Постанова

від 17.09.2024 по справі 138/1001/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 138/1001/22

Провадження № 22-ц/801/1674/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 рокуСправа № 138/1001/22м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати зцивільних справ:головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 138/1001/22 за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про витребування земельної ділянки та припинення права оренди,

за апеляційноюскаргою представника відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» - адвоката Варцаби Сергія Анатолійовича на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Холодова Т. Ю., -

встановив:

В травні 2022 ОСОБА_1 звернувся до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про витребування земельної ділянки та припинення права оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН виданого 18.10.1999 належить земельна ділянку загальною площею 2,0886 га з кадастровим номером 0522686800:02:000:0219, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Разом з тим, у зв`язку з відкриттям провадження у цивільній справі № 138/478/22 за позовом СТОВ «Прогрес» до ОСОБА_1 ,ФГ «Нусі» та ТОВ «Династія Агро Ленд» про визнання недійсними договорів оренди землі та припинення права оренди земельної ділянки, позивачу стало відомо про існування договору оренди землі № б/н від 12 січня 2010 року, укладеного від його імені з СТОВ «Прогрес» щодо вказаної вище земельної ділянки. При цьому позивач стверджує, що вказаний договір оренди є нікчемним, оскільки ним не укладався та не підписувався. За вказаних обставин, позивач стверджує, що користування відповідачем належною йому на праві власності земельною ділянкою порушує його права, а тому він звернувся з даним позовом в якому відповідно до ст. 387 ЦК України просив витребувати з незаконного володіння СТОВ «Прогрес» та зобов`язати повернути йому земельну ділянку загальною площею 2,0886 га з кадастровим номером 0522686800:02:000:0219, розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, скасувавши при цьому державну реєстрацію договору оренди землі від 12.01.2010 на вказану земельну ділянку.

25 січня 2023 року до суду від представника позивача адвоката Країла С.В. подано заяву про зміну предмету позову, в якій він, посилаючись на зміни внесені до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які виключають такий спосіб захисту порушених прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, виклав позовні вимоги в наступній редакції: витребувати з незаконного користування СТОВ «Прогрес» та зобов`язати СТОВ «Прогрес» повернути ОСОБА_1 належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 2,0886 га з кадастровим номером 0522686800:02:000:0219, розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, припинивши при цьому право оренди на вказану земельну ділянку за СТОВ «Прогрес».

Рішенням Могилів-Подільськогоміськрайонного судуВінницької областівід 23травня 2024року позов ОСОБА_1 доСільськогосподарського товаристваз обмеженоювідповідальністю «Прогрес»про витребуванняземельної ділянки задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 2,0886 га, кадастровий номер 0522686800:02:000:0219, яка розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачений судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Державної судової адміністрації України недоплачений судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 248 (двісті сорок вісім) грн. 10 коп., витрати за проведення експертиз по справі в сумі 8271 (вісім тисяч двісті сімдесят одна) грн. 84 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп..

Не погоджуючись з даним рішенням представник відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» - адвокат Варцаба Сергій Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині усунення перешкоди ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 2,0886 га, кадастровий номер 0522686800:02:000:0219, яка розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп, судових витрат у виді судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 248 (двісті сорок вісім) грн. 10 коп., витрати за проведення експертиз по справі в сумі 8271 (вісім тисяч двісті сімдесят одна) грн. 84 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі зазначив, що оскаржуване рішення суду прийнято із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також в апеляційній скарзі зазначив що в межах даної справи 31 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір щодо розірвання оспореного договору оренди, яким було припинено його. Того ж дня було укладено інший договір оренди землі. На підставі вказаного договору від 31 грудня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 квітня 2024 року було зареєстровано інше речове право, право оренди № 54828512.

05 липня 2024 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Країла С.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача адвокат Варцаба С.А. апеляційну скаргу підтримав просив суд її задовольнити.

Представник позивача адвокат Країло С.П. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення скарги, просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 2,0886 га з кадастровим номером 0522686800:02:000:0219, яка розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої 25.05.2021, а також копією Державного акту серії ВН, виданого 18.10.1999 Суботівською сільською радою народних депутатів щодо земельної ділянки № 147 (т. 1 а.с. 67, 157).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0522686800:02:000:0219 27.02.2020 зареєстровано право оренди земельної ділянки за СТОВ «Прогрес» на підставі договору оренди землі, укладеного 01.10.2010 та додаткової угоди від 01.10.2012 строком дії на 10 років з правом пролонгації (т. 1 а.с. 67).

Відповідно до договору оренди землі від 12 січня 1010 року ОСОБА_1 надав СТОВ «Прогрес» с. Суботівка в особі виконавчого директора ОСОБА_2 в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення № 147, загальною площею 2,09 га, яка знаходиться на території Суботівської сільської ради. Договір укладено строком на 10 років (а.с. 154-158, Том 1).

Як зазначив в позові представник позивача, ОСОБА_1 вказаного договору не підписував.

На підтвердження вказаних обставин представник позивача надав суду копію висновку експерта № 013/22 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_1 від 06.05.2022 складений 16.05.2022 експертом ТОВ «Експертно-юридична фірма Соломон», відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_1 , електрографічне зображення якого міститься в графі «Орендар» в електрокопії Договору оренди землі без вказання № від 12 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Прогрес», в особі ОСОБА_2 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення 2,09 га, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

При цьому, згідно висновку експерта № 7895/22-21 від 14.06.2023, за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, призначеної судом за клопотанням представника позивача, підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі б/н від 12.01.2010, що укладений від імені ОСОБА_1 з СТОВ «Прогрес» щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,09 га в графі «Орендодавець» - ймовірно виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою.

Разом з тим, як пояснила в судовому засіданні, яке відбулось 07.09.2023 експерт Вінницького відділення КНДІСЕ Сімчук Л.Ю., висновок про ймовірність виконання підпису був наданий у зв`язку з недостатністю вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_1 під час проведення експертизи.

За вказаних обставин за клопотанням представника позивача судом було призначено додаткову судову почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 6921/23-21 за результатами проведення додаткової судової почеркознавчої експертизи від 28.03.2024 підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі б/н від 12 січня 2010 року, що укладений від імені ОСОБА_1 з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес» щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,09 га, в графі «Орендар» - виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою .

У частині першійстатті 627 ЦК Українизазначено, що відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правиламистатті 93 ЗК Україниправо оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким єЗакон України «Про оренду землі».

Відповідно достатті 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Устатті 6 Закону України «Про оренду землі»визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбаченихЗК України,ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина першастатті 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина першастатті 638 ЦК України).

Відповідно достатті 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Таким чином, суд вважає, що представником позивача доведену ту обставину, що позивач ОСОБА_1 не підписував договір оренди від 12.01.2010, тобто не виявляв свою волю до вчинення даного договору, а відтак суд приходить до висновку про те, що така угода є неукладеною.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконного, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Так, представник позивача, в заяві про уточнення позовних вимог, посилаючись на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вважав, що належним способом захисту права позивача, згідно зі ст. 387 ЦК України, буде витребування з незаконного користування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» та зобов`язання повернути ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку загальною площею 2,0886 га з кадастровим номером 0522686800:02:000:0219, скасувавши при цьому право оренди на вказану земельну ділянку за СТОВ «Прогрес».

При цьому, у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже, зважаючи на викладене, користування відповідачем земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, не пов`язане з позбавленням його права володіння нерухомим майном, а тому вимога ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України, не є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Таким чином саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, тощо.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/.

Із вказаного слідує, що позиція Верховного Суду зводиться до того, що спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Стаття 6 Конвенції визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків. Ключовим у цьому є «судом, який вирішить спір». Право на суд, відповідно до практики Європейського Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Оскільки у статті 2 ЦПК України йдеться про справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та розгляд справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, тобто йдеться про захист як мету вирішення спорів, а не про мету захисту, то завданням суду, відповідно, є вирішити спір.

Апеляційний суд вважає, що зазначений судом першої інстанції спосіб захисту у даному випадку призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду за захистом своїх прав.

За змістомстатті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, враховуючи, що представник позивача, звертаючись до суду обґрунтовував позов фактичною відсутністю договірних відносин між позивачем та відповідачем, а тому зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, суд вважає усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки.

Щодо вимоги про припинення за відповідачем права оренди на земельну ділянку належну позивачу, суд зазначає наступне.

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Реєстрація права, яке закріплене у неукладеному договорі оренди землі від 12 січня 2010 року порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою, кадастровий номер 0522686800:02:000:0219, яка розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак, у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про припинення права оренди на земельну ділянку належну позивачу, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні вказаною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21 (провадження № 61-7155св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21 (провадження № 61-4248св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21 (провадження № 61-7835св22).

Щодо доводу зазначеному в апеляційній скарзі про договір оренди укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Прогрес» від 31 грудня 2021 року то даний договір не був предметом розгляду справи в суді першої інстанції та відсутній в матеріалах справи, представником відповідача в апеляційній скарзі не було заявлено клопотання про залучення даного договору як доказу, також не надано доказів про неможливість вчасно подати такий докази під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно ізчастинами 1;2та 4;5;8 статті83ЦПК Українисторони таінші учасникисправи подаютьдокази усправі безпосередньодо суду. Позивач,особи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб,повинні податидокази разомз поданнямпозовної заяви. Якщодоказ неможе бутиподаний увстановлений закономстрок зоб`єктивних причин,учасник справиповинен проце письмовоповідомити судта зазначити:доказ,який неможе бутиподано;причини,з якихдоказ неможе бутиподано узазначений строк;докази,які підтверджують,що особаздійснила всізалежні віднеї дії,спрямовані наотримання вказаногодоказу. Увипадку визнанняповажними причиннеподання учасникомсправи доказіву встановленийзаконом строксуд можевстановити додатковийстрок дляподання вказанихдоказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

При поданні доказів учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбаченіЦПКУкраїни.

У пунктах 6 та 7 частини другої статті43ЦПКУкраїни встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша стаття 44 ЦПК України).

Інші доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд,

постановив :

Апеляційну скаргу представника відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» - адвоката Варцаби Сергія Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник