Постанова

від 19.09.2024 по справі 611/321/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 611/321/24

Номер провадження 22-ц/818/2514/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

представника позивача адвоката Павленко М. О.,

представника відповідача адвоката Гіль Є. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Барвінківського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року в складі судді Коптєва Ю.А. у справі № 611/321/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Подолівська» про розірвання договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Подолівська» (далі - ТОВ Агрофірма «Подолівська») про розірвання договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки кадастровий номер 6320482000:03:000:0248 площею 4,7361 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва адреса: Харківська обл., Барвінківський р-н, с/рада Грушувахська.

На підставі договору оренди землі від 19 квітня 2007 року та додаткових угод до Договору від 03 квітня 2012 року та від 16 вересня 2016 року вказану земельну ділянку передано в користування ТОВ Агрофірма «Подолівська Агро».

Проте, в порушення умов договору відповідач не сплачує йому обумовлену договором оренду плату за користування земельної ділянки.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди землі від 19 квітня 2007 року, укладений між ним та ТОВ Агрофірма «ПОДОЛІВСЬКА» щодо земельної ділянки кадастровий номер 6320482000:03:000:0248 площею 4,7361 га.

У травні 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що ТОВ Агрофірма «Подолівська» знаходиться в стані припинення та здійснює дії щодо заміни землекористування на правонаступника ТОВ «Подолівська Арго». Оскільки відповідач систематично порушує умови договору, неправомірно користується земельною ділянкою, а тому наявні підстави для захисту його прав шляхом забезпечення позову.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив заборонити ТОВ Агрофірма «Подолівська Агро» та будь-яким фізичним особам, юридичним особам, фізичним особам підприємцям користуватися земельною ділянкою з кадастровим № 6320482000:03:000:0248, площею 4, 7361 (обробляти землю, збирати врожай).

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не обґрунтовано наявність підстав для забезпечення позову, а тому заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

17 травня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павленко Марія Олександрівна на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ТОВ Агрофірма «Подолівська» реорганізоване шляхом виділу з нього ТОВ Агрофірма «Подолівська Агро», внаслідок чого в 2023 році в Державному реєстрі проведено заміну орендаря на ТОВ Агрофірма «Подолівська Агро». Про вказані дії його як орендодавця належним чином повідомлено не було, його згоди на заміну сторони договору оренди не отримано.

Учасники ТОВ Агрофірма «Подолівська Агро» припинили господарську діяльність та знаходяться в процедурі ліквідації. Водночас, при виїзді на місце йому стало відомо, що на земельній ділянці здійсняються сільсько-господарські роботи невстановленими особами.

12 липня 2024 року засобами поштового зв`язку - ТОВ Агрофірма «Подолівська» подано відзив на апеляційну скаргу, в якій товариство просило ухвалу суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що здійснення процедури припинення юридичної особи не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

ОСОБА_1 не надано доказів, що припинення юридичної особи - ТОВ «Подолівська Агро» здійснюється саме у зв`язку з її ліквідацією, а не реорганізацією, що допускає правонаступництво.

Перебування юридичної особи у процедурі припинення жодним чином не обмежує її право на здійснення господарської діяльності.

Також питання про залучення ТОВ «Подолівська Агро» як відповідача не вирішувалось, а тому вжиття заходів забезпечення позову вплине на права та обов`язки вказаної юридичної особи без залучення її до участі у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Павленко М. О., яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача адвоката Гіль Є. В., який проти апеляційної скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням по суті справи;3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Перелік видів забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Частиною 10 статті 150 ЦПК України визначено заборону вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, у пунктах 1-4 цієї постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У рішенні від 19 березня 1997 року заява № 18357/91 у справі « ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 (Ada Ann Hornsby) проти Грецької Республіки», § 40, Європейський суд з прав людини зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для забезпечення позову у заявлений спосіб і з заявлених підстав, оскільки заборона користуватися спірною земельною ділянкою не тільки позбавляє підприємство на час вирішення спору використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору, але й перешкоджає здійсненню ним підприємницької діяльності, як юридичної особи, з якою був укладений оспорюваний договір оренди земельної ділянки, який на час постановлення оскаржуваної ухвали районного суду є чинним і презумпція правомірності якого у встановленому законом порядку не спростована.

Доводи позивача про припинення юридичної особи відповідача, що на його думку, є підставою для забезпечення позову, не підтверджено належними доказами. Перебування юридичною особи у стані припинення є певним процесом та не є тотожним факту припинення, даних про внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб матеріали справи не містять.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Барвінківського районного суду Харківської області від 03 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина