Рішення

від 13.09.2024 по справі 495/3399/22

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 495/3399/22

№ провадження 2/495/1181/2024

13 вересня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарі судового засідання: Красовській А.О.

за участю:

позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Шаркевича В.Т.,

відповідача - ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_2 - адвоката Царенка О.О. та адвоката Каланжова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 495/3399/22

за позовною заявою ОСОБА_1

до ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки та піклування Дивізійської сільської територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області

про визначення місця проживання малолітньої дитини

за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2

до ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки та піклування Мологівської об`єднаної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області

про визначення місця проживання малолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В:

03.06.2022 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про визначення місця проживання малолітньої дитини(т.1 а.с.1-3).

Так, позивачка просить суд встановити місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю - ОСОБА_1 .

14.06.2022 року відповідач - ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до позивачки - ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідно до якої зазначив, що заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та бажає встановити місце проживання малолітньої дитиниразом з ним. Вказав, що дитина проживає разом з ним у будинку, який йому належить на праві приватної власності (адреса: АДРЕСА_1 ), у дитини є окрема кімната, яка обладнана усім необхідним. Зазначив, що офіційно працює та має достатню заробітну плату, дитина забезпечена усіма необхідними належними умовами проживання, виховання та культурним розвитком (т.1 а.с.20-22).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024 року, у зв`язку із самовідводом судді Савицького С.І., цивільна справа № 495/3399/22 передана на розгляд судді Мишку В.В.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.03.2024 року цивільну справу № 495/3399/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини до свого провадження, прийнято до свого провадження. По справі призначено судове засідання в порядку загального позовного провадження (т.2 а.с.55-56).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.05.2024 року визначено належний стан третіх осіб по даній справі (залучено до участі у справі орган опіки та піклування Дивізійської сільської територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області та орган опіки та піклування Мологівської об`єднаної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області). Підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгяду (т.2 а.с.114-119).

Позивачка - ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити. Зустрічні позовні вимоги не визнала. Вказала, що під час спільного проживання відповідач неодноразово застосовував до неї фізичне насилля та самовільно відібрав у неї дитину, про що вона зверталась до органів поліції та до служби у справах дітей, але позитивного результату не отримала. Просила суд визначити місце проживання малолітньої доньки разом з нею, що буде відповідати її інтересам та нормальному існуванню.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Шаркевич В.Т. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, а в зустрічних позовних вимогах відмовити. Зазначив, що відповідач тайком, без згоди матері забрав дитину та чинить перепони у її вихованні. Стосовно зустрічних позовних вимог вказав, що вони є необґрунтованими та повністю спростовуються матеріалами справи. Вказав, що мати дуже любить свою доньку, бажає її виховувати та бачити як вона росте, у зв`язку з чим і бореться за дитину. Крім того зауважив, що в матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Дивізійської СР про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Відповідач - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивачки, підтримав свої зустрічні позовні вимоги та просив їх задовольнити. Зазначив, що донька проживає разом з ним, забезпечена усім необхідним, відвідує дитячий садок, а він офіційно працює та має можливість забезпечувати доньці належний рівень життя, чого не може її мати.

Представники відповідача ОСОБА_2 - адвокат Царенко О.О. та ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог позивачки, підтримали зустрічний позов та просили його задовольнити. Зазначили, що дитина тривалий час проживає з батьком, який є добропорядною людиною, має постійне зареєстроване місце проживання, офіційно працює (отримує значний дохід) та є хорошим батьком для своєї доньки, яка забезпечена усім необхідним для належного рівня життя, водить її до дитячого садочку. В свою чергу, зауважили, що позивачка не проживає за зареєстрованим місцем проживання та взагалі відсутні відомості про її місце мешкання на даний час. Вказали, що позивачка не має офіційного місця роботи, тобто невідомо про наявність в неї доходу для забезпечення належного рівня життя дитини, що на їх думку є основною підставою для відмови у її позовних вимогах. Висновок Дивізійської СР не є належним та допустимим доказом по даній справі, оскільки був наданий задовго до відкриття провадження по справі та отриманий з порушенням порядку встановленого законом. Крім того, звернули увагу на те, що позивачка не скористалась своїм правом щодо залучення до участі у справі Білгород-Дністровської МР, яка б надала висновок про доцільність місця проживання дитини, оскільки вона стверджує, що наразі проживає у місті Білгород-Дністровському. Щодо усіх свідків, допитаних зі сторони ОСОБА_1 зауважили, що всі свідки надавали пояснення, які ґрунтуються виключно зі слів позивачки, тому не можливо прийняти їх до уваги. Вважають необхідним визначити місце проживання дитини разом з батьком та не застосовувати спільне виховання дитини.

Представники третіх осіб - органу опіки та піклування Дивізійської СР та органу опіки та піклування Мологівської ОТГ в судове засідання не зявилися, але надали до суду заяви (клопотання) з проханням розглядати справу без їх участі за наявними матеріалами справи з урахуванням наданих висновків (т.2 а.с.139, а.с.166).

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши всіх учасників процесу, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, з осені 2019 року позивачка ОСОБА_1 проживала з відповідачем ОСОБА_2 у цивільному шлюбі.

Від спільного проживання у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.8), яка проживала разом із матір`ю ОСОБА_1 за її зареєстрованим місцем проживання (адреса: АДРЕСА_2 ), про що свідчить копія довідки Дивізійської СР (т.1 а.с.6).

За твердженням позивачки, під час спільного проживання відповідач неодноразово застосовував до неї фізичне насилля, під час вагітності та тривалий час після народження доньки не визнавав її та не виявляв до неї інтересу. Проте, через деякий час, відповідач змінив своє ставлення до дитини та під час чергового конфлікту відібрав у неї доньку, про що вона повідомила до органів поліції та службі у справах дітей, але допомоги не отримала (т. 1 а.с.7).

Також, позивачка зазначила, що вона самостійно намагалася домовитися з відповідачем та повернути дитину, але він не дає змоги зустрітися з донькою і постійно погрожує фізичною розправою, принижує її гідність, що призвело до нанесення їй тілесних ушкоджень.

На думку позивачки, у зв`язку з агресивною поведінкою відповідача, перебування маленької дитини з ним не є цілком безпечним, а також враховуючи його гнучкий графік роботи, в нього відсутня можливість приділяти належної уваги та догляду дитині. Вважає, що дитина має проживати з нею та отримувати належний догляд, а відмова відповідача віддати дитину є безпідставною. Вказала, що офіційно працевлаштована, має самостійний дохід, постійне місце проживання та в неї наявні належні умови проживання для повноцінного життя.

В судове засідання для допиту та дачі пояснень по справі прибули свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були приведені до присяги та повідомлені про кримінальну відповідальність за неправдиві показання (а.с. 148-149,167-168).

Так, свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є подругами позивачки - ОСОБА_1 , в судовому засіданні зазначили, що вони дуже давно знайомі та перебувають у дружніх стосунках з ОСОБА_1 . Пояснили, що позивачка є дуже порядною та чуйною людиною, яка дуже любить свою доньку, дбала про неї, забезпечувала усім необхідним, в них були гарні стосунки, як між мамою та донькою. Зазначили, що їм відомо, що батько викрав дитину та не надає можливості взагалі бачитися та спілкуватись позивачці зі своєю донькою. Також, вказали, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово застосовував до ОСОБА_1 фізичну силу, вони постійно сварились. Стверджували, що вже тривалий час позивачка веде боротьбу за місце проживання своєї доньки.

Дані обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 з відповідною позовною заявою до суду.

Відповідно до ст.51 Конституції України та ч.ч.2-3 ст.5 Сімейного кодексу України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.

Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір, як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

Згідно із ч.4 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно із ч.ч. 8, 9 ст.7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства та з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Згідно із ст.3 «Конвенції про права дитини», прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року (набрала чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, на даний час малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком - ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно із ст.33 Конституції України, кожна особа має право на вибір свого місця проживання. Але сімейні відносини мають свою специфіку, оскільки малолітні та неповнолітні діти не можуть проживати самостійно, а батьки повинні брати участь у їх вихованні та утриманні. Традиційно, якщо батьки проживають разом, то дитина проживає однією сім`єю з ними за місцем їхнього проживання або за місцем проживання усиновлювачів. Якщо батьки проживають окремо, то у більшості випадків дитина проживає за місцем проживання матері, рідше - за місцем проживання батька. Трапляються випадки, коли дитина може проживати не з батьками, а з дідом, бабою, або вона в силу тих чи інших обставин може перебувати на вихованні у спеціальних навчальних закладах чи закладі охорони здоров`я.

Якщо дитина досягла 10 років, місце її проживання визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Але як передбачено ч.3 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 27 лютого 1991 року, в яких зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Крім цього, принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір`ю.

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому було встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «як найкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Статтею 27 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини.

Найбільше змістовний підхід для реалізації принципу «як найкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року.

Так, згідно із п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як у державній, так і в приватній сфері.

Розкриваючи зміст цього принципу і підходи до його реалізації, Комітет ООН з прав дитини у своїх зауваженнях загального порядку № 14 (2013) [4] про право дитини на приділення першочергової уваги як найкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:

«Найкраще забезпечення інтересів дитини» це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права. Комітет вважає, що доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, є такі елементи: погляди дитини, індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення і підтриманні відносин, піклування, захист і безпека дитини; вразливе положення, право дитини на здоров`я, право дитини на освіту. Цей підхід використовує ЄСПЛ у своїх рішеннях по аналогічних справах( рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України).

Виходячи зі змісту ч.6 ст. 29 Цивільного кодексу України, фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 161 Сімейного кодексу України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі N 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі N 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Між тим, дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці чотирьох років, не має достатнього рівня розуміння, тому під час розгляду даної справи не може висловити свою думку та бути вислуханою при вирішенні спору між батьками про визначення місця її проживання, відповідно до вимог чинного законодавства.

У пункті 67 Загального коментаря N 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції "Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька" від 02 жовтня 2015 року N 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.

Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.

З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.

У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі N 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі N 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі N 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі N 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.

Правова позиція застосування моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною викладена в Постанові Верховного Суду № 465/6469/19 від 16.02.2024 року.

Матеріалами справи та в ході судового розгляду встановлено, що батьки ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) позитивно характеризуються, мають належні житлові умови, доходи та мають бажання виховувати свою доньку.

На даний час малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком - ОСОБА_2 , а мати дитини - ОСОБА_1 тривалий час веде боротьбу за можливість виховувати належним чином свою доньку, бачити її та приймати участь у її житті.

Встановлено, що як батько, так і мати дитини належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання і розвитку дитини.

Твердження та доводи сторін, щодо найкращих умов проживання дитини у кожного з них, суд не приймає до уваги, оскільки між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їх спільної доньки в позасудовому порядку.

Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, окрім загальних обставин, необхідно також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Так, в матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Дивізійської СР № 94-VIII від 22.11.2022 року про доцільність проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.120-121).

Листом Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 02-28/499 від 06.08.2024 року повідомлено, що вказаний вище висновок не скасовувався та не відмінявся в установленому законом порядку (т.2 а.с.166).

Також, в справі наявний висновок виконавчого комітету Мологівської СР № 60 від 09.06.2023 року, відповідно до якого вирішено залишити розгляд визначення місця малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на розсуд суду (т.1 а.с.179-180).

Висновком Мологівської СР № 68 від 10.06.2024 року встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.2 а.с.137-138).

У цій справі доказів жорстокого поводження батьків з дитиною, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення домашнього насильства, учасниками справи не надано та судами таких фактів не встановлено.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що хоча на даний час малолітня дитина проживає разом з батьком, але матеріалами справи підтверджено, що мати не втратила інтерес до дитини, навпаки, всіляко намагалася підтримувати з нею спілкування, зверталася до поліції та до відповідних органів з метою визначення місця проживання дитини. Часткова втрата емоційного контакту між дитиною та матір`ю обумовлена не байдужою поведінкою матері та небажанням останньої виконувати свої батьківські обов`язки, а неможливістю спілкування з дитиною, обумовленою, в тому числі і поведінкою батька, який зі слів позивачки самовільно змінив місце проживання дитини.

Таким чином, аналізуючи всі встановлені обставини по справі, суд приходить до висновку, що у даному випадку є доцільним місце проживання дитини із застосуванням моделі срільної фізичної опіки над нею (почергове проживання з кожним із батьків за відповідним графіком), оскільки необхідно виходити саме з інтересів дитини та об`єктивної оцінки відносин між батьками.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Використання спільної фізичної опіки у цій справі спрямоване на повернення матері у життя і виховання дитини, яка потребує як материнського, так і батьківського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дитини як повноцінного члена суспільства.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на поточному етапі доцільно визначити почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком - ОСОБА_2 , два тижні з матір`ю - ОСОБА_1 .

Батьки мають спільно приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку дитини, узгодити порядок несення витрат на утримання дитини.

Почергове проживання дитини доцільно розпочати за місцем проживання батька, де вона тривалий час проживає, надавши можливість батькам та дитині налагодити необхідні комунікації та залагодити непорозуміння.

Крім того, позивачка ОСОБА_1 (відповідачка за зустрічним позовом) просить стягнути на її користь з відповідача ОСОБА_2 (позивача за зустрічним позовом) витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень (том 1 а.с.110-114).

Згідно із ч.1, ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.2-4 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначено у чч.2-3 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката та надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із ч.1 ст.27 Закону, договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.3 ст.27 Закону).

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положеннями про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч.5 ст.626 ЦК України).

Отже, про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг може бути оплатним або безоплатним.

Згідно із ст.30 Закону, ст.28 Правил адвокатської етики (у редакції 2012 року), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорара, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовим висновком викладеним у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18: «Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.05.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

У абзаці першому частини восьмої статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалась ОСОБА_1 (позивачці та відповідачці за зустрічним позовом) адвокатом Шаркевичем В.Т. на підставі договору про надання правової допомоги від 16.11.2022 року (т.1 а.с.115).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Шаркевичем В.Т. надано суду квитанцію № 1 від 16.11.2022 року про оплату ОСОБА_1 надання правової допомоги в суді у сумі 20 000 (двадцять тисяч) гривень (т.1 а.с.116).

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», суд вважає, що з урахуванням критерію розумності та співмірністю розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів під час розгляду справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатом в суді першої інстанції становить 10 000 (десять тисяч) гривень.

При цьому суддя вважає, що суд не втручається у правовідносини адвоката та його клієнта, оскільки при визначенні розміру судових витрат на правничу допомогу адвокатом, судом ураховується принцип співмірності та розумності.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуальногокодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про частковузаконність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , у зв`язку з чим позовна заява та зустрічна позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Керуючись стст.51,59 Конституції України, ст.ст. 7-9, 150, 151, 152, 155, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-77, 81, 141, 247, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки та піклування Дивізійської сільської територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області про визначення місця проживання малолітньої дитини та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог органу опіки та піклування Мологівської об`єднаної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області провизначення місця проживання малолітньої дитини- задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); два тижні з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ).

Двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 10:00 години неділі та завершується через два тижні о 10.00 годині неділі.

Перші два тижні, починаючи з неділі після набрання рішення законної сили, дитина проживає з батьком.

По завершенні двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 20.09.2024 року.

Суддя Віталій МИШКО