Постанова

від 18.09.2024 по справі 910/13345/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/13345/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту"</a> - Мінченко Я.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура" - Мартиненко А.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Фабрікс"</a> - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 (суддя Привалов А.І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 (колегія суддів: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту"</a>

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура"

про стягнення 499 344,19 грн

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура" (далі - ТОВ "Головна мануфактура")

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту"</a> (далі - ТОВ "Засоби промислового захисту"),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Фабрікс"</a> (далі - ТОВ "Смарт Фабрікс")

про визнання недійсним договору.

СУТЬ СПОРУ

1. У 2020 році ТОВ "Смарт Фабрікс" (постачальник) і ТОВ "Головна мануфактура" (покупець) уклали усний договір поставки, на виконання якого ТОВ "Смарт Фабрікс" поставило футболки та жіночі халати. Факт поставки підтверджується складенням та підписанням сторонами видаткових накладних. ТОВ "Смарт Фабрікс" також склало й подало на реєстрацію податкові накладні.

2. ТОВ "Головна мануфактура" не розрахувалося за поставлений товар.

3. У 2023 році ТОВ "Засоби промислового захисту" (новий кредитор) і ТОВ "Смарт Фабрікс" (первісний кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги.

4. ТОВ "Засоби промислового захисту" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Головна мануфактура" про стягнення заборгованості, яка включає основний борг, 3% річних та інфляційні втрати. ТОВ "Головна мануфактура" подало зустрічний позов, просило визнати недійсним договір відступлення прав вимоги.

5. Суд першої інстанції первісний позов задовольнив частково: стягнув суму основного боргу, 3% річних, інфляційні втрати зменшив, в іншій частині позову відмовив; у задоволенні зустрічного позову відмовив. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін.

6. ТОВ "Головна мануфактура" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій, просило їх скасувати та передати справу на новий розгляд в частині первісного позову про стягнення заборгованості.

7. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- чи повинен був суд апеляційної інстанції долучити як доказ подану разом з апеляційною скаргою заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог та врахувати відповідну суму при стягненні заборгованості (застосування ч.3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України);

- за яких умов договір відступлення прав вимоги може бути визнаний договором факторингу (застосування ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України);

- з якого моменту у покупця за усним договором постачання виникає обов`язок з оплати товару, якщо у видаткових накладних сторони чітко не вказали строк (терміни) такої оплати (застосування ч.2 ст.530 та ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України).

8. Верховний Суд у задоволенні касаційної скарги відмовив, виходячи з таких мотивів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 30.04.2020 на підставі усної домовленості ТОВ "Смарт Фабрікс" поставило ТОВ "Головна мануфактура" товар "Футболка" у кількості 1 609 штук загальною вартістю 80 321,28 грн, що підтверджується видатковою накладною №167.

10. 26.05.2020 ТОВ "Смарт Фабрікс" здійснило поставку ТОВ "Головна мануфактура" товару: "Халат білий жіночий" у кількості 820 штук, "Халат темний жіночий" у кількості 218 штук загальною вартістю 233 394,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №227.

11. Вказані видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

12. ТОВ "Головна мануфактура" отриманий товар у встановлений законом (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)) строк не оплатило.

13. ТОВ "Смарт Фабрікс" щодо поставки товару ТОВ "Головна мануфактура" склало та подало на реєстрацію податкову накладну №22 на загальну суму 80 321,28 грн (у тому числі ПДВ 20% - 13 386,88 грн). ТОВ "Смарт Фабрікс" також склало та подало на реєстрацію податкову накладну №51 на загальну суму 233 394,00 грн (в тому числі ПДВ 20% - 38 899,00 грн).

14. 14.08.2023 ТОВ "Засоби промислового захисту" (новий кредитор) і ТОВ "Смарт Фабрікс" (первісний кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги №14-08/1/23 (далі - Договір відступлення), відповідно до умов якого:

- первісний кредитор передає (відступає) на користь нового кредитора, а новий кредитор набуває право вимоги до боржника щодо оплати суми боргу (грошового зобов`язання) у розмірі 313 715,28 грн (далі - заборгованість) (п.1.1);

- сума заборгованості підтверджується видатковою накладною №167 від 30.04.2020 на загальну суму 80 321,28 грн, видатковою накладною №227 від 26.05.2020 на загальну суму 233 394,00 грн (п.1.2);

- первісний кредитор у момент укладення цього договору передав новому кредитору документи, які засвідчують право вимоги, відступається згідно з договором, а саме: видаткову накладну №167 від 30.04.2020, видаткову накладну №227 від 26.05.2020, податкову накладну №22 від 30.04.2020, податкову накладну №51 від 26.05.2020 (п.2.1);

- заміна сторони у зобов`язанні вважається такою, що відбулась, а право вимоги, вказане в п.1.1 цього Договору, вважається відступленим первісним кредитором новому кредитору з моменту укладення цього Договору (п.2.4);

- цей Договір є укладеним та набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання (п.6.1).

15. 14.08.2023 ТОВ "Засоби промислового захисту" і ТОВ "Смарт Фабрікс" підписали додаток №1 "Акт прийому-передачі документів" до Договору відступлення, що підтверджує момент передачі прав вимоги.

16. Первісний кредитор (ТОВ "Смарт Фабрікс") засобами поштового зв`язку надіслав на адресу ТОВ "Головна мануфактура" повідомлення №14-08/1/23 про відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор повідомив боржника, що до нового кредитора переходять усі права на суми грошових коштів, належні до сплати первісному кредитору боржником за видатковою накладною №167 від 30.04.2020 на загальну суму 80 321,28 грн, видатковою накладною №227 від 26.05.2020 на загальну суму 233 394,00 грн, що підтверджується описом вкладання та накладною Укрпошти №0319004938166 від 14.08.2023.

17. 17.08.2023 ТОВ "Засоби промислового захисту" звернулося до відповідача з вимогою за №17-08/5/23 про погашення заборгованості за видатковою накладною №167 від 30.04.2020 на загальну суму 80 321,28 грн, видатковою накладною №227 від 26.05.2020 на загальну суму 233 394,00 грн, що підтверджується описом вкладання та накладною Укрпошти №0311510283207 від 17.08.2023.

18. Відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Короткий зміст позовних вимог

19. ТОВ "Засоби промислового захисту" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Головна мануфактура" про стягнення заборгованості в розмірі 499 344,19 грн, з яких: 313 715,28 грн основного боргу, 30 556,05 грн 3% річних, 155 072,86 грн інфляційних втрат.

20. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що ТОВ "Смарт Фабрікс" здійснило поставку ТОВ "Головна мануфактура" товару на підставі видаткових накладних від 30.04.2020 №167 на суму 80 321,28 грн та від 26.05.2020 №227 на суму 233 394,00 грн. ТОВ "Смарт Фабрікс" і ТОВ "Засоби промислового захисту" уклали Договір відступлення, за яким первісний кредитор відступив право вимоги за видатковими накладними на суму 80 321,28 грн та 233 394,00 грн, про що було повідомлене ТОВ "Головна мануфактура" відповідним повідомленням від 14.08.2023 №14-08/1/23 шляхом його надсилання засобами поштового зв`язку; з огляду на порушенням строків виконання грошового зобов`язання здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

21. ТОВ "Головна мануфактура" подало зустрічний позов про визнання недійсним Договору відступлення.

22. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин має ознаки фіктивного та укладений за відсутності згоди боржника на заміну кредитора, за відсутності згоди загальних зборів учасників ТОВ "Засоби промислового захисту" на укладання значного правочину.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

23. Господарський суд міста Києва рішенням від 18.01.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024, первісний позов задовольнив частково; стягнув з ТОВ "Головна мануфактура" на користь ТОВ "Засоби промислового захисту" заборгованість у розмірі 313 715,28 грн, 3% річних у розмірі 30 556,05 грн, втрати від інфляції у розмірі 154 995,47 грн; в іншій частині позовних вимог відмовив; у задоволенні зустрічного позову відмовив повністю.

24. Судові рішення, зокрема, мотивовані тим, що на момент розгляду цієї справи обов`язок відповідача з оплати товару на загальну суму 313 715,28 грн настав; матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем зазначеної суми грошових коштів ТОВ "Засоби промислового захисту", яке набуло право вимоги на підставі Договору відступлення; перевіривши розрахунок інфляційних втрат, відповідна вимога підлягає частковому задоволенню у сумі 154 995,47 грн; спірний договір містить всі необхідні істотні умови, передбачені законом: предмет, строки та порядок виконання зобов`язань, обсяг прав, що переходять новому кредитору, що узгоджується з вимогами ЦК; у подальшому зазначений договір був скріплений підписами уповноважених осіб і печатками підприємств; на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов, які передбачені нормами цивільного законодавства; позовні вимоги ТОВ "Головна мануфактура" до ТОВ "Засоби промислового захисту" та ТОВ "Смарт Фабрікс" про визнання недійсним Договору відступлення є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

25. 07.06.2024 ТОВ "Головна мануфактура" через систему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024.

26. В уточненій касаційній скарзі ТОВ "Головна мануфактура" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024, а справу передати на новий розгляд в частині первісного позову про стягнення заборгованості.

27. Скаржник у новій редакції касаційної скарги посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 ч.2 ст.287, п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), та зазначає, що:

1) порушені вимоги процесуального закону - ст.80 та ч.3 ст.269 ГПК; не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.06.2022 у справі №902/90/21, від 22.05.2024 у справі №911/3450/21, щодо прийняття та врахування доказів, поданих у суді апеляційної інстанції;

2) не застосовані норми матеріального права - статті 601, 602 ЦК щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог на будь-якій стадії існування заборгованості; не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.09.2021 у справі №761/33621/18;

3) неправильно застосовано норму матеріального права - ч.1 ст.1077 ЦК щодо визначення, чи може бути визнана платою фактора різниця між фактично сплаченою новим кредитором сумою та сумою, що була ним стягнута зі скаржника у випадках, коли така різниця повністю складається зі штрафних санкцій, нарахованих за прострочення виконання зобов`язання; відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) неправильно застосовані норми матеріального права - ч.2 ст.692 та ч.2 ст.530 ЦК щодо необхідності застосування їх у взаємозв`язку між собою при визначенні строку (терміну) настання оплати за видатковими накладними за поставками без письмового договору; відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

28. 29.07.2024 надійшов відзив ТОВ "Засоби промислового захисту" на касаційну скаргу, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

29. У відзиві, зокрема, вказує:

1) щодо порушення вимог процесуального закону - ст.80, ч.3 ст.269 ГПК та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.06.2022 у справі №902/90/21, від 22.05.2024 у справі №911/3450/21: зазначені справи не є релевантними до справи, що переглядається; наведена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження; доводи касаційної скарги (в цій частині) зводяться до переоцінки доказів та заперечень установлених судами фактичних обставин, що виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції;

2) щодо незастосування норм матеріального права - статей 601, 602 ЦК та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.09.2021 у справі №761/33621/18: здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог можливо лише за умови, що вимоги є дійсними та безспірними, натомість у матеріалах справи, в тому числі додатках до апеляційної скарги, відсутні будь-які докази, які б підтверджували існування господарських операцій на користь ТОВ "Смарт Фабрікс"; саме по собі складання та надсилання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог по неіснуючих правовідносинах не породжує припинення грошових зобов`язань боржника; односторонній правочин (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.02.2024) укладений на користь юридичної особи неповноважною особою; доводи касаційної скарги у зазначеній частині фактично стосуються переоцінки наданих сторонами доказів;

3) щодо неправильного застосування норми матеріального права - ч.1 ст.1077 ЦК та відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах: зважаючи на висновки, викладені у постанові від 07.03.2024 у справі №5015/118/11 (від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 16.03.2021 у справі №906/1174/18), стосовно розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, беручи до уваги, що у цій справі сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі відступлення права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу та зважаючи на відсутність інших притаманних договору факторингу ознак, зокрема, що підтверджують надання новим кредитором (ТОВ "Засоби промислового захисту") фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору (ТОВ "Смарт Фабрікс"), отже відсутні й підстави вважати спірний правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги; доводи відповідача (скаржника) щодо ст.1077 ЦК не були предметом розгляду в суді першої інстанції; доводи касаційної скарги у зазначеній частині фактично стосуються переоцінки наданих сторонами доказів;

4) щодо неправильного застосування норм матеріального права - ч.2 ст. 692 та ч.2 ст.530 ЦК та відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах: наявність зобов`язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст.530 ЦК (посилається на постанови від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, від 28.02.2018 у справі №910/9075/17); висновок Верховного Суду існує, а доводи касаційної скарги (в цій частині) зводяться до вимог про переоцінку доказів та заперечень установлених судами фактичних обставин.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

30. Верховний Суд ухвалою від 19.07.2024 відкрив касаційне провадження у справі №910/13345/23 за касаційною скаргою ТОВ "Головна мануфактура", призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.08.2024.

31. Верховний Суд ухвалою від 21.08.2024 зупинив касаційне провадження у справі №910/13345/23 до завершення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/3006/23.

32. Верховний Суд ухвалою від 12.09.2024 поновив касаційне провадження у справі №910/13345/23, призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.09.2024.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

33. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Оскільки скаржник просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд у частині первісного позову ТОВ "Засоби промислового захисту", Верховний Суд здійснює касаційний розгляд лише в цій частині. У частині зустрічного позову ТОВ "Головна мануфактура" рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються та, відповідно, не переглядаються.

Щодо заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог

35. ТОВ "Головна мануфактура" стверджує, що суд апеляційної інстанції:

- порушив положення ст.80 та ч.3 ст.269 ГПК та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.06.2022 у справі №902/90/21, від 22.05.2024 у справі №911/3450/21, щодо прийняття та врахування доказів, поданих у суді апеляційної інстанції;

- не застосував статті 601, 602 ЦК щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог на будь-якій стадії існування заборгованості та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.09.2021 у справі №761/33621/18;

- не лише не надав оцінки заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог скаржника як доказу, а й не згадав цей доказ у тексті оскаржуваної постанови.

36. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, скаржник зазначає, що умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. У постанові від 08.09.2021 у справі №761/33621/18 Верховний Суд зауважив, що тлумачення статей 601, 602 ЦК свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування. Сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування і, відповідно, не припиняє зобов`язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

37. ТОВ "Засоби промислового захисту" у відзиві на касаційну скаргу вказує, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у постановах від 21.06.2022 у справі №902/90/21, від 22.05.2024 у справі №911/3450/21 є необґрунтованим; ці справи не є релевантними до справи, що переглядається; доводи скаржника у цій частині зводяться до вимог про переоцінку доказів та заперечень установлених судами фактичних обставин, що виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції.

38. ТОВ "Засоби промислового захисту" також зазначає, що здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог можливо лише за умови, що вимоги є дійсними та безспірними; в матеріалах справи, зокрема, додатках до апеляційної скарги, відсутні будь які докази, які б підтверджували існування господарських операцій на користь ТОВ "Смарт Фабрікс"; саме по собі складання та надсилання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог по неіснуючих правовідносинах не породжує припинення грошових зобов`язань боржника; односторонній правочин (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.02.2024) укладено на користь юридичної особи неповноважною особою; доводи касаційної скарги у цій частині фактично стосуються переоцінки наданих сторонами доказів.

39. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника з огляду на таке.

40. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 2, 4, 5 ст.80 ГПК).

41. ТОВ "Головна мануфактура" наголошує, що суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки заяві про зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не навів мотивів ані її прийняття, ані відхилення.

42. ТОВ "Головна мануфактура" вказує, що одним із доводів його апеляційної скарги була необхідність зменшення суми заборгованості у зв`язку із проведеним зарахуванням зустрічних однорідних вимог; заява про зарахування була долучена до матеріалів справи разом із апеляційною скаргою та 05.02.2024 направлена на адресу ТОВ "Смарт Фабрікс".

43. У ст.269 ГПК закріплені межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

44. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.269 ГПК).

45. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини 2, 3 ст.269 ГПК).

46. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.5 ст.269 ГПК).

47. Отже, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції на підставі саме тих доказів, що містилися в матеріалах справи на момент ухвалення такого рішення та оцінка яким була надана судом першої інстанції. Лише у виняткових випадках (ч.3 ст.269 ГПК), суд апеляційної інстанції може прийняти докази, які не були подані до суду першої інстанції.

48. Як вже було зазначено, Верховний Суд ухвалою від 21.08.2024 зупинив касаційне провадження у цій справі до завершення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/3006/23.

49. У постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформувала висновок (який підлягає врахуванню Верховним Судом відповідно до ч.4 ст.300 ГПК) щодо можливості прийняття на стадії апеляційного розгляду справи доказів та закриття провадження у справі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі:

"7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.

7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:

- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;

- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України".

50. Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 09.08.2019 у справі №910/12968/17, від 04.11.2019 у справі №916/313/18 зазначила, що, виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК і статей 13, 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №130/1001/17, від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі №914/261/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 29.09.2021 у справі №166/1222/20, від 19.04.2023 у справі №909/615/15, від 27.07.2023 у справі №759/29344/21 від 15.09.2023 у справі №910/6804/23 тощо).

51. Отже, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду превалюють над висновками Верховного Суду.

