Постанова

від 29.08.2024 по справі 361/4626/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №361/4626/22

Апеляційне провадження №22-ц/824/12760/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Райффайзен банк» на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен банк», Реєстраційна служба Броварського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Іваненко Олег Валерійович про визнання іпотеки припиненою,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду перебуває вище зазначена цивільна справа.

03 травня 2024 року на адресу суду надійшло повторне клопотання представника АТ «Райффайзен банк» про його заміну у даній справі на правонаступника - АТ «Оксі Банк.

Під час розгляду справи по суті 09 травня 2024 року судом було оголошено та вивчено зміст клопотання, заслухано думку представника позивача, яка заперечувала проти задоволення клопотання, вважаючи належним відповідачем саме АТ «Райффайзен банк», заслухано думку представника відповідача АТ «Райффайзен банк», який підтримав клопотання, наполягав на його задоволенні з оголошених підстав.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2024 року у задоволенні клопотання акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про заміну його у справі на акціонерне товариство «Оксі Банк» в порядку процесуального правонаступництва відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, 24 травня 2024 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржувану ухвалу скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

27 серпня 2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання, призначене на 29.08.2024 року з`явився представник позивача.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання, зазначив, що право визначати відповідача (співвідповідачів) у справі належить лише позивачу. Саме він обирає, до кого саме пред`являє свої вимоги.

Фактично доводи апеляційної скарги співпадають з тими доводами відповідача, що він зазначив в своєму клопотанні, які суд першої інстанції при вирішення справи ретельним чином дослідив та надав їй належну правову оцінку, з якою погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Апеляційний суд зважає на позицію позивача (висловлену як в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді) щодо того, що свої позовні вимоги він заявляє саме до АТ «Райффайзен банк».

Більш того, наявність чи відсутність права вимоги у банку до позивача є предметом розгляду справи по суті спору. За таких умов, питання про те, чи передавав банк таке право і кому, в даному випадку не може бути вирішене шляхом постановлення процесуальної ухвали, а має вирішуватись за результатами розгляду справи по суті.

При цьому суд першої інстанції цілком слушно послався на те, що заявлена вимога до неналежного відповідача може бути підставою для відмови в задоволенні позову, але при вирішенні спору по суті.

На підставі викладеного апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен банк» залишитибез задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько