Постанова

від 12.09.2024 по справі 953/1699/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/1699/24

Номер провадження 22-ц/818/1708/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів Курила О.М., Тичкової О.Ю.,

за участю

секретаря судового засідання Березюк А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року в складі судді Бородіної Н.М. у справі № 953/1699/24 за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою,

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою.

Також, 05 березня 2024 року ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що нею пред`явлено позов про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , 51/500 частин якої належить відповідачці ОСОБА_5 .

Остання 13 лютого 2024 року повідомила її про намір продати належну їй частину квартири.

Вважає, що ОСОБА_5 може відчужити свою частину майна, що в подальшому у разі задоволення поданого позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду та поновлення їх прав в межах одного судового провадження.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила накласти заборону на відчуження 51/500 частин квартири АДРЕСА_1 , які зареєстровані на праві спільної часткової власності за ОСОБА_3 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року в задоволені заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником не надано доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема, що у разі зміни власника на належні ОСОБА_3 51/500 частин квартири за вищевказаною адресою, буде неможливо визначити порядок користування зазначеною квартирою відповідно до рішення суду. Також суд вказував, що заборона на відчуження частки квартири є явно не співмірним із заявленими вимогами.

12 березня 2024 року ОСОБА_1 на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявні підстави для забезпечення позову, оскільки у разі відчуження квартири вона буде позбавлена можливості захисти свої права в межах одного судового провадження та розгляд справи може затягнутися на тривалий час.

У судове засідання апеляційного суду сторони учасник справи не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 12 вересня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_1 отримано 22 липня 2024 року (а.с. 76);

ОСОБА_2 отримано 22 липня 2024 року (а.с. 77);

ОСОБА_4 повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 78-79).

ОСОБА_3 повідомлена шляхом розміщення оголошення на сайті ХАС (а.с. 74).

Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_6 про час та місце розгляду справи повідомлена у попередньому судовому засіданні (а.с. 71).

30 серпня 2024 року від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Жарової-Тітарьової Л.М. надійшла заява про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивовано перебуванням представника позивачів у відпустці (а.с. 82-83).

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципів) цивільного судочинства, окрім іншого, є верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Справа неодноразовопризначалась дорозгляду: 13червня 2024року та11липня 2024року.Попередні двасудові засіданнябули відкладенічерез клопотаннясторони відповідача. Останнядата судовогозасідання 12вересня 2024року булаузгоджена зпредставником позивачівадвокатом Жарової-Тітарьової Л.М., яка приймала участь у судовому засіданні.

З оглядуна вищезазначенінорми законодавствата обставинивстановлені судом,колегія суддівне вбачаєпідстав длязадоволення клопотанняпредставника позивачівадвоката Жарової-Тітарьової Л.М. про визнання поважними причини її неявки в судове засідання та відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

У частині 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами існує спір щодо порядку користування майном. Вимог про переведення переважного права купівлі частки або інших позовних вимог, з переходом права власності позивачами не заявлено. Отже, ухвалення імовірного рішення не вплине на обсяг майнових прав позивачів.

За таких обставин, зважаючи, що заявником не доведено обставин, які свідчать про те, що неприйняття відповідного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи ОСОБА_1 , що зміна власника призведе до затягування вирішення справи по суті не є безумовною підставою для забезпечення позову, оскільки у разі відчуження частки позивачі не позбавлені можливості залучити до участі у справі належного відповідача - нового власника майна.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Ухвала суду першої інстанції є законною, постановленою з дотриманням норм процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи, що справа по суті спору не розглядалась, питання щодо розподілу судових витрат за подачу апеляційної скарги не вирішується.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 13 вересня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.М. Курило

О.Ю. Тичкова