52. Як вказує ТОВ "Головна мануфактура", заяву про зарахуванням зустрічних однорідних вимог воно подало лише до суду апеляційної інстанції.

53. Таким чином, на момент ухвалення рішення суду першої інстанції заява ТОВ "Головна мануфактура" про зарахуванням зустрічних однорідних вимог не була долучена до матеріалів справи, з огляду на що суд першої інстанції не міг нею керуватися під час розгляду справи та винесення рішення.

54. У свою чергу, суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевірив з урахуванням доказів, які були в розпорядженні останнього на момент розгляду справи.

55. Дійсно, суд апеляційної інстанції фактично не розглянув та не відобразив у оскаржуваній постанові мотиви відхилення / залишення без розгляду заяви ТОВ "Головна мануфактура".

56. Втім, таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи, ухвалення незаконного та / або необґрунтованого рішення по суті.

57. Більш того, касаційний перегляд з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК, може відбутися лише за наявності таких складових: 1) наявний висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду; 2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без його урахування; 3) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

58. Посилаючись на постанови від 21.06.2022 у справі №902/90/21 та від 22.05.2024 у справі №911/3450/21, ТОВ "Головна мануфактура не конкретизує, які висновки, на його думку, Верховний Суд сформував у зазначених постановах та які з цих висновків не врахував суд апеляційної інстанції.

59. У постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №902/90/21 та від 22.05.2024 у справі №911/3450/21 відсутнє посилання на ст.80 ГПК, що, як стверджує скаржник, була порушена судом апеляційної інстанції. Щодо ч.3 ст.269 ГПК, Верховний Суд лише процитував її, але не робив будь-яких висновків щодо прийняття та врахування судом апеляційної інстанції доказів, які не були подані до суду першої інстанції.

60. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

61. Верховний Суд зазначає, що безпосередньо скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав касаційного оскарження, зокрема передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

62. Оскільки скаржник не довів таке порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо прийняття та врахування доказів, поданих у суді апеляційної інстанції, яке б призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення по суті, пов`язані з цим доводи скаржника щодо неправильного застосування статей 601, 602 ЦК про зарахування зустрічних однорідних вимог Верховний Суд не бере до уваги.

Щодо правової природи Договору відступлення

63. Скаржник вважає, що Договір відступлення за своєю юридичною природою (попри його) є договором факторингу. Водночас суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги зазначені доводи, що, у свою чергу, стало наслідком ухвалення ним судового рішення з порушенням норм матеріального права.

64. ТОВ "Головна мануфактура" у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування ч.1 ст.1077 ЦК щодо визначення, чи може бути визнана платою фактора різниця між фактично сплаченою новим кредитором сумою та сумою, що була ним стягнута зі скаржника у випадках, коли така різниця повністю складається зі штрафних санкцій, нарахованих за прострочення виконання зобов`язання; вказує, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

65. ТОВ "Засоби промислового захисту" у відзиві на касаційну скаргу послалося на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №5015/118/11, від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 16.03.2021 у справі №906/1174/18, щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу; беручи до уваги, що у цій справі сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі відступлення права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу та, зважаючи на відсутність інших притаманних договору факторингу ознак, зокрема, що підтверджують надання новим кредитором (ТОВ "Засоби промислового захисту") фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору (ТОВ "Смарт Фабрікс"), то відсутні й підстави вважати спірний правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги; доводи відповідача (скаржника) щодо ст.1077 ЦК не були предметом розгляду в суді першої інстанції; доводи касаційної скарги у зазначеній частині фактично стосуються переоцінки наданих сторонами доказів.

66. Суд апеляційної інстанцій виходив з того, що Договір відступлення є не договором факторингу, а договором відступлення права вимоги.

67. За змістом ч.1 ст.300 ГПК Верховний Суд переглядає судові рішення в касаційному порядку виключно в межах вимог касаційної скарги.

68. Порушень норм процесуального права, що передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 ч.1 ст. 310 та / або ч.2 ст. 313 ГПК, які допускають вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд не встановив.

69. Зважаючи, що скаржник просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд у частині первісного позову, а в частині зустрічного позову зазначені рішення не оскаржуються, Верховний Суд залишає без розгляду аргументи скаржника щодо правової природи Договору відступлення.

70. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Головна мануфактура" про визнання Договору відступлення недійсним; дійшов висновку про наявність усіх необхідних суттєвих умов, передбачених законом: предмет, строки та порядок виконання зобов`язань, обсяг прав, що переходять новому кредитору; договір був скріплений підписами уповноважених осіб і печатками підприємств.

71. У цій частині ТОВ "Головна мануфактура" не оскаржувало рішення Господарського суду міста Києва ані в апеляційному порядку, ані в касаційному порядку (останнє загалом є неспроможним, оскільки Верховний Суд переглядає рішення у відповідній частині лише за наслідками його апеляційного перегляду).

72. Крім того, позиція скаржника є суперечливою, оскільки в суді першої інстанції ТОВ "Головна мануфактура" зазначало про фіктивність Договору відступлення, його укладення за відсутності згоди боржника на заміну кредитора, згоди загальних зборів учасників ТОВ "Засоби промислового захисту". Натомість у судах апеляційної та касаційної інстанцій товариство стверджує про наявність у Договору відступлення ознак договору факторингу. Фактично протягом судового процесу скаржник наводить нові аргументи та змінює підстави позову, що є неприпустимим.

Щодо моменту виникнення обов`язку з оплати

73. ТОВ "Головна мануфактура" у касаційній скарзі вказувало про неправильне застосування норм матеріального права - ч.2 ст.692 та ч.2 ст.530 ЦК щодо необхідності застосування їх у взаємозв`язку між собою при визначенні строку (терміну) настання оплати за видатковими накладними за поставками без письмового договору; відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

74. Скаржник вважає, що момент початку перебігу строку (терміну) оплати за договором поставки у цій справі повинен пов`язуватися з пред`явленням покупцеві вимоги про необхідність здійснення такої оплати; суди попередніх інстанцій стягнули зі скаржника суми 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, при тому, що, враховуючи правильне тлумачення норм статей 692 та 530 ЦК, строк (термін) оплати за видатковими накладними на момент подачі позову до суду ще навіть не настав і з огляду на це, не міг бути простроченим.

75. ТОВ "Засоби промислового захисту" у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що наявність зобов`язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК (з моменту прийняття), а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст.530 ЦК (посилається на постанови від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, від 28.02.2018 у справі №910/9075/17); висновок Верховного Суду існує, а доводи касаційної скарги (в цій частині) зводяться до вимог про переоцінку доказів та заперечень установлених судами фактичних обставин.

76. Суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідно до ст.692 ЦК, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто 30.04.2020 та 26.05.2020 відповідно.

77. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника з огляду на таке.

78. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК).

79. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК).

80. Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Смарт Фабрікс" і ТОВ "Головна мануфактура" уклали договір поставки у спрощений спосіб, внаслідок чого у ТОВ "Головна мануфактура" виник обов`язок з оплати поставленого товару.

81. Так, на підставі усних домовленостей без укладення договорів ТОВ "Смарт Фабрікс" поставило ТОВ "Головна мануфактура" товар (футболка) на суму 80 321,28 грн, що підтверджується видатковою накладною №167 від 30.04.2020, і товар (халати жіночі) на суму 233 394,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №227 від 26.05.2020.

82. Суди попередніх інстанцій встановили, що у видаткових накладних не був встановлений строк (термін) оплати за поставлений товар.

83. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК).

84. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК).

85. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК).

86. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК).

87. Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17, на яку посилається ТОВ "Засоби промислового захисту", вказав таке:

"Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття".

88. Верховний Суд звертає увагу, що зобов`язання в силу ч.1 ст.526 ЦК має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.

89. Невиконання протягом тривалого періоду часу ТОВ "Головна мануфактура" своїх зобов`язань з оплати товару, посилаючись на відсутність вимоги ТОВ "Смарт Фабрікс", лише підтверджує небажання належним чином виконувати свої зобов`язання з оплати за товар.

90. Оскільки ТОВ "Смарт Фабрікс" і ТОВ "Головна мануфактура" у видаткових накладних не встановили строк (термін) оплати товару, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що обов`язок з оплати виник у ТОВ "Головна мануфактура" одразу після прийняття товару на підставі видаткових накладних №167, №227, тобто 30.04.2020 на суму 80 321,28 грн, 26.05.2020 на суму 233 394,00 грн.

91. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17.

92. Таким чином, доводи ТОВ "Головна мануфактура" щодо відсутності висновку Верховного Суду про застосування ч.2 ст.692 та ч.2 ст.530 ЦК у розрізі поставленого питання не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

94. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

95. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Судові витрати

96. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №910/13345/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

В. Студенець