На момент укладення договору житловий будинок належав їй на підставі рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 27 квітня 2018 року у справі №323/672/18, за яким право власності на зазначений будинок було визнано в порядку спадкування після смерті її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вважає, що вказаний правочин вчинено під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки вона опинився в тяжких фінансових обставинах ( ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_4 ,який тримісяці внаслідоктяжкої хвороби був прикутий до ліжка та потребував постійного лікування, а відповідно сім`я потребувала великих матеріальних витрат). У зв`язкуз чимвона вимушенабула братив боргкошти. Вказані обставини вплинули на погіршення її морального стану і стану здоров`я. 29 травня 2018 року ОСОБА_5 їй були спричинені легкі тілесні ушкодження, внаслідок чого вона була вимушена понести значні матеріальні витрати на лікування. Під час медичного обстеження, яке було проведено 25 червня 2018 року, в неї було виявлено цереброваскулярне захворювання II ступеня змішаного генеза, вестибуло - атактичний синдром, гіпертонічна хвороба III ст., ОВДР, церебральний атеросклероз, ДДПП, вертеброгенна цервікалгія. Внаслідок цього, у неї стали проявлятися головні болі, відчуття важкості в голові, загальна слабкість, підвищена втомлюваність, порушення зору, пам`яті й уваги, запаморочення, нестійкість при ходьбі, порушення сну. Наявність даних хвороб значно вплинула на її працездатність.

Її донька ОСОБА_6 та онука ОСОБА_1 запропонували забезпечувати її необхідним доглядом та допомогою, в тому числі матеріальною, та між ними була досягнута домовленість про укладення заповіту на користь онуки ОСОБА_1 , оскільки в разі спадкування за законом спадкоємцями могли бути інші особи. Саме з метою оформлення заповіту вона погодилась їхати до нотаріуса. 24 вересня 2018 року у нотаріуса в м. Запоріжжі їй повідомили, що буде укладено не заповіт, а договір дарування, але за цим договором вона має право проживати в будинку до часу своєї смерті, а онука буде надавати матеріальну допомогу та здійснювати догляд. Скориставшись тяжкими обставинами, донька переконала її здійснитивідчуження житловогобудинку на користь її онуки шляхом укладення відповідного договору дарування.

Деякий час відповідач надавала їй матеріальну допомогу, а в подальшому надавати її відмовилася.

22 листопада 2019 року донька та онука побили та вигнали її з будинку, зазначаючи, що онука є єдиним власником будинку та на сьогоднішній день вона не має ніякого права на нього. 25 листопада 2019 року відповідач розмістила оголошення про продаж будинку в Інтернеті. На сьогодні стан її здоров`я значно погіршився, вона потребує постійного догляду та лікування, проте відповідач не спілкується з нею, має намір продати будинок та виселити її з помешкання, яке є її єдиним житлом.

Вважає, уклала оспорюваний договір дарування від 24вересня 2018рокупід впливом тяжкої для неї обставини, викликаної хворобою, важким матеріальним становищем і на вкрай невигідних умовах, тому просила визнати договір дарування недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2024 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24 вересня 2018 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., який зареєстрований за реєстровим номером 2384.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт укладення договору дарування на вкрай невигідних для неї умовах під впливом тяжких обставин в розумінні ст. 233 ЦК України. Наявність в ОСОБА_2 захворювань: ДЕП П ст., змішаного ґенезу; гіпертонічної хвороби Ш.ст., боргових зобов`язань у розмірі 15000 грн (які недоведені), не є тяжкими обставинами та які не можуть бути однією з умов для визнання недійсним договору дарування, а укладений нею договір не вплинув на її обставини. При укладенні договору дарування, волевиявлення ОСОБА_2 відповідало її внутрішній волі одарувати ОСОБА_1 житловим будинком та її дії були спрямовані на настання таких реальних правовідносин. Смерть чоловіка та пов`язані з цим матеріальні витрати та моральні страждання не є такими обставинами в розумінні правового механізму ст.233 ЦК України. Докази, які надала суду позивач, стосовно її матеріального стану (пенсія, орендна плата за земельний пай, підсобне господарство) свідчить, що вона має задовільний матеріальний стан. Розписки написані ОСОБА_7 , не на значну суму, що він надав у борг позивачці гроші не є належним доказом, тому, що договір укладений з порушенням закону ч. 2 ст. 1047 ЦК України та є нікчемним. Розписку видає боржник кредитору, а не навпаки. Немає розписки про повернення боргу. Все це свідчить про сумнівність наданих фінансових операцій. Згідно з Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_2 , тобто спірний житловий будинок не є єдиним її житлом. Позивачка зверталась з первинним позовом про розірвання договору дарування, який обґрунтувала протилежними до даної справи обставинами за змістом і в подальшому за її заявою залишено без розгляду позов.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник третьої особи адвокат Череп М.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, належним чином не з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено не обгрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги є обгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір дарування був укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах та що її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Тяжкими обставинами суд визнав спричинення ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень позивачці 29.05.2018 року, що підтверджується вироком Оріхівського районного суду м. Запоріжжя та смертю чоловіка ОСОБА_4 16.06.2018 року, скрутне матеріальне становище позивачки та її стан здоров`я. Вказані події відбулися за три місяці до укладення оспорюваного договору. Про скрутне матеріальне становище свідчать боргові розписки від 16.06.2018 та 24.06.2018 написані позивачем зі змісту яких вбачається, що остання отримала кошти на поховання чоловіка та лікування, тобто за декілька місяців до укладення договору дарування. Про те, що ОСОБА_2 проходила лікування за декілька місяців до укладення договору, підтверджується випискою з медичної карти згідно якої остання проходила стаціонарне лікування з 25.06.2018 року по 06.07.2018 року. Окрім того, суд врахував, що єдиним житлом ОСОБА_2 є будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір дарування будинку укладено на вкрай невигідних для ОСОБА_2 умовах, оскільки остання в поважному віці, фактично залишилася без житла.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Костянка Шотківського району Горьківської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить паспорт громадянина України на її ім`я (а.с.9 т.1).

24 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого ОСОБА_2 подарувала вказаний будинок ОСОБА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., зареєстрований за № 2384 (а.с.27 т.1).

Як вбачається з пункту 1 договору, Дарувальний ( ОСОБА_2 ), розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувала, а Обдарована ( ОСОБА_1 ), прийняла в дар належний Дарувальнику житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв.м., житловою площею 40,0 кв.м..

Зазначений житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,1964 га, земельна ділянка має кадастровий номер 2323985700:07:001:0002, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма, власності комунальна власність.

Відповідно до пункту 2 договору, відчужуваний житловий будинок належить Дарувальнику, на праві особистої приватної власності на підставі Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області по справі №323/672/18 від 27 квітня 2018 року, згідно з яким за ОСОБА_2 було визнано право власності в порядку спадкування. Право власності на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 126212593, виданим Державним реєстратором Виконавчого комітету Преображенської сільської ради Оріхівського району Запорізької області Скляровим М.О. 04 червня 2018 року, номер запису про право власності 26443046, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1567620323239.

Відповідно до п.3,4 договору, цей дар сторони оцінюють в 107800 грн. Згідно Звіту про оцінку майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «УКРСПЕЦЕКСПЕРТИЗА» 24 вересня 2018 року, вартість об`єкту відчужуваної частки нерухомості становить 107800 грн.

Відповідно до п. 5 договору, Дарувальник, свідчить, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного, а також гарантує, що відчужуваний житловий будинок на цей час нікому іншому не проданий, не подарований, в іпотеку не переданий, в спорі і під забороною (арештом) у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів щодо відчуження, користування з іншими особами, він не є предметом договору іпотеки та ін…..

В пункті 7 договору зазначено, що право власності обдарованої на дарунок виникає з моменту його прийняття і державної реєстрації права власності на житловий будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно сторони визначають, що прийняттям дарунка є прийняття обдаровуваною документів, які посвідчують право власності на дарунок. Факт прийняття дарунка обдарованою підтверджується підписами сторін на цьому договорі.

В пункті 10 договору зазначено, що зміст ст. 179 ЖК України, ст. 74 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 382, 383, 721, 727, 728 ЦК України та зміст п. 7 Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкової території, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року за № 572, зміст ст. ст. 267, 174 Податкового Кодексу України сторонам нотаріусом роз`яснено.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 17 лютого 2020 року, на підставі зазначеного договору дарування відомості щодо права власності 24 вересня 2018 року внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником якого зазначено ОСОБА_1 (а.с.28 т.1).

Відповідно до вироку Оріхівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2019 року у справі № 323/2593/18 (провадження № 1-кп/323/52/19) засуджено ОСОБА_5 за ч.1 ст.125 КК України, за фактом спричинення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 (а.с.11-15 т.1).

На виконання вироку суду в частині стягнення на користь ОСОБА_2 завданої матеріальної шкоди в розмірі 3509,86 грн та моральної шкоди в сумі 3000 грн Оріхівським районним судом Запорізької області видано виконавчий лист (а.с.16 т.1).

Згідно з довідкою про причину смерті, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 100 за 2018 рік (а.с.17 т.1).

Згідно товарного чеку № 731 здійснені витрати на ритуальні послуги та речі в сумі 7775,00 грн (а.с.163 т.1).

На виконання ухвали суду про витребування доказів у справі, судом отримано службову записку, згідно з якою надати документально підтверджені відомості щодо виплати ОСОБА_2 допомоги на поховання не має можливості, оскільки талони разових доручень зберігаються в управлінні 3 роки (а.с.74 т.2).

Згідно з розписками від 16 червня 2018 року, ОСОБА_7 надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 15000,00 грн на поховання чоловіка, а від 24 червня 2018 року 13000,00 грн на лікування (а.с.18,19 т.1).

Згідно з медичними довідками, випискою з медичної карти стаціонарного хворого №5069 ОСОБА_2 у період з 25 червня 2018 року по 06 липня 2018 року перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: ДЕП ІІ ст., змішаного генезу (гіпертонічний, атеросклеротичний), переважно в вертебрально-базилярному басейні, вестибуло-атактичний с-м. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. ОВДР. Церебральний атеросклероз. ДДПП переважно в ШОП, хр рецедивний перебіг, вертеброгенна цервикалгія (а.с.20-21 т.1).

Згідно з довідкою Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області від 01 березня 2021 року. ОСОБА_2 дійсно проживає без реєстрації з червня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.39 т.1).

За адресою: АДРЕСА_2 мешкає родина ОСОБА_8 , про що свідчить акт депутата 8 скликання Комишуваської селищної ради про місце проживання (а.с.40,41 т.1).

Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_2 за період з січня 2018 по грудень 2018 отримала пенсію в сумі 19243,68 грн. (а.с.42 т.1).

ОСОБА_2 у період червень 2019 року, липень 2018 року, вересень 2018 року, червень 2018 року, липень 2018 року, грудень 2018 року, березень 2018 року, червень 2019 року сплачувала комунальні послуги надані за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать та квитанції про їх сплату (а.с.55-62 т.1).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 03.05.2024, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 2323985700:01:002:1158 площею 5,0909 га, угіддя, рілля для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новотавричеської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 118-120 т.2).

З січня по грудень 2018 року ОСОБА_2 з СФГ «Агроплан», отримала дохід в сумі 5300,00 грн як орендодавець земельної ділянки на підставі додаткової угоди № 1 договору оренди землі від 11.11.2019, кадастровий номер земельної ділянки 2323985700:01:002: 1158 (а.с.161,162 т.1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майн від 05 травня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 39, 6 кв. м., житловою площею 29, 0 кв. за адресою АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності, б/н від 23 лютого 2010 року ( а.с. 135-136 т. 1).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Тлумачення статей 215, 216ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до частини першої статті 233ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України.

У постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20), від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21) та від 15 листопада 2021 року у справі № 149/1962/20 (провадження № 61-11553св21) зазначено, що за договором дарування обдарований безвідплатно набуває у власність майно і цим правочином не встановлюється обов`язок обдарованого вчинити або не вчиняти на користь дарувальника або іншої особи будь-яку дію, а отже правочин не може вчинятися на вкрай невигідних умовах з огляду на те, що цей правочин не є оплатним.

Судом установлено, що до тяжких обставин, для усунення яких необхідно було укладання ОСОБА_2 оспорюваного договору, позивач відносить наявність заборгованості за цивільно-правовими угодами перед іншими особами у зв`язку з хворобою та смертю чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинення їй 25 травня 2018 року ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень, внаслідок чого позивач понесла значні матеріальні витрати на лікування та наявність хвороби, яка значно вплинула на її працездатність.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Водночасзадовольняючи позов,суд першоїінстанції неврахував,що медичне обстеженняпозивачки булопроведено 25червня 2018року тав неїбуло виявлено цереброваскулярнезахворювання ІІ ступеня змішаного генезу (гіпертонічний, атеросклеротичний), переважно в вертебрально-базилярному басейні, вестибуло-атактичний с-м. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. ОВДР. Церебральний атеросклероз. ДДПП переважно в ШОП, хр рецедивний перебіг, вертеброгенна цервикалгія. Внаслідок цього, у неї стали проявлятися головні болі, загальна слабкість, підвищена втомлюваність, легкі тілесні ушкодження позивачці були спричинені в травня 2018 року в той час як оспорюваний договір дарування був укладений 24 вересня 2018 року, тобто майже через чотири місяці.

Будь-яких доказів, які свідчать про те, що на момент укладання договору дарування позивач хворіла саме на тяжку хворобу, позивачем та його представником суду не надано. Подана медична документація не підтверджує того, що стан здоров`я позивача був в критичному стані, тому відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин укладено саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин, викликаних хворобою.

Смерть чоловіка та пов`язані з цим матеріальні витрати та моральні страждання не є тяжкими обставинами в розумінні правового механізму ст. 233 ЦК України.

У правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 686/2093/20 (провадження № 61-5435св22) зазначено, що практика Верховного Суду щодо застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України є сталою хвороба, загроза втрати єдиного житла та борги не є тяжкими обставинами.

Аналогічні висновки про застосування правового механізму статті 233 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду від 22 вересня 2023 року у справі № 711/4680/21 провадження № 61-6347св23, в ухвалі Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 523/11417/19, провадження № 61-9740ск21.

Також, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що є тяжкою обставиною в розумінні статті 233ЦК України наявність у позивача заборгованості перед іншими особами за цивільно-правовими угодами.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 912/574/21 наявність цивільно-правових зобов`язань перед іншими особами і вчинення ним дій з укладання договору дарування з метою уникнення відповідальності за своїми зобов`язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним укладеного договору з підстав його укладення під впливом тяжкої обставини.

У пунктах 1, 5 договору дарування сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам, не приховує інший правочин, а ОСОБА_2 підтвердила, що дарування здійснюється нею без будь-яких погроз, примусу чи насильства.

Крім того, докази, які надала суду позивач, стосовно її матеріального стану (пенсія, орендна плата за земельний пай, підсобне господарство) свідчить, що вона має задовільний матеріальний стан.

Згідно Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_2 .

Отже, спірний житловий будинок не є єдиним житлом ОСОБА_2 , який належить їй на праві власності.

Суд першої інстанції посилається на правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2766цс16, який за обставинами справ до оскаржуваної є різними, тому посилання на такий висновок є помилковим.

Отже, встановивши, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами факт укладення договору на вкрай невигідних для неї умовах під впливом тяжких обставин, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи справу,суд першоїінстанції такожне врахував,що задоговором даруванняобдарований безвідплатнонабуває увласність майноі цимправочином невстановлюється обов`язокобдарованого вчинитиабо невчиняти накористь дарувальникаабо іншоїособи будь-якудію,а отжеправочин неможе вчинятисяна вкрайневигідних умовахз оглядуна те,що цейправочин неє оплатним. Встановлена статтею 233ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю двох елементів: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

З огляду на вказане та враховуючи, що судова практика щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України, є сталою, висновки суду першої інстанції про те, що хвороба, загроза втрати єдиного житла та борги є тяжкими обставинами, є помилковими.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що спірний будинок не є єдиним житлом ОСОБА_2 , який належить їй на праві власності, доказів тяжкої хвороби позивачки, яка було наявна саме в момент вчинення правочину матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що чоловік позивачки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 був її годувальником, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти договір дарування від 24 вересня 2018 року.

З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

Аргументи апеляційної скарги є виправданими.

Відповідно до підпункту «б»"в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1370. 00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районногосуду м.Запоріжжя від05червня 2024року скасувати. Ухвалити нове судове рішення .

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Дар`я Дмитрівна про визнання недійсним договору дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Дар`єю Дмитрівною, зареєстрований за реєстровим номером 2384- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1370. 00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 19 вересня 2024 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Бєлка В.Ю. Гончар М.С.