Постанова

від 12.09.2024 по справі 298/1188/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 298/1188/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 вересня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області в особі відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації, а також в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2019 року, ухвалене головуючою суддею Лютянською М.С., за позовом ОСОБА_1 до Великоберезнянської селищної ради Великоберезнянського району Закарпатської області про визнання права власності на самочинно реконструйований з добудовою об`єкт нерухомого майна

встановив:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великоберезнянської селищної ради Великоберезнянського району Закарпатської області про визнання права власності на самочинно реконструйований об`єкт нерухомості з добудовою.

Позов обґрунтований тим, що позивачка є власником земельної ділянки, площею 0,1133 га, кадастровий номер 2120855100:01:003:0026, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_1 .

13 грудня 2016 року ОСОБА_1 почала реконструкцію з добудовою ресторану «Неоніла» за адресою: АДРЕСА_1 (далі ресторан «Неоніла»).

У 2014 році виготовлено містобудівельні умови і обмеження забудови ресторану на земельній ділянці з відповідними викопіюваннями та витягами з генерального плану смт. Великий Березний.

У квітні 2016 року позивачка отримала експертний звіт №07-0283-16 щодо розгляду проектної документації в частині міцності, надійності, довговічності ресторану «Неоніла», згідно з яким встановлено, що ця документація розроблена з дотриманням вимог до міцності, надійності, довговічності об`єкту реконструкції. Ресторан «Неоніла» на момент його придбання мав статус житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 були об`єднані в одну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

На час звернення до суду першої інстанції роботи з реконструкції та добудови об`єкта нерухомості виконані. Виготовлено технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна від 11 січня 2019 року, виданий Комунальним підприємством «Ужгородське районне бюро технічної інвентаризації».

Згідно з договором дарування ОСОБА_1 подарувала 1/5 частину ресторану «Неоніла», посвідченого приватним нотаріусом Великоберезнянського районного нотаріального округу Чурей А. В., своєму синові ОСОБА_2 .

На земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 у власності ОСОБА_2 є 112,58 кв. м нежитлової будівлі, а у власності позивачки 1 033,02 кв. м (450,32 кв. м до реконструкції з добудовою та 587, 2 кв. м добудови).

Готовий реконструйований об`єкт було збудовано на земельній ділянці, що знаходиться у власності позивачки, за адресою: АДРЕСА_1 , яка надана їй для будівництва і обслуговування будівель торгівлі.

Згідно з відповіддю від 25 липня 2019 року № ЗК172192060605 Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції відмовило ОСОБА_1 у виданні сертифікату на реконструкцію з добудовою, з огляду на те, що у всіх дозвільних документах на реконструкцію з добудовою адреса готового об`єкт нерухомості вказана як: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 отримала відмову в оформленні і проведенні державної реєстрації, її права, як власника об`єкта нерухомості, підлягають захисту шляхом визнання права власності на нього.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на самочинно реконструйований з добудовою об`єкт нерухомості, а саме, ресторан «Неоніла», загальною площею 1 145,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2019 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно реконструйований з добудовою об`єкт нерухомості, а саме ресторан «Неоніла», загальною площею 1145,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (зазначений в дозвільних документах під АДРЕСА_3 на земельній ділянці, площею 0,1133 га, кадастровий номер 2120855100:01:003:0026.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, оскільки реконструкцію з добудовою об`єкта нерухомості позивачка здійснила на належній їй земельній ділянці, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, цей об`єкт нерухомого майна не порушує права та законні інтереси інших осіб і в позасудовому порядку вирішити цей спір неможливо.

Ужгородська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області в особі відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації, а також в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області і, подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що відповідно до вимог ч.2 ст. 331 ЦК України, ст.182 ЦК України та ч. 2 ст. З та ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», всі об`єкти нерухомого дайна після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації, та лише після цього особа набуває право власності на таке майно.

Судом першоїінстанції констатовано,що позивачціна правівласності належитьземельна ділянка, яка розташована у АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на якій нею проведено реконструкцію з добудовою ресторану «Неоніла», АДРЕСА_2 . При цьому судом залишено поза увагою, що ОСОБА_1 згідно експертного звіту №07-0283-16 запроектовано загальну площу реконструкції, яка становить 581,20 кв.м., а в кінцевому результаті позивач добудовує об`єкт нерухомого майна - на загальну площу 1 145, 6 кв.м., що значно перевищує дозволені архітектором норми забудови.

Як наслідок, відбулося істотне порушення затвердженого проекту щодо будівельних норм і правил при реконструкції з добудовою об`єкту нерухомості, а саме: ресторану «Неоніла». 11.01.2019 КП «Ужгородське районне БТІ» на ім`я позивачки ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, а саме: реконструкцію збудованого ресторану «Неоніла» по АДРЕСА_1 .

Разом з тим, технічний паспорт, на який посилається позивач, не є документом дозвільного характеру, на підставі якого розпочинається будівництво чи вводиться об`єкт в експлуатацію. Технічний паспорт є лише результатом комплексу робіт щодо обмірювання уже збудованого об`єкта нерухомого майна з визначення його складу.

Крім цього, судом першої інстанції не надано оцінку тому, що згідно договору дарування 1/5 частки будівлі від 21.10.2016 ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/5 частку будинку торгового центру, що розташована в АДРЕСА_1 . Будівля торгового центру 1/5 частка з якої відчужується в цілому має наступні характеристики -літ. «А» - будівля торгового центру, загальною площею 562, 9 м.кв. Таким чином, судом не взято до уваги, те, що частина торгового центру належить іншій особі, а також те, що в дозвільних документах загальна площа реконструкції становить 581,20 кв.м. та безпідставно задовольнив збільшені позовні вимоги позивачки на загальну площу 1 145, 6 м.кв.

З врахуванням вимог ст. 376 ЦК України визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Вказує, що позивач зверталася до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області для набуття права власності та введення об`єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку, однак останнім 25.07.2019, у зв`язку із не подачею документів, які необхідні для прийняття рішення про видачу сертифікату було відмовлено.

Разом з тим, позивачем невірно обрано спосіб захисту права власності, шляхом визнання права власності на самочинне будівництва, оскільки останній необхідно було звернутися до суду із визнанням незаконною відмовою про видачу сертифікату.

Тому вважає, що враховуючи всі обставини справи, суд взяв на себе повноваження притаманні в даному випадку органу контролю, оскільки визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку є винятковим способом захисту, а вразі визнання судом такого права необхідна наявність ряду факторів.

Порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав в судовому порядку за ОСОБА_1 права власності на самочинно реконструйований з добудовою об`єкт нерухомості, а саме: ресторан «Неоніла», загальною площею 1145, 6 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зазначений в дозвільних документах під № НОМЕР_1 ), на земельній ділянці площею 0,1133 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2120855100:01:003:0026 порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття/неприйняття об`єкта в експлуатацію відноситься до компетенції Управління Державної будівельної інспекції у Закарпатській області за погодженням відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Великоберезнянської РДА.

Порушення інтересів держави також полягає у тому, що незважаючи на відсутність належних документів, що підтверджують безпечність експлуатації приміщення, всупереч нормам закону, районний суд безпідставно визнав за позивачкою право власності на вказану реконструкцію нерухомого об`єкта, що може мати наслідком експлуатацію спірного нерухомого майна та створює небезпеку для населення і в свою чергу порушує права компетентних органів щодо контролювання та проведення перевірок відповідності виконання підготовчих та будівельних норм і правил, технічним умовам, затвердженим проектним вимогам, рішенням.

ОСОБА_1 подала відзив та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції з тих підстав, що судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права. При цьому вважає, що в прокурор не довів права на апеляційне оскарження рішення суду в інтересах обраних ним органів та посадових осіб.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на праві приватної власності, належить земельна ділянка, площею 0,1133 га, кадастровий номер 2120855100:01:003:0026, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, заява про об`єднання земельних ділянок.

Згідно з містобудівними умовами і обмеженнями забудови земельної ділянки №19/14, виданими відділом містобудування та архітектури Великоберезнянської районної державної адміністрації від 17 листопада 2014 року на замовлення ОСОБА_1 , реконструкція з добудовою ресторану «Неоніла» в смт Великий Березний здійснюється на АДРЕСА_2 (а. с. 16).

Відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт ОСОБА_1 здійснює реконструкцію з добудовою ресторану «Неоніла», за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9).

Згідно з технічним паспортом на об`єкт нерухомого майна реконструкція з добудовою ресторану «Неоніла», виготовленого Комунальним підприємством «Ужгородське районне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_1 є замовником реконструкції цього об`єкту (а. с. 34).

25 липня 2019 року Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції Закарпатської області відмовило ОСОБА_1 у виданні сертифікату «Реконструкція з добудовою ресторану «Неоніла» з огляду на те, що вона не подала документи, які необхідні для прийняття рішення про видання сертифіката (а. с. 40).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна будівля збудована на належній позивачці земельній ділянці, об`єкт нерухомого майна не порушує прав та законних інтересів інших осіб і в позасудовому порядку вирішити спір не можливо, а тому наявні підстави для визнання права власності на самочинно збудоване майно.

Однак апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Аналіз норм ЦК України, які регулюють відносини права власності, вказує на те, що право власності це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні норми чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», частинами п`ятою та восьмою статті 39 якого встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області і їй було відмовлено у виданні сертифікату «Реконструкція з добудовою ресторану «Неоніла» з огляду на те, що вона не подала документи, які необхідні для прийняття рішення про видання сертифіката. Позивач не оскаржувала таку відмову, а звернулась до суду з позовом про визнання права власності на самочинно реконструйований з добудовою об`єкт нерухомості.

Матеріали справине містятьінформації пронаявність упозивачки дозвільнихдокументів направо виконаннябудівельних робітреконструкції здобудовою об`єктута вводуйого доексплуатації увстановленому законодавствомпорядку,а сампо собідолучений позивачкоютехнічний паспортна об`єктсамочинного будівництва з добудовою ресторану «Неоніла» та експертний звіт щодо розгляду проектної документації в частині міцності, надійності, довговічності об`єкту будівництва від 12.04.2016 не можуть підміняти вказані документи та це не свідчить про відповідність будівництва вимогам будівельних норм.

Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 , здійснивши самочинну добудову ресторану «Неоніла» в АДРЕСА_1 , до компетентних державних органів щодо прийняття забудови до експлуатації та оформлення права власності не зверталася, що свідчить про відсутність спору про право. Та за цієї обставини, суд першої інстанції перебрав на себе повноваження, які притаманні в даному випадку органу контролю.

Щодо права звернення керівника Ужгородської окружної прокуратури із апеляційною скаргою на захист інтересів держави, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другоїстатті 4 ЦПК Україниу випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта Законами України (частина другастатті 19 Конституції України)

Відповідно до пункту 3статті 131-1 Конституції Українипрокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про прокуратуру»прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією Українифункції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Згідно з положеннями частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завждиє потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функціїу спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокуроромв інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другийчастини п`ятоїстатті 56 ЦПК України).

Та оскільки органи, уповноважені державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах, не забезпечили належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення, а тому прокурор вступив у вказану справу в інтересах Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, так як останнім не вжито заходи цивільно-правового характеру. Тоді як в іншому випадку порушені інтереси держави залишилися б незахищеними.

Окрім цього, Європейський Суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

З огляду на вказане, оскарження Ужгородською окружною прокуратурою рішення суду першої інстанції, спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності з врахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власності.

Апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції, порушуючи вимоги законодавства, замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно, та визнав на нього право власності за позивачем за відсутності між сторонами спору про право цивільне.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, слід скасувати з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до приписів ст.141ЦПК України з ОСОБА_1 на користьЗакарпатської обласноїпрокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 425,00 гривень, понесений останньою за подачу апеляційної скарги.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 141,367,374,376,381,382,384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області в особі відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації, а також в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, задовольнити.

Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2019 року скасувати та постановити у цій справі постанову про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до Великоберезнянської селищної ради Великоберезнянського району Закарпатської області про визнання права власності на самочинно реконструйований з добудовою об`єкт нерухомого майна, а саме ресторану «Неоніла», загальною площею 1 145,6 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (що зазначений у дозвільних документах під № НОМЕР_1 ), що розміщений на земельній ділянці за кадастровим номером 2120855100:01:003:0026, площею 0,1133 га. за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 на користь Закарпатської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909967, юридична адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2 а судові витрати у розмірі 3 425,00 гривень, судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: